Рішення № 109791773, 24.03.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15620/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Кубрак І.Ю.,

за участю сторін: представника позивача- Єйсмонт І.С.,

представника відповідача- не зявився,

представника третьої особи- Цупка К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного підприємства ТЕПЛОТРАНС про визнання протиправним та нечинним рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в якому позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20.12.2021 № 383 «Про встановлення Приватному підприємству «Теплотранс» тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії».

Підставою звернення прокурора до суду стало те, що рішенням виконавчого комітету Мологівської сільської ради від 20.12.2021 № 383 «Про встановлення Приватному підприємству «Теплотранс» тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії» встановлено ПП «Теплотранс» тарифи на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради у розмірі 3184 грн 1 Гкал.

Прокурор зазначає, що тариф у розмірі 3184 грн за 1 Гкал (без ПДВ) на виробництво теплової енергії ПП «Теплотранс» встановлено виконавчим комітетом Мологівської сільської ради в порушення вимог статті 20 Закону України «Про теплопостачання», якою визначено, що тарифи на теплову енергію для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб`єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення тарифи на теплову енергію встановлюються на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів.

Позивач стверджує, що станом на час прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету Мологівської сільської ради від 20.12.2021 № 383 середньозважений тариф на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету становив по Одеській області на рівні 1 672, 27 грн за 1 Гкал (без ПДВ), середньозважений тариф на транспортування теплової енергії встановлено на рівні 272,10 грн за 1 Гкал (без ПДВ), середньозважений тариф на постачання теплової енергії встановлено на рівні 23,07 грн за 1 Гкал (без ПДВ). Враховуючи, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та має наступну формулу: тариф на виробництво теплової енергії (1209,873 гри за 1 Гкал) + середньозважений тариф на транспортування теплової енергії (272,10 грн за 1 Гкал) + середньозважений тариф на постачання теплової енергії (23,07 грн за 1 Гкал) = 1505,043 грн. + 20% ПДВ = 1806,0516 грн. за 1 Гкал.

Таким чином, в даному випадку порушення інтересів держави, які потребують захисту, полягають у прийняті незаконного рішення виконавчим органом міської ради, яке впливає на здійснення необгрунтованих видатків установами та організаціями, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету.

Ухвалою суду від 07.11.2022 року позовну заяву залишено без руху та повідомлено про необхідність усунути недоліки позовної заяви в десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали.

23.11.2022 року до суду надійшла уточнена позовна заява, якою недоліки усунуто у повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.12.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Цією ж ухвалою суду від 07.12.2022 року витребувано у відповідача засвідчені належним чином копії документів, які були підставою для прийняття рішення від 20.12.2021 року № 383.

22.12.2022 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого відповідач стверджував про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а отже і права на звернення до суду, з огляду на те, що установи та організації, що фінансуються з місцевого бюджету, не позбавлені права звернення до суду із позовом про захист порушених прав та інтересів. При цьому, функції захисту інтересів держави, про які йде мова у позовній заяві прокуратури, можуть бути реалізовано прокурором лише у разі, якщо він доведе, що вказані суб`єкти такий захист не здійснюють або здійснюють його неналежним чином.

У відзиві на адміністративний позов відповідач також заперечував щодо суті предмету спору, зазначивши, що тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Так, аналізуючи нормативно-правову базу в сфері теплопостачання, відповідач доходить висновку, що основним пріоритетом державної політики є забезпечення якнайбільшого використання альтернативних (відновлювальних) джерел енергії та альтернативних видів палива. При цьому процес вироблення, транспортування та постачання теплової енергії, добутої з альтернативних джерел, є більш витратним порівняно з традиційними методами. Разом з цим, у будь-якому разі не допускається встановлення тарифів нижче розрахунку економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання та таких, що не враховують собівартість теплової енергії та не забезпечують рентабельність суб`єкта господарювання.

Також відповідач зауважив, що встановлення тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування, а економічне обґрунтування тарифу на теплову енергію на опалювальний сезон 2022 року повністю відповідає Порядку № 869 та Закону № 2633-IV, враховує собівартість теплової енергії та забезпечує рентабельність суб`єкта господарювання.

Таким чином, на переконання відповідача, постановлення оскаржуваного рішення здійснено з цілковитим додержанням процедури, передбаченої Порядком розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, при цьому розрахунок тарифу на теплову енергію, який покладено в основу тарифу, виконано у відповідності до вимог Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води. Отже, підстави для визнання рішення виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району від 20.12.2021 № 383 протиправним та нечинним відсутні.

28.12.2022 року до суду на виконання ухвали суду від 07.12.2022 року Мологівська сільська рада надала засвідчені належним чином документи, які стали підставою для прийняття рішення виконавчого комітету Мологівської сільської ради від 20.12.2021 року № 383 на 8 аркушах.

29.12.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої керівник Білгород-Дністровської прокуратури наполягав на задоволенні позову у повному обсязі та просив не брати до уваги відзив на адміністративний позов.

Так, у противагу доводам відзиву на позовну заяву прокурор зауважив, що ціна встановлена оскаржуваним рішенням на порядок перевищує Середньозважені тарифи на теплову енергію з газу для подальшого встановлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію з альтернативних джерел оприлюднені Держенергоефективності, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету. Мологівська сільська рада була обізнана з наявними порушеннями при прийнятті виконавчим комітетом Мологівської сільської ради оспорюваного рішення, проте протягом тривалого часу не вживала заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства. Таким чином, в даному випадку порушення інтересів держави, які потребують захисту, полягають у прийнятті протиправного рішення виконавчим органом сільської ради, яке впливає на здійснення необґрунтованих видатків установами та організаціями, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету.

Зазначаючи, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, позивач звертає увагу, що виконавчим комітетом не перевірено економічне обґрунтування розрахованого тарифу. Наприклад: підприємством у прямі витрати включено витрати на придбання палива, проте самі договори купівлі-продажу відсутні та внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування враховано двічі: у розрахунку прямих і адміністративних витрат, що призводить до висновку необгрунтованості та завищення встановленого тарифу.

Крім того, позивач посилається на ст. 15 Закону України «Про ціни та ціноутворення», якою встановлено гарантії, що надаються суб`єктам господарювання під час державного регулювання цін. Так, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Ухвалою суду від 01.02.2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватне підприємство «ТЕПЛОТРАНС» та встановлено строк для подання пояснень третьої особи щодо позову.

15.02.2023 року до суду надійшли пояснення третьої особи щодо позову, відповідно до яких ПП Теплотранс заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, що аналогічні доводам відзиву на адміністративний позов, та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

22.02.2023 року до суду від керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури надійшла відповідь на пояснення третьої особи, яка за змістом тотожна відповіді на відзив на адміністративний позов.

Ухвалою суду від 15.02.2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.03.2023 року.

У судових засіданнях 01.03.2023 року та 14.03.2023 року прокурор підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, представник третьої особи проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Як слідує з позовної заяви, під час моніторингу публічних закупівель здійснених комунальними установами та закладами Білгород-Дністровського району, зокрема закупівель послуг з постачання теплової енергії, керівнику Білгород-Дністровської окружної прокуратури стало відомо про наявність рішення виконавчого комітету Мологівської сільської ради від 20.12.2021 № 383 «Про встановлення Приватному підприємству «Теплотранс» тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії».

Так, вказаним рішенням встановлено Приватному підприємству «ТЕПЛОТРАНС» тарифи на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради, у розмірі 3184 грн.00 коп. за 1 Гкал.

Вважаючи такий тариф завищеним, а рішення виконавчого комітету Мологівської сільської ради від 20.12.2021 № 383 незаконним та таким, що підлягає скасуванню, Білгород-Дністровська окружна прокуратура звернулась до Мологівської сільської ради та Виконавчого комітету Мологівської сільської ради із запитами від 04.08.2022 року №55-3589ВИХ-22 та №55-3588ВИХ-22 про надання інформації та підтверджуючих документів.

Мологівська сільська рада у відповідь на даний запит повідомила, що ПП «Теплотранс» (код ЄДРПОУ 42513723) не є виробником енергії в розумінні Закону України «Про альтернативні джерела енергії». З огляду на положення ч.4 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», та п. 7 Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 вересня 2018 року № 239, середньозважений тариф на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу не поширюється на ПП «ТЕПЛОТРАНС», оскільки природній газ на території Мологівської об`єднаної територіальної громади відсутній та, відповідно, теплова енергія не може бути вироблена з використанням природного газу.

Виконавчий комітет Мологівської сільської ради надав окружній прокуратурі аналогічну відповідь.

Отримавши вищезазначені відповіді, керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури знову звернувся до виконавчого комітету Мологівської сільської ради із запитом від 01.09.2022 року №55-4053ВИХ-22, в якому просив у строк до 07.09.2022 року інформувати Білгород-Дністровську окружну прокуратуру з наданням належним чином завірених копій підтверджуючих документів, щодо наступного:

нормами права, якими керувався виконавчий комітет Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району при винесенні рішення від 20.12.2021 № 383 «Про встановлення ПП «Теплотранс» тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії»;

які складові включає тариф на теплову енергію, встановлений зазначеним рішенням;

чим підтверджується та обгрунтовується встановлення зазначеного тарифу.

У відповідь на вказаний запит виконавчий комітет Мологівської сільської ради листом від 14.09.2022 року №02-25/946 повідомив, що рішення від 20.12.2021 року № 383 прийнято на підставі розрахунків тарифів, заяви, підтвердних матеріалів і документів, що використовувалися під час проведення розрахунків, наданих ПП «ТЕПЛОТРАНС». За результатами розгляду поданих зазначеним підприємством документів у відповідності до Закону України «Про теплопостачання» та Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих Для їх встановлення, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.09.2018 року № 239, виконавчим комітетом прийнято законне рішення.

Листом від 27.10.2022 року №55-5375ВИХ22 керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області надіслав Мологівській сільській раді повідомлення про підготовку позову в інтересах держави в особі Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення від 20.12.2021 № 383 «Про встановлення Приватному підприємству «Теплотранс» тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії».

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 5 КАС України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

За приписами частин 3-5 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99 зазначив, що для вирішення справи суттєвим вбачається з`ясування поняття "інтереси держави". У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно ґрунтуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави є наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно.

Другою умовою є відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Водночас, представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта виконання владних управлінських функцій. Таке представництво повинно спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб`єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.

З огляду на наведене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 в справі №806/1000/17, від 10.04.2019 в справі №813/661/17, від 18 жовтня 2019 року в справі № 320/1724/19, від 09 жовтня 2019 року в справі № 0440/4892/18, від 04 жовтня 2019 року в справі №804/4728/18, від 27 квітня 2020 року в справі №826/10807/16, від 20 травня 2020 року в справі №580/17/20 і Суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР.

Частиною 1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно п.п.2 п. а ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Суд зазначає, що необхідність звернення до суду з позовом в інтересах Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області у цій справі прокурор обґрунтував встановленим фактом незаконного, на його думку, рішення виконавчого комітету сільської ради та правом відповідної ради скасувати рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, у порядку ст.59 Закону.

Крім того, прокурор вказав, що органом, уповноваженим Державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах є Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області. Між тим, заходів щодо скасування незаконного рішення вона не вжила. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Пунктами 6 - 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та винести це питання на розгляд відповідної ради. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Як було встановлено судом, керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури запитував у Мологівської сільської ради інформацію щодо її обізнаності про наявність оскаржуваного рішення, а також щодо вжиття, вжиття у майбутньому або причин невжиття Мологівською сільською радою заходів щодо скасування зазначеного рішення виконавчого комітету, в тому числі в судовому порядку.

Разом з тим, голова сільської ради повідомив прокурора, що виконавчим комітетом прийнято законне рішення.

За таких обставин, оскільки Мологівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області самостійно не скасувала оскаржуване рішення Виконавчого комітету та не звернулась до суду з відповідною позовною заявою, прокурор набув право на звернення до суду в інтересах держави.

Щодо суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Теплотранс» здійснює свою діяльність на підставі ліцензій № 1613/A-2018, № 1616/A-2018 від 22.12.2018, виданих Одеською обласною державною адміністрацією на постачання та виробництво теплової енергії. Підприємство експлуатує котельні на твердому паливі та в якості палива використовує пелети (тверде паливо для виробництва теплової енергії).

16.11.2021 року Приватне підприємство «Теплотранс» звернулось до голови Мологівської ОТГ з заявою №39 з проханням затвердити тариф на постачання теплової енергії з 01 січня 2022 року в сумі 3184,00 грн. за 1 (одну) Гкал, для потреб бюджетних установ та організацій у зв`язку із зміною окремих складових, вартість яких змінилася з причин, незалежних від ПП «ТЕПЛОТРАНС», а саме: зросла ціна на пелети (тверде паливо для виробництва теплової енергії). До заяви додано калькуляцію розрахунку на виробництво та постачання теплової енергії.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» альтернативні джерела енергії - відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, гідротермальна, аеротермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про альтернативні види палива» визначено, що альтернативні види палива - тверде, рідке та газове паливо, яке є альтернативою відповідним традиційним видам палива і яке виробляється (видобувається) з нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини.

При цьому термін «біомаса» вживається в зазначеному Законі як невикопна біологічно відновлювана речовина органічного походження, здатна до біологічного розкладу, у вигляді продуктів, відходів та залишків лісового та сільського господарства (рослинництва і тваринництва), рибного господарства і технологічно пов`язаних з ними галузей промисловості, а також складова промислових або побутових відходів, здатна до біологічного розкладу.

Абзацом 7 статті 13 Закону України Про теплопостачання від 2 червня 2005 року № 2633-IV визначено, що до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать: встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.

Процедура розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих суб`єктами господарювання незалежно від форм власності, які провадять (або мають намір провадити) господарську діяльність із виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення (далі - ліцензована діяльність) і в установленому законодавством порядку отримали відповідні ліцензії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, та суб`єктами господарювання незалежно від форм власності (далі - суб`єкти господарювання), що надають (або мають намір надавати) комунальні послуги, визначені статтею 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги (крім послуг із постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії), для подальшого встановлення тарифів відповідно до повноважень, наданих Законами України Про місцеве самоврядування в Україні, Про теплопостачання, Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення, Про житлово-комунальні послуги визначена Порядком розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 12 вересня 2018 року № 239 (далі - Порядок №239).

Цей Порядок застосовується органами місцевого самоврядування під час розгляду розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги (послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами) і поширюється на суб`єктів господарювання, зазначених у пункті 1 цього Порядку.

Відповідно пункту 5 розділу І Порядку №239 розрахунки тарифів здійснюються суб`єктами господарювання відповідно до вимог Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869, та Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 року № 1010.

При цьому, розрахунок та встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво для суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках із використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення, здійснюється відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» (пункт 7 розділу І Порядку №239).

Розділ ІV Порядку №239 встановлює порядок та строки розгляду заяви про встановлення тарифів.

Так, пунктом 4 розділу ІV Порядку №239 визначено, що особливості порядку та строків розгляду органами місцевого самоврядування заяви про встановлення тарифів на теплову енергію, на виробництво теплової енергії для суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках із використанням альтернативних джерел енергії, визначено статтею 20 Закону України Про теплопостачання.

Відповідно до положень абзаців 4-5 ст.20 Закону України Про теплопостачання тарифи на теплову енергію для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб`єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення тарифи на теплову енергію встановлюються на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів.

Тарифи на виробництво теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення визначаються для суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, як різниця між тарифом на теплову енергію, встановленим відповідно до частини четвертої цієї статті, і тарифами на транспортування та постачання теплової енергії, що визначаються на рівні діючих для суб`єкта господарювання тарифів на транспортування та постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб`єкта господарювання встановлених тарифів на транспортування та постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів тарифи на транспортування та постачання теплової енергії визначаються на рівні середньозважених тарифів на транспортування та постачання теплової енергії.

Абзацами 6-15,21 статті 20 Закону України Про теплопостачання встановлено, що розрахунок середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, здійснюється за адміністративно-територіальними одиницями (Автономною Республікою Крим, областями, містами Києвом чи Севастополем) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розрахунок середньозважених тарифів на транспортування та постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, як середньозважених для всієї території України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органи місцевого самоврядування щокварталу, до 10 числа останнього місяця кожного кварталу, надають центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, інформацію, необхідну для розрахунку середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифів на транспортування та постачання теплової енергії.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, щокварталу, до 25 числа останнього місяця кожного кварталу, розраховує та оприлюднює середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії.

Середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії, опубліковані на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, станом на 25 число останнього місяця кожного кварталу, використовуються суб`єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для розрахунку тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії на наступний квартал.

Для встановлення тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії суб`єкт господарювання, що здійснює виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, подає органу, уповноваженому встановлювати такі тарифи, заяву із зазначенням розміру тарифу, розрахованого відповідно до частини четвертої та/або п`ятої цієї статті.

Якщо уповноважений орган протягом 30 календарних днів з дня надходження заяви не встановлює розмір тарифу, розрахованого відповідно до частини четвертої та/або п`ятої цієї статті, або не надає вмотивовану відмову у його встановленні, вважається, що суб`єкту господарювання, що здійснює виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, встановлено розмір тарифу, розрахований таким суб`єктом господарювання відповідно до частини четвертої та/або п`ятої цієї статті та поданий у заяві. Копія заяви (опису документів) з відміткою про дату їх надходження є підтвердженням подання уповноваженому органу заяви та розрахунків розміру тарифу.

Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Тарифи на теплову енергію, що виробляється та постачається суб`єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, формуються та встановлюються з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.

Спори щодо формування та встановлення тарифів на теплову енергію вирішуються в судовому порядку.

Отже, з аналізу вказаних нормативних положень слідує, що законодавством визначено порядок встановлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також порядок вирішення спорів щодо цих питань.

Так, відповідно до частин шостої та сьомої статті 20 Закону України Про теплопостачання постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2017 р. № 679 затверджено Порядок розрахунку середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, її транспортування та постачання (далі - Порядок №679).

Згідно пункту 3 Порядку №679 у цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:

середньозважений тариф на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, - тариф, що розраховується як відношення суми добутків тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу (крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях та теплоелектростанціях), суб`єктів господарювання, що провадять господарську діяльність у сфері теплопостачання у відповідній адміністративно-територіальній одиниці (Автономна Республіка Крим, області, мм. Київ та Севастополь), та їх річних планових корисних відпусків теплової енергії, що враховувалися під час розрахунку зазначених тарифів, до суми загальних річних планових корисних відпусків теплової енергії, що враховувалися під час розрахунку діючих тарифів, для потреб відповідної категорії споживачів, гривень за 1 Гкал (без податку на додану вартість);

середньозважений тариф на транспортування теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, - тариф, що розраховується як відношення суми добутків тарифів на транспортування теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, суб`єктів господарювання, що здійснюють транспортування теплової енергії на всій території України, та їх річних планових корисних відпусків теплової енергії, що враховувалися під час розрахунку зазначених тарифів, до суми загальних річних планових корисних відпусків теплової енергії, що враховувалися під час розрахунку діючих тарифів, для потреб відповідної категорії споживачів, гривень за 1 Гкал (без податку на додану вартість);

середньозважений тариф на постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, - тариф, що розраховується як відношення суми добутків тарифів на постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання теплової енергії на всій території України, та їх річних планових корисних відпусків теплової енергії, що враховувалися під час розрахунку зазначених тарифів, до суми загальних річних планових корисних відпусків теплової енергії, що враховувалися під час розрахунку діючих тарифів, для потреб відповідної категорії споживачів, гривень за 1 Гкал (без податку на додану вартість).

Станом на час прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету Мологівської сільської ради від 20.12.2021 № 383 середньозважений тариф на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету становив по Одеській області на рівні 1 672, 27 грн за 1 Гкал (без ПДВ), середньозважений тариф на транспортування теплової енергії встановлено на рівні 272,10 грн за 1 Гкал (без ПДВ), середньозважений тариф на постачання теплової енергії встановлено на рівні 23,07 грн за 1 Гкал (без ПДВ) (http://saee.gov.ua/uk/content/serednozvazheni-taryfy).

Таким чином, по Одеській області тариф на теплову енергію (відповідно до частини 4 статті 20 вказаного Закону - 90% від середньозваженого тарифу на теплову енергію (1 672, 27 грн за 1 Гкал (без ПДВ) становив 1505,043 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), а тариф на виробництво теплової енергії (відповідно до частини 5 статті 20 вказаного Закону різниця між тарифом на теплову енергію, встановленим відповідно до частини четвертої цієї статті, і тарифами на транспортування та постачання теплової енергії 1209,873 грн за 1 Гкал (без ПДВ).

Враховуючи те, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та має наступну формулу: тариф на виробництво теплової енергії (1209,873 грн за 1 Гкал) + середньозважений тариф на транспортування теплової енергії (272,10 грн за 1 Гкал) + середньозважений тариф на постачання теплової енергії (23,07 грн за 1 Гкал) = 1505,043 грн. +20% ПДВ, а тому його розрахунок відповідно до ч.4-5 ст. 20 Закону України Про теплопостачання станом на момент прийняття оспорюваного рішення складав 1806,0516 грн. за 1 Гкал.

Між тим, рішенням виконавчого комітету Мологівської сільської ради від 20.12.2021 № 383 «Про встановлення Приватному підприємству «Теплотранс» тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії» встановлено Приватному підприємству «ТЕПЛОТРАНС» тарифи на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради, у розмірі 3184 грн.00 коп. за 1 Гкал.

У свою чергу, відповідач та третя особа посилаються на ч.ч. 1, 14, 15 ст. 20 Закону України Про теплопостачання, зазначаючи, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Тарифи на теплову енергію, що виробляється та постачається суб`єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, формуються та встановлюються з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.

З огляду на те, що процес вироблення, транспортування та постачання теплової енергії, добутої з альтернативних джерел, є більш витратним порівняно з традиційними методами, відповідач та третя особа вважають за неможливе встановлення тарифів нижче розрахунку економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання та таких, що не враховують собівартість теплової енергії та не забезпечують рентабельність суб`єкта господарювання.

Суд погоджується із викладеним, а також зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку (стаття 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Водночас, статтею 20 Закону України Про теплопостачання передбачено особливості визначення (розрахунку) тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення (розрахунок на рівні 90% діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, або на рівні середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, розрахованих Держенергоефективності).

Відповідно до вимог статті 13 Закону, а також положень статей 12, 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення», статті 28 «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, віднесено до власних (самоврядних) повноважень органів місцевого самоврядування.

Механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води визначено Порядком, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» (далі - Порядок №869).

За вимогами пункту 11 Порядку №869 з метою відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат, забезпечення пов`язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, та відповідно наданням послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, перегляд тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води та їх структури здійснюється уповноваженим органом кожного року (до початку опалювального періоду) за заявою ліцензіата (суб`єкта господарювання).

Для встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання ліцензіат подає щороку до 1 липня (крім ліцензіатів, що вперше встановлюють тарифи) уповноваженому органові відповідної територіальної громади, на території якої ліцензіат провадить (має намір провадити) ліцензовану діяльність, у паперовій та електронній формі заяву i розрахунки тарифів на планований період за встановленими такими органами формами відповідними розрахунками, підтвердними матеріалами з документами (пункт 57 Порядку №869).

Механізм розгляду розрахунку тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунки тарифів на комунальні послуги визначено Порядком розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення від 12.09.2018 №239 (далі - Порядок №239), який порушено відповідачем.

Пунктом 7 Порядку №239 передбачено, що розрахунок та встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво для суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках із використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення, здійснюється відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання». Тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до п.13 Порядку №239 для встановлення тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії заявник подає органу місцевого самоврядування заяву із зазначенням розміру відповідних тарифів згідно із додатком 44 до цього Порядку №239. До заяви про встановлення тарифів на теплову енергію, на виробництво теплової енергії додається розрахунок тарифів, здійснений для відповідної категорії споживачів («бюджетні установи та організації», «населення»), та підтвердні матеріали:

1) пояснювальна записка щодо потреби встановлення тарифів, що містить пояснення до здійсненого заявником розрахунку (довільна форма); 2) інформація про суб`єкта господарювання (заявника) із зазначенням відомостей про наявність у нього ліцензій на виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, кількості споживачів у розрізі їх категорій, переліку цих споживачів із зазначенням їх місцезнаходження / місця проживання, системи оподаткування суб`єкта господарювання, особливостей виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, контактної інформації заявника тощо (довільна форма);

3) копії установчих документів (статуту, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань тощо).

Вимоги щодо комплекту документів, які визначено у пунктах 1-3 цього розділу, не застосовуються до суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення.

Із сукупного аналізу законодавчих норм, на яких грунтуються як доводи позовної заяви, так і відзиву та пояснень щодо позову, вбачається, що тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання, забезпечувати відшкодування всіх витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. У той же час такі витрати повинні бути економічно обгрунтованими суб`єктом господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з наданих на виконання ухвали суду від 07.12.2022 року копій документів, які були підставою для прийняття оспорюваного рішення, ПП Теплотранс разом з заявою №39 від 16.11.2021 року про затвердження тарифу на постачання теплової енергії надало до Мологівської сільської ради калькуляцію розрахунку на виробництво та постачання теплової енергії, а також ліцензії на виробництво теплової енергії.

Судом встановлено, що зазначені калькуляції містять дані щодо категорій витрат та сум таких витрат. Разом з цим, на підтвердження вказаних сум жодних доказів ані до органу місцевого самоврядування, ані до суду не надано. З наданої заяви та доданих документів неможливо встановити, звідки формуються визначені у калькуляціях суми витрат. Крім того, у заяві №39 від 16.11.2021 року підставою встновлення вищого тарифу на постачання теплової енергії з 01 січня 2022 року визначено - зріст ціни на пелети (тверде паливо для виробництво теплової енергії), також без буд-яких обгрунтувань.

Відтак, суд вважає, що надані ПП Теплотранс до Мологівської сільської ради документи для встановлення тарифу на постачання теплової енергії у сумі 3 184,00 грн. не обгрунтовують відшкодування всіх витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Крім викладеного, суд погоджується з доводами прокурора, що звільнення суб`єкта господарювання від подачі додаткових документів не звільняє його від належного економічного обґрунтування розрахованого тарифу. Проте, як встановлено судом, виконавчим комітетом не додержано вказаного вимоги порядку, зокрема не перевірено економічне обґрунтування розрахованого тарифу. Так, підприємством у прямі витрати включено витрати на придбання палива, проте самі договори купівлі-продажу відсутні та внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування враховано двічі: у розрахунку прямих і адміністративних витрат, що призводить до висновку необґрунтованості та завищення встановленого тарифу.

Таким чином, з огляду на встановлені у сукупності судом обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області шляхом визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20.12.2021 № 383 «Про встановлення Приватному підприємству «Теплотранс» тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії».

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта доводів та заперечень які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави (вул. Незалежності, 39, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700, код ЄДРПОУ 03528552) в особі Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул. Кишинівська, 221А, с. Молога, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 67751, код ЄДРПОУ 05406014) до Виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород- Дністровського району Одеської області (вул. Кишинівська, 221А, с. Молога, Білгород- Дністровський район, Одеська область, 67751, код ЄДРПОУ 05406014), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного підприємства "ТЕПЛОТРАНС" (вул. Міська, 12, с. Салгани, Білгород-Дністровський район, Одеська обл., 67725, код ЄДРПОУ 42513723) про визнання протиправним та нечинним рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20.12.2021 № 383 "Про встановлення Приватному підприємству "Теплотранс" тарифів на теплову енергію. Її виробництво та постачання, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії".

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 KAC України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.03.2023 року.

СуддяА.А. Радчук