Рішення № 109827260, 28.03.2023, Межівський районний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 181/312/23

Провадження № 2/181/99/23

"28" березня 2023 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Літвінової Л.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Остапенко А.О.,

розглянувши упорядку спрощеногопровадження увідкритому судовомузасіданні взалі судуцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку та зобов`язання поновлення виплати середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

До Межівського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку та зобов`язання поновлення виплати середнього заробітку.

В обґрунтуванняпозовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, він 14 квітня 2022 року був прийнятий на військову службу стрільцем, відповідно до наказу №115, що зазначено у військовому квитку. До початку проходження ним військової служби, він працював на ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» електрослюсарем підземним, ділянка УКТ-12, табельний номер 29275. Таким чином, у зв`язку з виконанням покладених на нього обов`язків щодо несення військової служби згідно Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, він об`єктивно був позбавлений можливості працювати електрослюсарем підземним, ділянка УКТ-12, табельний номер 29275. За положеннями ч.3 ст. 119 КЗпП України (у редакції станом на день мобілізації) відповідач зберіг за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві за його посадою на період проходження військової служби. Зміни внесені до ст.119 КЗпП розповсюджуються на правовідносини, що виникли після внесення відповідних змін. Водночас, зазначені зміни не обмежують право суб`єктів господарювання приватної форми власності зберігати такі виплати і після набуття чинності цим Законом. Однак у серпні місяці була здійснена остання виплата середнього заробітку. Після чого відповідно до Наказу керівника ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» від 19 липня 2022 року №1756 вк виплати були припинені. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача про припинення виплати йому середнього заробітку, він звернувся до директора ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» 06.01.2023 року з заявою про поновлення виплати йому середнього заробітку, як військовослужбовцю, який почав проходити військову службу до внесення відповідних змін в КЗпП. У відповіді від 26.01.2023 року №204 відповідач зазначив, що підстави для нарахування йому заробітної плати з 19.07.2022 року перестали існувати у зв`язку із змінами в законодавстві. Проте він вважає таке тлумачення відповідачем норм українського законодавства хибним і таким, що не відповідає Конституції України. Також, прохає суд поновити строк на звернення до суду із відповідним позовом, пропущений із поважних причин, адже він несе військову службу і покладені на нього обов`язки як на військовослужбовця суттєво збільшилися та займають весь його вільний час. Крім того, за для досудового вирішення спору ним 06 січня 2023 року до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» була подана заява про поновлення виплати йому середнього заробітку, як військовослужбовцю, який почав проходити військову службу до внесення відповідних змін в КЗпП. Відповідь на яку надіслано лише 26 січня 2023 року.

Позивач просить суд поновити пропущений з поважних причин строк на підставі заяви про поновлення пропущеного строку; визнати незаконним та скасувати наказ Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»» №1756 вк від 19 липня 2022 року в частині припинення з 19 липня 2022 року збереження та виплати йому, ОСОБА_1 , середнього заробітку на весь період увільнення від роботи; зобов`язати ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»» поновити виплату йому, ОСОБА_1 , середнього заробітку, починаючи з 19 липня 2022 року по час закінчення проходження військової служби; стягнути з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»» середній заробіток на його, ОСОБА_1 , користь, починаючи з 19 липня 2022 року по дату звернення із позовною заявою у розмірі 235751,08 грн.

Ухвалою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 08 березня 2023 року провадження у справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.(а.с.18-19)

28 березня 2023 року від представника відповідача адвоката Єгорової О.Ю. надійшло клопотання в якому остання просила забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції за її участі поза приміщення суду з використанням власних технічних засобів та відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги вважають необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки з урахуванням внесених змін до ч.3 ст.119 КЗпП, з 19.07.2022 року у ПРАТ «ШУ «ПОКРОВСЬКЕ» відсутній обов`язок виплачувати середній заробіток ОСОБА_1 , оскільки за такими працівниками зберігається лише місце роботи і посада.Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою судді Межівського районного суд Дніпропетровської області від 28 березня 2023 року клопотання представника відповідача адвоката Єгорової О.Ю. про забезпечення проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.(а.с.22)

Представник відповідача, адвокат Єгорова О.Ю. в судове засідання не з`явилася, надала клопотання про розгляд справи за відсутністю представника. Проти позовних вимог заперечує, вважає вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Відзив із посиланням на усталену судову практику надано до судового засідання..

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється. У зв`язку з чим, на підставіст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом досліджені та надана оцінка таким доказам:

У судовому засіданні встановлено, що 14 квітня 2022 року ОСОБА_1 , з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, був прийнятий на військову службу стрільцем, відповідно до наказу №115, що зазначено у військовому квитку серія НОМЕР_1 , а також підтверджено довідкою №14/3163/38 від 05.01.2023 року.(а.с.7-8,15)

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 заповненої 04 квітня 2011 року, встановлено, що до початку проходження військової служби, ОСОБА_1 працював на ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» електрослюсарем 5 розряду, підземним, дільниця КТ-12, табельний номер 29275. (а.с.9).

Відповідно до довідки №46 від 18 січня 2023 року виданої ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», за ОСОБА_1 відповідачем було збережено середній заробіток на підприємстві за його посадою на період проходження військової служби до серпня місяця 2022 року. (а.с.12)

Згідно Наказу керівника ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» від 19 липня 2022 року №1756 вк, у зв`язку із набранням чинності Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким передбачено збереження місця роботи та посади без збереження середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, з дати видання цього наказу ОСОБА_1 було припинено збереження та виплату середнього заробітку із збереженням за ним місця роботи і посади на весь період увільнення від роботи.(а.с.11)

У судовому засіданні встановлено, що не погоджуючись з рішенням відповідача про припинення виплати середнього заробітку, ОСОБА_1 звернувся до директора ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» 06.01.2023 року з заявою про поновлення виплати йому середнього заробітку, як військовослужбовцю, який почав проходити військову службу до внесення відповідних змін в КЗпП.

Згідно відповіді від 26.01.2023 року №204 керівника ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» зазначено, що підстави для нарахування ОСОБА_1 заробітної плати з 19.07.2022 року перестали існувати у зв`язку із змінами у законодавстві.(а.с.13)

Статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом ( ст. 46 Конституції України).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної Спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

24.02.2022на територіїУкраїни введенийвоєнний станвідповідно доУказу ПрезидентаУкраїни №64/2022від 24.02.2022"Провведення воєнногостану вУкраїні"(зізмінами,внесеними Указомвід 14березня 2022року №133/2022,затвердженим ЗакономУкраїни від15березня 2022року №2119-ІХ,Указом від18квітня 2022року №259/2022,затвердженим ЗакономУкраїни від21квітня 2022року №2212-ІХ,Указом від17травня 2022року №341/2022,затвердженим ЗакономУкраїни від22травня 2022року №2263-ІХ,Указом від12серпня 2022року №573/2022,затвердженим ЗакономУкраїни від15серпня 2022року №2500-ІХ,та Указомвід 7листопада 2022року №757/2022,затвердженим ЗакономУкраїни від16листопада 2022року №2738-ІХ), строкдії якогопродовжено УказомПрезидента України"Пропродовження строкудії воєнногостану"№ 58/2023 від 06.02.2023.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, отже саме з 19 липня 2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В коментарі Міністерства економіки України до Закону №2352 вказано, що враховуючи, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону не визначено особливостей застосування норми частини третьої статті 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду).

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. Таким чином, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Крім того, у рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю».

У п. 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року є чинним та обов`язковим до виконання.

Твердження позивача, що за працівниками, призваними на військову службу до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», слід зберігати середній заробіток та місце роботи є помилковими.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 р. № 4-зп Суд зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Так, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

В абзацах четвертому та п`ятому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019, Конституційний Суд України зазначає, що «Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням».

При цьому, Урядом прийнято Постанову від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та мобілізованим працівникам та при цьому з 19 липня 2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців, які в умовах війни та воєнного стану мають обмежені фінансові можливості.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини 3 ст. 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Законом №3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352 слід зберігати лише місце роботи (посаду).

Відтак, із моменту набрання чинності Законом №2352 не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 справа № 620/6043/22, в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 справа № 160/12670/22, в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 справа № 520/6407/22.

Відповідно до роз`яснень Міністерства економіки України щодо застосування положень Закону №2352, викладених в листі від 26.07.2022 р. № 4711-06/52362-09, з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом, збереження роботодавцем заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом, на думку Міністерства, слід припинити.

Водночас, зазначені зміни не обмежують права суб`єктів господарювання приватної форми власності зберігати такі виплати і після набуття чинності цим Законом. Тобто якщо роботодавець бажає і має можливість виплачувати середній заробіток, то він вправі це продовжувати робити. Однак, у такому разі це виключно право, а не обов`язок роботодавця.

З наведеного можна зробити висновок, що положення ч. 3 ст. 119 КзПП, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до цієї статті.

Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, суд зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року не містить таких вимог, з огляду на вказане суд вважає посилання позивача у цій частині необґрунтованим.

При цьому, видача відповідачем оспорюваного наказу була спрямована на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог діючого законодавства.

Тому, на думку суду, застосування положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» є правомірним та законним, а відтак, і наказ відповідача правомірним та законним.

Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідач, видаючи наказвід 19 липня 2022 року №1756 вк, в частині припинення з 19 липня 2022 року збереження та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку на весь період увільнення від роботи, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову.

Щодо заяви позивача про поновлення пропущеного з поважних причин строку, то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

У судовому засіданні встановлено, що наказ керівника ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» №1756 вк, який позивач прохає визнати незаконним та скасувати, було видано 19 липня 2022 року, а до суду з вищевказаною вимогою ОСОБА_1 звернувся 07.03.2023 року, про що свідчить відповідний штамп суду.

Тобто, з пропуском тримісячного строку звернення до суду, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України.

Однак, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 з метою забезпечення оборони держави, з 14 квітня 2022 року перебуває на військовій службі стрільцем, відповідно до наказу №115, що зазначено у військовому квитку серія НОМЕР_1 , а також підтверджено довідкою №14/3163/38 від 05.01.2023 року, що об`єктивно перешкоджало та створювало труднощі для своєчасного звернення останнього до суду, а тому суд вважає за необхідне поновити строк на подання позову, оскільки він пропущений з поважних причин.

Отже, суд, беручи до уваги вищевикладене, дійшов висновку про те, що наказ відповідача №1756 вк від 19.07.2022 року про припинення позивачу з 19.07.2022 року збереження середнього заробітку на час військової служби, є правомірним і не підлягає скасуванню. В зв`язку з цим не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування вказаного наказу і про поновлення виплати середнього заробітку на весь час військової служби та стягнення середнього заробітку на його користь починаючи з 19 липня 2022 року по дату звернення з позовною заявою у розмірі 235751,08 грн.

За правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги, що позивача звільнено від сплати судового збору, а у задоволенні позовних вимог суд відмовляє, то витрати по сплаті судового збору компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-84, 137, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, ст.119 КЗпП України, - cуд

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк звернення до суду за захистом трудових прав із позовною заявою.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку та зобов`язання поновлення виплати середнього заробітку відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 березня 2023 року.

Суддя: Л. Ф. Літвінова