Рішення № 109630207, 17.03.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2023 року Справа № 280/304/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Запорізького міського центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького міського центру зайнятості (далі - позивач) до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі - відповідач ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області щодо повернення Запорізькому міському центру зайнятості наказу Господарського суду Запорізької області 07.12.2021 про примусове стягнення у справі № 908/1030/21, поданого на виконання заявою від 03.08.2022 № 1267/07-06;

- зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області прийняти до виконання наказ Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 про примусове стягнення у справі № 908/1030/21 про примусове стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Запорізького міського центру зайнятості 20 901,54 грн. виплаченої допомоги по безробіттю та 2 270,00 грн. судового збору.

Позивачем сплачена сума судового збору у розмірі 2481,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що з метою виконання рішення суду Запорізьким міським центром зайнятості заявою від 03.08.2022 № 1267/07-06 передано оригінал наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 про примусове стягнення у справі № 908/1030/21 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області листом від 08.08.2022 № 04-08.3-06/4171 повернуло оригінал наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 про примусове стягнення у справі № 908/1030/21 без виконання, оскільки боржник не має відкритих рахунків в органі казначейства. Оскільки, боржник Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до Інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань за організаційно-правовою формою є органом державної влади, на нього поширюються вимоги статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» та виконання даного рішення гарантується державою, така підстава як відсутність відкритих рахунків в органі Казначейства не є достатньою для повернення виконавчого документа у разі якщо боржник знаходиться на обслуговуванні в цьому органі Казначейства. Відповідач повинен вживати всіх заходів по виконанню вищевказаного рішення суду, встановлених Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок №845). Відповідач зобов`язаний виконати рішення господарського суду, повернення Головним управлінням Державної казначейської служби України у Запорізькій області оригіналу наказу Господарського суду Запорізької області 07.12.2021 про примусове стягнення у справі № 908/1030/21 без виконання є протиправним. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 16 січня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

01.02.2023, відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що не визнає вимоги позивача в повному обсязі з наступного. У серпні 2022 року, відповідно до Порядку № 845 на адресу Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області вдруге надійшла заява Запорізького міського центру зайнятості про виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 по справі № 908/1030/21 про стягнення коштів з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Запорізького міського центру зайнятості, за результатами розгляду якої, керуючись пунктом 9 Порядку № 845 наказ суду повернуто стягувачу (лист Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 08.08.2022 № 04-08.3-06/4171). Станом на дату повернення наказу суду по справі № 908/1030/21 та на даний час в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Запорізькій області на ім`я Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відкрито лише чотири балансових рахунка для зарахування коштів єдиного соціального внеску. З балансових рахунків для зарахування коштів єдиного соціального внеску не можливо здійснювати безспірне списання коштів, оскільки зараховані на такі рахунки кошти не є коштами Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а є коштами платників (юридичних та фізичних осіб), що в подальшому мають бути перераховані з рахунків Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на відповідні рахунки органів доходів і зборів (податкових органів). Фінансування пенсійних виплат та видатків на утримання органів Пенсійного фонду України проводиться через рахунки, відкриті в банківських установах. Відповідно до положень Порядку № 845 органи Державної казначейської служби України мають право здійснювати безспірне списання коштів лише з рахунків боржника, які відкриті в таких органах Державної казначейської служби України. Законодавством України не передбачено повноважень органів Державної казначейської служби України на здійснення списання коштів з рахунків боржника, відкритих в банківських установах. Такі повноваження делеговані органам державної виконавчої служби. Повідомляємо, що на виконання наказу суду по справі №908/1030/21 не поширюється дія Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон України №4901-VI), оскільки частиною 2 статті 2 Закону України № 4901-VI передбачено, що його дія не поширюється на виконання виконавчих документів, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності. Оригінал наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 по справі №908/1030/21 повернуто 17.12.2021 та 08.08.2022 Запорізькому міському центру зайнятості, оскільки вказаний наказ суду не підлягає виконанню органом Державної казначейської служби України, а не з підстави, визначеної підпунктом 3 пункту 9 Порядку № 845. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

05.07.2021 рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/1030/21 залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2021, позов Запорізького міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 20 901,54 грн. задоволено, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Запорізького міського центру зайнятості 20 901,54 грн. виплаченої допомоги по безробіттю та 2 270,00 грн. судового збору.

07.12.2021 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 05.07.2021 у справі № 908/1030/21 видано наказ про примусове виконання судового рішення.

09.12.2021 Запорізьким міським центром зайнятості заявою № 3267/07-06 передано оригінал наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 про примусове стягнення у справі № 908/1030/21 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області для виконання.

17.12.2021 за результатом розгляду заяви Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області листом № 04-08.3-06/11351 повернуло оригінал наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 про примусове стягнення у справі №908/1030/21 без виконання, оскільки боржник не має відкритих рахунків в органі казначейства.

28.12.2021 Запорізьким міським центром зайнятості подано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заяву № 3398/07-06 про примусове виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 у справі № 908/1030/21.

11.01.2022 на адресу Запорізького міського центру зайнятості надійшло повідомлення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Юлдашева А.А від 04.01.2022 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче провадження».

28.01.2022 Запорізьким міським центром зайнятості повторно подано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заяву № 211/07-06 про примусове виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 у справі № 908/1030/21.

03.02.2022 повідомленням головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Косінова І.В. повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», отримано Запорізьким міським центром зайнятості 08.02.2022.

З метою виконання рішення суду Запорізьким міським центром зайнятості заявою від 03.08.2022 № 1267/07-06 передано оригінал наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 про примусове стягнення у справі № 908/1030/21 до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області листом від 08.08.2022 № 04-08.3-06/4171 повернуло оригінал наказу Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 про примусове стягнення у справі № 908/1030/21 без виконання, оскільки боржник не має відкритих рахунків в органі казначейства.

Вважаючи дане рішення неправомірним, Запорізьким міським центром зайнятості направлено до Державної казначейської служби України скаргу від 29.08.2022 № 1468/07-06 на бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

Дану скаргу Запорізького міського центру зайнятості Державною казначейською службою України відхилено листом від 29.09.2022 № 5-06-06/13554.

Вважаючи, дії відповідача щодо повернення без виконання наказу Господарського суду Запорізької області такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У частині 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За доводами позивача зазначений виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, а виконується органами Казначейства.

Як свідчать матеріали справи, боржником за виконавчим документом є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою є державним органом.

Стягувачем за виконавчим документом є Запорізький міський центр зайнятості, організаційно-правова форма державна організація (установа, заклад).

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI) встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є державні органи.

Відповідно до ст. 2 Закон №4901-VI Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Доводи відповідача про правомірність своїх дій з посиланням на частину 2 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" суд вважає помилковими, зважаючи на положення частини 1 цієї статті щодо гарантування виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є держаний орган (підприємство).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 21.07.2021 у справі №910/6471/19, які в силу ч.5 ст. 242 КАС України враховуються судом під час вирішення даної справи.

Так, Верховним судом у постанові від 21 липня 2021 року по справі № 910/6471/19, зазначено, що визначальним для даного Закону є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з урахуванням положень статті 6 Закону України "Про виконавче провадження".

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

Пунктом 3 Порядку №845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно п.26 Порядку № 845, безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

Відповідно до п.9 Порядку №845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:

1) виконавчий документ:

не підлягає виконанню органом Казначейства;

подано особою, що не має відповідних повноважень;

пред`явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

не відповідає вимогам, передбаченим Законом України Про виконавче провадження;

2) судове рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

3) боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень;

4) суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов`язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

5) стягувач узгодив відсутність зазначеної у виконавчому документі суми залишку невідшкодованого податку на додану вартість;

6) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

7) суми коштів, зазначені у виконавчому документі, перераховані боржником стягувачу;

8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;

9) протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства;

10) рішення про стягнення коштів з одержувача бюджетних коштів не відповідає заходам, передбаченим бюджетною програмою;

11) наявні інші передбачені законом випадки.

При поверненні виконавчого документу відповідачем вказано як підставу те, що виконавчий документ не підлягає виконанню органом Казначейства, як передбачено це абзацом 1 підпункту 1 пункту 9 Порядку №845.

Крім того у відзиві на позовну заяву відповідач вказує про відсутність відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства, відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, що є підставою для повернення виконавчого документу за п.п. 3 п.9 Порядку №845, однак, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Як вже зазначено судом, що на виконавчі документи, за якими боржником виступає Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, якою затверджено Порядок виконання рішень та стягнення коштів з державних та місцевих бюджетів або боржників.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 08.07.2015 у справі №3-316гс15, державні виконавці не мають законних підстав проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами у справах, в яких боржниками є державні органи. Стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.

За Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення саме про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону).

Зазначена правова позиція висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 336/4615/17, від 09 липня 2020 року у справа № 806/2179/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 310/1512/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 815/3815/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 522/19758/18.

Доводи відповідача про неможливість списання коштів з рахунків боржника за відсутності у вказаному органі державного казначейства рахунків, відкритих суд вважає помилковим.

Вирішуючи вказану справу, суд звертається до правових висновків, викладених в раніше прийнятих постановах Верховного Суду (від 25.06.2018 у справі № 910/12226/16 та від 03.07.2018 у справі № 910/13057/16) стосовно того, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду (частини перша і друга статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"). Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не передбачено такого винятку для поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим діючим законодавством України.

У постанові від 16.04.2020 у справі № 804/5950/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що за відсутності в законодавстві України такої підстави (у даній справі - не знаходиться на обслуговуванні та не має відкритих рахунків) для повернення виконавчого документа, з якої накази суду були повернуті стягувачу без виконання, дії ГУДКС України щодо повернення без виконання наказів про примусове виконання рішень судів є протиправними.

Повернення виконавчого документа відповідно до підпункту 3 пункту 9 Порядку №845 у зв`язку із тим, що боржник не має відкритих рахунків в органі казначейства та не знаходиться на обслуговуванні, суд вважає помилковим, оскільки пунктом 24 Порядку № 845 визначено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Таким чином, за одним із двох вищевказаних критеріїв стягувачем подається до виконання виконавчий документ.

Оскільки чинне законодавство не передбачає такої самостійної та достатньої підстави як не знаходження боржника на обслуговуванні та відсутності відкритих рахунків в органі Казначейства для повернення виконавчого документа, суд зазначає, що дії органу Казначейства щодо повернення наказу про примусове виконання рішення господарського суду є протиправними.

Таким чином, відповідач повинен вживати всіх заходів по виконанню вищевказаного рішення суду, встановлених Порядком № 845.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем комплексу дій, передбачених Порядком № 845, спрямованих на виконання рішення господарського суду.

Оскільки підстави для повернення, передбачені пунктом 9 Порядку № 845, відсутні, тому у відповідача наявний безальтернативний обов`язок виконати вказане рішення господарського суду.

Окрім того, обов`язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у сукупності з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Остання у силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

У пункті 40 рішення ЄСПЛ «Hornsby v. Greece» (Горнсбі проти Греції) від 19.03. 1997, заява № 18357/91, Суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.

Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.

Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У пункті 41 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що вказані принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов`язані виконати рішення цього суду. У зв`язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

ЄСПЛ також зазначив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України», № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

На підставі вищезазначеного, з урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що відповідач при поверненні виконавчого документу діяв не на підставі та не у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи встановлені обставини справи та вищевикладені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, частиною 2 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Запорізький міський центр зайнятості звернувся із позовом у цій справі не як суб`єкт владних повноважень на виконання покладених на нього функцій (завдань), а як юридична особа публічного права, а тому розподіл понесених позивачем у цій справі судових витрат слід здійснювати в загальному порядку.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року по справі № 812/246/18.

Суд, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 2481,00 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262, 287, 297, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Запорізького міського центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області щодо повернення Запорізькому міському центру зайнятості наказу Господарського суду Запорізької області 07.12.2021 про примусове виконання судового рішення у справі № 908/1030/21, поданого на виконання заявою від 03.08.2022 № 1267/07-06, без виконання.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області прийняти до виконання наказ Господарського суду Запорізької області від 07.12.2021 про примусове виконання судового рішення у справі № 908/1030/21 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Запорізького міського центру зайнятості 20 901,54 грн. виплаченої допомоги по безробіттю та 2 270,00 грн. судового збору.

Стягнути на користь Запорізького міського центру зайнятості за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2481,20 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - Запорізький міський центр зайнятості (вул. Рекордна, 16-б, м. Запоріжжя, 69019; код ЄДРПОУ 20482573),

Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (пр. Соборний, 168, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 37941997).

Повне судове рішення складено 17.03.2023.

Суддя Б.В. Богатинський