Рішення № 109718819, 10.03.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2023 року № 320/10002/22

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Терлецька О.О.,

при секретарі судового засідання Карпенко Д.С.,

за участю:

представника позивача - Чучковської Анни Вячеславівни,

представника відповідача - Мостової Мирослави Іванівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 03.11.2022 було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 30.01.2023 суд відмовив у клопотанні представника позивача щодо залучення третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача

Предметом позову даної справи є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу як військовослужбовцю ЗСУ додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану».

Зміст позову складають позовні вимоги про визнання зазначеної вище бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу як військовослужбовцю ЗСУ, відрядженому для проходження військової служби до відповідача, додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» починаючи з 24.02.2022.

Позивач обґрунтовує позов тим, що з початку введення в Україні військового стану, йому належить виплачувати додаткову винагороду, як особі, що має статус військовослужбовця. А, оскільки на момент оголошення військового стану і станом на цей час він відряджений для роботи до відповідача як військовослужбовець, - нараховувати і виплачувати зазначену винагороду, як роботодавець по відношенню до позивача, - має відповідач.

Відповідач проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свої заперечення проти позову відповідач обґрунтовує тим, що за своїм змістом робота позивача як працівника відповідача не є проходженням військової служби, що виключає право позивача на отримання додаткової винагороди як військовослужбовцю в період воєнного стану.

Окрім того, відповідач вказав на те, його статутними документами і законодавчим регулюванням не передбачено державне фінансування для виплати позивачу додаткової винагороди військовослужбовцям, що унеможливлює вирішення справи за заявленими позовними вимогами, як належним способом захисту порушеного права позивача.

Позивач також подав до суду відповідь на відзив, в якому представник позивача вказала на обставини наявності у позивача статусу військовослужбовця та на протиправність відмови у виплаті додаткової винагороди позивачу винятково у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування такої винагороди для відповідача.

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступні обставини справи.

Позивачем було зазначено в позовній заяві, що ним було укладено контракт на проходження громадянами військової служби у Збройних силах України.

Наказом Міністра оборони України по особовому складу від 19.10.1999 №600 позивач був відряджений до відповідача (далі Наказ №600). Наказ містить вказівку на те, що він виданий: 1) відповідно до Постанов Кабінету Мінстрів України від 8.06.1998 №815 та від 19.07.1999 №1281; 2) згідно Директиви Міністра оборони України від 14.09.1999 №115/1/0342 щодо створення об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та 3) на підставі клопотання Генерального директора Украероруху. При цьому з Наказу №600 слідує, що позивач увільнявся від займаних посад та відряджався у розпорядження Украероруху. З наказу також слідує, що на час його видання позивач за контрактом обіймав посаду старшого помічника начальника чергової зміни (з перельотів). Таким чином, позивач за Наказом №600 був увільнений від посади, яку обіймав за контрактом на проходження громадянами військової служби у Збройних силах України.

Довідкою Украероруху №1-24.2/2956/22 від 23.09.2022, підписаною адміністративним директором відповідача, було повідомлено, що позивач дійсно відряджений до відповідача із залишенням на військовій службі у Збройних Силах України.

У відповідача позивач займає посаду заступника начальника зміни (заступника оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Украероруху відповідно до наказу відповідача №588/о від 14.08.2017.

Дана посада відповідає переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, затвердженому Указом Президента України №126/20117 від 03.05.2017.

Статутом Украероруху, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 18.03.2021 №121, передбачено, що відповідач є держаним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Мінінфраструктури, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточні, депозитні та інші рахунки в національній та іноземних валютах в установах банків, печатки та штампи зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

30.06.2022 (зареєстрована 04.07.2022) позивач звернувся до в.о. директора Украероруху з заявою, в якій просив на підставі п.1 Постанови Кабінету Міністрів України віл №168 виплатити йому накопичену заборгованість додаткової винагороди з 24.02.2022 по теперішній час, та продовжити виплату додаткової винагороди до закінчення військового стану.

У відповідь на зазначену вище заяву, відповідачем було видано позивачу лист-відповідь від 18.07.2022 №1-24.2/2260/22, яким відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви. Зі змісту зазначеного листа слідує, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів в розумінні застосування Постанови КМ України від 07.02.2001 №104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій» та не отримує фінансування з Державного бюджету України. Також у листі-відповіді відповідач вказує на те, що ним було вчинено дії по урегулюванню питання належного грошового забезпечення позивача, зокрема відповідач з цією метою звернувся за роз`ясненням до Міністерства оборони України.

Так листом від 28.03.2022 №892/1/22 директор Департаменту фінансів Міноборони України повідомляв відповідача, що, враховуючи зміст п.1 Постанови КМ України від 07.02.2001 №104, яким не передбачена додаткова винагорода для відряджених військовослужбовців, - така виплата військовослужбовцям, відрядженим до державних органів не здійснюється.

Також з зазначеного листа слідує, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, які відряджені до ДПОПРУ можлива лише за умови внесення відповідних змін до Постанови КМ України від 07.02.2001 №104 в частині поширення цієї виплати на зазначену категорію військовослужбовців.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», - Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідач не заперечує наявності у позивача статусу військовослужбовця. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У зв`язку з відрядженням позивача, на час звернення до суду основним місцем несення служби позивача є структурний підрозділ Украероруху Украероцентр, що знаходиться за тією ж адресою, що і Украерорух.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно ст.1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Як зазначено вище, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим відповідним Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк дії якого не одноразово було продовжено. Так, згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 р. за №168 було прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», яка набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року (п. 5 Постанови №168). В подальшому до вказаної постанови Кабінетом Міністрів України були внесені зміни.

На переконання позивача, оскільки він перебуває на військовій службі в Збройних Силах України і був відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі, то останнім повинна здійснюватися виплата додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168.

Такі твердження позивача суд визнає безпідставними і необґрунтованими зважаючи на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» передбачає виплату щомісячної додаткової винагороди за певних обставин.

Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з наступними змінами (далі Постанова №168) визначено регулювання додаткової винагороди, щодо якої звернувся позивач до суду.

Так відповідно до п.1 Постанови №168, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

При цьому суд приймає до уваги, що Постанова №168 була прийнята на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію". Таким чином суд висновує, що введення додаткової винагороди військовослужбовцям законодавець зумовив не забезпеченням соціального статусу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а забезпеченням фінансування запровадження режиму воєнного стану та фінансуванням мобілізованих військовослужбовців.

Як наслідок, законодавець ввів контроль та призначенням такого фінансування. Так відповідно до абз.4 п.1 Постанови №168, - виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Таким чином, суд висновує, що виплата додаткової винагороди не є безумовним правом військовослужбовців, а її призначення відноситься до дискреційних повноважень командирів відносно підлеглих їм військовослужбовців.

Як наслідок суд відхиляє доводи позивача щодо «автоматичного» виникнення у позивача права на додаткову винагороду після оголошення в Україні військового стану лише у зв`язку з тією обставиною, що позивач має (не втратив) статус військовослужбовця.

Окрім того, суд погоджується з доводами відповідача, що Постанова №168, не передбачає поширення виплати додаткової винагороди тим військовослужбовцям, які були відряджені до інших підприємств, установ та організацій.

Таким чином, суд допускає, що позивачу за умови виконання абз.4 п.1 Постанови №168 може бути призначена додаткова винагорода шляхом реалізації дискреційних повноважень та видання відповідного наказу щодо такого призначення командиром (начальником), якому підпорядкований чи буде підпорядкований позивач при виконання військової служби та з метою реалізації Указів Президента України від 24 лютого 2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію".

В той же час, відповідач не є таким командиром (начальником) в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Відтак, - відповідач не міг вчинити правопорушення відносно позивача у відносинах по призначенню позивачу додаткової винагороди, оскільки не є суб`єктом таких правовідносин.

Як наслідок зазначеного вище, суд відхиляє доводи обох сторін щодо належності застосування до спірних правовідносин, як належної норми правозастосування положень Постанови Кабінету Міністрів України №104 від 07.02.2001 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій».

Оскільки в судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили про протиправність діяльності заявленого відповідача у даній справі, позов підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено, суд відмовляє у стягненні судових витрат з відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

2. Копію рішення надіслати (видати) сторонам у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 22 березня 2023 р.