Рішення № 109679255, 13.03.2023, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3585/22

2/703/263/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Холодняка В.М.

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що з 16 грудня 2015 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 902-к від 24 червня 2021 року його звільнено із займаної посади, у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього розпорядку, враховуючи, що до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 1 липня 2021 року № 940-к внесено зміни до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 24 червня 2021 року № 902-к, де пункт 1 викладено у редакції «звільнити ОСОБА_4 , старшого державного інспектора відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті, із займаної посади 01 липня 2021 року, враховуючи, що до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України».

Зазначені накази були оскаржені позивачем і відповідно до рішення Смілянського міськрайонного суду від 05 серпня 2022 року у цивільній справі № 703/2380/21 визнано незаконними та скасовано накази Державної служби України з безпеки на транспорті від 24 червня 2021 року № 902-к та від 01 липня 2021 року № 940-к «Про звільнення ОСОБА_4 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті з 01 липня 2021 року. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2021 року по 05 серпня 2022 року включно в розмірі 94455 грн. 34 коп. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн., а всього - 98455 грн. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишено без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без змін.

Позивач вказує, що рішення суду в частині поновлення його на роботі, Державною службою України з безпеки на транспорті фактично виконано лише 10 вересня 2022 року, внаслідок чого протягом 26 робочих днів позивач не був допущений до роботи та позбавлений заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Так, наказом Голови Державної служби України з безпеки на транспорті № 1286-к від 10 вересня 2022 року, на виконання рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2022 року у справі № 703/2380/21, ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті з 01 липня 2021 року. Цим же наказом на виконання рішення суду виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 6386 грн. 66 коп. Однак заробітної плати за період з 05 серпня 2022 року по 09 вересня 2022 року йому виплачено не було.

Розрахунок втраченого середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення позивачем зроблено відповідно до того, що рішенням Смілянського міськрайонного суду від 05 серпня 2022 року вже встановлено середньоденну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 336 грн. 14 коп.

Таким чином, оскільки судове рішення відповідачем не виконувалось протягом 26 робочих днів, а саме, з 05 серпня 2022 року по 09 вересня 2022 року, протягом цього часу він би міг працювати та отримувати заробітну плату, мав би гідні умови до існування, тому позивач звернувся до суду за захистом свої прав та вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому заробітну плату за час невиконання судового рішення в розмірі 8739 грн. 64 коп. (336,14 х 26 = 8739,64).

Крім того, позивач у позові просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000 грн., оскільки вищевказані обставини погіршили його умови життя, він зазнав моральних страждань, адже був позбавлений права на працю та отримати за відпрацьовані дні заробітну плату, що спричинило душевні страждання, тяжкі переживання, зв`язку з цим порушився попередній уклад його життя. Зауважив також, що має інвалідність 2-ї групи та моральні страждання впливають на стан його здоров`я. Крім того, позивач зазначає, що вимушений витрачати свій вільний час на здійснення дій по відновленню свого порушеного права.

Посилаючись на вказані обставини позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв`язку із затримкою виконання судового рішення в розмірі 8739 грн. 64 коп., моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та понесені судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 1000 грн.

Ухвалою судді від 17 листопада 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу для надання відповіді на відзив.

Реалізуючи право на подання відзиву, у порядку ст. 178 ЦПК України, 07 грудня 2022 року від представника відповідача К.В. Мокрицької надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила в задоволенні позовних вимог відмовити. Узагальнені доводи та заперечення наведені у відзиві представника відповідача зводяться до наступного.

Так, на виконання рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2022 року у справі № 703/2380/21, наказом Укртрансбезпеки від 10 вересня 2022 року № 1286-к ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті з 01 липня 2021 року, пунктом 3 наказу передбачено виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 6386 грн. 66 коп.

Зазначене, на думку представника відповідача, свідчить про належне виконання Укртрансбезпекою рішення суду у справі № 703/2380/21, в частині допущення його до негайного виконання.

При цьому, посилаючись на те, що з 24 лютого 2022 року на території України оголошено правовий режим воєнного стану, який триває на даний час, внаслідок суттєвої зміни низки суспільних процесів, державою вжито заходи щодо врегулювання питань забезпечення трудових прав осіб в умовах воєнного стану та постійної загрози життю, здоров`ю.

Так, з метою реалізації вказаних завдань, наказом Укртрансбезпеки від 25 квітня 2022 року № 247 «Про організацію роботи державних службовців та працівників апарату Державної служби України з безпеки на транспорті у період воєнного» стану було запроваджено дистанційну роботу для працівників Укртрансбезпеки. За таких умов, систематичне відвідування працівниками Укртрансбезпеки безпосереднього робочого місця (у тому числі отримання кореспонденції, опрацювання паперових документів та спрямування на адреси судів процесуальних документів) було унеможливлено протягом тривалого часу та до цього часу можливість виконання всіх функцій органу державної влади в умовах воєнного стану суттєво обмежена.

Представник відповідача також вказує, що відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу.

Так, Укртрансбезпека, отримавши 25 серпня 2022 року копію рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2022 року по справі № 703/2380/21 вжила заходів, щодо виконання судового рішення та виплати середньомісячної заробітної плати Позивачу.

Представник відповідача у поданому відзиві також зауважила, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказала також, що Укртрансбезпека, як роботодавець, вживає заходів спрямованих на належне забезпечення прав своїх працівників, однак внаслідок законодавчих обмежень, які діють у період воєнного стану, не може миттєво здійснити виплати, які не входять до структури заробітної плати, що свідчить про настання об`єктивних обставин непереборної сили.

Зазначила, що при здійснення обрахунків, позивач помилково вказав на необхідність здійснення виплат за 26 робочих дні, оскільки жоден місяць у році, в організації яка має п`ятиденний робочий тиждень, у тому числі Укртрансбезпека, не має 26 робочих днів. Відтак, здійснені позивачем розрахунки суми належної до стягнення вважає необґрунтованими.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди представник відповідача зазначила, що така вимога не підлягає до задоволення, оскільки доказів, що підтверджують завдання моральної шкоди позивачем не надано. Вважає, що доводи позивача про наявність заподіяної моральної шкоди не можуть бути прийнятими судом до уваги, оскільки відсутня протиправність діяння Укртрансбезпеки в межах спірних правовідносин, відсутній причинний зв`язок між шкодою і протиправними діяннями заподіювана та вини останнього в його заподіянні.

Посилаючись на вказані обставини, представник відповідача ОСОБА_2 вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та невмотивованими, відтак просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов та просили суд його задовольнити з підстав вказаних в позовній заяві. Окрім того, в судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та з врахуванням того, що рішенням Смілянського міськрайонного суду від 05 серпня 2022 року з відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача було стягнуто середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2021 року по 05 серпня 2022 року включно, просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання вказаного рішення суду про поновлення на роботі, що складає 25 робочих днів, а саме за період з 06 серпня 2022 року по 09 вересня 2022 року включно в розмірі 8403 грн. 50 коп. (336,14 х 25 = 8403,50).

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.

За змістом ч.1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 року відповідно до ст. 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що згідно копії

рішення Смілянського міськрайонного суду від 05 серпня 2022 року у цивільній справі № 703/2380/21 визнано незаконним та скасовано накази Державної служби України з безпеки на транспорті від 24 червня 2021 року № 902-к «Про звільнення ОСОБА_4 » та наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 01 липня 2021 року № 940-к «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 24 червня 2021 року № 902-к». Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті з 01 липня 2021 року. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2021 року по 05 серпня 2022 року включно в розмірі 94455 грн. 34 коп. грн. та понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн., а всього - 98455 грн. 34 коп. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. (а.с. 10-17).

Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишено без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без змін (а.с. 18-22).

Отже, судовими рішеннями, що набрали законної сили, з безспірністю та об`єктивністю підтверджено факт протиправності дій відповідача, а саме незаконного звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2022 року в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць вимушеного прогулу підлягало негайному виконанню, про що зазначено в резолютивній частині.

Як встановлено судом, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі було виконано лише 10 вересня 2022 року, що підтверджується наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 10 вересня 2022 року № 1286-К (а.с. 23).

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не тільки з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто, скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.

В даному випадку, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку із затримкою виконання судового рішення і, з огляду на положення ст. 235 КЗпП України дані вимоги є обґрунтованими, оскільки в зв`язку з незаконним звільненням і в подальшому поновленні на посаді, позивач набуває беззаперечне право на отримання сум середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до моменту поновлення на посаді.

Відповідно до частини першої статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 34 постанови від 6 листопада 1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» рішення про поновлення на роботі вважаються виконаними із дня видання власником або уповноваженим ним органом наказу про поновлення.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 Цивільного процесуального кодексу України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-435цс15 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, за змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішення Смілянського міськрайонного суду від 05 серпня 2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягало негайному виконанню, однак до 10 вересня 2022 року не було виконано, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки його виконання.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Проведений позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача, ґрунтується на положенням постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Згідно з цим порядком середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два місяці роботи шляхом визначення середньоденної зарплати.

Розмір середньоденного заробітку позивача встановлений рішенням Смілянського міськрайонного суду від 05 серпня 2022 року складає 336 грн. 14 коп.

Період невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі із 06 серпня 2022 року по 09 вересня 2022 року включно становить 25 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду складає: 336 грн. 14 коп. х 25 робочих днів = 8403 грн 50 коп.

У відповідності до вимог ст.12,81 ЦПК України, відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що ним своєчасно видано наказ про поновлення на роботі позивача та фактично допущено до цієї роботи, або що невиконання судового рішення про поновлення на роботі сталося з вини самого працівника.

Аналізуючи наведені по справі докази, суд вважає, що саме з вини відповідача відбулася затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті, що відповідно до статті 236 КЗпП України є підставою для стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При цьому, суд зазначає, що рішення про поновлення на роботі позивача, підлягає негайному виконанню, яке полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Вказане повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц.

Враховуючи наведені обставини та положення закону, суд вважає, що наявність рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке відповідачем виконано із затримкою, в силу статті 236 КЗпП України, є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 06 серпня 2022 року по 09 вересня 2022 року включно.

Враховуючи наведене, загальний розмір компенсації за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 становить 8403 грн 50 коп.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо неправильності наданого позивачем розрахунку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав, що жоден місяць у році, в організації яка має п`ятиденний робочий тиждень не має 26 робочих днів. Так, період невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі із 06 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року становить 18 робочих днів та з 01 вересня 2022 року по 09 вересня 2022 року включно становить 7 робочих днів, а всього складає 25 робочих днів.

Доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору, також є необґрунтованими. Оскільки наказ про поновлення позивача на роботі було видано 10 вересня 2022 року, а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 11 листопада 2022 року, тому ним не пропущено тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, передбачений КЗпП України.

Так, враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у справі № 461/1303/19.

Окрім того, введення в країні воєнного стану саме по собі без інших зумовлених цим станом вагомих причин та обставин не може бути достатньою підставою для невиконання чи неналежного виконання рішення суду.

Доводи представника відповідача про те, що через воєнний стан відповідач був позбавлений можливості виконати рішення суду в частині допущення його до негайного виконання, в цьому контексті не є переконливими. В ході розгляду справи, судом встановлено, що відповідач, не погоджуючись із рішенням суду від 05 серпня 2022 року оскаржив його у апеляційному порядку, відтак дії відповідача пов`язані зі зволіканням щодо виконання судового рішення суд розцінює як незгоду відповідача з ухваленим судом рішенням.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Судова практика виходить із того, що об`єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан особи, права якої порушені (потерпілого), є, зокрема, неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення.

Судом було встановлено під час розгляду справи мали місце порушення відповідачем права позивача в зв`язку з затримкою виконання рішення суду, разом з тим, визначений позивачем розмір шкоди є суттєво завищеним та не відповідає вимогам розумності та справедливості і тому суд вважає можливим задовольнити цю вимогу частково в розмірі 5000 грн.

Щодо розподілу судових витрат, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги як про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення так і про відшкодування моральної шкоди, яка визначена у грошовому вимірі, є майновими вимогами, а позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог.

Так, позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 18403 грн. 50 коп., судом стягнуто 13403 грн. 50 коп., тобто з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 722 грн. 78 коп. (з розрахунку: 13403,5 х 992,4 / 18403,5).

Крім того, відповідності до ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат, які поніс позивач ОСОБА_1 на правничу допомогу суду надано:

- договір про надання правничої допомоги б/н від 07 листопада 2022 року укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Холодняком В.М. (а.с. 25);

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 484 від 02 липня 2012 року (а.с.26);

- акт виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги від 07 листопада 2022 року (а.с. 27);

- квитанцію № 27-22 від 10 листопада 2022 року на суму 1000 грн. (а.с.28);

- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу (а.с. 29).

Статтею 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 року визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, враховуючи критерії розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає, що витрати за надання правничої допомоги понесені позивачем ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню в розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приходить до обґрунтованого висновку, що з відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути 728 грн. 31 коп. понесених судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, розрахованих пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (з розрахунку: 13403,5 х 1000 / 18403,50).

На підставі наведеного та керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 235, 236 КЗпП України, 3, 4, 10,12,13,18,76-82,89, 133, 137, 139, 141,259,263-265,268 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: проспект Перемоги, 14, м. Київ, поштовий індекс 01135, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 06 серпня 2022 року по 09 вересня 2022 року включно в розмірі 8403 (вісім тисяч чотириста три) гривні 50 (п`ятдесят) копійок, моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень та понесені ним судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 728 (сімсот двадцять вісім) гривень 31 (тридцять одну) копійку, а всього - 14131 (чотирнадцять тисяч сто тридцять одну) гривню 81 (вісімдесят одну) копійку.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (адреса: проспект Перемоги, 14, м. Київ, поштовий індекс 01135, код ЄДРПОУ 39816845) на користь держави судовий збір у розмірі 722 (сімсот двадцять дві) гривні 78 (сімдесят вісім) копійок.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 20 березня 2023 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті - адреса: проспект Перемоги, 14, м. Київ, поштовий індекс 01135, код ЄДРПОУ 39816845.

Головуючий: Ю. В. Крива