Рішення № 109672898, 20.03.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2663/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 57-А, код ЄДРПОУ 00236010) про стягнення 42419,30 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" про стягнення пені у розмірі 42419,30 грн, що нараховані згідно п. 9.1. договору підряду №127 від 21.08.2020, що укладений між позивачем та відповідачем. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 30.12.2022 позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху. Надано позивачеві строк десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме: докази сплати судового збору за одну немайнового характеру - 2481,00 грн.

02.01.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 09.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2663/22 без повідомлення учасників справи. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.

03.02.2023 від відповідача у справі надійшов відзив на позов за вх. №2549, в якому відповідач зазначає про пропущення позивачем строку позовної давності, наслідком якого є відмова у позові.

Від позивача відповіді на відзив до суду не надходило.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення всіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - замовник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Завод Фрунзе" (далі - підрядник, відповідач) був укладений договір виконання робіт (підряду) з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника №127 від 21.08.2020 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, на умовах цього договору та за результатами проведеної процедури закупівлі "капітальне будівництво огорожі аеродрому, вертодрому "Херсон (Чорнобаївка)" (спеціального призначення) військової частини НОМЕР_1 ", замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до проектної документації і умов цього договору, виконання робіт: капітальне будівництва огорожі аеродрому, вертодрому "Херсон (Чорнобаївка)" (спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 , відповідно до коду ДК 021:2015 - 45340000-2, зведення огорож, монтаж поручнів і захисних засобів, надалі - роботи.

Згідно пункту 1.2 договору, підрядник зобов`язується своїми силами та з використанням власних матеріально - технічних засобів виконувати роботи, що обумовлені в договорі та визначені проектною документацією. Підрядник має право залучати до виконання договору третіх осіб - субпідрядників за попереднім письмовим погодженням з замовником.

У відповідності до пункту 1.4 договору, склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектною документацією (або дефектним актом), яка (який) є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що якість предмету підряду повинна відповідати наступним вимогам: ДБН А.3.1-5:2016 та інших нормативно-правових актів у сфері будівництва.

Таким чином, на момент підписання договору сторони визначили конкретний обсяг робіт, який підлягає виконанню підрядником за договором.

Згідно із пунктом 3.1 договору, строки виконання робіт, передбачених п. 1.1 договору до 01.11.2021. Строки виконання робіт визначається на підставі Календарного графіка (Додаток №4), що додається до цього договору та є невід`ємною його частиною.

В пункті 3.4 договору передбачено, що датою закінчення виконаних робіт підрядником вважається дата їх прийняття замовником в порядку передбаченому розділом 4 цього договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що платежі за обсяги виконаних робіт здійснюються замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок підрядника, протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання рахунку-фактури - підрядника, виставленого після підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (Додаток №2 до договору) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Додаток №3 до договору).

Згідно акту виконаних робіт за листопад місяць КБ-2в від 30.11.2020 №1 та довідки про вартість виконаних робіт КБ-3 від 30.11.2020 №1 вбачається, що підрядник здав виконані роботи лише 30.11.2020. Документів, що підтверджують виникнення обставин, зазначених у пункті 13.1 договору, не надано.

На думку позивача, відповідачем порушено строки постачання товару позивачу, тобто пункт 3.1 договору.

У пункті 9.1 договору, сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, в тому числі порушення строків виконання підрядних робіт, встановлених Календарним графіком, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язань. Якщо прострочення виконання зобов`язання перевищує 30 календарних днів. Підрядник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від ціни невиконаних зобов`язань.

Згідно із пунктом 9.9 договору, застосування санкцій за цим договором до сторони, яка порушила зобов`язання за договором підряду, не звільняє таку сторону від виконання договору.

У зв`язку з тим, що відповідачем порушено строки постачання товару позивачу, останнім нараховано пеню за порушення строків виконання підрядних робіт відповідно до пункту 9.1 договору за період з 01.11.2020 по 30.11.2020 у розмірі 42419,30 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються приписи статті 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо.

Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Позивач посилається на Гарантійний лист від 18.11.2021 року №021-1515, яким відповідач гарантував оплату пені у розмірі 0,1% вартості робіт, без визначення конкретної суми заборгованості, чим, на його думку, підтвердив свою заборгованість перед позивачем.

Однак, виходячи зі змісту вказаного Гарантійного листа відповідача, останній не підтверджує заборгованість перед позивачем на суму 42419,30 грн., так про такий розмір пені в ньому не зазначено, є лише посилання на умови пункту 9.1. договору.

Відповідно до положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

У разі відсутності у договорі інших умов про розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Отже, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно обґрунтованого розрахунку сум, що стягується №1055 від 23.11.2021 року позивача періодом нарахування пені є: з 01.11.2020 року по 30.11.2020 у сумі 42419,30 грн.

Виходячи з умов п. 3.1. договору, строк виконання робіт становить до 01.11.2020 року, що включає в себе 01.11.2020 року, як останній календарний день виконання відповідачем зобов`язань за договором та не може визначатися як перший день прострочення, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Тобто, строк прострочення складає не 30 календарних дні, як зазначає позивач, а 29 (двадцять дев`ять) днів. Отже, позивачем невірно визначено розмір заявленої до стягнення суми пені та період, за який вона нараховується.

Відповідач заявив про пропущення позивачем строку позовної давності, наслідком якої є відмова у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 5 статті 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Так, положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Вказаного висновку також дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 902/959/19 у постанові від 20.08.20 року.

Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 ЦК України.

На підставі викладеного, виходячи з положень ст. 258 ЦК України та того факту, що останнім днем нарахування пені за договором є 30.11.2020 року, то позовна давність по заявленим позивачем вимогам спливла 01.12.2021 року, в той час як з відповідною позовною заявою до суду про стягнення пені з відповідача позивач звернувся лише 28.12.2022 року, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав спливу строку позовної давності.

При цьому, будь-яких доказів поважності пропуску строку позовної давності позивачем до суду не надано.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Отже, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2481,00 грн. у зв`язку із відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 253, 255, 258, 261, 509, 512-514, 525, 530, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 202, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 29, 42, 46, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 130, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "20" березня 2023 р.

СуддяЛ.В. Шарко