Рішення № 109678221, 21.03.2023, Тетіївський районний суд Київської області

21.03.2023 Провадження по справі № 2-а/940/5/23

Справа № 940/157/23

РІШЕННЯ

Іменем України

21березня 2023 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Студінської Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Тетієві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 788412 від 08.02.2023 року, винесену поліцейським СРПП відділення поліції № 3 Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області Кошельковим О.М., якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, та стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 08.02.2023 року поліцейським СРПП відділення № 3 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Кошельковим О.М. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 788412 про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП із застосуванням штрафу у розмірі 1190 гривень, у якій зазначено, що 08.02.2023 року о 12 год. 35 хв. в м. Тетіїв по вул. Володимирська, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Фольцваген Таурег, державний номерний знак НОМЕР_1 , у якого були сторонні накладення на номерних знаках, а саме сітка, чим порушив п. 30.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Позивач вважає, що постанова винесена незаконно, а в його діях відсутній склад правопорушення визначеного ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Крім того, зазначає, що при ознайомленні з постановою 14.02.2023 року в відділенні поліції № 3 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області було виявлено, що, після підписання постанови особою щодо якої вона винесена, поліцейським вносились виправлення до постанови та вказано порушення п. 30.2 ПДР України.

За таких обставин, позивач просить скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 16.02.2023 року відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу роз`яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також наслідки ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач Головне управління Національної поліції в Київській області 27.02.2023 року отримав копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. У встановлений судом строк заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідач суду не надав.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Судом встановлено, що 08.02.2023 року поліцейським СРПП відділення № 3 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Кошельковим О.М. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 788412 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП із застосуванням штрафу у розмірі 1190 гривень, у якій зазначено, що 08.02.2023 року о 12 год. 35 хв. в м. Тетіїв по вул. Володимирська, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Фольцваген Таурег, державний номерний знак НОМЕР_1 , у якого були сторонні накладення на номерних знаках, а саме сітка, чим порушив п. 30.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

Не погоджуючись з прийнятим суб`єктом владних повноважень рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Водночас встановлено, що згідно копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 788412 від 08.02.2023 року наданої позивачем, яку він отримав відразу після її підписання, позивач порушив п. 30.1 ПДР України, а вже 14.02.2023 року при ознайомленні з копієї даної постанови в відділенні поліції № 3 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області було виявлено, що поліцейським вносились виправлення до постанови та вказано порушення п. 30.2 ПДР України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів-учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організаційне залежно від форм власності та господарювання.

Відповідно до п. 30.1 ПДР України власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.

Відповідно до п. 30.2 ПДР України на механічних транспортних засобах (за винятком трамваїв і тролейбусів) і причепах у передбачених для цього місцях встановлюються номерні знаки відповідного зразка.

На трамваях і тролейбусах наносяться реєстраційні номери, що надаються відповідними уповноваженими на те органами.

Забороняється змінювати розміри, форму, позначення, колір і розміщення номерних знаків, крім випадку закріплення заднього номерного знака на додатковому обладнанні, що призначене для тимчасового перевезення багажу або вантажу, наносити на них додаткові позначення або закривати їх, вони повинні бути чисті і достатньо освітлені.

Положеннями ч. 1 ст. 121-3 КУпАП передбачена відповідальність за керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.9 в ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

В позовній заяві позивач стверджує, що докази вчинення правопорушення відсутні, оскільки номерний знак на автомобілі, яким він керував безперешкодно видно, сітка жодним чином не перешкоджає та не ускладнює ідентифікацію номерного знаку, в тому числі на відстані 20 метрів і більше, тому він вважає, що відповідач протиправно склав оскаржувану постанову, оскільки жодних доказів на місці інспектор не досліджував, в постанові не наведено доказів, на підставі яких він дійшов висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Зазначені доводи позивача відповідачами спростовані не були.

Водночас, процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року за № 1408/27853 (далі - Інструкція).

Додатком 5 до Інструкції передбачено зазначення у постанові про адміністративне правопорушення доказів вчинення правопорушення (пункт 7 - «До постанови додаються…»).

Натомість, у пункті 7 оскаржуваної постанови доказів не зазначено.

Відтак, поліцейський, який розглянув справу,не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджували би факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, не було надано суду жодних доказів, що позбавляє суд можливості встановити факт порушення позивачем п. 30.1 Правил дорожнього руху України.

Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17 зазначив, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року в справі № 463/1352/16-а зазначив, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладені обставини, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не доведено законність постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 788412 від 08.02.2023 року складеної стосовно позивача щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, оскільки факт порушення позивачем вимог пункту 30.1 Правил дорожнього руху України не підтверджується належними та допустимими доказами.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відтак, суд вважає за необхідне скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 788412 від 08.02.2023 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 поніс судові витрати у виді витрат щодо сплати судового збору в розмірі 536,80 грн., що підтверджується квитанцією ID № 194379af-3805-ed1-9269-75655a1d451e від 15.02.2023 року, які підлягають відшкодуванню у відповідності ст. 139 КАС України за рахунокбюджетних асигнуваньсуб`єкта владнихповноважень Головного Управління Національної поліції в Київській області.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до 134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, складові якої визначаються ч. 3 ст. 134 КАС України. Водночас, необхідною умовою для відшкодування цих витрат є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У позовній заяві зазначено, що позивач ОСОБА_1 поніс витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3000 гривень.

Разом з тим, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача було надано суду копії ордеру на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правової допомоги укладеного 13.02.2023 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Неживком І.В., додаток до договору про надання правової допомоги від 13.02.2023 року та акт наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 13.02.2023 року згідно з яким вартість послуг адвоката становить 3000 грн.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамистатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом з тим, у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зауважив, що процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Виходячи з наведеного, а також враховуючи той факт, що заявлені фактичні витрати позивача на професійну правничу допомогу є занадто високими та не співмірними, суд прийшов до висновку щодо часткового доведення позовних вимог у цій частині та необхідності стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму ( 2000 гривень ) є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг для розгляду справи у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 7,9,121,245,251,255,280,283КУпАП,статтями73, 74, 77, 139, 241-246, 250, 286 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 788412 від 08.02.2023 року винесену поліцейським СРПП відділення № 3 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Кошельковим Олександром Миколайовичем, про притягнення ОСОБА_1 доадміністративної відповідальностіза вчиненняправопорушення,передбаченого ч.1ст.121-3КУпАП іззастосуванням штрафуу розмірі1190гривень,та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути зарахунок бюджетнихасигнувань Головногоуправління Національноїполіції вКиївській області,адреса:вул.Володимирська,15,м.Київ,код ЄДРПОУ40108616,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_1 ,понесені судовівитрати увиді судовогозбору врозмірі 536(п`ятсоттридцят шість)гривень 80копійок тасудові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя С.В. МАНДЗЮК