Рішення № 109814116, 24.03.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2023 року № 640/34979/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження заяву про збільшення розміру позовних вимог в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України,

Окружного адміністративного суду міста Києва

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної судової адміністрації України, Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо недофінансування з 01.01.2021 фонду заробітної плати Окружного адміністративного суду міста Києва в частині здійснення нарахування судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди у відповідності до вимог статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік з 1 січня у розмірі 2270,00 грн.; визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду міста Києва щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік з 1 січня у розмірі 2270,00 грн.; стягнення з Державної судової адміністрації України на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 недоотриману ним суддівську винагороду за період з січня 2021 року по листопад 2021 року у розмірі 128205,00 грн. за рахунок бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів; допущення до негайного виконання рішення суду у межах стягнення суми недоплаченої суддівської винагороди за один місяць.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2021 визначено підсудність адміністративної справи №640/34979/21 за позовом судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди за Київським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 прийнято до провадження та відкрито провадження у справі №640/34979/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 10.02.2022 (вх. №7344 від 18.04.2022), у якій позивач просить суд збільшити розмір позовних вимог на суму заборгованості з виплати суддівської винагороди у розмірі 11655,00 грн., у зв`язку з чим задовольнити адміністративний позов у наступній редакції позовних вимог: визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо недофінансування з 01 січня 2021 року фонду заробітної плати Окружного адміністративного суду міста Києва в частині здійснення нарахування судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди у відповідності до вимог статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік з 1 січня у розмірі 2270, 00 грн.; визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду міста Києва щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік з 1 січня у розмірі 2270, 00 грн.; стягнення з Державної судової адміністрації України на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 недоотриману ним суддівську винагороду за період з січня 2021 року по грудень 2021 року у розмірі 139860,00 гри., за рахунок бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог.

Позов мотивовано протиправною бездіяльністю відповідачів щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік з 1 січня у розмірі 2270, 00 грн. Зазначає, що Законом «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня - 2270 грн, однак відповідачем за січень-грудень 2021 року нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму - 2102 грн, що є меншим, ніж гарантовано законодавством та є порушенням права на оплату праці. Також позивач зазначає, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є - Державна судова адміністрація України. Відтак, плата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень головним розпорядником, яким щодо Окружного адміністративного суду міста Києва є - Державна судова адміністрація України.

До суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Державної судової адміністрації України, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2021 року складає 2102 грн., запроваджено Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ. Зазначає, що з прийняттям Закону № 1082-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Звертає увагу, що Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини та правовідносини якої є подібними до цієї справи. Так, у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону №2453-УІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453-VІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначеного розмір посадового окладу судді. Також наголошує, шо положення статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційними не визнавались та не скасовувалися, а тому підлягають виконанню. Відтак, Окружний адміністративний суд міста Києва, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 у розмірі 2102 грн.

Відповідачем Окружним адміністративним судом міста Києва подано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначив, що відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, відповідно Окружного адміністративного суду міста Києва здійснює Державна судова адміністрація України. У спірний період, враховуючи встановлені обмеження Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», Державна судова адміністрація України не виділяла Окружному адміністративному суду міста Києва кошти для виплати суддівської винагороди суддям, у зв`язку з чим суд фактично здійснював виплату відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік».

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до Указу Президента України від 14.03.2007 №201/2007 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 06.10.2011 №3833-VI ОСОБА_1 було обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Обчислення суддівської винагороди позивача з січня 2021 року по грудень 2021 року проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Позивач, вважаючи, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року величиною 2270 гривень, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;

працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX встановлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні;

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду за 2021 рік позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також вказати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (січень 2021 року), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Також, суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Суд підкреслює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 10.11.2021 року по справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 року по справі №360/503/21.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) у січні-грудні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» була неправомірною.

Суд враховує, що відповідач зобов`язанний діяти відповідно до вказаних вище положень правових актів щодо суддівської винагороди, з урахуванням їх пріоритетності над іншими нормами інших нормативно - правових актів, а відтак, фінансуючи її з урахуванням "карантинних обмежень", тобто у меншому розмірі, здійснюючи фінансування вказаних видатків - діяв в порушення вказаних правових норм Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та норм міжнародного права, чим і зумовлений наведений вище висновок суду.

Відтак, суд вважає протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, щодо недофінансування за період з 01 січня 2021 року фонду заробітної плати Окружного адміністративного суду міста Києва стосовно ОСОБА_1 , відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII, що відповідно, призвело до її протиправної невиплати з боку Окружного адміністративного суду міста Києва.

При цьому суд зауважує, що за приписами статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Суд зазначає, що учасниками справи вказана сума не спростовується та не заперечується, а тому у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин. Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845. Згідно підпункту 3 пункту 35 цього Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Абзацом 10 пункту 25 Порядку №845 встановлено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Як вже вказувалось раніше, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, проводиться у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Суд приходить до висновку, що стягнення недоотриманої суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 139 860,00 грн має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Предметом спору є нарахування та виплата суддівської винагороди, тобто фактично нарахування та виплата заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, зокрема, позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо недофінансування з 01 січня 2021 року фонду заробітної плати Окружного адміністративного суду міста Києва в частині здійснення нарахування судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди у відповідності до вимог статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік з 1 січня у розмірі 2270, 00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України Про державний бюджет України на 2021 рік з 1 січня у розмірі 2270, 00 грн.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 недоотриману ним суддівську винагороду за період з січня 2021 року по грудень 2021 року у розмірі 139 860,00 гри., за рахунок бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.

Позивач - ОСОБА_1 (іденифікаційний номер НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач - Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код 26255795 місцезнаходження: м. Київ, вул. Липська 18/5)

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Колеснікова І.С.