Рішення № 109752010, 22.03.2023, Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 951/191/23

Справа № 2/951/76/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року смт Козова

Козівський районний суд Тернопільської області

у складі головуючої судді Гриновець О. Б.

з участю секретаря судового засідання Рокецького Б. Р.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні узалі судув смтКозова цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Козівської селищної ради Тернопільської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

установив:

I. Короткий виклад обставин справи.

23.02.2023 позивачка звернулася до суду із позовом,в якомупросить визначитидодатковий строкв двамісяці,достатній дляподання заявипро прийняттяспадщини.В обґрунтування заяви покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина, зокрема, на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлій на праві особистої власності згідно з свідоцтва на право власності на житловий будинок № НОМЕР_1 від 5.09.1991. У лютому 2023 позивачка звернулася до державного нотаріуса з метою оформлення права на спадщину, проте її було проінформовано, що оскільки вона не подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори до шести місяців, відтак згідно ст.1272 ЦК України таку спадщину не отримала та роз`яснено їй про звернення до суду. Зазначає, що вказаний строк нею був пропущений з причини необізнаності про існування заповіту. Тому, вважає, що строк для прийняття спадщини нею пропущений з поважних причин та просить суд визначити їй достатній додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 ..

ІІ. Позиція учасників справи.

В судове засідання позивачка не з`явилася, однак подала клопотання (зареєстровану канцелярією суду за Вх.№761 від 16.03.2023), відповідно до якого підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просить суд здійснювати розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача Козівської селищної ради Тернопільської області в судове засідання не з`явився, однак подав «відзив» (зареєстрований канцелярією суду за Вх.№701 від 8.03.2023), згідно з яким не заперечує щодо задоволення позовних вимог та просить дану справу розглядати у його відсутності.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О. Б. від 27.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О. Б. від 13.03.2023 закрито підготовче провадження й призначено до судового розгляду по суті.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

При цьому суд розглядає справу у загальному порядку, оскільки підстави для заочного розгляду справи відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

ІV. Обставини справи, встановлені судом.

Дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-змістовному зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Вівсянською сільською радою Козівського району Тернопільської області 24.09.2009, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №16 /а.с.7/.

Згідно з копії свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 5.09.1991, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 /а.с.8/.

5.08.2009 ОСОБА_2 розпорядилася своїм майном та склала заповіт, згідно з яким належне їй майно, яке буде належати їй на день смерті заповіла ОСОБА_1 /а.с.6/.

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), виданої Бережанською державною нотаріальною конторою 8.02.2023 №71404514, заповіт чинний й складений заповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та зареєстрований 16.03.2010 Тернопільською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України /а.с.10/.

ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №16-01/13, виданою 30.01.2023 виконкомом Козівської селищної ради села Вівся Тернопільського району Тернопільської області. На день її смерті з нею у будинку ніхто не проживав і не був зареєстрований /а.с.12/.

Згідно з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виданої Бережанською державною нотаріальною конторою 8.02.2023 №71404544, після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася /а.с.11/.

З повідомлення в.о. завідувача Козівської державної нотаріальної контори Гетьман І. М. від 8.02.2023 №13/01-16 вбачається, що позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_2 , але у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини /а.с.9/.

В свою чергу, позивачка бажає прийняти спадщину та отримати в нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, однак після смерті брата у шестимісячний строк не звернулася вчасно до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку із чим була змушена звернутися до суду із даним позовом.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

V. Застосоване судом законодавство.

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно з ч. 1 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 1269ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, проте, закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 3ст.1272 ЦК Українивизначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. .

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року №7 надано роз`яснення про те, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до ч.3 п. 24 вищезгаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді справ про надання додаткового строку для прийняття спадщини, слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Верховний Суд України у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 виклав правовий висновок, згідно з яким право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживає зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Аналогічний за змістом правовий висновок, викладено Верховним Судом України у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27 червня 2000 року при вирішенні питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.

Як слідує з правової позиції Верховного Суду у справі ВС/КЦС № 681/203/17-ц від 17 жовтня 2018 року, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Суд ураховує, що Козівська селищна рада Тернопільської області є належним відповідачем по справі, оскільки має право на спадкове майно (у розумінні ст. 1277 ЦК України щодо відумерлості спадщини), інші спадкоємці відсутні, відповідач визнав позов, що в свою чергу підтверджує те, що вимоги позову і визнання їх відповідачем не суперечать закону та не порушують жодним чином права інших осіб, і не направлені на захист інтересів таких інших осіб.

VI. Висновки суду за результатами розгляду даної справи.

Відповідно до статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Беручи до уваги вищенаведені, викладені у позовній заяві пояснення Позивачки щодо пропуску нею строку для прийняття спадщини, які підтверджуються матеріалами справи, суд вважає, що зазначені обставини зумовили істотні труднощі для неї щодо вчинення дій по оформленню своїх спадкових прав, а тому суд визнає поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_2 .

Згідно абз.3 п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Отож з огляду на наведені положення закону та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає, що визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону та не порушує права свободи чи інтереси інших осіб, а тому наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог позивачки і визначення їй додаткового строку терміном один місяць, який буде достатнім для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

VII. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає, що у зв`язку з тим, що вимог про розподіл судових витрат позивачкою заявлено не було, дане питання судом не вирішується.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Козівської селищної ради Тернопільської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Визначити ОСОБА_3 додатковий строк терміном 1 /один/ місяць з дня набрання даним рішенням законної сили для подання нею заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; дані паспорта: серія НОМЕР_4 , виданий Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області 24.02.2000.

Відповідач Козівська селищна рада Тернопільської області, місцезнаходження: вул. Грушевського, 38, смт. Козова, Тернопільський район, Тернопільська область; код ЄДРПОУ 04525573.

Дата складення повного судового рішення 22.03.2023.

Суддя О. Б. Гриновець