Рішення № 109791881, 24.03.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17243/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 28 листопада 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

1. Визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, протиправними;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2018 по 03.08.2021 в розмірі 758458,40 грн., з урахуванням виплачених сум.

02.12.2022 ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , та наказом міністра оборони України від 30.03.2018 №169 був звільнений та виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення. Вказує, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 у справі № 420/15689/21, Відповідач виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на власний розсуд, а не так як визначив суд, що підтверджується розрахунком військовою частиною НОМЕР_1 від 10.10.2022 № 3022. Зазначає, що порядком №100 чітко визначено як обчислюється середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Вказує, що відповідач своїм рішенням про застосування «істотності частки середнього заробітку» по суті перебрав на себе повноваження суду апеляційної інстанції та фактично переглянув рішення суду першої інстанції, а саме рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 у справі № 420/15689/21.

23.12.2022 до суду від відповідача за вх №39099/22 надійшов відзив на позов без доказів його направлення позивачу.

Ухвалою суду від 06.02.2023 доручено військовій частині НОМЕР_1 надати до Одеського окружного адміністративного суду у 15-денний строк з дати отримання копії даної ухвали: розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійснений на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 по справі №420/15689/21 із зазначенням розрахунку істотності частки середнього заробітку за час затримки; довідку про розмір грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 при виключенні його зі списків особового складу військової частини 02.05.2018 (із зазначенням його складових); довідку про суму індексації грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 по справі №420/5674/20 та від 17.05.2021 по справі № 420/3789/21 із зазначенням дати їх виплати; довідку про розмір грошового забезпечення, яке отримував ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням, яка складена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (із зазначенням розміру середньоденної заробітної плати та кількості фактично відпрацьованих днів, складових грошового забезпечення); зупинено провадження по справі №420/17243/22 до надходження відповіді на судове доручення.

24.03.2023 ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом відповідача на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у період з 17.08.2015 по 02.05.2018.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.05.2018 № 87 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року по справі №420/5674/20, яке набрало законної сили 24 грудня 2020 року: адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року; зобов`язано військову частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2023 №702 (а.с.39) позивачу на виконання судового рішення по справі №420/5674/20 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2016 року як базового у сумі 4503,23 грн відповідно до платіжного доручення №477 від 29.04.2021.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 по справі № 420/3789/21, яке набрало законної сили 27.06.2021: адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2016 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, з урахуванням виплаченої індексації грошового забезпечення; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2023 №698 (а.с.40) позивачу на виконання судового рішення по справі №420/3789/21 нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового у сумі 85927,85 грн., та враховуючи виплачену індексацію у сумі 4503,23 грн позивачу виплачено 81424,62 грн. відповідно до платіжного доручення №1028 від 02.08.2021.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 по справі №420/15689/21, яке набрало законної сили 21.03.2022: адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 03.08.2017 по 23.06.2021 з виплати індексації грошового забезпечення за час період проходження військової служби з 01.01.2016 по 03.08.2016 включно; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 02.05.2018 по 03.08.2021.

При цьому, у вказаному рішенні судом встановлено, що на виконання вказаного рішення суду по справі № 420/3789/21 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 03.08.2021 кошти в розмірі 18120,40 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.

Відповідно до довідки від 10.10.2022 №3022 (а.с.10) та розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійсненого на виконання рішення суду по справі №420/15689/21 (а.с.37), позивачу виплачено 83430,42 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, відповідачем при обчисленні такої суми враховано період з 02.05.2018 по 03.08.2021 1190 днів, середній заробіток 637,36 грн та застосовано істотність частки середнього заробітку за час затримки 0.11, яка визначена шляхом ділення індексації грошового забезпечення (81424,62 грн) на розрахунок середнього заробітку за час затримки (758458,40 грн).

Позивач, не погоджуючись із застосуванням відповідачем при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні істотності частки середнього заробітку за час затримки 0.11, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (повністю чи частково), власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, від 04.11.2021 у справі №200/7430/20-а.

Суд зазначає, що позивачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 по справі №420/15689/21 позивачу нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 83430,42 грн.

При цьому, позивач не погоджується з розміром такої суми та з діями відповідача, вчиненими при її обчисленні, щодо застосування істотності частки середнього заробітку.

Щодо цього суд зазначає, що в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 02.02.2023 у справі №826/1575/17 для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

Тобто, з викладеного вбачається, що у спірних правовідносинах повноваження щодо зменшення суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належать виключно суду, а не роботодавцю.

Таким чином, військова частина НОМЕР_1 не володіє повноваженнями щодо самостійного зменшення присудженого позивачу рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 по справі №420/15689/21 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, вимога позивача щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас, щодо вимоги позивача про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2018 по 03.08.2021 в розмірі 758458,40 грн., з урахуванням виплачених сум, суд зазначає.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100, у редакції, чинній на момент виплати позивачу спірних сум грошового забезпечення), у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт).

Тому, подією, з якою пов`язане вчинення відповідачем дій щодо нарахування позивачу суми індексації грошового забезпечення, є звільнення позивача 02.05.2018.

Відтак, при здійсненні розрахунку суми компенсації повинна бути врахована саме середньоденна заробітна плата позивача останніх двох календарних місяців роботи, що передують його звільненню березень та квітень 2018 року.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2023 №699 (а.с.41) ОСОБА_1 за березень та квітень 2018 року нараховано 39516,00 грн. грошового забезпечення.

Середньоденний заробіток за березень та квітень 2018 року становить 987,90 грн. (39516 / 40 робочих днів).

За період з 02.05.2018 по 03.08.2021 було 814 робочих днів, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 814 днів * 987,90 грн. = 804150,60 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 26.02.2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 року та підтриманий у постанові від 30.07.2020 у справі №806/2682/16.

Суд для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за несвоєчасну виплату позивачу грошового забезпечення, враховує: тривалість строку між звільненням позивача і, відповідно, непроведенням з ним повного розрахунку (травень 2018 року), та зверненням до суду з позовом про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення 01.07.2020 (справа №420/5674/20); співмірність ймовірного розміру майнових втрат пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, розмір простроченої заборгованості роботодавця та ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Суд зазначає, що відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 10,69 % (85927,85 грн. (грошове забезпечення позивача, виплачене йому з порушенням термінів) / 804150,60 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (814 днів)) х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню (з урахуванням принципу співмірності) становить: 987,90 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 10,69 % х 814 (дні затримки розрахунку) = 85963,70 грн.).

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

На підставі викладеного, суд вважає за доцільне вимогу позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії задовольнити частково шляхом зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2018 по 03.08.2021 в розмірі 85963,70 грн., з вирахуванням виплачених сум згідно довідки №3022 від 10.10.2022.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 0,11.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2018 по 03.08.2021 в розмірі 85963,70 грн., з вирахуванням виплачених сум згідно довідки №3022 від 10.10.2022.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ).

Відповідач військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.А. Вовченко