Рішення № 109644652, 15.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2023Справа № 910/4422/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, пл.Івана Франка, буд. 5)

до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 1)

про стягнення 21 038,13 грн.

за участю представників

від позивача: Гаврилов Є.Ю.

від відповідача: Джумурат В.М.

У судовому засіданні 15.03.2023, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 21 038,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем несвоєчасно вносилась плата за поставлену теплову енергію, внаслідок чого у останнього в період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року виникла заборгованість у розмірі 17 544,89 грн. Крім того, позивач в порядку ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 981,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 2511,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4422/22, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 29.06.2022.

29.06.2022 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

У судовому засіданні 29.06.2022 суд на місці ухвалив задовольнити усне клопотання позивача про надання часу на відповідь на відзив та відкласти судове засідання на 26.07.2022.

01.07.2022 до господарського суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що викладені відповідачем у відзиві заперечення є надуманими та безпідставними.

11.07.2022 через загальний відділ діловодства суду надійшли заперечення, у яких відповідач зауважує, що матеріали справи не містять жодного доказу в підтвердження обсягу та якості спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період, а також доказів перебування на балансі або використання відповідачем нежитлового приміщення площею 30,6 кв.м. у буд. №9 по вул. Печенізька у м. Києві. Крім того, за доводами відповідача, розрахунок ціни позову не відповідає доказам, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

25.07.2022 до канцелярії суду надійшли додаткові пояснення позивача, у яких останній зазначає, що обсяг спожитої теплової енергії за спірний період підтверджується відомостями споживання теплової енергії, обліковими картками споживача за його обліковим записом: 9377015-01. Також позивач зауважує, що оскільки нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Печенізька, 9, перебуває у відповідача на праві господарського відання, саме останній, як користувач та розпорядник нежитлового приміщення несе зобов`язання по оплаті за спожиту теплову енергію.

У судовому засіданні 26.07.2022 суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні 03.08.2022.

02.08.2022 до господарського суду надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судовому засіданні 03.08.2022 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання відповідача та відкласти судове засідання на 31.08.2022.

У судовому засіданні 31.08.2022 представники сторін подали спільне клопотання про зупинення провадження у справі на час проведення сторонами медіації строком на 90 днів з дня постановлення судом ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про зупинення провадження у справі №910/4422/22 було задоволено, зупинено провадження у справі №910/4422/22 строком на дев`яносто днів з дня постановлення судом цієї ухвали, зобов`язано учасників процесу повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 було поновлено провадження у справі №910/4422/21, призначено підготовче засідання на 18.01.2023, запропоновано учасникам справи направити в судове засідання своїх представників, повноваження яких оформити у відповідності з вимогами ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

02.01.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

17.01.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі із додатками до них.

У судовому засіданні 18.01.2023 суд протокольно задовольнив усне клопотання відповідача про відкладення судового засідання та оголосив перерву у розгляді справи до 01.02.2023.

27.01.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 було постановлено здійснювати розгляд справи №910/4422/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 15.02.2023, здійснено виклик у підготовче засідання представників учасників справи.

13.02.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про поновлення процесуальних строків на подання доказів по справі.

У судовому засіданні 15.02.2023 суд на місці ухвалив поновити строки та прийняв до розгляду додаткові докази по справі, та задовольнив усне клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання у справі на 01.03.2023.

01.03.2023 через загальний відділ діловодства господарського суду від позивача надійшло клопотання із доказами направлення його відповідачу, про долучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме: копію Акту обстеження нежитлових приміщень № 02413 від 20.02.2023, копію службової записки від 23.02.2023 № 52/75, зображення речового доказу (фото).

У судовому засіданні 01.03.2023 судом на місці було оголошено про перерву у підготовчому засіданні до 08.03.2023.

07.03.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про визнання поважними причини пропуску строку на подання доказів по справі, поновлення процесуальних строків для подання доказів та залучення до матеріалів справи документів, а саме: копію листа від 27.02.2023 №45-489, копію листа від 02.03.2023 № 23/8/10-42, копію Акту № 02148 від 03.03.2023, зображення речового доказу (фото), копію листа від 23.01.2023 з переліком.

У судовому засіданні 08.03.2023 судом було долучено до матеріалів справи заперечення відповідача по справі, заслухано представників учасників справи, та з огляду на відсутність заперечень з боку представників ухвалено на місці закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.03.2023.

У судовому засіданні 15.03.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував з підстав наведених у відзиві та поясненнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго». Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 Підприємству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам та з 1 травня 2018 року здійснює постачання теплової енергії.

У відповідності до п. 2.2.1 статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

За доводами позивача, останній 01.02.2021 направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії від 19 січня 2021 року № 9377015-01 листом з описом вкладень, що підтверджується копіями фіскального чеку, накладної та описом вкладень від 01.02.2021 за № 0103275497030.

Додатком № 8 вказаного проекту договору встановлено, що об`єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 30,6 кв.м., розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Печенізька, будинок 9.

Однак, як вказує позивач, станом на дату подання позову до суду, відповідачем так і не було підписано вказаний вище договір. Відсутність підписаного сторонами договору про постачання теплової енергії, за доводами позивача, не звільняє осіб, які її використовують без укладення договору від обов`язку оплатити за фактично спожиту теплову енергію.

Відтак, за твердженням позивача, у зв`язку з несплатою відповідачем за надані послуги з теплопостачання в останнього виникла заборгованість за період з жовтня 2018 по грудень 2021 у розмірі 17 544,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Печенізька, будинок 9, площею 30,6 кв.м, в якому надавалися послуги з теплопостачання за вказаний вище період.

Зокрема, на підтвердження факту постачання теплової енергії в спірне нежитлове приміщення, а також її обсягу, позивачем долучено до позовної заяви копії наступних документів, а саме: акту про прийняття теплового вузла обліку від 16.04.2013 № 307; акту про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи № 110110/19/2715 від 26.09.2019; акту перевірки стану вузла обліку теплової енергетики споживача № 110210/20/2926 від 22.05.2020; корінці нарядів на включення (№ 651 від 20.10.2018, № 28 від 26.10.2019 № 35, від 17.10.20-20, № 778 від 23.10.2021) та корінці нарядів на відключення (№ 31 від 04.2019 № 32 від 05.04.2020, № 27 від 12.04.2021), об`єкту теплоспоживання; відомості обліку спожитої теплової енергії, що підтверджують обсяги споживання теплової енергії, облікові картки (помісячно), а також акти приймання-передавання теплової енергії та довідки про нарахування за теплову енергію з жовтня 2018 року по грудень 2021 року.

Також матеріалами справи підтверджується, що 17.11.2021 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу № 30/5/4/17970, в якій просив сплатити заборгованість у загальному розмірі 5 159 232,13 грн за надану теплову енергію, до якої було також включено спірний борг. Проте, як вказує позивача, відповідачем не виконано вимоги, заборгованість не сплачено, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по сплаті за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 по грудень 2021.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до пунктів 5, 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Як передбачено частинами 1 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону України "Про теплопостачання").

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання»).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначив, що відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Печенізька, 9, площею 30,6 кв.м, в якому надавалися послуги з теплопостачання.

Зі змісту копії рішення Київської міської ради «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» від 9 жовтня 2014 року № 270/270 вбачається, що Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» перейменовано в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та віднесено його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Комунальним підприємствам зобов`язано передати Підприємству житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 1 серпня 2014 року.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 9 лютого 2011 року № 80 за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» закріплено на праві господарського відання майно згідно додатку.

Зі змісту вказаного додатку вбачається, що до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації передано та закріплено за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція" жилий будинок за адресою: місто Київ, вулиця Печенізька, будинок 9, загальною площею 9 483,00 кв.м., у тому числі нежитлове приміщення площею 18 кв.м.

Судом встановлено, що матеріали справи не місять жодних документів, які б свідчили про те, що нежитлове приміщення, площею 30,6 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Печенізька, 9, знаходиться на балансі або в користуванні відповідача. Будь-яких інших доказів на підтвердження обставин позовних вимог щодо існування та приналежності відповідачу нежитлового приміщення, площею 30,6 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Печенізька, 9 позивачем суду не надано.

Стосовно наданих позивачем актів від 2017 року, № 20/12029 від 08.07.2020, № 02413 від 20.02.2023 та № 02148 від 03.03.2023, які на думку позивача, підтверджують факт перебування нежитлового приміщення, площею 30,6 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Печенізька, 9, на балансі відповідача, суд відзначає таке.

Вказані акти не можуть вважатися належними та допустимими доказами у даному спорі, оскільки, по-перше, вказані акти складені в односторонньому порядку без належного повідомлення іншої сторони, по-друге, в акті від 2017 року та в акті від 08.07.2020 мова йде про обстеження 2-х нежитлових приміщень площею 15,3 кв. м. у першому та у другому під`їздах у житловому будинку по вул. Печенізька, 9, та вказано що вказані приміщення є місцями загального користування, в актах від 2023 мова йде про обстеження вже житлових приміщень, площею 15,3 кв. м. у першому та у другому під`їздах у житловому будинку по вул. Печенізька, 9, та

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі N 923/875/19).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні, площею 30,6 кв.м. а тому позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17 544,89 грн задоволенню не підлягає.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу, тому вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних також не підлягають задоволенню як похідні.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є безпідставними, недоведеними, а отже, задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 8, 42, 43, 132, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.03.2023

Суддя Л. Г. Пукшин