Рішення № 109812656, 20.02.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2023 року Справа № 160/20405/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О., -

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, б.158 б, м.Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, б.158 б, м.Запоріжжя, 69005), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення № 046350010991 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.09.2022 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 розділ 1 підрозділі пункт а позиція 1.1.а-11289 затверджена Постановою КМУ від 16.01.2003р. № 36 , період роботи з 26 січня 2005 року по 29 грудня 2005року на посаді бункерувальника дільниці конвеєрного транспорту, технологічного комплексу з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТСК «Павлоградвугілля» (шахта Благодатна»); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до заяви від 11 жовтня 2022 року з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 03.10.2022 року, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійні забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» пі, 02.03.2015 №213-УІІІ. з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020. 5) Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судовий збір у розмірі 992 гривень 40 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

12 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах оскільки відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення виповнилося 49 років 11 місяців 10 днів.

Керуючись вимогами ст. 44 ч.2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачем була подана заява про призначення пенсії за віком не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Листом за № 0400-010226-8/96036 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 20.09.2022 р. позивачу було повідомлено про відмову в призначенні пенсії за віком по списку № 2, рішенням № 046350010991 від 19.09.2022 р. в зв`язку з не досягненням визначеною ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку 55 років та необхідного страхового стажу.

Не визнаний відповідачем пільговий стаж (період роботи не врахований до пільгового стажу - 00 роки 11 місяців 03 дні з причини відсутності атестації робочого місця.

Позивач зазначає, що не врахований до пільгового стажу період роботи протягом 00 років 11 місяців не впливає на право на пенсію за віком.

Водночас позивач зазначає, що відповідачами були розглянуті подані документи поверхнево та невірно визначено право на пенсію, а рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним на підставі рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/- р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15), яке було опубліковано у офіційному віснику України 28.02 2020 - 2020 р., № 16, стор. 52, стаття 634, код акта 98103/2020.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 р. у справі №160/200522 відкрито провадження, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

10.01.2023 р. представником відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області було направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, в тексті якого останній просив відмовити у задоволенні пред`явлених позовних вимог, із зазначенням, що у відповідності до Порядку 22-1 підрозділом, відповідальним за розгляд заяви позивача та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Вказаним управлінням було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.09.2022 року № 046350010991. Відповідно до вище вказаного рішення, вік заявниці 49 років 11 місяців 10 днів, страховий стаж особи становить 22 роки 9 місяців 7 днів. Пільговий стаж за списком №2 становить 15 років 7 місяців 6 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 26.01.2005 по 29.12.2005, оскільки відсутній наказ від 12.11.1999 №627 про атестацію робочих місць. Прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п.2 ст.114 Закону України № 1058-IV у звязку з відсутністю страхового стажу та необхідного пенсійного віку.

Рішення про відмову в призначення пенсії позивачу було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

11.01.2023 р. представником відповідача -2 було подано на адресу суду матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

17.01.2023 р. представником відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, в тексті якого зазначено наступне.

На час звернення 12.09.2022 р. за призначенням пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повних 49 років. Згідно розрахунку стажу (Форма РС-право) зарахованого по 30.06.2022, страховий стаж Позивача становить 22 роки 9 місяців 7 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 15 років 7 місяців 6 днів. Проте, станом на 01.04.2015 року пільговий стаж ОСОБА_1 за Списком №2 менш необхідних 10 років, що не дає право на призначення пенсії за Списком № 2 відповідно до п. б ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Щодо зобов6язання зарахувати до пільгового стажу за списком №2 періоду роботи з 26.01.2005 по 29.12.2005 на посаді бункерувальника дільниці конвеєрного транспорту технологічного комплексу з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТСК «Павлоградвугілля», слід зазначити наступне. Статтею 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі-Закон №1058) передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць. Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Відповідно до п. 1, 2, 4, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. Атестація робочих місць передбачає, зокрема, визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах. Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку. Відповідно до довідки про підтвердження пільгового трудового стажу №963 від 22.08.2022 виданої ВСП Шахтоуправління ім. Героїв Космосу ПАТ ДТЕК Павлоградвугілля, ОСОБА_1 з 26.01.2002 по 09.01.2006 працювала на шахті Благодатна за посадою бункерувальника дільниці конвеєрного транспорту, технологічного комплексу з повним робочим днем. Атестація робочих місць на підприємстві проводилась згідно наказів №627 від 12.11.1999, №1363 від 30.12.2005, №1204 від 31.12.2009. Термін дії атестації, затвердженої наказом №627 від 12.11.1999 (5 років) закінчився 12.11.2004 року, а термін дії наступної атестації, затвердженої наказом №1363 розпочався 30.12.2005 року. Перерва в проведені атестації становить період з 13.12.2004 по 29.12.2005. Враховуючи вищезазначене, Головне управління не має законних підстав для зарахування періоду роботи Позивача до пільгового стажу, в проміжок часу коли на підприємстві виникла перерва в проведені атестації робочих місць, а саме з 26.01.2005 по 29.12.2005.

На підставі викладеного вище, представник відповідача-1 просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд розглянув справу відповідно до ст. 262 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, враховуючи строк розгляду справи, передбачений ст.258 КАС України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом, копія якого міститься в матеріалах справи.

В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 , якою визначено трудовий шлях останньої.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 12 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах оскільки відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення виповнилося 49 років 11 місяців 10 днів.

Керуючись вимогами ч.2 ст. 44 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачем була подана заява про призначення пенсії за віком не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Листом за № 0400-010226-8/96036 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 20.09.2022 р. позивачу було повідомлено про відмову в призначенні пенсії за віком по списку № 2, рішенням № 046350010991 від 19.09.2022 р. в зв`язку з не досягненням визначеною ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку 55 років та необхідного страхового стажу.

Не визнаний відповідачем пільговий стаж (період роботи не врахований до пільгового стажу - 00 роки 11 місяців 03 дні з причини відсутності атестації робочого місця.

Відмова вмотивована тим, що заявниця не досягла пенсійного віку 55 років.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно дост. 2 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положенняст. 3 Конституції України, якОсновного Закону України- людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.ст.21,22 Конституції України- усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Так, відповідно дост. 46 Конституції України,громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 92Конституції Українивиключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.

у пункті 5рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд Українизазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першоїстатті 92 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбуліЗакону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цейЗаконвідповідно доКонституції Українигарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XIIза цимЗакономпризначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписамистатті 12 Закону № 1788-XIIправо на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Відповідно до пунктом «б»статті 13 Закону № 1788-XIIв редакції, чинній до внесення змінЗаконом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»(далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону № 1788-XIIбуло передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

Суд зазначає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б»статті 13 Закону № 1788-ХІІвік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

9 липня 2003 року булоухвалено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон № 1058-ІV).

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України булоухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, якимЗакон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б»статті 13 Закону № 1788-XIIв редакціїЗакону України від 2 березня 2015 року № 213-VIIIщодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

За конституційним поданням народних депутатів УкраїниЗакон № 213-VIIIперевірявся на відповідністьКонституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від23 січня 2020 року у справі N 1-р/2020визнані такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), стаття13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII(пункт 1 Рішення1-р/2020).

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).

Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.

Натомість відповідач керуєтьсяЗаконом № 1058-ІV(в редакціїЗакону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років.

ВодночасЗакон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

Відповідно до частини першоїстатті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України»(далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема,статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII(пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:

а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована врішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, до пункту 2 частини другоїстатті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІVв редакціїЗакону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;

б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих нормЗаконів України № 1788-ХІIта№ 1058-IV;

в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до статті1512Конституції Українирішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина другастатті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй (частина другастатті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2статті 150 Конституції Українив редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті1512Конституції Україниу редакції на час розгляду справи тастатті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті1512Конституції України.

Відповідно до частини першоїстатті 6 КАС Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змістустатті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Також у пункті 4.4. мотивувальної частиниРішення від 23 січня 2020 року№ 1-р/2020 Конституційний Суд Українидійшов висновку, що стаття13, частина друга статті14, пункти «б»-«г» статті54 Закону № 1788зі змінами, внесенимиЗаконом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю13, частину другу статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XIIв редакціїЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дняухвалення цього Рішення(тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цьогоРішення, а саме: застосуванню підлягають положенняЗакону № 1788-XIIв редакції до внесення змінЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Відповідно до частини другоїстатті 8 Закону «Про Конституційний Суд України»з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідностіКонституції України(конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності

У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинностіЗаконом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку зухваленням Закону № 213-VIII.

Припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечностіКонституції України.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена вРішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін доЗакону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

У пункті 2Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України»вказано, що оскількиКонституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якогозаконучи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідностіКонституціїі в усіх необхідних випадках застосовуватиКонституціюяк акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиціїРішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься вЗаконі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідаєКонституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Водночас Суд бере до уваги, що згідно із пунктом 5 статті62, пунктом 4 частини другої статті63 Закону № 2136-VIIIСенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідностіКонституції України, крім випадків, передбачених частиною другоюстатті 8 цього Закону.

У цьому контексті Суд звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08.04.2015, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13.01.2016 № 1-у/2016. При цьому зміни доЗакону України № 1058-ІVприйняті 03 жовтня 2017року Законом № 2148-VІІІ.

Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті62, пункту 4 частини другої статті63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку ізухваленням Закону № 1058-IVу редакціїЗакону № 2148-VIII від 03.10.2017, втратили дію положенняЗакону № 1788-XIIв частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.

Проте положення пункту 2розділу XV Закону № 1058-IVв редакціїЗакону№ 2148-VIII від 03.10.2017перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах заЗаконом № 1788-ХІІв редакції, чинній до внесення змінЗаконом №213-VII.

Відповідно до статей1та17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.

Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чиннийЗакон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).

Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріпленазаконом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, щозаконмає бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).

Суд зазначає що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.

Відтак, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Підтвердженням (доказом), що позивач, у вищезазначені періоди (які не зараховані позивачу до пільгового стажу) працював у шкідливих умовах праці - є записи в його трудовій книжці.

Відтак, відмова відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначені пенсії не відповідає вимогам пенсійного законодавства.

Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній у зразковій справі в рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі №360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20), яким позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 17 серпня 2020 року «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ». Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1840,80 грн., та зазначено, шо неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

Щодо звуження прав на отримання пенсії Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основіКонституції Українита у спосіб, що відповідає їй.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

Згідно із частиною 4статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, щозакончи інший правовий акт суперечитьКонституції України, суд не застосовує такийзакончи інший правовий акт, а застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційностізаконучи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

За такого правового регулювання та встановлених обставин колегія суддів доходить висновку, що пункт 2 частини другої статті114, абзаци 2,3пункту 2 розділуXV Закону № 1058-IVза змістом і правовою природою є такими, що не відповідаютьКонституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної вРішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року№ 1-р/2020.

У зв`язку із цим Суд уважає за необхідне звернутись до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності цих положеньЗакону № 1058-IV.

Отже, відповідно до вищевикладеного, Суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється діяРішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннямиЗакону № 1788-ХІІпісля 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначенийстаттею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Щодо правомірності дій відповідачів суд зазначає наступне.

Згідно ізстаттею 10 Закону № 1788-XIIпенсійне забезпечення відповідно до цьогоЗаконуздійснюється органами Пенсійного фонду України.

Частиною першоюстатті 58 Закону № 1058-IVвизначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (далі - Положення № 280), передбачено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

У частині виплати пенсій Положенням № 280 передбачено виконання таких основних завдань Пенсійного фонду України:

реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань;

виконання інших завдань, визначених законом.

Також для виконання вказаних завдань на Пенсійний фонд України покладаються повноваження, зокрема, призначення (перерахунку, поновлення) і виплати пенсій.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затвердженеПостановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

Відповідно достатті 6 Основного законудержавна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цієюКонституцієюмежах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей6,8,22,46,1512Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першоїстатті 8 Конституції Українивнаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якостізакону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі№ 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява№ 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).

Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливийзакон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувавзакон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Ураховуючи, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи, у тому числі на пільгових умовах - 33 років 7 місяців, відповідно до пункту «б»статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 30 років 07 місяців 11 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа№ 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.09.2022 р. №046350010991 про відмову в призначенні пенсії, є протиправним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.09.2022 р. №046350010991 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 2 ОСОБА_1 згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15), підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 розділ 1 підрозділі пункт а позиція 1.1.а-11289 затверджена Постановою КМУ від 16.01.2003р. № 36, період роботи з 26 січня 2005 року по 29 грудня 2005 року на посаді бункерувальника дільниці конвеєрного транспорту, технологічного комплексу з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТСК «Павлоградвугілля» (шахта Благодатна»), суд зазначає, що відповідно до ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Всі періоди роботи позивачки з важкими і шкідливими умовами праці підтверджуються відповідними записами у її трудовій книжні.

Відповідно до довідки про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 963 від 22.08.2022 року, копія якої міститься в матеріалах справи зазначено, що професія «бункерувальник» з повним робочим днем на поверхні пройшла атестацію (перша та остання) відповідно до наказу № 627 від 12.11.1999р. та № 3897 від 02.12.2019 року. В матеріалах справи також міститься копія наказу № 627 від 12.11.1999 року де п. 1 додатку № 2 до наказу по шахті, визначена посада - бункеровщика.

Вказаний період роботи також підтверджуються трудовою книжкою позивача Серії НОМЕР_2 , копія якої міститься в матеріалах цієї справи.

На підставі означеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 розділ 1 підрозділі пункт а позиція 1.1.а-11289 затверджена Постановою КМУ від 16.01.2003р. № 36, період роботи з 26 січня 2005 року по 29 грудня 2005 року на посаді бункерувальника дільниці конвеєрного транспорту, технологічного комплексу з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТСК «Павлоградвугілля» (шахта Благодатна»).

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до заяви від 11 жовтня 2022 року з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 03.10.2022 року, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійні забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» пі, 02.03.2015 №213-УІІІ. з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020. 5), суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

При цьому, частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя статті 44 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За приписами частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.3 Порядку № 22-1:

- заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб;

- заява про призначення пенсії може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за № 991/27436;

- заява про призначення пенсії може подаватись представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно із пунктом 1.8 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено:

- рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи;

- рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

За приписами пункту 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Вищевказане свідчить про те, що розгляд документів та безпосередньо прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії розглядає пенсійний орган за принципом екстериторіальності. Тобто, не за місцем проживання/реєстрації пенсіонера.

На підставі означеного вище, та з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:

-визнати протиправним та скасувати рішення № 046350010991 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.09.2022 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15);

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 розділ 1 підрозділі пункт а позиція 1.1.а-11289 затверджена Постановою КМУ від 16.01.2003р. № 36 , період роботи з 26 січня 2005 року по 29 грудня 2005року на посаді бункерувальника дільниці конвеєрного транспорту, технологічного комплексу з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТСК «Павлоградвугілля» (шахта Благодатна»);

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ВІД 11.10.2022 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду;

-в іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Статтею 139 КАС України визначено порядок розподілу судових витрат.

Відповідно до квитанції від 20.12.2022 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яності дві грн. 40 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, б.158 б, м.Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов`язання вчинити певні дії, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудженні всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а саме, судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яності дві грн. 40 коп.).

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, б.158 б, м.Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 046350010991 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.09.2022 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 розділ 1 підрозділі пункт а позиція 1.1.а-11289 затверджена Постановою КМУ від 16.01.2003р. № 36 , період роботи з 26 січня 2005 року по 29 грудня 2005року на посаді бункерувальника дільниці конвеєрного транспорту, технологічного комплексу з повним робочим днем ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТСК «Павлоградвугілля» (шахта Благодатна»).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ВІД 11.10.2022 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яності дві грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова