Рішення № 109742840, 20.03.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2023 Справа № 914/115/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Синчука М.М., розглянувши матеріали позовної заяви: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центру забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет», м. Львів,

про: стягнення штрафних санкцій у розмірі 83 837,78 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центру забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 83 837,78 грн.

Ухвалою суду від 10.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

На адресу Господарського суду 09.02.2023 подано відзив (Вх. №3417/23) на позовну заяву.

Відзив долучено до матеріалів справи.

На адресу Господарського суду 24.02.2023 надійшла відповідь на відзив (Вх. №4847/23).

Відповідь на відзив долучено до матеріалів справи.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 24.12.2021 між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) було укладено договір купівлі продажу №711/2021-ЦЮ, відповідно до якого відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити металобрухт. За цим договором відповідач повинен був здійснити попередню оплату в розмірі 50% вартості товару, протягом 5 банківських днів з дати підписання Сторонами цього Договору, однак відповідач таку передоплату не здійснив, у зв`язку з чим відповідачу згідно п. 5.2. договору нараховано пеню в розмірі 83 837, 78 грн, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Правова позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечує, та вказує, що суттєве збільшення експортного мита на металобрухт призвело до різкого зниження цін на металобрухт на внутрішньому ринку. Наведене змусило відповідача відмовитися від отримання замовленого металобрухту, про що позивач був поінформований. Надалі, відповідач керуючись ст. 188 ГК України, у зв`язку із зміною істотних умов неодноразово звертався до позивача із пропозиціями про розірвання договору.

Обставини справи.

Двадцять четвертого грудня 2021 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (продавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №711/2021-ЦЮ, згідно з яким продавець (позивач) зобов`язувався передати у власність, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002), ціна якого вказана відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, та надати послуги щодо організації навантаження товару у разі звернення покупця (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до специфікації 1 до вказаного Договору найменування товару - брухт вид №503 в кількості 207,582 т, загальною вартістю без ПДВ 1 331 047, 77 грн.

Пунктом 2.4 Договору сторони погодили умови оплати товару.

Згідно п. 2.4.1. сума попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару, яка становить 665 523, 89 грн без ПДВ сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами цього договору.

Згідно п. 2.4.2. Договору після здійснення відвантаження товару на 80% суми попередньої оплати відповідно до підпункту 2.4.1. договору, покупець зобов`язаний сплатити решту 50% вартості товару, яка становить 665 523, 88 грн без ПДВ на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання відповідного рахунку.

Відповідно до 9.7. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем свого обов`язку щодо попередньої оплати 50% вартості товару.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених п. 2.4. 2.5 цього Договору. Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов`язання, за кожен день прострочки.

У зв`язку із неналежним виконанням ТОВ «Керамет» зобов`язань за Договором, Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 08.02.2022 №ЦЗВ 20/550 з вимогою сплатити пеню.

Відповідач листами за вих. №КМ-12/08-04 від 06.01.2022, №КМ-12/08-81 від 16.02.2022, №КМ-12/08-308 від 29.08.2022, №КМ-12/08-338 від 06.10.2022 звертався до позивача, в яких просив на підставі зміни істотних умов, керуючись ст. 188 ГК України, розірвати договори купівлі продажу, зокрема спірний договір №711/2021-ЦЮ від 24.12.2021.

Позиція суду.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання сторін виникли на підставі договору №711/2021-ЦЮ від 24.12.2022, згідно з яким продавець (позивач) зобов`язувався передати у власність, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002), ціна якого вказана відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, та надати послуги щодо організації навантаження товару у разі звернення покупця (пункт 1.1 Договору).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, згідно п. 2.4.1. сума попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару, яка становить 665 523, 89 грн без ПДВ сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний в реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання сторонами цього договору.

Так, на виконання умов договору, а саме: п. 2.4. відповідач повинен був здійснити попередню оплату в розмірі 50 % вартості Товару, яка становить 665 523, 88 грн без ПДВ в строк до 04.01.2022.

Однак, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, попередню оплату 50% вартості товару ні у визначений договором строк, ні станом на дату розгляду даної справи відповідач не здійснив.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 5.2. Договору передбачено, що за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених п. 2.4. 2.5 цього Договору. Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов`язання, за кожен день прострочки.

У зв`язку із простроченням відповідачем сплати попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 83 837, 78 грн.

Судом перевірено розрахунок та встановлено, що пеня в сумі 83 837, 78 грн нарахована позивачем правильно.

Щодо заперечень відповідач, суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони узгодили істотні умови договору, надали визначеної законом форми, під час укладення вищевказаного договору жодних розбіжностей щодо умов договору у сторін не виникало.

З огляду на наведене, умови договору є для сторін цього договору обов`язковими для виконання.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

З умов договору вбачається, що відповідач як покупець не наділений правом в односторонньому порядку розірвати договір.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а інша сторона у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, а у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, підставою для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є або істотне порушення умов договору, або наявність відповідного застереження в договорі чи пряма вказівка закону щодо відповідних підстав для розірвання договору, або істотна зміна обставин, за наявності одночасно чотирьох умов, передбачених пунктами 1-4 частини 2 статті 652 ЦК України.

Як ствердив відповідач, він звертався до позивача із пропозиціями про розірвання договору, однак, позивач, на думку відповідача, в порушення ч. 3 ст. 188 ГК України навмисно затягнув процес добровільного врегулювання спору.

Однак, ні умовами договору, ні законодавством не передбачено обов`язкової згоди позивача на розірвання договору. Таким чином, доводи відповідача щодо очікування позитивного для себе вирішення питання про розірвання договору є безпідставними.

Водночас, у разі неодержання відповіді на пропозицію про розірвання договору у встановлений строк, відповідач мав право звернутися із відповідним позовом до суду (ч. 4 ст. 188 ГК України, ч. 2 ст. 652 ЦК України). Проте, в матеріалах справи докази такого звернення до суду відсутні, відповідач на існування таких обставин не посилався.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договору або уклали його на інших умовах.

Застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.

Водночас, відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зважаючи на наведене, суттєва зміна кон`юнктури ринку стосується обох договірних сторін, зазначені обставини мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін та у повній мірі стосуються обох сторін договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі в заявленому розмірі, а саме 83 837, 78 грн.

Судові витрати.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2481,00 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» (м. Львів, вул. Шевченка, буд. 321; ідентифікаційний код 13508852) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 11/15; ідентифікаційний код 40081347) 83 837, 78 грн пені та 2 481,00 грн судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Головуючий суддя Синчук М.М. перебував у відпустці з 06.03.2023 по 17.03.2023 включно.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Синчук М.М.