Рішення № 1097249, 09.10.2007, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

09.10.07 Справа№ 30/244

За позовом: приватного підприємця ОСОБА_1., м. Луцьк

до відповідача: Струтинського державного спиртового заводу, с. Струтин Львівської області

Суддя Н.Мороз

Сума 517837,50 грн.

Представники:

від позивача - ОСОБА_2.

від відповідача -Сагатий В.Р.

Представникам сторін роз”яснено зміст прав та обов”язків відповідно до ст.ст.20,22 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.10.2007 р.

Суть спору:

Позовні вимоги заявлено приватним підприємцем ОСОБА_1., м. Луцьк до Струтинського державного спиртового заводу, с. Струтин Львівської області про стягнення 517837,50 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 14.08.2007р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.09.2007р.

13.09.2007р. розгляд справи відкладався з причин, наведених у відповідній ухвалі суду.

Представник позивача в судове засідання з”явився, позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання з”явився, позовні вимоги в частині основного боргу в сумі 406028,50 грн., 3% річних в сумі 17767,94 грн. та пені в розмірі 33550,18 грн. визнав повністю. Стосовно інфляційних нарахувань зазначив, що такі визнаються частково, в сумі 58460,73 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд встановив:

Згідно ст.179 Господарського Кодексу України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами- юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

Відповідно до ст.180 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

07.12.2005 р. між приватним підприємцем ОСОБА_1(позивачем) та Струтинським державним спиртовим заводом (відповідачем) був укладений договір № 07/12-05 купівлі-продажу меляси бурякової, згідно якого позивач

зобов”язався передати у власність відповідача продукцію (мелясу бурякову) в кількості та за ціною, у відповідності до умов договору, а відповідач в свою чергу прийняти продукцію та оплатити її вартість в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п.5.1 договору, ціна 1 тони продукції становить 330 грн., в т.ч. ПДВ.

Порядок розрахунків визначено п.6.договору, а саме- протягом 10 банківських днів шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача.

З метою належного виконання договірних зобов”язань, позивачем протягом грудня 2005р.- березня 2006р. було здійснено поставку продукції згідно накладних на загальну суму 918028,50 грн. (копії накладних долучено до матеріалів справи)

Однак відповідач, всупереч умовам договору виконав свої зобов”язання частково, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в сумі 406028,50 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків станом на 01.10.2006р. ( в матеріалах справи). Станом на день подачі позову заборгованість відповідачем не погашена та підлягає стягненню.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а в разі відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов”язання не допускається.

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

 Відповідно до ч .2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 У зв”язку з цим, грошовими зобов”язаннями відповідача перед позивачем є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних. Згідно поданого позивачем розрахунку позовних вимог, інфляційні втрати за період грудень 2005р.- липень 2007р. становлять 60490,87 грн., 3 % річних- 17767,94 грн.

Однак, у відповідності до проведеного судом перерахунку, інфляційні нарахування підлягають до задоволення частково, в сумі 58460,73 грн., оскільки в квітні 2006р. індекс інфляції становив 100%.

В силу ст.216 Господарського Кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.

Позивач, у відповідності до ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” та п.8.1 договору № 07/12-05 від 07.12.2005р., просить стягнути з відповідача пеню, яка згідно поданого розрахунку, становить 33550,18 грн.

Пунктом 8.1 укладеного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору, сторони несуть цивільно-правову (майнову) відповідальність до чинного законодавства України, якщо інше не передбачено цим договором.

Проте, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) за своєю природою є не тільки спеціальною формою цивільно-правової відповідальності за порушення договірного зобов”язання, а й засобом забезпечення його виконання, принципові питання щодо якої закріплені у главі 49 ЦК України, норми якої регулюють відносини, пов”язані з забезпеченням виконання зобов”язання.

У відповідності до загальних положень про забезпечення виконання зобов”язань (ст.547 ЦК України), правочин щодо забезпечення виконання зобов”язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов”язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відтак, враховуючи наведене, суд дійшов висновку в частині стягнення пені відмовити.

 Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.179,180,193,216 ГК України, ст.ст.547,625 ЦК України, ст.ст.33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Струтинського державного спиртового заводу, с.Струтин Золочівського р-ну Львівської області (р/р 26003012792 в 1-й ЛФ АТ „Кредит-Банк” (Україна) МФО 325365, ЄДРПОУ 00374717) на користь приватного підприємця ОСОБА_1, м. АДРЕСА_1(р/р НОМЕР_1в КБ „Приватбанк” м. Луцьк, МФО НОМЕР_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2)- 406028,50 грн. основного боргу, 17767,94 грн. -3% річних, 58460,73 грн. інфляційних втрат, 4822,57 грн. держмита та 109,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення пені в сумі 33550,18 грн.- відмовити.

4. В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2030,14 грн.-відмовити.

5. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.