Рішення № 109778778, 24.03.2023, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/202/23

Провадження № 2-а/378/6/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2023 року Ставищенський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Скороход Т. Н.,

за участю секретаря Соколової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ставище справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області, третя особа: Інспектор ВРПП Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області Сабуцький Петро Вікторович, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

До судуз вказанимпозовом звернувся ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ГоловатюкВ.В.,посилаючись нате,що 6 березня 2023 року інспектором ВРПП Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області Сабуцьким П.В., який є уповноваженою посадовою особою ГУ НП у Київській області, була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №338008, зі змісту якої вбачається, що 6 березня 2023 року, о 20 год. 50 хв., в м. Біла Церква по вул. Леваневського, 83а ОСОБА_1 керував транспортним засобом RenaultTrafic НОМЕР_1 з вимкненим ближнім світлом фар в темну пору доби, чим порушив п. 19.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та оштрафовано на 510 грн.. Свою вину позивач категорично заперечує та з вказаною постановою не погоджується, оскільки відповідачем в оскаржуваній постанові, в графі «7. до постанови додаються» не вказано жодного доказу на підтвердження наявності в діях позивача адмінправопорушення, а навпаки вказано: «не додається». Тому вважає, що в працівників поліції немає жодного доказу порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами. Сама лише постанова про накладення адміністративного правопорушення не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення. При винесенні постанови інспектор жодним чином не врахував пояснення позивача про відсутність в його діях будь-яких порушень. Зазначає також, що позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 536,80 грн. та на правничу допомогу 2000 грн.

Позивач просить суд скасувати вищевказану постанову та провадження у справі закрити, а також стягнути на його користь судові витрати.

Ухвалою судді Ставищенського районного суду Київської області від 15 березня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами розгляду окремих категорій термінованих адміністративних справ. Крім цього, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позовну заяву та зобов`язано до початку судового засідання або в судовому засіданні надати матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП (а.с. 18).

В судове засідання позивач та його представник не прибули, подали до суду заяви, в яких позовні вимоги підтримали, просять справу розглядати без їх участі (а.с. 26, 27) та надали для огляду в судовому засіданні копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №338008 від 6 березня 2023 року.

В судове засідання представник відповідача не прибув, відповідач Головне управлінняНаціональної поліціїу Київськійобласті про час і місце розгляду справи належним чином повідомлене (а.с. 24-25), про причини неявки представника суд не повідомили, відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою судді від 15 березня 2023 року матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП не направили.

В судове засідання третя особа Інспектор ВРППБілоцерківського РУПГУНП вКиївській областіСабуцький П.В. не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 30).

Суд, керуючись положеннями ч. 6 ст. 77, ч. 3 ст. 268 КАС України приймає рішення на підставі доказів наявних у справі.

Суд,з`ясувавши всіобставини,що маютьзначення дляправильного вирішеннясправи танадавши їмналежну правовуоцінку,дослідивши письмовідокази,встановив наступніобставини тавідповідні їмправовідносини.

06 березня 2023 року інспектором ВРПП Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області Сабуцьким П. В. було винесено постанову серії БАД №338008 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 статті 122КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 510 грн. за порушення п. 19.1 ПДР України. У вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_1 6 березня 2023 року, о 20 год. 50 хв., в м. Біла Церква по вул. Леваневського, 83а ОСОБА_1 керував транспортним засобом RenaultTrafic НОМЕР_1 з вимкненим ближнім світлом фар в темну пору доби (а. с. 10).

Відповідно до ст.9КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Закон України „Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст.14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху.

Відповідно до п.1.3Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими.

Крім того, у п. 1.5 ПДР, вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку та перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Згідно з ч. 5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).

Приписи ст. 251КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст.280КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 222КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 122).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України.

Як зазначено вище, інспектором поліції відносно ОСОБА_1 було винесено постанову, якою його було визнано винним у здійсненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122КУпАП, за керування транспортним засобом з вимкненим ближнім світлом фар в темну пору доби, чим порушив п. 19.1 ПДР України.

Відповідно до п 19.1 ПДР у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах фари ближнього (дальнього) світла; на мопедах (велосипедах) і гужових возах (санях) фари або ліхтарі; на причепах та транспортних засобах, що буксируються, габаритні ліхтарі.

Адміністративна відповідальністьза порушеннявимог дорожніхзнаків передбаченачастиною 2ст.122 КУпАП.

Як зазначено позивачем в позові, в оскаржуваній постанові не зазначені докази на підтвердження вчинення такого правопорушення, він адміністративного правопорушення не вчиняв, поліцейські не вчиняли жодних дій щодо фіксації адміністративного правопорушення у встановленому законом порядку. Відповідач не заперечив даних фактів та не надав належних допустимих доказів на спростування вказаних фактів.

Пунктом 24 Постанови ПленумуВерховного судуУкраїни від23грудня 2005року №14«Про практикузастосування судамиУкраїни законодавствау справахпро деякізлочини протибезпеки дорожньогоруху таексплуатації транспорту,а такожпро адміністративніправопорушення натранспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283,284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожньогоруху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.

Згідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною першої статті 90КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно приписів частини другої статті 77КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Разом з цим, згідно із ч. 1 ст.73КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на жоден із доказів, які передбачені ст. 251 КУпАП, в тому числі на технічний прилад та технічний засіб, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Більше того, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

В даному випадку єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, є сама оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення.

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, є не доведеним.

Відповідач не надав в судове засідання при розгляді справи по суті безперечні докази того, що позивач, керував транспортним засобом та допустив вищевказане адміністративне правопорушення, тоді як саме на нього законом покладено обов`язок доказування вини позивача у скоєні правопорушення.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд дійшов висновку щодо недоведеності відповідачем, всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України, правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а тому оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАД №338008 від 06.03.2022 не може вважатись правомірною та підлягає скасуванню.

Відтак, відповідачем не доведено, всупереч вищевказаним вимогам законодавства, правомірності винесеної інспектором патрульної поліції постанови.

Відповідно до статей 1 та 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

Відповідно до п. 3 ч. 3ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а тому оскаржувану постанову слід скасувати як неправомірну, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

При вирішенні питання про стягнення витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною першою статті 132КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Поліцейський Сабуцький П. В. є посадовою особою ВРПП Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області. Позивач ОСОБА_1 при подачі позову сплатив судовий збір в сумі 547 грн. 54 коп., які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Частиною третьою статті 132КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами частини першої статті 134КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як убачається з пункту 1 частини третьої ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу позивачем подано наступні документи: договір про надання правничої допомоги № 30 від 14 березня 2023 року (а.с. 11-12), акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 15 березня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 14 березня 2023 року (а.с. 13), відповідно до якого вартість правничої допомоги у вигляді консультації, вивченні документів, складання позовної заяви, подання її до суду та представництво інтересів під час розгляду даної справи становить 2000 грн. та копію квитанції про оплату гонорару в сумі 2000 грн. (а.с. 15)), які підтверджують понесені позивачем витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 2000 грн..

Суд зазначає, що такі документи є достатніми для підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу та у своїй сукупності підтверджую їхній розмір.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідно до частини шостої статті 134КАС України до суду не надходило.

З урахуванням викладеного на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 536 грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, призначених для Головного управління Національної поліції у Київській області.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст..ст. 121 ч. 5, 245, 247, 251, 283, 288, 289 КУпАП, ст.ст. 8-9, 72, 77, 79, 90, 243-244, 246, 250, 268, 272, 286 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №338008 від 6 березня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління Національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 536 (дві тисячі п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок на відшкодування оплати судового збору та 2000 (дві тисячі) гривень на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішеннясуду можебути поданаапеляційна скаргапротягом десяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т. Н. Скороход