Рішення № 109722452, 21.03.2023, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/1143/22

Провадження № 2/172/361/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.03.2023 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді - Битяка І.Г. за участі секретаря судового засідання - Глушко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем перебувала у шлюбі зареєстрованому 05 січня 2015 року виконавчим комітетом Золотянської міської ради Попаснянського району Луганської області, актовий запис № 01. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між ними не склалося, через різні погляди на сімейні стосунки та побут, тому рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 року шлюб між ними розірвано.

Від самого народження донька проживає разом з позивачкою, у зв`язку з чим дитина стала більш прив`язаною до неї. Відповідач брав участь у вихованні доньки, будь-яких спорів щодо місця її проживання між ними не виникало. Маючи рідню у росії, відповідач попросив її дозволу взяти доньку з собою, щоб їх відвідати. Вона не думаючи, що відповідач має намір ввести її в оману, надала такий дозвіл. Проте після цього відповідач дитину не повертає. Ще в березні 2022 року закінчився термін довіреності на вивезення дитини за кордон. Вона неодноразово просила відповідача повернути дитину, проте останній відмовляється. З цим питанням вона також зверталася до поліції, подала заяву про вчинення відповідачем злочину щодо незаконного тримання дитини за кордоном. На теперішній час їй взагалі не відоме місце перебування відповідача із дитиною, оскільки відповідач про це не говорить. Від родичів їй стало відомо, що відповідач їз дитиною повернувся в Україну, однак фактичне місце проживання він їй не повідомляє.

Наразі вона має можливість спілкуватися з дитиною лише по відеозв`язку і лише тоді коли дозволить відповідач й у його присутності. Донька постійно плаче, говорить, що сумує та хоче до мами.

У зв`язку з чим просить суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею.

Ухвалою судді від 11.01.2023 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.03.2023 року до участі у справі залучено в якості третьої особи службу у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області

Позивачка ОСОБА_1 надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує і наполягає на їх задоволенні, згодна на заочний розгляд справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Своїм правом надати суду заяву про розгляд справи за його відсутності не скористався та не повідомив суд про причини неявки у засідання. Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

У зв`язку з викладеним, судом ухвалено рішення про заочний розгляд на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи Лобенко Т. надала письмові пояснення, відповідно до яких виконавчий комітет Лозівської міської ради як орган опіки та піклування не має змоги і правових підстав підготувати та надати висновок про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки дитина ОСОБА_3 знаходиться за межами країни.

На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до такого.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі зареєстрованому 05 січня 2015 року виконавчим комітетом Золотянської міської ради Попаснянського району Луганської області, актовий запис № 01. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 року шлюб між ними розірвано.

Сторони у справі є батьками неповнолітьої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з актом обстеження житлових умов № 8 від 01.08.2022 року позивачка ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 . В будинку є всі необхідні комунікації, дві кімнати, одна з яких облаштована необхідними меблями для проживання малолітньої доньки, є ігровий куточок, в наявності засоби гігієни. За результатами обстеження комісія прийшла до висновку, що для проживання дитини в будинку є все необхідне.

На підтвердження своїх доходів позивачка надала довідку № 3220/031/179 від 03.07.2022 року, відповідно до якої ОСОБА_1 проходила військову службу з 24.11.2020 по 15.02.2022 року. Середьномісячний дохід позивачки за період вересень 2021 - лютий 2022 року становить 32914,89 грн.

Позивачка зверталася із заявою до Лозівського РВП ГУНП в Харківській області за фактом того, що її колишній чоловік ОСОБА_2 не повертає спільну малолітню доньку ОСОБА_3 , що підтверджується відповіддю правоохоронного органу від 25.07.2022 року на звернення ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого законом.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статтями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю, що якнайкраще забезпечить інтереси дитини.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю задоволені, то з відповідача на її користь слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору за подання позову до суду в сумі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, ст.ст. 141, 160, 161 СК України, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 211, 247, 259, 263, 280-281 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю - задовольнити.

2. Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в сумі 992,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.Г. Битяк