Рішення № 109731734, 21.03.2023, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/2177/22

Провадження № 2/366/97/23

РІШЕННЯ

Іменем України

21.03.2023 року смт. Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Слободян Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Німченко Н.Ю.,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в смт. Іванків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» про стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог

ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулась в суд з позовом до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (далі Відповідач), у якому просила:

-стягнути зВідповідача насвою користьзаборгованість узагальному розмірі45755,26грн.,яка складаєтьсяз матеріальноїдопомоги наоздоровлення принаданні щорічноївідпустки згідноКолективного договоруу розмірі14821,00грн.та матеріальноїдопомоги призвільненні згідно Колективного договору у розмірі 30934,26 грн.;

-стягнути з Відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 736,53 грн.

Позовні вимоги мотивовані наступним.

Позивач, у період з 01.06.2018 року по 07.11.2022 року знаходилась у трудових відносинах з Відповідачем.

07.11.2022 року наказом Відповідача № 168-ОС, Позивач звільнена з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства.

Позивачка зазначає, що у день звільнення вона не працювала, вимогу про розрахунок пред`явила письмово в заяві від 11.11.2022 року.

При звільненні Відповідач не виплатив Позивачу належні від підприємства грошові кошти у загальному розмірі 79646,34 грн., які складаються з:

нарахованих та невиплачених коштів 33891, 08 грн.;

матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки згідно Колективного договору у розмірі 14821, 00 грн.;

матеріальної допомоги при звільненні згідно Колективного договору у розмірі 30934,26 грн.

Заборгованість у розмірі 33891, 08 грн. Відповідач сплатив Позивачу, однак іншу суму коштів у розмірі 45755, 26 грн. Відповідачем не сплачено, у зв`язку з чим Позивач звернулась до суду.

Крім цього, Позивач зазначає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних їй сум, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 736,53 грн.

Рух справи

08.12.2022 року позовна заява надійшла до суду.

Ухвалою суду від 12.12.2022 року відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. Перше судове засідання призначене на 12.01.2022 року, відкладене на 14.02.2022 року, на 21.03.2023.

Позиції сторін

Позивач у судове засідання не з`явилась. Подала до суду заяву, у якій просила провести розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Представник Відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача.

Відзив мотивував щодо кожної позовної вимоги наступним.

Щодо невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, представник Відповідача зазначив, що Позивач при подачі заяви про відпустку не заявила вимоги стосовно виплати їй такої допомоги, а заяву про виплату їй такої допомоги Позивач подала 31.10.2022 року, така допомога їй вже виплачена.

Щодо невиплати матеріальної допомоги при звільненні згідно Колективного договору, представник Відповідача зазначив, що Державне підприємство «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» знаходиться на стадії ліквідації, та ще триває його інвентаризація. Підприємство не може здійснити виплати коштів Позивачу, оскільки не має власних коштів. Крім цього, Позивачу виплачена вихідна допомога у розмірі 1 середньомісячної зарплати.

Щодо стягненнясереднього заробіткуза часзатримки,представник Відповідачазазначає, що в підприємства відсутні кошти для здійснення такої виплати, оскільки 24.02.2022 року територія, де знаходиться підприємство була окупована, відповідно дохід підприємство не отримувало. Відповідач зазначає про те, що він звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпПУ, посилаючись на положення ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Позивач подала відповідь на відзив. У цій відповіді Позивач підтвердила, що після подачі позову до суду Відповідач їй сплатив матеріальну допомогу на оздоровлення.

Щодо невиплати матеріальної допомоги при звільненні згідно з Колективним договором, Позивач підтримала позовну вимогу та зазначила, що така допомога їй не виплачена та підлягає виплаті.

Крім цього, Позивач зазначає про те, що стягнення середнього заробітку за час затримки підлягає стягненню з Відповідача, а відсутність коштів не є перешкодою для відмови у здійсненні такої виплати.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначив, що Позивачу здійснена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за поданою нею заявою про здійснення такої виплати 31.10.2022 року.

Інша частина заперечення аналогічна наведеним вище посиланням у відповіді на позовну заяву.

Встановлені судом обставини справи та застосовані норми права.

Частиною 1статті 223 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Стаття 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Відповідно до ч.3ст.12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно дост. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що Позивач у період з 01.06.2018 року по 07.11.2022 року працювала у Державному підприємстві «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження», що підтверджується копією її трудової книжки та копією довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (форма № 920) ( а.с.7-9).

Відповідно до зазначеної довідки, стаж роботи Позивача у ДП становить 4 роки 2 місяці 15 днів, з яких у період з 01.06.2018 року по 15.08.2022 року Позивач виконувала роботи у зоні відчуження, сумарна щільність забруднення території якої радіонуклідами становить 100кБк/м2 і більше ( а.с.26).

Посадовий оклад Позивача складав 14821, 00 грн. як при виконанні робіт з особливо шкідливими умовами праці, так і в нормальних умовах праці. (а.с.14)

07.11.2022 року наказом Відповідача № 168-ОС, Позивач звільнена з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства ( а.с.10).

11.11.2022 позивач звернулась до голови ліквідаційної комісії підприємства із заявою про проведення остаточного розрахунку ( а.с.13).

Щодо стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки згідно Колективного договору.

Подаючи позов до суду, Позивач просила стягнути з Відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки згідно Колективного договору у розмірі 14821, 00 грн., тобто у розмірі посадового окладу.

Відповідач у відзиві зазначив, що така виплата Позивачу здійснена, що також підтвердила Позивач у своїй відповіді на відзив. Таким чином, позовна вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки добровільно задоволена Відповідачем після подачі позову до суду.

Позивач, після здійснення їй зазначеної виплати, не подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, а у своїй заяві про розгляд справи без її участі від 14.02.2023 року підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Враховуючи, зазначене вище, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, оскільки на час розгляду справи судом у цій частині предмет спору відсутній.

Щодо стягненняматеріальної допомогипри звільненнізгідно Колективного договору.

Відповідно до ст. 10 КЗпПУ колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Колективний договір укладається на підприємстві, в установі, організації, а також з фізичною особою, яка використовує найману працю (стаття 11 КЗпПУ).

За ч. 1 ст. 12 КЗпПУ Сторонами колективного договору є: сторона роботодавця,суб`єктами якоїє власникабо уповноваженийним орган(особа)чи фізичнаособа,яка використовуєнайману працю,та/абоїї уповноваженіпредставники,зокрема представникивідокремлених підрозділівюридичної особи; або сторона працівників, суб`єктами якої є первинні профспілкові організації, які діють на підприємстві, в установі, організації, відокремлених підрозділах юридичної особи, об`єднують працівників фізичної особи, яка використовує найману працю, та представляють інтереси працівників, які працюють на підставі трудових договорів на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, а в разі їх відсутності - вільно обрані працівниками для ведення колективних переговорів представники (представник).

Судом встановлено, що Державне підприємство «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (далі ДП «ЦОТІЗ») належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження, що підтверджується п. 1.1 Статуту ДП «ЦОТІЗ» (у новій редакції), затвердженого наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.07.2020 року № 145-20 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 12.08.2022 року.

Із зазначеного вбачається, що ДП «ЦОТІЗ» знаходиться в стані припинення.

Протоколом від 10.10.2018 року № 2 на зборах трудового колективу схвалено колективний договір ДП «ЦОТІЗ» на 2018-2020 роки (далі Колективний Договір), який зареєстрований Іванківською районною державною адміністрацією Київської області за реєстраційним № 12 від 18.10.2022 року.

Додатком 7 до Колективного договору є затверджене директором ДП «ЦОТІЗ» Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження».

Протоколом загальних зборів трудового колективу ДП «ЦОТІЗ» від 01.12.2020 року № 1 до Колективного договору внесено зміни та доповнення, які зареєстровані за № 12 в Іванківській районній державній адміністрації Київської області.

Згідно п. 5 Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (Додаток 7 до Колективного договору з урахуванням змін та доповнень), при звільненні у зв`язку з ліквідацією Підприємства, його реорганізацією або скороченням чисельності працівників Підприємства, працівникам виплачується матеріальна допомога у розмірі:

5.1. Працівникам, які попрацювали на підприємствах зони відчуження (Державних підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП): від 3 (трьох) до 5 (п`яти ) років 2 (двох) середньомісячних зарплат відповідного працівника ( а.с.22-24).

Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 25.07.2022 року № 73-22 «Про ліквідацію державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (далі Наказ) припинено ДП «ЦОТІЗ», шляхом ліквідації.

Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 10.08.2022 року № 79-22 «Про внесення змін до наказу ДАЗВ від 25.07.2022 року № 73-22 «Про ліквідацію державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження»» внесено зміни до Наказу.

П. 2 Наказу Утворено Ліквідаційну комісію ДП «ЦОТІЗ». Головою цієї комісії визначено в.о. директора ДСП «ЦСП» Котляренка О.О. (додаток до Наказу).

Згідно п. 3 Наказу, встановлено строк для пред`явлення кредиторами своїх вимог до ДП «ЦОТІЗ» протягом двох місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

П. 5 Наказу затверджено План заходів з ліквідації ДП «ЦОТІЗ», згідно з яким, крім іншого, у п. 12 (зі змінами) визначено, що проведення погашення вимог кредиторів проводиться у термін протягом 2-х місяців з моменту закінчення строку виявлення вимог кредиторів.

У позовній заяві Позивач зазначає, що 07.11.2022 року її звільнено з роботи. В день її звільнення вона була відсутня на робочому місці.

11.11.2022 року Позивач пред`явила вимогу Відповідачу про розрахунок належних їй сум, що підтверджується її заявою про здійснення належних виплат та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення виплату поштового переказу від 11.11.2022 року, адресованому Відповідачу з відміткою про отримання.

Таким чином, Позивач звернулась з кредиторською вимогою до відповідача у визначений наказом про ліквідацію ДП «ЦОТІЗ» строк.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпПУ роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпПУ).

Відповідно доч.3ст.112ЦК Україниу разівідмови ліквідаційноїкомісії узадоволенні вимогкредитора абоухилення відїх розглядукредитор маєправо протягоммісяця здати,коли віндізнався абомав дізнатисяпро такувідмову звернутисядо судуіз позовомдо ліквідаційноїкомісії.За рішеннямсуду вимогикредитора можутьбути задоволеніза рахунокмайна,що залишилосяпісля ліквідаціїюридичної особи.

У відзиві на позовну заяву Відповідач посилається на те, що Державне підприємство «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» знаходиться на стадії ліквідації та ще триває його інвентаризація. Підприємство не може здійснити виплати коштів Позивачу, оскільки не має власних коштів. Крім цього, Позивачу виплачена вихідна допомога у розмірі 1 середньомісячної зарплати.

Суд не приймає це твердження до уваги, з огляду на таке.

Відповідач зазначає, що здійснив виплату Позивачу матеріальної допомоги у розмірі 1 середньомісячної заробітної плати, на підтвердження чого долучив до відзиву на позовну заяву довідку від 12.01.2023 року.

Позивач нарахування їй такої виплати заперечує.

Відповідач належних доказів виплати хоча б однієї середньомісячної заробітної плати, належної працівнику при звільненні, суду не надав. З наданих документів вбачається виплата у грудні 2022 матеріальної допомоги на оздоровлення ( до відпустки). Виплачуючи таку допомогу за заявою працівника, поданою вже після закінчення такої відпустки, роботодавець діяв на власний розсуд, хоча згідно чинного законодавства мав право такої виплати і не здійснювати.

Посилання Відповідача на відсутність у підприємства власних грошових коштів, як на підставу не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Згідност. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідност.530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено ч.1ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання грошового зобов`язання.

Відповідно дост.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістомст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Верховний Суд України неодноразово звертав увагу на тому, що відсутність асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантованізакономвиплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Отже, відсутність коштів у підприємства не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.

У цьому випадку, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню матеріальна допомога при звільненні згідно умов Колективного договору у розмірі 2 (двох) середньомісячних зарплат Позивача.

Згідно з наданою відповідачем довідкою № 89-10-23вг від 16.03.2023 середньомісячна заробітна плата позивача складає 15528,93 грн. Отже, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню матеріальна допомога при звільненні згідно Колективного договору у розмірі 2 (двох) середньомісячних зарплат відповідного працівника, що становить 30057,86 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до частини першоїстатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц (провадження №61-23170сво18).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені устатті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Згідно наданої відповідачем довідки № 89-10-23вг від 16.03.2023 вбачається, що середньогодинний заробіток ОСОБА_1 на час її звільнення становить 92,71 грн., а середньомісячна заробітна плата 15528,93 грн.

Згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу ( а.с.26) тривалість робочого тижня у зоні відчуження становила 36 годин.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2022 по день ухвалення рішення судом складає 69578,87 грн. (136 год.*92,71 грн. 12608,56 грн. за листопад 2022, 15528,93 за грудень 2022, 15528,93 грн. за січень 2023, 15528,93 грн. за лютий 2023, 112 год.*92,71 грн), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини першоїстатті 9 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) положенняЦК Українизастосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положенняЦК Українимають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першоїстатті 3 ЦК Українипередбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третястатті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідач у відзиві зазначає, що в підприємства відсутні кошти для здійснення виплати середнього заробітку за час затримки розрахункупри звільненні працівника, оскільки 24.02.2022 року територія, де знаходиться підприємство була окупована, відповідно дохід підприємство не отримувало. Крім цього, Відповідач посилається на те, що він звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпПУ на підставі ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно цієї норми Закону, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Суд не приймає такі доводи Відповідача, оскільки підприємство знаходиться на території, яка силами ЗСУ звільнена від військовослужбовців зс рф ще в квітні 2022 року, тоді як Позивач звільнена з роботи у листопаді 2022 року.

Крім цього, Відповідач лише формально посилається на норму Закону та не доводить жодним доказом обставини (бойові дії, непереборна сила), за яких він незалежно від своєї волі допустив порушення вимог законодавства про працю відносно Позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21), яка прийнята після подання касаційної скарги та у порядку частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає врахуванню при вирішенні цієї справи, виклала висновок, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. При цьому відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - є сертифікат, виданий у ТПП України. Оскільки обставини непереборної сили не підтверджено сертифікатом ТПП України, суд допускає, що у відповідача, як і у більшості господарюючих суб`єктів на території України внаслідок військової агресії рф погіршився фінансовий стан порівняно з іншими звітними періодами, але це не є підставою для звільнення від виконання зобов`язань, в т.ч. за чинним Колективним договором.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 ЦК Українипро те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями116,117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 07.11.2022 по день ухвалення рішення судом.

Разом з тим, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з 69578,87 грн. до 10% від встановленого судом середнього заробітку, що становить 6958 грн., застосувавши принцип співмірності та враховуючи справедливий та розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судові витрати

Відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини шостоїстатті 141 ЦПК Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, з ДП «ЦОТІЗ» на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог. Оскільки у задоволенні вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення відмовлено, то судовий збір у сумі 992,40 грн. слід компенсувати за рахунок держави, за вимогою про стягнення матеріальної допомоги при звільненні з відповідача слід стягнути на користь держави 992,40 грн., за вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, яка фактично задоволена на 10% з відповідача на користь держави слід стягнути 99,24 грн., а всього 1091,64 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.133-134, ст.137 ст.141,142,200,206,259,263-265,353,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати матеріальної допомоги при звільненні згідно умов Колективного договору у розмірі 2 (двох) середньомісячних зарплат відповідного працівника, що становить 30057,86 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6958 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користьдержави судовий збір у розмірі 1091,64 грн.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22 березня 2023.

Відомості про учасників справи згідноп. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державне підприємство «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» (07270, Київська область, м. Чорнобиль, вул. К. Лібкнехта, 10. Код ЄДРПОУ: 38770852 )

Суддя Н.П. Слободян