Рішення № 109835086, 06.03.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/313/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - відповідач, АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача збитки за депозитним договором на загальну суму тіла депозиту за Договором № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.» 25 880,00 доларів США, суму нарахованих процентів в розмірі 16 332,76 доларів США та штрафних санкцій на загальну суму 8 071 876,22 грн., з яких: пеня становить 7 929 276,93 грн., 3 % річних - 142 599,29 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 25.07.2013 року між нею та відповідачем укладено договір № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.», згідно з яким позивач внесла на депозитний рахунок 25 880 доларів США, що підтверджується квитанцією № 1 від 25.07.2013 року; процентна ставка за цим договором становить 8,5 % річних.

23.11.2020 року позивач направила відповідачу заяву про розірвання депозитного договору та повернення коштів, яка вручена адресату 26.11.2020 року. Банк повідомив про неможливість виконання вимог позивача.

Посилаючись на вказані обставини, та вважаючи, що її право вільного розпорядження своїм майном - грошовими коштами порушено відповідачем, на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 392, 526, 611, 633, 1058-1060, 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач звернулась до суду з указаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.01.2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, та призначено підготовче засідання у справі на 16.02.2021 року

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року відкладено підготовче засідання на 24.03.2021 року.

01.03.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що предметом даного спору є депозитний договір, який було відкрито позивачем в АТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим. 17.11.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 року додаткової угоди до цього договору. За умовами цього договору електронний додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі і за договором з позивачем, який є предметом спору. Відтак, з 17.11.2014 року за договором, укладеним з позивачем, змінено боржника з первісного боржника - АТ КБ «ПриватБанк» на нового боржника - ТОВ «ФК «Фінілон». Про зазначене 30.01.2015 року на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» було розміщене відповідне повідомлення, що у зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності банку на цій території до Умов та Правил надання банківських послуг внесені зміні, зокрема, що у разі невиконання клієнтом обов`язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та Правил (якщо клієнт не з`явився до структурного підрозділу банку на материковій частині України для здійснення банком дій щодо уточнення інформації, ідентифікації та вивчення клієнта та не надав до банку від Агентства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: РФ, м. Москва, Верхній Таганській глухий кут, 4, довідку про відсутність виплат грошових коштів клієнту), подальша взаємодія за договором клієнта з банком буде здійснюватись з ТОВ «ФК «Фінілон»; у разі незгоди клієнта з переведенням боргу, свої письмові заперечення він направляє банку до 15.02.2015 року; ненадання заперечень у вказаний строк підтверджує здійснення банком переводу боргу за договором клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта. Оскільки відповідних заперечень від ОСОБА_1 до банку не надходило, то вважається, що переведення боргу за зобов`язаннями банку було здійснено за її згодою. Тому АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі. Також, оскільки відповідач не є боржником за спірним договором з 17.11.2014 року, то відсутні підстави для нарахування процентів за цим договором. Крім того, при поверненні вкладу з ініціативи клієнта за неповний строк вкладу проценти виплачуються за зниженою процентною ставкою. У разі неналежного виконання договору банківського вкладу та неповернення та/або затримки у поверненні, за період часу коли договір вже є розірваним на вимогу вкладника, банк повинен нарахувати та виплатити клієнту проценти в розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу (до запитання). Оскільки спірний договір розірвано позивачем в односторонньому порядку з 29.11.2020 року, то з 25.07.2013 року по 31.07.2020 року нараховуються проценти за ставкою 8,5 % річних; з 01.08.2020 року по 28.11.2020 року - за зниженою процентною ставкою 4,25 % річних (8,5 % х 0,5); з 29.11.2020 року по 19.12.2020 року - за ставкою «До запитання» 0,01 % річних. За наданим відповідачем розрахунком загальна сума процентів становить 15 814,59 доларів США. Також, оскільки відповідач не є боржником за спірним договором, підстави для покладення на нього відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, відсутні. Крім того, оскільки позивач звернулась до банку з вимогою про розірвання спірного договору 23.11.2020 року, то відсутні підстави для нарахування трьох процентів річних за ст. 625 ЦК України з 06.05.2014 року, тому орієнтовний розрахунок трьох процентів річних становить 48,92 доларів США. Оскільки банк не є боржником за спірним договором, то відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку пені. Відсутні також підстави для нарахування пені з 19.12.2019 року; заявлений позивачем розмір пені є явно завищеним, не відповідає принципу розумності, справедливості, пропорційності та засадам цивільного судочинства, та значно перевищує розмір збитків.

22.03.2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, у якій зазначено, що договір про переведення боргу між відповідачем та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено без відома та участі позивача, тому в силу ст.ст. 513, 520, 521, 1059 ЦК України, цей договір є нікчемним. Крім того, закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язання не припиняє зобов`язальних правовідносин; оскільки спірний договір не було розірвано, нарахування процентів за вкладом на вимогу суперечить умовам спірного договору. Також, на вимоги вкладника до банку позовна давність не поширюється. Крім того, з 15.05.2014 року відповідач вирішив припинити діяльність відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне управління «ПАТ КБ «ПриватБанк», тому саме з 15.05.2014 року відповідач незаконно ухилився від повернення вкладу позивачу, відтак, з цього часу нараховано позивачем три проценти річних.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному судове засідання, призначене на 24.03.2021 року, знято з розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.04.2021 року залучено до участі у вищевказаній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ТОВ «ФК «Фінілон».

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.04.2021 року оголошено у справі перерву до 25.05.2021 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2021 року зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17-ц за позовом фізичної особи до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення процентів, 3% річних, неустойки (пені) за договором банківського вкладу.

22.10.2021 року до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог та поновлення провадження у справі, у якій позивач просить прийняти її відмову від частини позовних вимог - щодо стягнення пені в розмірі 7 929 276,93 грн. на підставі ч. 2 ст. 49, ст. 206 ЦПК України, та поновити провадження у даній справі.

25.11.2021 року до суду надійшла заява представника позивача про поновлення провадження у справі, у якій вона просить поновити провадження у даній справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2021 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, та призначено цивільну справу до розгляду в підготовчому засіданні на 25.02.2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.02.2022 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 20.06.2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.06.2022 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 29.09.2022 року.

28.09.2022 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача, у яких зазначено, що згода кредитора на переведення боргу є юридичною дією, яка може як передувати, так і слідувати за моментом переведення боргу, оскільки ЦК України прямо не передбачає право кредитора надавати попередню згоду на переведення боргу. Згода, надана кредитором шляхом вираження через конклюдентні дії породжує цивільні правовідносини після укладення договору про переведення боргу та свідчить про досягнення ефекту переведення боргу і перебування кредитора у зобов`язальному правовідношенні з новим боржником. Крім того, з дня розірвання спірного договору відсутні підстави для нарахування процентів на вклад. Також, враховуючи відсутність споживчих правовідносин між сторонами після розірвання спірного договору, відсутні й підстави для нарахування пені відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.09.2022 року прийнято часткову відмову ОСОБА_1 від позову до АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «ФК «Фінілон». Провадження у цивільній справі № 757/313/21-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, в частині вимог щодо стягнення пені в розмірі 7 929 276,93 грн. закрито.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.09.2022 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «ФК «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 12.01.2023 року.

У зв`язку з відрядженням головуючого судді судове засідання, призначене на 12.01.2023 року, знято з розгляду та призначено наступне судове засідання на 06.03.2023 року.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника, позовні вимоги просив задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяву про розгляд справи без фіксації технічними засобами, проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 25.07.2013 року між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (банк) укладено договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.», згідно з яким банк прийняв від вкладника грошову суму (вклад) у розмірі 25 880 доларів США та зобов`язався виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї за процентною ставкою 8,5 % річних; вкладник та банк мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до даті розірвання договору; у разі, якщо вкладник вимагає розірвати договір достроково, йому повертається сума вкладу, за неповний строк вкладу проценти виплачуються за зниженою процентною ставкою.

Факт внесення ОСОБА_1 вкладу в розмірі 25 880 доларів США на банківський рахунок, відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк», підтверджується копією квитанції № 1 від 25.07.2013 року.

17.11.2014 року АТ КБ «ПриватБанк» перевело борг за депозитним договором № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.», укладеним з ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Фінілон» відповідно до укладеного з останнім договору від 17.11.2014 року про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 року додаткової угоди до цього договору.

24.11.2020 року позивач направила відповідачу заяву про розірвання депозитного договору та повернення коштів, у якій просить розірвати договір № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.» та видати вклад та нараховані проценти ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (ч. 1 ст. 1059 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

За положеннями ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.» з повернення позивачу грошових коштів (вкладу).

Таким чином, у порушення умов договору банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.» та вимог ст.ст. 509, 525, 526, 530, 629 ЦК України відповідач зобов`язання за цим договором не виконав.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 727/898/19 вказано, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (ст.ст. 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у ст.ст. 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 757/71432/17-ц.

У справі, яка розглядається, положеннями укладеного сторонами договору банківського вкладу (депозиту) передбачено, що вкладник та банк мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до даті розірвання договору.

Встановлено, що 24.11.2020 року позивач направила відповідачу заяву про розірвання депозитного договору та повернення коштів, у якій просила розірвати договір № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.» та видати їй вклад і нараховані проценти. Ця заява отримана банком 26.11.2020 року, що не заперечується сторонами.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Відповідно, з 30.11.2020 року (через два банківські дні з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про розірвання договору) укладений сторонами договір банківського вкладу вважається розірваним, і АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане було виплатити позивачеві суму вкладу із нарахованими на нього процентами.

За умовами укладеного сторонами договору вкладу банк отримав від позивача 25 880 доларів США та зобов`язався виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї за процентною ставкою 8,5 % річних.

На порушення вищевказаних норм матеріального права та взятих на себе зобов`язань за договором банківського вкладу відповідач суму вкладу та нарахованих на нього процентів позивачу не виплатив, чим порушив майнові права позивача.

Такого ж по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.08.2022 року у справі № 757/37126/18 з аналогічними правовідносинами.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів (вкладу), внесених позивачем на депозитний рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», які вкладнику не повернуті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно ч.ч. 1, 5, 6 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

За правилами ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Згідно ч. 1 ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

За приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у вказаній справі майном позивача є грошові кошти.

Отже, в силу ст.ст. 1058, 1061 ЦК України та умов укладеного сторонами договору банківського вкладу відповідач, крім суми вкладу, зобов`язаний виплатити позивачу нараховані на нього проценти.

Як зазначено вище, з 30.11.2020 року (через два банківські дні з моменту отримання банком повідомлення позивача про розірвання договору) укладений сторонами договір вважається розірваним, і АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане було виплатити позивачеві суму вкладу із нарахованими на нього процентами.

За умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.» від 25.07.2013 року банк отримав від позивача 25 880 доларів США та зобов`язався виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї за процентною ставкою 8,5 % річних.

Суд не погоджується з розрахунком процентів на суму вкладу, наведеним позивачем у позовній заяві, в частині нарахування процентів до 19.12.2020 року (дати подання позову до суду), оскільки, як вказано вище, договір № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.» є розірваним з 30.11.2020 року, отже проценти на суму вкладу в розмірі 8,5 % річних нараховуються до цієї дати.

Доводи відповідача, наведені у відзиві, що відповідно до п. 2.3.3.1 Умов та Правил надання банківських послуг в редакції від 01.07.2013 року при запитанні вкладу після продовження терміну вкладу, але до закінчення терміну вкладу, клієнту повертається сума вкладу та виплачуються проценти, нараховані виходячи з діючої процентної ставки за вкладом, помноженої на коефіцієнт 0,5, суд до уваги не бере, оскільки цими ж Умовами та Правилами передбачено, що нарахування процентів за повною процентною ставкою (ставкою, яка встановлена умовами договору) може здійснюватись лише в межах строку дії такого договору. Враховуючи, що договір є розірваним з 30.11.2020 року, то строк його дії закінчився 30.11.2020 року, а відтак, саме до цієї дати застосовується повна процентна ставка (ставка, яка встановлена умовами договору) - 8,5 %. Крім зазначеного, відповідачем не надано доказів підписання позивачем цих Умов та Правил у даній редакції, зокрема щодо встановлення зниженої процентної ставки саме у вищевказаному розмірі .

Отже, кількість днів знаходження вкладу в банку, за які нараховуються проценти в указаному розмірі, з 26.07.2013 року по 29.11.2020 року (від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові) становить 2 681 день.

Таким чином, розмір процентів на суму вкладу становить: 25 880 доларів США х 8,5 % х 2 681 день : 365 днів = 16 157,98 доларів США.

Оскільки після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу» («до запитання»), якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами, а відповідно до витягу з протоколу Комітету управління активами і пасивами банку від 25.04.2017 року з 04.05.2017 року було змінено процентні ставки за депозитами фізичних осіб в національній та іноземній валюті - рахунок «до запитання» - у розмірі 0,01 % річних, то за період з 30.11.2020 року (дата розірвання договору) по 19.12.2020 року (дата подання позову до суду), тобто за 20 днів, проценти на суму вкладу нараховуються за ставкою 0,01 % річних.

Таким чином, розмір процентів на суму вкладу після закінчення строку дії договору становить: 25 880 доларів США х 0,01 % х 20 днів : 365 днів = 0,14 доларів США.

Отже, загальний розмір процентів на суму вкладу становить: 16 157,98 + 0,14 = 16 158,12 доларів США.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання грошового зобов`язання в сумі 720 188,64 грн. за період з 15.05.2014 року по 19.12.2020 року три проценти річних в розмірі 142 599,29 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11.

За змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання - повернення вкладу та процентів на суму вкладу, вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача трьох процентів річних за несвоєчасне виконання ним грошового зобов`язання є обґрунтованими.

За ст. 625 ЦК України стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували поданню позову.

Положення ст.ст. 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на суму основного боргу (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 року у справі № 922/4099/17; постанова Верховного Суду від 21.05.2019 року у справі № 916/2889/13).

Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача, що три проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню з відповідача за період з 15.05.2014 року по 19.12.2020 року, оскільки початком прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання - повернення вкладу та процентів на суму вкладу, є 30.11.2020 року, тому стягненню підлягають три проценти річних з 30.11.2020 року (дата розірвання договору) по 19.12.2020 року (дата подання позову до суду), тобто за 20 днів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц міститься висновок, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у розмірі 75 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме із 75 000,00 доларів США. Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04.07.2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

З урахуванням зазначеного, суд наводить розрахунок трьох процентів річних за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за укладеним сторонами договором банківського вкладу за період з 30.11.2020 року по 19.12.2020 року, тобто за 20 днів: 25 880 х 3 % х 20 днів : 365 = 42,54 долари США.

Стосовно доводів відповідача, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідач не є боржником за спірним договором з 17.11.2014 року - часу укладення між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу, за умовами якого здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі і за договором з позивачем, який предметом спору, суд зазначає наступне.

Так, відповідач вважає, що оскільки про заміну боржника з первісного боржника - АТ КБ «ПриватБанк» на нового боржника - ТОВ «ФК «Фінілон» з 17.11.2014 року за вищевказаним договором про переведення боргу було розміщене відповідне повідомлення 30.01.2015 року на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк», проте у вказаний у цьому повідомленні строк заперечень позивача не надходило, то вважається, що переведення боргу за зобов`язаннями банку було здійснено зі згоди позивача.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 175/4055/19 зазначено, що законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

У постанові Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 757/45304/19-ц міститься висновок, що з огляду на те, що договір між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені ст. 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника ОСОБА_1, що було його процесуальним обов`язком відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі № 757/61159/19-ц, від 22.09.2021 року у справі № 757/64382/17.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року в справі № 757/34314/18-ц вказано, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17.11.2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 року у справі № 729/887/19, від 20.10.2021 року у справі № 201/8704/19 та від 17.11.2021 року у справі № 755/17323/19 у подібних правовідносинах.

Аналогічний за змістом висновок міститься також у постанові Верховного Суду від 23.11.2022 року у справі № 757/8242/20.

За положеннями ч.ч. 1, 3, ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки відповідач не довів належними та достатніми доказами, що договір про переведення боргу від 17.11.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1 , доводи відповідача, що боржником за спірним договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на зазначене, та враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу, укладеним між ним та позивачем, а відтак, є належним відповідачем у даній справі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що банк зобов`язаний повернути вкладнику суму депозитного вкладу, відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимога про стягнення суми вкладу є обґрунтованою. Суд також вважає, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача процентів на суму вкладу та трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання ґрунтуються на вимогах закону, проте ці вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки суд не погоджується з розрахунком позивача щодо вказаних сум з підстав, наведених вище. Відтак, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 10 510,0 грн. (з урахуванням часткового задоволення позову, що становить 91 % від суми судового збору, що підлягала сплаті на час подання позову до суду).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 509, 520, 525, 526, 527, 530, 599, 610, 615, 625, 629, 651, 1058, 1059, 1061, 1066, 1070, 1074, 1075 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : суму вкладу за договором № SAMDN25000736760763 Вклад «Стандарт, 12 мес.» в розмірі 25 880 (двадцять п`ять тисяч вісімсот вісімдесят) доларів США 00 центів; проценти на суму вкладу в розмірі 16 158 (шістнадцять тисяч сто п`ятдесят вісім) доларів США 12 центів; три проценти річних в розмірі 42 (сорок два) долари США 54 центи.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 10 510 (десять тисяч п`ятсот десять) грн. 00 коп.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»: 01011, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 38920700.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 16.03.2023 року.

Суддя Є.С. Хайнацький