Рішення № 109672944, 20.03.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2023м. ХарківСправа № 922/1477/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Шевченко А.В.

за участю представників учасників процесу:

прокурора: Хряк О.О., посвідчення № 059740 від 08.02.21,

першого позивача: Литовченко Ю.С., самопредставництво,

другого позивача: не з`явився,

третього позивача: не з`явився,

четвертого позивача: не з`явився,

п`ятого позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, м. Харків, в інтересах держави, в особі

першого позивача - Міністерства юстиції України, м. Київ,

другого позивача - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, м. Київ,

третього позивача - Північно-Східного міжрегіонального Управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, м. Харків,

четвертого позивача - Державної установи "Харківський слідчий ізолятор", м. Харків,

п`ятого позивача - Північно-східного офісу Держаудитслужби, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергопроект", м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, Північно-Східного міжрегіонального Управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Державної установи "Харківський слідчий ізолятор", Північно-східного офісу Держаудитслужби звернувся до господарського суду Харківської області із позовної заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергопроект", про стягнення коштів у розмірі 213 047,58 грн.

09 вересня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області залишено без руху. Надано прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: - належним чином засвідчених копій з оригіналів або ж оригінали наступних документів: договір про закупівлю природного газу №К-5 від 02 квітня 2020 року, додаткова угода №2 від 01 жовтня 2020 року до договору про закупівлю природного газу №К-5 від 02 квітня 2020 року, додаткова угода №4 від 16 листопада 2020 року до договору про закупівлю природного газу №К-5 від 02 квітня 2020 року, додаткова угода №5 від 28 грудня 2020 року до договору про закупівлю природного газу №К-5 від 02 квітня 2020 року, листи щодо підвищення ціни природного газу вих.№1216/09 від 20 жовтня 2020 року, вих. №1383/09 від 23 листопада 2020 року, вих.№1099/09 від 22 вересня 2020 року, експертний висновок №О-608/01 від 17 вересня 2020 року, цінова довідка №1227/20 від 16 жовтня 2020 року, цінова довідка №1480/20 від 20 листопада 2020 року, акти приймання-передачі природного газу №1 від 13 квітня 2020 року, №2 від 12 травня 2020 року, №3 від 26 травня 2020 року, №4 від 10 червня 2020 року, №5 від 10 липня 2020 року, №6 від 11 серпня 2020 року, №7 від 31 серпня 2020 року, №8 від 15 жовтня 2020 року, №9 від 15 жовтня 2020 року, №10 від 12 листопада 2020 року, №11 від 10 грудня 2020 року, №12 від 18 грудня 2020 року, №1 від 10 лютого 2021 року, платіжні доручення №542 від 15 квітня 2020 року, №930 від 11 червня 2020 року, №1178 від 14 липня 2020 року, №1404 від 17 серпня 2020 року, №717 від 13 травня 2020 року, №861 від 28 травня 2020 року, №1615 від 18 вересня 2020 року, №1786 від 21 жовтня 2020 року, №1951 від 13 листопада 2020 року, №1950 від 13 листопала 2020 року, №2220 від 15 грудня 2020 року, №2295 від 21 грудня 2020 року, №167 від 11 лютого 2021 року; - докази на підтвердження повноважень гр. Калашнікова П.В. (із зазначенням посади прокурор). 03 жовтня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави, в особі Міністерства юстиції України, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, Північно-Східного міжрегіонального Управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Державної установи "Харківський слідчий ізолятор", Північно-східного офісу Держаудитслужби до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1477/22. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/1477/22 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 31 жовтня 2022 року, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області, долучено до матеріалів справи пояснення у справі (вх. № 12823 від 28 жовтня 2022 року) першого позивача, Міністерства юстиції України. 12 грудня 2022 року, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області, долучено до матеріалів справи додаткові пояснення (вх. № 15993 від 09 грудня 2022 року) прокурора. 02 січня 2023 року, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області, долучено до матеріалів справи пояснення (вх. № 17472 від 30 грудня 2022 року) п`ятого позивача, Північно-східного офісу Держаудитслужби. 16 січня 2023 року, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. 27 лютого 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено без розгляду клопотання відповідача (вх. № 1804 від 24 січня 2023 року) про зупинення провадження у справі № 922/1477/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/1907/21 та оприлюднення повного тексту постанови з врахуванням клопотання (вх. № 2585 від 03 лютого 2023 року) про долучення доказів відправки.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 16767 від 21 грудня 2022 року) на позовну заяву, що долучений до матеріалів справи ухвалою господарського суду Харківської області від 23 грудня 2022 року та залишений без розгляду у зв`язку із пропущенням строку на його подання. Прокурором не надано інших заяв по суті справи, окрім позовної заяви.

Також, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегулюванні розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64//2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2263-іХ від 22 травня 2022 року затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про затвердження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Законом України №2500-IX від 15 серпня 2022 року затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Законом України №2738-IX від 16 листопада 2022 року затверджено Указ Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Законом України №2915-IX від 07 лютого 2023 року затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року № 58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі. За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи суддів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи. Відповідно до частини 1 та 2 статті Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі. Крім того, в період з 25 січня 2023 року по 08 лютого 2023 року суддя-доповідач по справі Калініченко Н.В. перебувала у щорічній відпустці.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений з об`єктивних причин вийти за межі строку, встановленого ст. 177, 195 Господарського процесуального кодексу України, який у даній справі не є розумним. При цьому, суд здійснив усі необхідні дії для розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо матеріалів для вирішення спору по суті.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

АРГУМЕНТИ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

У позовній заяві зазначено, що опрацюванням даних, оприлюднених на веб-порталі Prozorro публічні закупівлі, встановлено, що Державною установою Харківський слідчий ізолятор (четвертий позивач) проведено процедуру закупівлі природного газу в обсязі 570 тис. м3 за ДК 021:2015:09120000-6 Газове паливо (природний газ) з очікуваною вартістю 5 130 000,00 грн. Замовником 05 грудня 2019 розміщено на вказаному веб-порталі оголошення про проведення відкритих торгів за номером UA-2019-12-05-002851-b. За результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону обрано відповідача з остаточною пропозицією 2 393 316,00 грн. з ПДВ, з ціною 4 198,80 грн. (з ПДВ) за 1000 м3 природного газу. Як наслідок, між відповідачем (постачальник за договором) та четвертим позивачем (споживач за договором) 02 квітня 2020 року укладено Договір про закупівлю природного газу № К-5 (надалі Договір). Відповідно до п. 1.5. Договору, передача газу здійснюється за адресою споживача: вул. Полтавський шлях, буд. 99, м. Харків. Сторони дійшли згоди щодо ціни газу за 1000 м3, визначивши її у розмірі 3 499,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 699,80 грн., разом з ПДВ 4 198,80 грн. Ціна на товар (газ) включає складові послуги транспортування природного газу на підставі договору транспортування, укладеного постачальником з Оператором ГТС, у тому числі витрати на бронювання/перевищення потужностей на точках виходу з ГТС (відповідно до Постанови НКРЕКП від 22 квітня 2019 року № 580) та вартість позитивного/негативного небалансів (які можуть виникати відповідно до вимог Кодексу ГТС; п. 3.3. Договору). Загальна вартість усього Договору складає 2 393 316,00 грн., у тому числі ПДВ 398 886,00 грн. (п. 3.1. Договору). Пунктом 1.2. Договору передбачений плановий обсяг передачі природного газу 570 тис. м3. Постачання газу повинно здійснюватися упродовж 2020 року, а саме: січень 90 тис. м3, лютий 80 тис. м3, березень 87 тис. м3, квітень 36 тис. м3, травень 26 тис. м3, червень 17 тис. м3, липень 17 тис. м3, серпень 17 тис. м3, вересень 18 тис. м3, жовтень 22 тис. м3, листопад 70 тис. м3, грудень 90 тис. м3. Пунктом 11.1. Договору передбачено набуття його чинності з дати підписання і діє в частині постачання газу до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання сторонами взятих зобов`язань. Дія цього Договору розповсюджується на відносини між Сторонами, які виникли з 01 січня 2020 року на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України. Відповідно до п.п. 12.1., 12.1.2. Договору, істотні умови цього Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону учасника та не повинні змінюватися після підписання цього Договору до повного виконання зобов`язань Сторонами, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більш ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі. Крім того, відповідно до п. 12.2. Договору, у разі настання причин для зміни умов Договору на підставі підпунктів 12.1.2. та 12.1.5. пункту 12.1. цього розділу Договору, для узгодження можливості внесення таких змін до Договору, постачальник повинен надати відповідні підтверджуючі документи, у тому числі, документи, що підтверджуються факт коливання ціну газу на ринку по відношенню до ціни газу, яка була встановлена в Договорі, у разі настання причин для зміни умов Договору на підставі підпункту 12.1.2. пункту 12.1. цього розділу Договору. Коливання ціни товару на ринку підтверджується документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товари на ринку. При цьому, узгодження можливості внесення змін до Договору на підставі підпункту 12.1.2. пункту 12.1. цього розділу Договору передбачається споживачем лише після здійснення постачальником поставки газу в обсязі не менш ніж 50% загального планового обсягу постачання газу, визначеного у Договорі (крім випадків зміни ціни за одиницю товару (газу) в бік зменшення). Як вказано у позовній заяві, у подальшому між споживачем та постачальником укладено вісім додаткових угод до Договору. При цьому, оспорюванні додаткові угоди № 2 від 01 жовтня 2020 року, № 4 від 16 листопада 2020 та № 5 від 28 грудня 2020 року укладені впродовж стислого терміну - в період з 01 жовтня 2020 року до 28 грудня 2020 року, ціну газу збільшено на 31,77%, а обсяг поставленого газу істотно зменшено. Таким чином, внаслідок укладення додаткових угод ціну за кубічний метр газу збільшено з 3 499,00 грн. до 4 610,83 грн. (без ПДВ) за 1 тис. куб. м., тобто на 1 111,83 грн. (31,77% від первинної ціни). Внаслідок укладення додаткових угод № 2 від 01 жовтня 2020 року, № 4 від 16 листопада 2020 року та № 5 від 28 грудня 2020 року обсяг постачання газу зменшено з 400 тис. куб. м. до 358,583709 тис. куб. м., що на 41,416291 куб. м., менше від запланованого. Загальний обсяг фактично поставленого газу (з врахуванням всіх додаткових угод) становить 418,61929 тис. куб. м. (в тому числі за додатковими угодами поставлено 227,22337 тис. куб. м.), що на 151,38071 тис. куб. м. менше, ніж встановлено первісними умовами Договору. Водночас, подані відповідачем документи не підтверджують коливання ціни природного газу за 1 тис. м3 в сторону збільшення, а лише зазначають середню ринкову ціну газу за 1 тис. м3. Прокурор вважає, що при укладенні вищевказаних додаткових угод до Договору порушено вимоги Закону України Про публічні закупівлі. Зокрема, на підтвердження необхідності зміни ціни, відповідачем було надано довідки та експертні висновки. Однак, як вказує прокурор, ні в довідках Харківської торгово-промислової палати, ні в експертному висновку Черкаської торгово-промислової палати не зазначено вартість природного газу на попередні дати, з яких почалася зміна ціни на ринку, а лише зазначено вартість на конкретну дату. Крім того, у вказаних довідках не зазначено, чи є вказана ціна середньою по Україні та якою є середня ціна на природний газ на території окремих регіонів України. Таким чином, вказані довідки не відображають інформацію, яка надає можливість прослідкувати динаміку цін, а отже встановити її рух у бік збільшення чи зменшення та встановити факт наявності коливання ціни. Також, ці документи, надані відповідачем, не містять доказів на підтвердження ринкової вартості газу на моменту укладення Договору, що б дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни впродовж року. Прокурор вважає вищезазначені додаткові угоди нікчемними з огляду на те, що вони укладені всупереч Закону України Про публічні закупівлі. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі (у редакції від 02 квітня 2020 року, чинній на час укладання Договору) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Отже, Закон України Про публічні закупівлі встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору закупівлі може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 36 зазначеного Закону. В свою чергу, неухильним аспектом при застосуванні п. 2 ч. 4 ст. 36 зазначеного Закону при збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку. Також, прокурор звертає увагу на те, що узгодження можливості внесення змін до Договору на підставі підпункту 12.1.2. пункту 12.1. цього розділу договору передбачається споживачем лише після здійснення постачальником поставки газу в обсязі не менш ніж 50% загального планового обсягу постачання газу, визначеного у Договорі (крім випадків зміни ціни за одиницю товару (газу) в бік зменшення). Так, сторонами збільшено ціну природного газу Додатковою угодою № 2 від 01 жовтня 2020 року починаючи з 17 вересня 2020 року, хоча станом на 16 вересня 2020 року постачальником поставлено лише 191,39592 тис. м. куб, що не становить 50% від загального планового обсягу (400 тис. куб. м.) згідно умов Додаткової угоди № 1 від 08 квітня 2020 року. Враховуючи вищевикладене, прокурор заявляє до стягнення надміру сплачених бюджетних коштів на загальну суму 213 047,58 грн. Така сума обґрунтована тим, що за період з квітня 2020 року по січень 2021 року замовником спожито 418,61929 м3 та сплачено 1 970 746,27 грн., з них за додатковими угодами поставлено 227,22337 куб. м. газу. Натомість, за первісними умовами Договору за 227,22337 м3 газу замовник повинен був сплатити 954 065,486 грн., однак фактично було сплачено 1 167 113,07 грн.

21 грудня 2022 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 16767), який ухвалою господарського суду Харківської області від 23 грудня 2022 року залишений без розгляду у зв`язку із пропущенням строку на його подання. Враховуючи це, суд не розглядає зазначену заяву по суті справи під час ухвалення рішення.

28 жовтня 2022 року до суду від першого позивача, Міністерства юстиції України, надійшли пояснення (вх. № 12823). У цих поясненнях зазначається, що органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, є Північно-Східне міжрегіональне управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, а отже належним позивачем у вказаній справі.

09 грудня 2022 року до суду від прокурора надійшли додаткові пояснення (вх. № 15993). У зазначених додаткових поясненнях прокурор обґрунтовує необхідність звернення до суду в інтересах держави в особі кожного із позивачів.

30 грудня 2022 року до суду від п`ятого позивача, Північно-східного офісу Держаудитслужби, надійшли пояснення (вх. № 17472). У цих поясненнях зазначено, що згідно інформації, розміщеній в електронній системі публічних закупівель, Замовником опубліковано звіт про виконання договору від 02.11.2021 року. Отже, укладений за результатами проведення закупівлі договір, виконаний в повному обсязі. Таким чином, підстави для проведення моніторингу закупівлі, передбачені статтею 8 Закону та для вжиття заходів цивільно правового характеру, у Північно-східного офісу Держаудитслужби відсутні. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що перевірка закупівель та моніторинг процедури, зазначеної закупівлі, Державної установи Харківський слідчий ізолятор Північно-східним офісом Держаудитслужби не проводились, надати ґрунтовні пояснення з приводу порушень виявлених Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова Харківської області та зазначених в позовній заяві по справі № 922/1477/22 не вбачається за можливе.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

З огляду на вищезазначені вимоги закону та конкретні обставини справи, необхідним є встановлення наступного: 1) чи є порушення інтересів держави та в чому це проявляється; 2) чи є підстави для представництва інтересів держави в особі четвертого позивача, адже сумніви щодо цього виникли у відповідача, що викладені у клопотанні про зупинення провадження; 3) чи є підстави для представництва інтересів держави в особі інших позивачів.

Аналіз (встановлення) зазначених вище обставин буде здійснюватися послідовно, без розмежування по розділах, в порядку черговості, що визначений вище.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що під час здійснення закупівлі природного газу порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що створило ризик до протиправного витрачання коштів бюджету. Крім того, укладення нікчемних додаткових угод до первісного договору всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України Про публічні закупівлі є прямим порушенням законності в бюджетній системі, яке сприяє розвитку інфляційних процесів у країні, підриває довіру громадян і наносить вагомий матеріальний збиток. Четвертий позивач є учасником бюджетного процесу та мав би ефективно розпоряджатися бюджетними коштами, у даному випадку, на оплату природного газу. Держава як гарант верховенства права в Україні гарантує, що укладення договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти відповідно до вимог законодавства про публічні закупівлі сприятиме ефективному, прозорому та цільовому використанню бюджетних коштів. Реалізація вказаних гарантій впроваджується через діяльність спеціально уповноважених органів. Тому, підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом є порушенням економічних інтересів держави, що виразились у вчиненні незаконних правочинів і, як наслідок, проведення бюджетного фінансування з порушенням законодавчо встановленого порядку. При цьому, безспірним є факт того, що правильне, тобто в порядку, визначеному законодавством, використання бюджетних коштів становить державний інтерес.

Таким чином, прокурором було доведено наявність порушення інтересів держави.

З ПРИВОДУ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В ОСОБІ ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ "ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР" (ЧЕТВЕРТИЙ ПОЗИВАЧ).

Відповідно до Положення про Державну установу Харківській слідчий ізолятор, слідчий ізолятор є розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, забезпечує законність фінансових і господарських операцій, ефективне, результативне та цільове використання виділених на його утримання бюджетних коштів, розробляє проект кошторису на утримання слідчого ізолятора. Відповідно до п. 13 цього Положення, слідчий ізолятор утримується за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законом. У клопотанні про зупинення провадження (вх. № 1804/23 від 24 січня 2023 року) відповідач зазначив, що прокурор у цій справі не має законних підстав представляти інтереси держави в особі Державної установи "Харківський слідчий ізолятор". Четвертий позивач є державною установою та самостійним суб`єктом права, тобто не має статусу органу державної влади, органу місцевого самоврядування та не має статусу суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах (у сфері публічних закупівель), позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі четвертого позивача спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державної установи (четвертого позивача), а тому не підлягають розгляду по суті. Відтак позовна заява в цій частині фактично подана не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державної установи, проте прокурор не має повноважень щодо представництва в суді державної установи. Відповідач вважає, що четвертий позивач хоч і здійснює відповідні завдання та функції держави в відповідній сфері, але не має державно-владних повноважень, не є органом державної влади чи місцевого самоврядування та, відповідно, і не є суб`єктом владних повноважень.

Суд не може погодитися з означеною позицією відповідача про те, що четвертий позивач не є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. У даному випадку важливим є встановлення, що суб`єкт, в особі якого будуть представлятися інтереси держави є: або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншим суб`єктом владних повноважень. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 листопада 2021 року по справі № 520/7731/2020 виклав позицію про те, що четвертий позивач, Державна установа "Харківський слідчий ізолятор", має статус суб`єкта владних повноважень. Тобто, підтверджено і встановлено, що Державна установа "Харківський слідчий ізолятор" має статут суб`єкта владних повноважень.

Крім того, прокурором підтверджено, що зазначений орган не вжив відповідних заходів для захисту своїх прав та законних інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, прокурором листом № 51-99-208вих-22 від 18 червня 2022 року запропоновано четвертому позивачу самостійно вжити заходи щодо захисту своїх інтересів. Водночас, четвертий позивач формально поставився до цього. Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 серпня 2022 року по справі № 922/1148/22 позовну заяву Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" було повернуто у зв`язку із не оплатою судового збору та ненаданням документів, які підтверджують відправлення відповідачу копії доданих до позовної заяви документів. Тобто, з зазначеного вбачається, що четвертий позивач формально поставився до захисту своїх інтересів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 зазначено наступне: Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Повернення судом четвертому позивачу позовної заяви у зв`язку із її недоліками не може вважатися вжиттям належних заходів для захисту порушених прав та інтересів. У зв`язку з цим, суд переконаний, що прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Державної установи "Харківський слідчий ізолятор".

З ПРИВОДУ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В ОСОБІ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ.

Беззаперечним є той факт, що Міністерство юстиції України є органом державної влади та є суб`єктом владних повноважень. Міністерство юстиції України здійснює свою діяльність на підставі Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 № 228 (далі Положення). Відповідно до п. 1 цього Положення Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. З наявних у першого позивача повноважень, що перелічені у вищезазначеному положенні, суд зазначає, що він безпосередньо не може здійснювати фінансовий контроль за діяльністю установ, що находяться в його підпорядкуванні та у випадку наявності таких порушень звертатися до суду. Як доречно зазначив прокурор у листі № 52-99-1008вих-22 від 26 серпня 2022 року (4 аркуш 3 абзац), Міністерство юстиції України є лише заінтересованою особою як головний розпорядник бюджетних коштів, які в кінцевому випадку були перераховані до четвертого позивача. Водночас, не можна вважати кожну особу позивачем по справі тільки на підставі того, що вона є заінтересованою у вирішенні спору. З огляду на специфіку відносин за участю представництва прокурором інтересів держави заінтересованими є вся держава в особі громадян, державних органів, органів місцевого самоврядування, тощо. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Проаналізувавши матеріали справи, суд зазначає, що право першого позивача, Міністерства юстиції України, не є порушеним. Прокурором не доведено необхідність захисту прав Міністерства юстиції України в зазначених правовідносинах. У випадку задоволення позову, судове рішення не буде впливати на права та обов`язки першого позивача.

До аналогічних висновків суд прийшов відносно другого позивача, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, та третього відповідача, Північно-Східного міжрегіонального Управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Означені органи не мають функції фінансового контролю у сфері публічних закупівель щодо четвертого позивача. Їх право не є порушеним, а судове рішення не буде безпосередньо впливати на їх права та обов`язки. У разі задоволення позову, судовим рішенням не буде поновлено порушене право, адже права таких позивачів не були порушені. Прокурором жодним чином не доведено наявності порушеного права другого та третього позивача.

ЩОДО ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В ОСОБІ П`ЯТОГО ПОЗИВАЧА, ПІВНІЧНО-СХІДНОГО ОФІСУ ДЕРЖАУДИТСЛУЖБИ.

Відповідно до п. 10 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Відповідно до ст. 7-1 Закону України Про публічні закупівлі, в редакції на момент оголошення та проведення закупівлі, моніторинг закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладання договору про закупівлю та його виконання. Аналогічна норма міститься і новій редакції Закону України Про публічні закупівлі. Як вбачається з матеріалів справи, Замовником опубліковано звіт про виконання договору від 02.11.2021 року. Отже, укладений за результатами проведення закупівлі Договір виконаний в повному обсязі. Таким чином, підстави для проведення моніторингу та для вжиття заходів цивільно правового характеру, у Північно-східного офісу Держаудитслужби відсутні. Враховуючи це, станом на день звернення прокурора з позовом до суду, відсутні підстави вважати, що означений орган неналежним чином здійснює захист прав та законних інтересів.

Також, суд звертає увагу, що під час визначення позивача, який був уповноважений здійснити захист інтересів, але не здійснив цього (наявна бездіяльність), прокурор має виходити не лише зі спроможності такої особи подати позов про захист саме цих прав та інтересів, а також має бути враховано предмет та підстави позову. У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року по справі № 927/491/19 викладено наступним висновок: 57. У справі, що розглядається, суди встановили, що прокурор перед поданням позову звернувся 16.04.2019 з листом до Держаудитслужби і отримав відповідь (лист від 22.04.2019 № 26-25-03-17/2916), що у Держаудитслужби відсутні передбачені законом підстави для проведення моніторингу закупівлі природного газу ТОВ "АС", оскільки замовником вже оприлюднено звіт про виконання договору про закупівлю від 02.08.2018 № 621(18)Б. У листі також зазначено, що перевірки закупівель Відділу у 2018-2019 роках Держаудитслужбою не проводилися. Оскільки моніторинг закупівлі та перевірка Відділу відповідно до Закону "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Порядку проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 631, Держаудитслужбою не проводилися, то відсутні передбачені законом підстави для звернення Держаудитслужби з позовом до суду. 58. З листа Держаудитслужби дійсно випливає, що цей орган навіть після отримання інформації від прокурора про можливі порушення законодавства про публічні закупівлі не планував проводити перевірку і не збирався звертатися до суду, що дійсно може бути кваліфіковано як бездіяльність органу. 59. Водночас, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за Договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави), Верховний Суд вважає, що зазначення саме Відділу, а не Держаудитслужби як органу, в особі якого подано позов в інтересах держави, є виправданим.

Тобто, практика Верховного Суду вказує про необхідність під час визначення прокурором позивача також враховувати як предмет так і підстави майбутнього позову. В даному випадку, безпосередньо порушені права Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" і прохається про стягнення коштів саме на користь останньої, а не в дохід держави.

У зв`язку з цим, виправданим було визначення прокурором Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" самостійний позивачем по даній справі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 жовтня 2021 року по справі № 925/1214/19 зазначено наступне: У випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це матиме процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову, а не залишення позову прокурора без розгляду на підставі положень пункту 2 частині 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 911/2032/17. Отже, встановлення судом факту звернення прокурора в інтересах неналежного позивача є наслідком відмови в задоволенні позову за результатом розгляду справи по суті.

Судом було встановлено, що перший позивач, Міністерство юстиції України, другий позивач, Департамент з питань виконання кримінальних покарань, та третій позивач, Північно-Східне міжрегіональне Управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, не є органами, уповноваженими державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах. При цьому, судом було встановлено, що хоча Північно-східний офіс Держаудитслужби уповноважений законом здійснювати фінансовий моніторинг публічних закупівель, однак лише до моменту виконання Договору. В свою чергу, звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі п`ятого позивача відбулося вже після опублікування звіту про виконання Договору від 02.11.2021 року.

Таким чином, звернення прокурора в інтересах держави відбулося в особі неналежних позивачів - першого, другого, третього та п`ятого. Це матиме процесуальним наслідком відмови в задоволенні позову в частині зазначених позивачів, а не залишення позову прокурора без розгляду на підставі положень пункту 2 частині 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість, суд констатує, що четвертий позивач, Державна установа "Харківський слідчий ізолятор", є особою, яка мала право, можливість та повинна була здійснити захист своїх інтересів. Як встановлено прокурором та підтверджено доданими до матеріалів справи документами, четвертий позивач не вжив всіх належних та відповідних заходів для захисту своїх інтересів, тобто проявив бездіяльність. Така бездіяльність є неприпустимою, адже інтереси держави є порушеними, а в даному випадку законом передбачено право прокурора звернутися до суду за захистом відповідних прав та інтересів.

Окремо суд вважає за потрібне звернути увагу прокурора на позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18: Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з відповідною позовною заявою до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Як було встановлено судом та описано в цьому розділі, належним позивачем, який має право захистити свої інтереси, але не здійснив цього, була саме Державна установа "Харківський слідчий ізолятор". При цьому, означений позивач більше всіх має бути заінтересований у захисті своїх порушених прав, адже вирішення справи впливає в першу чергу на права Державної установи "Харківський слідчий ізолятор", а вже потім паралельно має місце порушення інтересів держави. Немає будь-якої необхідності залучати всі органи чиї права можуть бути теоретично порушені лише через опосередковану приналежність їх до стягнених коштів. Належний захист порушених прав буде досягнутий лише якщо буде відновлено право безпосередньо тієї особи, яка зазнала таких порушень.

ВІДНОСНО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПІДСТАВ ДЛЯ СТЯГНЕННЯ КОШТІВ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, за результатами проведення відкритих торгів через систему Prozorro за ідентифікатором UA-2019-12-05-002851-b, між четвертим позивачем (споживач за договором) та відповідачем (постачальник за договором) було укладено Договір про закупівлю природного газу №К-5 від 02 квітня 2020 року. Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити (передати у власність) споживачу до 31 грудня 2020 року, а саме протягом 2020 року природний газ (код за ДК 021:2015 09120000-6 Газове паливо (природний газ) (далі газ/товар) належної якості та кількості у порядку, передбаченому Договором, а споживач зобов`язується прийняти і оплатити газ в розмірах, строки та порядку, визначених Договором. Відповідно до п. 1.2. Договору плановий обсяг постачання газу 570 тис. куб м. Відповідно до п. 1.2.1. Договору планові обсяги постачання газу по місяцях (в тис. куб м.): січень 90 тис. куб. м., лютий 80 тис. куб. м., березень 87 тис. куб. м., квітень 36 тис. куб. м., травень 26 тис. куб. м., червень 17 тис. куб. м., липень 17 тис. куб. м., серпень 17 тис. куб. м., вересень - 18 тис. куб. м., жовтень 22 тис. куб. м., листопад 70 тис. куб. м., грудень 90 тис. куб. м. Згідно із протоколом розкриття тендерних пропозицій ціна відповідача була найменшою та після закінчення аукціону склала - 2 393 316,00 грн. (на початок аукціону 2 853 003,90 грн.). Відповідно до п. 3.1. Договору ціна становить 2 393 316,00 грн., у тому числі ПДВ 398 886,00 грн., що співпадає з ціною, що зазначена у протоколі розкриття тендерних пропозицій та повідомленні про намір укласти договір. Відповідно до п. 3.2. Договору ціна газу становить 3 499,00 грн. за 1 000 куб. м., крім того ПДВ 699,98 грн. Тобто, загальна ціна газу з урахуванням ПДВ складає - 4 198,98 грн. До матеріалів справи прокурором надано додаткові угоди до Договору, а саме: 1) додаткова угода № 1 від 08 квітня 2020 року. Цією Додатковою угодою внесено зміни до Договору і викладено в наступній редакції: Плановий обсяг постачання газу 400 тис. куб. м. Ціна цього Договору становить 1 679 520,00 грн., у тому числі ПДВ 279 920,00 грн.; 2) додаткова угода № 2 від 01 жовтня 2020 року. Цією Додатковою угодою внесено зміни до Договору і викладено в наступній редакції: Плановий обсяг постачання газу 377,280138 тис. куб. м. Ціна газу становить 3 835,00 грн. за 1 000 куб. м., крім того ПДВ 767,00 грн. Підставою для укладення цієї додаткової угоди, а саме збільшення ціни, стали ринкові обставини та сезон поставки природного газу, як про це зазначено у листі відповідача за вих. № 1099/09 від 22 вересня 2020 року, що адресований четвертому позивачу. Викладені у листі відповідача обставини, на його думку, підтверджуються експертним висновком Черкаської торгово-промислової палати № О-608/01 від 17 вересня 2020 року; 3) додаткова угода № 3 від 06 жовтня 2020 року. Цією Додатковою угодою внесено зміни до Договору і викладено в наступній редакції: Плановий обсяг постачання газу 380,781939 тис. куб. м.; 4) додаткова угода № 4 від 16 листопада 2020 року. Цією Додатковою угодою внесено зміни до Договору і викладено в наступній редакції: Плановий обсяг постачання газу 366,796004 тис. куб. м. Ціна газу становить 4 204,17 грн. за 1 000 куб м., крім того ПДВ 840,83 грн. Підставою для укладення цієї додаткової угоди, а саме збільшення ціни, стали ринкові обставини та сезон поставки природного газу, як про це зазначено у листі відповідача за вих. № 1216/09 від 20 жовтня 2020 року, що адресований четвертому позивачу. Викладені у листі відповідача обставини, на його думку, підтверджуються ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати № 1227/20 від 16 жовтня 2020 року; 5) додаткова угода № 5 від 28 грудня 2020 року. Цією Додатковою угодою внесено зміни до Договору і викладено в наступній редакції: Плановий обсяг постачання газу 358,583709 тис. куб. м. Ціна газу становить 4 610,83 грн. за 1 000 куб. м., крім того ПДВ 922,17 грн.. Підставою для укладення цієї додаткової угоди, а саме збільшення ціни, стали ринкові обставини та сезон поставки природного газу, як про це зазначено у листі відповідача за вих. № 1383/09 від 23 листопада 2020 року, що адресований четвертому позивачу. Викладені у листі відповідача обставини, на його думку, підтверджуються ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати № 1480/20 від 20 листопада 2020 року; 6) додаткова угода № 6 від 29 грудня 2020 року. Цією Додатковою угодою внесено зміни до п. 12.1.7. Договору і викладено в наступній редакції: Дія Договору про закупівлю може бути продовжено на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початок наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку, а саме до 28 лютого 2021 року; 7) додаткова угода № 7 від 19 січня 2021 року. Цією Додатковою угодою внесено зміни до Договору і викладено в наступній редакції: Загальна сума Договору складається із місячних сум вартості поставленого споживачеві за цим договором та становить 2 015 424,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 335 904,00 грн.; 8) додаткова угода № 8 від 12 лютого 2021 року. Цією Додатковою угодою внесено зміни до Договору і викладено в наступній редакції: Загальна сума Договору складається з місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за цим Договором та становить 1 970 746,42 грн., у т.ч. податок на додану вартість 328 457,71 грн..

З вищезазначеного вбачається, що внаслідок укладання додаткової угоди № 2 від 01 жовтня 2020 року, додаткової угоди № 4 від 16 листопада 2020 року та додаткової угоди № 5 від 28 грудня 2020 року ціна газу була збільшена з 3 499,00 грн. за 1 000 куб. м. без ПДВ, (4 198,98 грн. з ПДВ) до 4 610,83 грн. за 1000 куб. м. без ПДВ., (5 533,00 грн. з ПДВ), тобто на 1 111,83 грн. без ПДВ (1 334,02 грн. з ПДВ), а у відсотковому співвідношенні на 31,77%. Окрім цього, загальний плановий обсяг постачання газу був зменшений з 400 тис. куб. м до 358,583709 тис. куб. м, тобто на 41,416291 тис. куб. м.

Отже, судом встановлено, що внаслідок укладання сторонами ряду додаткових угод первісні умови Договору були змінені щодо ціни - в бік збільшення на 31,77% порівняно із первісними умовам, а щодо планового обсягу постачання газу в бік зменшення на 41,416291 тис. куб. м.

У зв`язку з тим, що Договір було укладено внаслідок проведення процедури закупівлі через Prozorro публічні закупівлі, то на спірні правовідносини в частині, що стосується Договору, також поширюється дія Закону України Про публічні закупівлі. Так, 19 квітня 2020 року набрала чинності нова редакція Закону України Про публічні закупівлі. Відповідно до п. 5 та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень нової редакції Закону України Про публічні закупівлі процедури закупівель товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються відповідно до порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, установлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону. Договір між сторонами був укладений 02 квітня 2020 року, тобто до 19 квітня 2020 року, а саме введення в дію нової редакції Закону України Про публічні закупівлі. У зв`язку з цим, до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція Закону України Про публічні закупівлі, що діяла станом на 02 квітня 2020 року. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі, що діяла станом на день укладення договору, а саме 02 квітня 2020 року, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Аналогічна за змістом норма міститься у пп. 12.1.2. п. 12.1. Договору істотні умови цього Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону учасника та не повинні змінюватися після підписання цього Договору до повного виконання зобов`язань Сторонами, крім випадків: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі.

З вищезазначеного вбачається, що сторонами було порушено пп. 12.1.2 п. 12.1. Договору та п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі, що діяла станом на день укладення Договору (02 квітня 2020 року), а саме ціна за 1 000 куб. м. природного газу була збільшена на 31,77% порівняно із ціною, що вказана в Договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). У якості правової підстави позову прокурором у цій справі зазначено порушення вимог ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі". У свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України Про публічні закупівлі, що діяла станом на день укладення договору, а саме 02 квітня 2020 року, договір про закупівлю є нікчемним у разі: його укладення з порушенням вимог ч. 4 статті 36 цього Закону.

З огляду на викладене, суд зазначає, що нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, суд підтверджує обставину нікчемності наступних правочинів: додаткової угоди № 2 від 01 жовтня 2020 року, додаткової угоди № 4 від 16 листопада 2020 року, додаткової угоди № 5 від 28 грудня 2020 року.

Окремо суд зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Водночас, укладання додаткових угод № 2, № 4, № 5 призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Таким чином, держава втратила можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, але товар по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не змогла; натомість була змушена оплачувати товар за ціною, на 31,77% вище аніж встановлена Договором, укладеним внаслідок відкритих торгів. Суд вважає, що метою регулювання, передбаченого ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Так, ст. 652 ЦК передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд зазначає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Суд зауважує, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення Договору з однією ціною та її подальше підвищення на 31,77% шляхом так званого "каскадного" укладення трьох додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку постачальника (відповідача).

Також, з приводу поданих відповідачем документів на підтвердження збільшення ціни природного газу суд зазначає наступне.

Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Згідно роз`яснень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю від 07.04.2015 № 3302-05/11398-07 у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу.

Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Незважаючи на те, що Законом України Про публічні закупівлі не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідної зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Також у роз`ясненні Міністерства економічного розвитку торгівлі України № 3302-06/34307-06 від 27.10.2016 зазначено аналогічну правову позицію, а саме те, що внесення змін до договору про закупівлю у залежності від коливання ціни товару на ринку повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Також, Мінекономіки все частіше вказує, що внесення змін до договору про закупівлю у випадках, які передбачені Законом та умовами такого договору, має бути обґрунтованим та документально підтвердженим у спосіб, встановлений у договорі про закупівлю (відповідь від 24.05.2021 на запит 787/2021 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області). Оскільки законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу, наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, не визначено, то виходячи з норм чинного законодавства, до суб`єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, яка відповідно до пп. 19 п. 4 Положення про Державну службу статистики України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.09.2014 № 481 проводить моніторинг та задовольняє потреби користувачів у статистичній інформації; Торгово-промислову палату України, яка відповідно до ст. 11 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації; товарні біржі, відповідно до Закону України Про товарні біржі.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, при розгляді аналогічної справи зазначено, які умови повинна містити довідка для підтвердження коливання ціни. Зокрема, суд касаційної інстанції в зазначеному вище судовому рішенні погодився із доводами судів нижчих інстанцій про те, що надані відповідачем довідки та висновки територіального підрозділу Торгово-промислової палати України не можуть вважатись належними доказами на підтвердження факту коливання ціни на товар з огляду на наступне. Так, Верховним Судом зазначено наступне: 1) у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання); 2) необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору; 3) кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження; 4) документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (п. 134 постанови Верхового Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 927/491/19).

В даному випадку, підставами для укладення додаткових угод стали: 1) експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати №О-608/01 від 17 вересня 2020 року; 2) цінова довідка Харківської торгово-промислової палати №1227/20 від 16 жовтня 2020 року; 3) цінова довідка Харківської торгово-промислової палати №1480/20 від 20 листопада 2020 року.

Водночас, зазначені документи не є підтвердженням підвищення ціну газу. На підтвердження збільшення ціни природного газу для укладання додаткової угоди 01 жовтня 2020 року відповідачем надано експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати № О-608/01 від 17 вересня 2020 року. При цьому, у цьому експертному висновку зазначено, що згідно інформації електронних біржових торгів ТБ Українська енергетична біржа вартість природного газу в вересні 2020 року становить: 3 375,79 4 441,20 грн. з ПДВ за 1 000 куб. м. В зазначений діапазон ближче до верхньої межі входить і ціна газу, що вказана первісно в Договорі 4 198,80 грн. з ПДВ. Крім того, у цьому висновку зазначено, що інформація, яка надана в ньому має виключно довідковий характер, а експерт не несе відповідальність за будь-які фінансові, правові та інші судження та дії замовника стосовно наданої інформації. Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що наданий експертний висновок не є належним доказом підтвердження коливання ціни природного газу у бік збільшення. У ціновій довідці Харківської торгово-промислової палати № 1227/20 від 16 жовтня 2020 року зазначено, що результати дослідження були зроблені лише по 2-м підприємствам, що розташовані в Полтавській та Одеській областях, що не є тотожним з Харківською. Крім того, у такій довідці вказана лише ціна газу станом на жовтень 2020 року без відображення історичної тенденції, зокрема у бік збільшення або зменшення. Тобто, лише констатовано факт, що у жовтні 2020 року зазначені товариства продавали газ за означеною ціною. Крім того, приведена інформація з офіційного сайту Товарної біржі Українська енергетична біржа щодо вартості природного газу на європейських хабах (газорозподільчих центрах) до кордону України. Крім цього, у самій ціновій довідці зазначено, що вона носить фактографічно-інформаційний характер та не враховує умов договору та контрактів. Суд вважає, що означена інформація не є підтвердженням наявності коливання ціни природного газу у зв`язку із певними обставинами на які відповідач не розраховував при укладанні Договору. До аналогічних висновків прийшов суд, проаналізувавши цінову довідку Харківської торгово-промислової палати № 1480/20 від 20 листопада 2020 року з урахуванням того, що ціна природного газу вказана за листопад 2020 року, а інформація щодо цін враховувалась від 2-х товариств, що розташовані у Херсонській та Тернопільській області.

Отже, експертний висновок та надані довідки не містять інформації про коливання ціни природного газу на ринку (не наведено розрахунок вартості природного газу станом на попередні календарні дати, у тому числі на дату подання цінової пропозиції, дату укладення договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення або зменшення). У зв`язку з цим, відповідачем не було підтверджено наявність коливання ціни в установленому порядку, а отже укладання зазначених угод є безпідставним.

Таким чином, в даному випадку, законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Четвертий позивач, як сторона Договору, розпоряджався власними коштами, які були отримані від держави, тобто коштами платників податків. Отже, збільшення вартості одиниці товару за Договором має наслідком додаткове навантаження на джерело коштів, за рахунок яких вказаний товар оплачується, що призводить до неефективного та нераціонального використання запланованих коштів, оскільки додаткові угоди передбачають незаконне вибуття бюджетних коштів, це є порушенням інтересів держави та всіх платників податків до бюджету з порушенням норм Закону "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами). Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону "Про публічні закупівлі".

Таким чином, наявні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача та користь четвертого позивача коштів, розмір яких буде проаналізований нижче.

ВІДНОСНО РОЗРАХУНКУ СУМИ, ЩО ПІДЛЯГАЄ СТЯГНЕННЮ.

Встановивши, що укладені додаткові угоди є нікчемними, суд має керуватися умовами Договору. В свою чергу, Договором було встановлено меншу ціну, аніж та, що була передбачена в нікчемних Додаткових угодах. Предметом позову у даній справі, є стягнення коштів за нікчемними додатковими угодами № 2, № 4, № 5 до Договору на підставі ст. 37 Закону "Про публічні закупівлі" та ст. 216 ЦК України. У зв`язку з цим, необхідним є з`ясування суми коштів, що фактично була переплачена (надлишково сплачена) четвертим позивачем. З метою з`ясування суми, яка підлягає стягненню з відповідача, судом було проаналізовані первинні документи. Як вбачається з наданих матеріалів справи, відповідач здійснював постачання природного газу, що підтверджується наступними документами: 1) акт приймання-передачі природного газу № 1 від 13 квітня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3 499,00 грн. без ПДВ, обсяг 64,78765 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 272 030,39 грн.; 2) акт приймання-передачі природного газу № 2 від 12 травня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3 499,00 грн. без ПДВ, обсяг 37,42961 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 157 159,45 грн.; 3) акт приймання-передачі природного газу № 3 від 26 травня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3 499,00 грн. без ПДВ, обсяг 15,900 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 66 760,92 грн.; 4) акт приймання-передачі природного газу № 4 від 10 червня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3 499,00 грн. без ПДВ, обсяг 4,40399 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 18 491,47 грн.; 5) акт приймання-передачі природного газу № 5 від 10 липня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3 499,00 грн. без ПДВ, обсяг 18,16128 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 76 255,58 грн.; 6) акт приймання-передачі природного газу № 6 від 11 серпня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3 499,00 грн. без ПДВ, обсяг 19,13361 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 80 338,20 грн.; 7) акт приймання-передачі природного газу № 7 від 31 серпня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3 499,00 грн. без ПДВ, обсяг 20,83488 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 87 481,50 грн.; 8) акт приймання-передачі природного газу № 8 від 25 жовтня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1000 куб. м 3 499,00 грн. без ПДВ, обсяг 10,7449 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 45 115,69 грн.; 9) акт приймання-передачі природного газу № 9 від 15 жовтня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3835,00 грн. без ПДВ, обсяг 9,463 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 43 548,73 грн.; 10) акт приймання-передачі природного газу № 10 від 12 листопада 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 3 835,00 грн. без ПДВ, обсяг 43,34392 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 199 468,72 грн.; 11) акт приймання-передачі природного газу № 11 від 10 грудня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 4 204,17 грн. грн.. без ПДВ, обсяг 83,91512 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 423 352,12 грн.; 12) акт приймання-передачі природного газу № 12 від 18 грудня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 4 610,83 грн. без ПДВ, обсяг 37,866841 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 209 517,08 грн.; 13) акт приймання-передачі природного газу № 1 від 10 лютого 2021 року до Договору. Відповідно до цього акта ціна за 1 000 куб. м 4 610,83 грн. без ПДВ, обсяг 52,634489 тис. куб. м, загальна сума з ПДВ 291 226,42 грн.

Як вбачається з наданих актів, четвертий позивач сплачував за природний газ вже у підвищеному тарифі починаючи з акта приймання-передачі природного газу № 9 від 15 жовтня 2020 року. Відповідно до акта приймання-передачі природного газу № 9, № 10, № 11, № 12 та № 1 від 10 лютого 2021 року всього було поставлено природного газу на суму 1 167 113,07 грн. Враховуючи, що природний газ повинен був поставлений за ціною 3 499,00 грн. без ПДВ (4 198,98 грн. з ПДВ), то сума газу, відповідно до кожного акту, мала бути визначена наступним чином: 1) акт приймання-передачі природного газу № 9 від 15 жовтня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта загальна сума з ПДВ мала бути визначена 39 733,2444 грн. проти 43 548,73 грн., переплата: 3 815,4856 грн. 2) акт приймання-передачі природного газу № 10 від 12 листопада 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта загальна сума з ПДВ мала бути визначена 181 992,4513 грн. проти 199 468,72 грн., переплата: 17 476,2687 грн. 3) акт приймання-передачі природного газу № 11 від 10 грудня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта загальна сума з ПДВ мала бути визначена 352 342,8059 грн. проти 423 352,12 грн., переплата: 71 009,3141 грн. 4) акт приймання-передачі природного газу № 12 від 18 грудня 2020 року до Договору. Відповідно до цього акта загальна сума з ПДВ мала бути визначена 158 995,292 грн. проти 209 517,08 грн., переплата: 50 521,788 грн. 5) акт приймання-передачі природного газу № 1 від 10 лютого 2021 року до Договору. Відповідно до цього акта загальна сума з ПДВ мала бути визначена 221 001,6924 грн. проти 291 226,42 грн., переплата: 70 224,7276 грн. Загальна сума переплати складає 213 047,58 грн.

Факт сплати за постачання природного газу підтверджений наступними платіжними дорученнями: - № 542 від 15 квітня 2020 року на суму 272 030,39 грн.; - № 717 від 13 травня 2020 року на суму 157 159,45 грн.; - № 930 від 11 червня 2020 року на суму 18 491,47 грн.; - № 1178 від 14 липня 2020 року на суму 76 255,58 грн.; - № 1404 від 17 серпня 2020 року на суму 80 338,20 грн.; - № 861 від 28 травня 2020 року на суму 66 760,92 грн.; - № 1615 від 18 вересня 2020 року на суму 87 481,50 грн.; - № 1787 від 21 жовтня 2020 року на суму 45 115,69 грн.; - № 1786 від 21 жовтня 2020 року на суму 43 548,73 грн.; - № 1951 від 13 листопада 2020 року на суму 5000,00 грн.; - № 1950 від 13 листопада 2020 року на суму 194 468,72 грн.; - № 2220 від 15 грудня 2020 року на суму 423 352,12 грн.; - № 2295 від 21 грудня 2020 року на суму 209 517,08 грн.; - № 167 від 11 лютого 2021 року на суму 291 226,42 грн. Всього відповідно до платіжних доручень було сплачено 1 970 746,27 грн.

Таким чином, наявними матеріалами підтверджено, що загальна сума переплати складає 213 047,58 грн., що підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи, що в силу специфіки товару за Договором, а саме природного газу, який повністю вичерпує свою властивість внаслідок споживання, що унеможливлює його повернення, прокурором правомірно заявлено до стягнення кошти з посиланням на ст. 216 ЦК України

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені прокурором, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергопроект" (61072, місто Харків, вулиця Тобольська, будинок 38, літера «А-5»; код ЄДРПОУ: 39796845) на користь Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» (61093, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 99; код ЄДРПОУ: 08564587) кошти в сумі 213047,58 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергопроект" (61072, місто Харків, вулиця Тобольська, будинок 38, літера «А-5»; код ЄДРПОУ: 39796845) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 195,71 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "21" березня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко