Рішення № 109671139, 23.02.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2023м. ДніпроСправа № 904/2877/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Василенко Альберта Миколайовича, м. Першотравенськ Дніпропетровської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Павлоградсько-Юр`ївського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Павлоград Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016

Представники:

від позивача: Біла Т.П., представник;

від відповідача: Василенко А.М., підприємець;

від третьої особи: Кравченко Є.С., представник.

СУТЬ СПОРУ:

Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 07.09.2022 № 09-21/120-22, в якому просить визнати недійсним договір відповідального зберігання майна від 01.08.2016, укладений між Павлоградським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та суб`єктом підприємницької діяльності Василенком Альбертом Миколайовичем.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оспорюваний правочин укладено без погодження з Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області, як розпорядником бюджетних коштів, що здійснює матеріальне забезпечення відділу; з боку ВДВС підписаний особою, яка не уповноважена на вчинення таких дій. Крім того, спірний договір не містить такої істотної обставини як ціна договору. Наведені обставини позивач вважає достатніми підставами для визнання договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016 недійсним в порядку ст. ст. 203, 215 ЦК України.

В якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору позивачем у позові зазначений Павлоградський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Ухвалою господарського суду від 12.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 04.10.2022; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Павлоградський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Ухвалою господарського суду від 04.10.2022 підготовче засідання відкладене на 01.11.2022, у зв`язку з неявкою представників відповідача, третьої особи та ненаданням до суду витребуваних документів.

У підготовчому засіданні 01.11.2022 оголошено перерву до 24.11.2022.

21.11.2022 позивач подав до суду клопотання від 21.11.2022 № 09-21/250-22 про заміну третьої сторони в порядку процесуального правонаступництва, в якому просив суд здійснити заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) його правонаступником - Павлоградсько-Юр`ївським відділом державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Клопотання обґрунтоване припиненням третьої особи шляхом реорганізації, а саме злиття Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Юр`ївського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

24.11.2022 відповідач подав до суду заяву про застосування строку позовної давності від 24.11.2022 № б/н, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропуском позивачем строку загальної позовної давності для звернення до суду.

У підготовчому засіданні 24.11.2022 представник відповідача заявив усне клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою господарського суду від 24.11.2022 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, підготовче засідання відкладене на 20.12.2022 для надання сторонами витребуваних судом документів.

20.12.2022 на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 10.12.2022 № б/н, в якому проти задоволення позову заперечує та зазначає, що відповідно до умов спірного договору його сторони в повному обсязі виконали всі свої обов`язки належним чином. Крім того, відповідач стверджує, що відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки: позивачем не надано докази на підтвердження того, що в момент укладання оспорюваного договору керівник юридичної особи не мав повноважень на його укладання; ціна договору вказана у п. 3 акту приймання-передачі майна до договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016, який є невід`ємною його частиною, а отже погоджена сторонами; позивач не є стороною оспорюваного правочину і тому не може звертатись до господарського суду з даним позовом. До того ж позивачем порушено строк позовної давності, оскільки позов подано до суду 07.09.2022, тобто через шість років один місяць і сім днів з дати укладання оспорюваного правочину та не наведено поважних причини пропуску трирічного загального строку позовної давності , що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Просив відмовити в позові в повному обсязі та стягнути з позивача на користь відповідача 10 000 грн. витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

19.12.2022 позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву від 16.12.2022 № 09-20/120-22, в якій на спростування заперечень відповідача зазначив, що підставою для визнання спірного договору недійсним, згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України, є підписання вказаного договору з боку ДВС особою, яка не має на це повноважень. Так, відсутність у статутних документах, в положеннях, посадовій інструкції, якими регулюється діяльність, зокрема, начальника Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Палуна В. О., записів щодо можливості здійснення ним певної діяльності та, відповідно, вчинення та підписання відповідних правочинів, тягне за собою визнання таких правочинів за його участю недійсними.

Посилання відповідача на пропуск строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом є безпідставними та необґрунтованими, оскільки про порушення своїх прав та законних інтересів Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) дізналося лише 24.02.2022, після отримання від Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повідомлення вих. № 07-32-06/2789, в якому вказувалось, що саме з рахунків Управління будуть стягнуті грошові кошти на виконання судового рішення у справі № 904/4003/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Василенко Альберта Миколайовича до відповідача-1: Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), відповідача-2: Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості за оспорюваним договором відповідального зберігання майна від 01.08.2016. Отже, звернення до господарського суду із даним позовом здійснене позивачем у межах позовної давності, яка складає три роки.

20.12.2022 третя особа подала до суду письмові пояснення від 21.11.2022 № 34/77850, в яких підтвердила, що спірний договір відповідального зберігання від 01.08.2016 № б/н дійсно не містить інформацію щодо ціни договору, а лише посилання на те, що розмір плати за зберігання визначається в акті прийому-передачі майна. Також вказаний договір укладено без погодження із Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області (як розпорядником бюджетних коштів, що здійснює матеріальне забезпечення відділу). Третя особа зазначає, що погоджується із позицією позивача щодо підстав визнання спірного договору недійсним та підтримує позов Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

У підготовчому засіданні 20.12.2022 судом, без виходу до нарадчої кімнати, оголошено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Ухвалою господарського суду від 20.12.2022 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 17.01.2023.

Ухвалою господарського суду від 17.01.2023 судове засідання відкладене на 07.02.2023 із його проведенням у режимі відеоконференції за участю представника відповідача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою господарського суду від 07.02.2023 судове засідання відкладене на 23.02.2023.

У судовому засіданні 23.02.2023 представники позивача та третьої особи позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та заявах по суті справи, просили позов задовольнити; представник відповідача проти задоволення позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позову заяву, просив у задоволенні позову відмовити, витрати відповідача на професійну правничу допомогу покласти на позивача.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016, наявність чи відсутність підстав для визнання його недійсним, наявність обставин порушення прав позивача оспорюваним договором.

Так, на примусовому виконанні Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває зведене виконавче провадження АСВП № 51103579 від 31.03.2016 про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь держави в особі Західно-Донбаської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та боргу з виплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини.

20.07.2016 державним виконавцем Павлоградського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виявлено майно, що належить боржнику за вказаним зведеним виконавчим провадженням ОСОБА_1 , яке знаходилося в торгівельному залі магазину "Ковровий дім" за адресою: м. Павлоград, вул. Горького, 164.

21.07.2016 державним виконавцем Павлоградського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області проведено опис виявленого майна боржника та накладено на нього арешт, про що складено акт опису й арешту майна боржника, підписаний державним виконавцем, понятими, зберігачем майна (т. 1, а.с. 53-58).

Описане майно передане на відповідальне зберігання фізичній особі-підприємцю Василенко А.М., про що зазначено в акті опису й арешту майна боржника, з відміткою про роз`яснення зберігачеві майна обов`язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном.

01.08.2016 між Суб`єктом підприємницької діяльності Василенко Альбертом Миколайовичем (зберігач) та Павлоградським міськрайонним ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (поклажодавець) укладений договір відповідального зберігання майна № б/н (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору майно, що визначене у акті приймання передачі майна, що є невід`ємною частиною цього договору.

Приймання майна на відповідальні зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання - передачі, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.3. договору).

Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються сторонами у актах приймання-передачі (п. 1.4. договору).

Згідно з п. 4.1. договору розмір плати за зберігання майна визначається в акті прийому-передачі та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

Відповідно до п. п. 5.1., 5.2., 5.3. договору у випадку порушення зобов`язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, визначену чинним в Україні законодавством. Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього договору. Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати поклажодавцеві завдану шкоду.

У п. п. 7.1., 7.2. договору визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору та подовжується автоматично за відсутності письмової відмови сторін.

Згідно з актом № 01 приймання-передачі майна до договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016, підписаного сторонами 01.08.2016, відповідач прийняв на відповідальне зберігання 134 найменування товарів (майна), що було передане Павлоградським міськрайонним ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (т.1, а.с. 19-24).

У п. 3 акту сторонами визначено, що плата за зберігання майна становить 1 333,00 грн за календарний день. Оплата здійснюється протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

У подальшому до Павлоградського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області надійшла заява первісного зберігача арештованого майна Василенка А.М. від 14.02.2018, в якій повідомив про неможливість виконувати обов`язки відповідального зберігача та зберігати описане й арештоване майно боржника ОСОБА_1 , згідно акту опису та арешту майна боржника від 21.07.2016 (т. 1, а.с. 50).

16.02.2018 державним виконавцем Павлоградського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 51103579 винесено постанову про призначення відповідальним зберігачем ОСОБА_3 (т.1, а.с. 48-49).

20.02.2018 суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 (колишній зберігач) передав ОСОБА_3 (зберігач) майно, про що складено акту № 02 приймання-передачі майна до договору відповідального зберігання майна від 20.02.2018 та підтверджується актом державного виконавця від 03.01.2019 (т.1, а.с. 51, 52).

Як зазначає відповідач, 10.01.2019 він звернувся до Павлоградського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з проханням у строк до 01.02.2019 сплатити заборгованість по оплаті за зберігання майна, відповідно до договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016 у розмірі 758 477,00 грн.

У відповідь на вказане звернення Павлоградським міськрайонним ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області повідомлено, що у зв`язку з винесенням державним виконавцем постанови про передачу майна на зберігання іншому зберігачу від 16.02.2018, повноваження відповідача, як зберігача майна, припинені з дня винесення зазначеної постанови. Витрати за зберігання арештованого майна боржника за зведеним виконавчим провадженням № 51103579 нараховуються за період з 21.07.2016 по 19.02.2018 включно, оскільки фактично передачу такого майна було здійснено новому зберігачу 20.02.2018. Витрати за зберігання описаного майна боржника є додатковими витратами виконавчого провадження, які підлягають розподіленню відповідно до п. 2 ч.1 ст.45 Закону України "Про виконавче провадження".

Позивач зазначає, що у квітні 2021 Фізична особа-підприємець Василенко А.М. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції та Державної казначейської служби України про солідарне стягнення з Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції та з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку України на відшкодування шкоди суму заборгованості у розмірі 758 477,00грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 49 218,05 грн., пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 82 598,15 грн. та судові витрати у розмірі 13 354,40 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016 в частині оплати поклажодавцем вартості послуг зберігання майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2021 у справі № 904/4003/21 позов задоволено частково. Відмовлено у позовних вимогах до відповідача-2 - Державної казначейської служби України. Стягнуто з Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції на користь Фізичної особи-підприємця Василенко Альберта Миколайовича заборгованість за договором відповідального зберігання майна від 01.08.2016 у розмірі 758 477,00 грн., 3% річних у розмірі 49 218,05 грн., інфляційні втрати у розмірі 82 598,15 грн. та судові витрати у розмірі 8 902,93 грн..

Позивач стверджує, що зазначене рішення впливає на права Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), оскільки кошти підлягають стягненню саме з рахунків Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), проте останнє не було залучено до участі у справі № 904/4003/21.

Позивач зазначає, що про вказане судове рішення, а також про укладання між відповідачем та третьою особою договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016, позивач довідався з повідомлення Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 24.02.2022 № 07-32-06/2789, в якому зазначено про надходження заяви ФОП Василенка Альберта Миколайовича на виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2021 по справі № 904/4003/21 про стягнення на його користь заборгованості за договором відповідального зберігання майна від 01.08.2016 у розмірі 758 477,00 грн., 3% річних у розмірі 49 218,05 грн., інфляційних втрат у розмірі 82 598,15грн. та судових витрат у розмірі 8 902,93 грн.

Позивач вважає, що договір відповідального зберігання майна від 01.08.2016 укладено без погодження з Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області, як розпорядником бюджетних коштів, що здійснює матеріальне забезпечення відділу; з боку ВДВС вказаний договір підписаний особою, яка не уповноважена на вчинення таких дій. Крім того, договір не містить такої істотної обставини як ціна договору.

Наведені обставини позивач вважає достатніми для визнання договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016 недійсним в порядку ст. ст. 203, 215 ЦК України, що стало підставою для звернення до господарського суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, за змістом ст. ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У даній справі позов про визнання недійсними договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016 подала особа, яка не була стороною договору, - заінтересована особа.

Господарський суд зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

У цьому висновку суд звертається до правої позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Позивач стверджує, що оскаржуваний договір укладений з боку Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області без погодження з Головним управління юстиції у Дніпропетровській області, як розпорядником бюджетних коштів.

Крім того, спірний договір порушує права позивача, оскільки на виконання його умов та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2021 у справі № 904/4003/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Василенко А.М. до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції та Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання майна від 01.08.2016 у розмірі 890 293,20 грн., з Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, як розпорядника бюджетних коштів, стягнута заборгованість за спірним договором, який позивач вважає недійсним.

Господарський суд зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2021 у справі № 904/4003/21 позов задоволено частково. Відмовлено у позовних вимогах до відповідача-2 - Державної казначейської служби України. Стягнуто з Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції на користь Фізичної особи-підприємця Василенко Альберта Миколайовича заборгованість за договором відповідального зберігання майна від 01.08.2016 у розмірі 758 477,00 грн., 3% річних у розмірі 49 218,05 грн., інфляційні втрати у розмірі 82 598,15 грн. та судові витрати у розмірі 8 902,93 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2021 у справі № 904/4003/21 закрито. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що з оскаржуваного рішення суду першої інстанції не виникають будь-які права чи обов`язки апелянта, оскаржуваним рішенням господарського суду не вирішувались питання про права, інтереси та обов`язки скаржника, зміст оскаржуваного рішення у даній справі не містять жодних суджень чи висновків суду саме про права та обов`язки скаржника.

Постановою Верховного Суду від 12.07.2022 касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 у справі №904/4003/21 задоволено. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 у справі №904/4003/21 скасовано, а справу №904/4003/21 передано до Центрального апеляційного господарського суду для продовження апеляційного розгляду.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи скаржника про те, що саме з рахунків Управління будуть стягнуті грошові кошти на виконання судового рішення у справі №904/4003/21, та, зазначивши, що Управління не є стороною спірного договору, дійшов формального, необґрунтованого та немотивованого належним чином висновку щодо відсутності порушення прав Управління і, як наслідок, закрив апеляційне провадження зі справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у справі № 904/4003/21 прийнято відмову Фізичної особи-підприємця Василенко Альберта Миколайовича від позову; визнано нечинним рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2021 у справі №904/4003/21; закрито провадження по справі № 904/4003/21 на підставі п. 4 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, рішення господарського суду від 27.09.2021 у справі № 904/4003/21 не переглядалось апеляційною інстанцією на предмет відповідності правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.07.2021 у вказаній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21.07.2016 державним виконавцем Павлоградського міськрайонного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області складено акт опису та арешту майна боржника у зведеному виконавчому провадженні №51103579, відповідно до якого відповідача призначено зберігачем арештованого та описаного майна боржника ОСОБА_2

Таким чином, у даному випадку підставою укладення спірного договору були дії державного виконавця в межах зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин (далі - Закон), витрати, пов`язані з розшуком боржника, майна боржника та його зберіганням, дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, стягуються з боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання).

Частиною 3 ст. 58 Закону передбачено, що у разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, вона може одержувати за зберігання майна винагороду, розмір та порядок виплати якої визначаються договором між зберігачем та виконавцем.

Отже, законодавець чітко визначив, що у випадку передачі арештованого майна на зберігання іншій особі (зберігачу) така особа може отримати винагороду за зберігання, і саме для визначення її розміру та порядку виплати укладається відповідний договір.

Тобто спірний договір, укладений між відповідачем та третьою особою, у силу приписів ч. 3 ст. 58 Закону має регулювати питання щодо розміру винагороди та порядок виплати такої винагороди за зберігання арештованого в межах зведеного виконавчого провадження майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 45 Закону розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми;

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Закону розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Отже, зі змісту вказаних норм (ст. ст. 42, 48, 52 Закону) вбачається, що винагорода за зберігання арештованого майна, яке передано зберігачу в межах виконавчого провадження, має визначатися у договорі, що укладається з урахуванням приписів Закону, та стягується відповідно до статті 45 Закону.

Згідно з п. 12 Типового положення про відділ держаної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 №1183/5, відділ є юридичною особою, має рахунки в органах Державної казначейської служби України, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування авансового внеску стягувачу, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до п. 4.26 Положення про Міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011 №1707/5 (далі - Положення), міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань контролює через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень і питань державної виконавчої служби, здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та районними, районними у місті, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної виконавчої служби міжрегіонального управління.

Згідно з п. 5.5 Положення Міжрегіональне управління з метою організації своєї діяльності здійснює централізований бухгалтерський облік витрат на утримання районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних відділів державної виконавчої служби, Відділів, нотаріальних контор.

Відповідно до п. 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №45) (далі - Порядок), стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Якщо боржник обслуговується централізованою бухгалтерією, зазначені документи подаються до органу Казначейства, в якому відкрито рахунки відповідної бюджетної установи, при якій створена така централізована бухгалтерія (далі - централізоване обслуговування боржника).

Згідно з абз. 5 п. 26 Порядку орган Казначейства здійснює безспірне списання коштів, що обліковуються на рахунку бюджетної установи, яка здійснює централізоване обслуговування боржника, у межах відповідних бюджетних асигнувань з урахуванням положень пункту 25 Порядку.

Відповідно до абз. 2 п. 28 Порядку орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку.

Позивач стверджує, що отримав повідомлення від 24.02.2022 №07-32-06/2789, яке надійшло від Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, та з якого вбачається, що саме з рахунків Управління будуть стягнуті грошові кошти на виконання судового рішення у справі №904/4003/21

За вказаних обставин, господарський суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що оспорюваний договір порушує його права та законні інтереси, як розпорядника бюджетних коштів.

Так, загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 203 Цивільного кодексу України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам: 2) особа, яка вчиняс правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин мас бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин. що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звідти, за змістом ст. ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Оскаржуваний договір не містить інформацію щодо ціни договору, а лише містить посилання на те, що розмір плати за зберігання майна визначається в акті прийому-передачі.

Проте, господарський суд не вважає відсутність у спірному договорі ціни підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки якщо ціна в договорі не визначена і не може бути встановлена за допомогою аналізу його умов, це не впливає на дійсність договору. Крім того, вартість винагороди зберігача за послуги зберігання майна визначена сторонами у акті № 01 приймання-передачі майна до договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016, підписаного сторонами 01.08.2016,що відповідає змісту п. 4.1. договору.

Разом з тим, як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, оскаржуваний договір укладений з боку Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області без погодження з Головним управлінням юстиції у Дніпропетровській області.

Як вже зазначалось, організаційні основи діяльності відділу виконавчої служби, його права та правовий статус, визначені Положенням про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополь, затверджених наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011 № 1707/5 (в редакції станом на час укладення оскаржуваного договору).

Відповідно до п.п. 5.6- 5.9 Положення (в редакції станом на момент укладення оскаржуваного договору) Головне управління юстиції з метою організації своєї діяльності складає проект штатного розпису та кошторису на утримання Головного територіального управління юстиції і подає на затвердження заступнику Міністра юстиції - керівнику апарату; контролює надходження коштів до спеціального фонду Державного бюджету України та їх облік; здійснює бухгалтерський облік витрат на утримання Головного територіального управління юстиції; забезпечує використання бюджетних асигнувань за цільовим призначенням, складає та подає в установленому порядку фінансову звітність; здійснює централізований бухгалтерський облік витрат на утримання районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, нотаріальних контор.

Отже, Павлоградський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області станом на момент укладення оскаржуваного договору утримувався Головним управлінням юстиції у Дніпропетровській області за рахунок коштів державного бюджету і власних коштів не мав.

За приписами ст. 48 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення оскаржуваного договору) розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу).

За бюджетними програмами, які здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), термін дії яких завершується у поточному бюджетному періоді, розпорядники бюджетних коштів мають право брати відповідні бюджетні зобов`язання у четвертому кварталі поточного бюджетного періоду понад фактичні надходження таких кредитів (позик) за умови наявності письмової згоди кредитора на оплату цих зобов`язань протягом першого кварталу наступного бюджетного періоду.

Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.

Отже, згідно чинного на момент укладення оскаржуваного договору закону, зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними.

Таким чином, оскаржуваний договір укладений з боку Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області без погодження з Головним управління юстиції у Дніпропетровській області як розпорядником бюджетних коштів, що здійснює матеріальне забезпечення відділу, а отже є недійсним.

Крім того, спірний договір з боку Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області підписаний начальником відділу ДВС Палуном В.О., який не був уповноважений на вчинення таких дій.

Так, розділом № 3 «Права» посадової інструкції начальника Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Палуна Віктора Олексійовича, затвердженої начальником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Маньковським Л.К. 30.05.2016, не передбачене таке право, яка укладати будь-які договори.

Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 28.09.2015 № 528/7 затверджено перелік посадових осіб, які підписують документи, що скріплюються гербовою печаткою, гербовою печаткою 1, гербовою печаткою 2 Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Вищевказаним переліком передбачено, що договори про виконання робіт, послуг підписуються начальником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, першим заступником та заступниками начальника Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

З огляду на викладене, начальник Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Палун В.О. не був наділений повноваженнями щодо підписання оскаржуваного договору.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

При цьому, господарським судом врахована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, що закінчення строку дії оспорюваного правочину до моменту подання позову не перешкоджає поданню відповідного позову. Адже, питання недійсності правочину розглядається на момент його вчинення, а тому наслідки недійсності можуть бути застосовані навіть, якщо договір припинений.

За встановлених обставин, господарський суд доходить до висновку, що оскаржуваний правочин суперечить вимогам ст. 48 Бюджетного кодексу України, ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, тому судом визнається недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне. Так, главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 1 ст. 32 цієї Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За нормами статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, з огляду на положення ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, для вимоги про визнання правочину недійсним (рецисорний позов) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідач зазначає, що строк позовної давності на звернення до суду із даними вимогами пропущений позивачем, оскільки позов подано до суду 07.09.2022, тобто через шість років один місяць і сім днів з дати укладання оспорюваного правочину.

Разом з тим, як стверджує позивач, про вчинення осопорюваного правочину та, відповідно, про порушення своїх прав та законних інтересів Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) дізналося 24.02.2022 після отримання від Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повідомлення вих. № 07-32-06/2789, в якому вказувалось, що саме з рахунків Управління будуть стягнуті грошові кошти на виконання судового рішення у справі № 904/4003/21.

Господарський суд зазначає, що оскільки позивач не є стороною оспорюваного правочину, договір з боку поклажодавця підписаний начальником Павлоградського ВДВС із порушенням ст. 48 Бюджетного кодексу України та ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не могло знати про укладання спірного договору з моменту його вчинення.

При цьому, господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять повідомлення Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 24.02.2022 вих. № 07-32-06/2789, в матеріалах справи наявне повідомлення про безспірне стягнення коштів Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 09.06.2022 № 07-32-06/6564 (т.2, а.с. 48).

Разом з тим, господарський суд не ставить під сумнів існування повідомлення Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 24.02.2022 вих. № 07-32-06/2789, оскільки на нього наявне посилання у судових рішеннях по справі № 904/4003/21.

З огляду на дату, коди позивач довідався про вчинення оскаржуваного правочину (24.02.2022), даний позов ним подано до господарського суду в межах строку позовної давності.

Докази на підтвердження протилежного відповідачем до матеріалів справи не надано.

Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, суд надає оцінку лише тим аргументам сторін, які заслуговують на увагу з точки зору їх відношення до предмету спору.

Так, положеннями ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016, укладеного між Павлоградським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та суб`єктом підприємницької діяльності Василенком Альбертом Миколайовичем, з моменту його вчинення.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору, а також витрати відповідача на професійну правничу допомогу, покладаються на відповідача.

Повний текст цього рішення складений з урахуванням перебування головуючого судді на лікарняному в період терміну для складання повного тексту даного рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір відповідального зберігання майна від 01.08.2016, укладений між Павлоградським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та суб`єктом підприємницької діяльності Василенком Альбертом Миколайовичем.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Василенко Альберта Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 21-А, код ЄДРПОУ 43314918) 2 481 грн 00 коп. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну грн. 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 20.03.2023

Суддя І.А. Рудь