Рішення № 109625382, 02.02.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8336/22

Провадження № 2/761/586/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Аббасової Н.В.,

при секретарі судового засідання - Шалівському В.О.,

за участю:

представника позивача: Григоренка О.С.,

представника відповідача 1: Адамишина А.В.,

представника відповідача 2: Котляр Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Чернігівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у зв`язку з незаконними рішеннями органу державної влади та незаконними діями і рішеннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратури та суду,

в с т а н о в и в:

У травні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1), Чернігівської обласної прокуратури (далі - відповідач-2), Головного управління Національної поліції у Чернігівській області (далі- відповідач-3), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-4) про стягнення моральної шкоди у зв`язку з незаконними рішеннями органу державної влади та незаконними діями і рішеннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратури та суду.

З урахування уточненої позовної заяви від 11.06.2022, ОСОБА_1 просив суд: стягнути з Державного бюджету України на його користь 500 000,00 (п`ятсот тисяч) грн моральної шкоди, завданої у зв`язку з незаконними рішеннями Державної міграційної служби України; стягнути з Державного бюджету України на його користь 500 000,00 (п`ятсот тисяч) грн моральної шкоди, завданої у зв`язку з незаконними діями та рішеннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратури та суду; та стягнути з Державного бюджету України на його користь судові витрати, у зв`язку з проведення судової експертизи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.09.2017 рішенням Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) № 366-17 визнано біженцем громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1

20.04.2018 рішенням ДМС України № 135-18 про позбавлення статусу біженця, ОСОБА_1 позбавлено статусу біженця. Вказане рішення мотивоване тим, що згідно інформації наданої Службою безпеки України, ОСОБА_1 займався організацією міжнародного нарко-трафіку важких наркотиків, а тому дана діяльність може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров`ю населення України.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018 у справі № 826/8764/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.08.2019 рішення ДМС України від 20.04.2018 № 135-18 про позбавлення статусу біженця ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано.

В подальшому ДМС України приймалось рішення від 28.03.2019 № 101-19 про позбавлення статусу біженця ОСОБА_1 , яке обґрунтоване тим, що в органів Національної поліції України наявна інформація про те, що ОСОБА_1 має причетність до організації на території Чернігівської області організованого злочинного угруповання, члени якого причетні до функціонування на території держави потужної підпільної нарко-лабораторії з виготовлення наркотичного засобу - «метадон».

Вищевказане рішення від 28.03.2019 № 101-19 відповідача-1 оскаржено позивачем до суду. За результатами судового розгляду рішенням від 28.03.2019 № 101-19 визнано протиправним та скасовано згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2019 у справі № 640/5486/19, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020.

Крім того, 26.12.2019 рішенням ДМС України № 455-19 ОСОБА_1 повторно позбавлено статусу біженця з тих самих підстав, з яких були прийняті два попередні рішення відповідача-1. Дане рішення знову ж таки визнано протиправним та скасовано згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2021 у справі № 640/814/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021.

Висновки судів в адміністративних справах № 826/8764/18, № 640/5486/19, № 640/814/20, де вирішувалось питання законності прийняття ДМС України рішень про позбавлення ОСОБА_1 статусу біженця № 135-18 від 20.04.2018, № 101-19 від 28.03.2019, № 455-19 від 26.12.2019 відповідно, зводились до того, що ДМС України за відсутності достовірної інформації про те, що ОСОБА_1 займається діяльністю, яка становить загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров`ю населення України, протиправно та незаконно приймались рішення про позбавлення ОСОБА_1 статусу біженця.

Відтак, у зв`язку з незаконними діями ДМС України щодо позбавлення ОСОБА_1 тричі статусу біженця, які адміністративними судами визнані протиправними та скасовані, позивачеві було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях за своє життя, оскільки у разі повернення ОСОБА_1 до Республіки Білорусь останній би був підданий кримінальній відповідальності або вбитий у зв`язку із належністю до ромської національності та зайняття волонтерською діяльністю, пов`язаною з наданням допомоги учасникам Антитерористичної операції на сході України. Такі дії громадян Республіки Білорусь владою Республіки Білорусь засуджуються та жорстоко караються. Також моральна шкода, завдана ОСОБА_1 полягає у душевних стражданнях за своїх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки останні, у разі екстрадиції позивача до Республіки Білорусь та його засудження або вбивство, залишаться без належного утримання, догляду та фінансового забезпечення.

Завдану моральну шкоду незаконними рішеннями ДМС України, ОСОБА_1 оцінує у розмірі 500 000,00 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь.

Також, у зв`язку з позбавленням ОСОБА_1 статусу біженця, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратурою та судом по відношенню до Позивача вчинялись (приймались) наступні незаконні дії та рішення, які виражались у: затриманні працівниками ВКП ЧВП ГУ НП у Чернігівській області 14.07.2018 та 24.07.2018, що вбачається з протоколів про затримання особи від 14.07.2018 та 24.07.2018, складених старшим оперуповноваженим ВКП ЧВП в Чернігівській області капітаном поліції Самотяжко А.О.; проведенні екстрадиційної перевірки Чернігівською обласною прокуратурою в період з 26.07.2018 по 15.11.2021, що вбачається з листа Чернігівської обласної прокуратури від 28.01.2022 № 19-30-18; застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» в період з 16.07.2018 по 24.07.2018 та в період з 25.07.2018 по 25.06.2019, що вбачається з листа ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» від 31.01.2022 № 6/4-АЗ вих.; застосуванні запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту в період з 26.06.2019 по 15.10.2019, що вбачається з ухвал Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.06.2019 у справі № 751/4330/19 та від 19.08.2019 у справі № 751/5801/19; застосуванні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби, в період з 16.10.2019 по 25.12.2019.

У зв`язку з незаконними діями та рішеннями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, прокуратурою та судом по відношенню до ОСОБА_1 , останньому було завдано моральну шкоду у загальному розмірі 500 000,00 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2022 матеріали позову передані на розгляд судді Аббасовій Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

16.06.2022 представником позивача подано заяву про усунення недоліків та уточнену позовну заяву.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.06.2022 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

14.07.2022 на електронну пошту суду від Головного управління Національної поліції у Чернігівській області надійшло клопотання про продовження строків для надання відзиву.

18.07.2022 на електронну пошту суду від Державної міграційної служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позову. Відзив обґрунтовано тим, що на потерпілого покладається обов`язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. Зазначає, що стороною позивача не надано жодного доказу існування будь-яких негативних явищ, викладених в позовній заяві, які б мали місце внаслідок неправомірних дій (рішень) відповідача. Так, сам по собі факт скасування рішення ДМС не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Позивач жодними доказами не довів завдану йому моральну шкоду, в чому саме полягала така шкода та не навів жодного обґрунтування щодо розміру такої шкоди.

Щодо тверджень позивача про можливе кримінальне переслідування, відповідач-1 зазначив, що переслідування на території Республіки Білорусь за національною ознакою не було підставою для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Крім того, Генеральним секретаріатом Інтерполу не було встановлено факторів, визначених Статутом Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерполу, зокрема, наявності переслідувань на території країни громадянської належності за ознаками національності та політичних переконань, а тому позивача було оголошено у міжнародний розшук з метою арешту та екстрадиції до Республіки Білорусь.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.07.2022, відкладено підготовче засідання на 04.08.2022 та продовжено відповідачу-3 строк для надання відзиву на позовну заяву до 01.08.2022.

21.07.2022 від Державної казначейської служби України надійшов відзив, в якому відповідач-4 просив відмовити у задоволенні позову. Так, у відзиві зазначено, що Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, юридичною особою і тому відповідає лише за виконання своїх зобов`язань та не відповідає за зобов`язаннями інших юридичних та фізичних осіб, в тому числі не відповідає за дії/бездіяльність інших сторін цивільно-правових відносин. Позовна заява не містить жодного рішення суду щодо визнання дій Казначейства протиправними або неправомірними, внаслідок чого порушено право позивача. В обґрунтування розміру моральної шкоди позивач не посилається на жодний доказ на підтвердження факту душевних страждань.

26.07.2022 від Чернігівської обласної прокуратури надійшов відзив на позову заяву, в якому зазначено, що прокуратури повністю не визнає позовні вимоги та просить у їх задоволенні відмовити. Відповідач-2 вказує, що не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, тому не відноситься до суб`єктів відповідальності за ст.ст.1173,1174 ЦК України. ОСОБА_1 є громадянином Республіки Білорусь, а тому дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» на нього не розповсюджується та обґрунтування моральної шкоди на підставі вказаного закону є безпідставним.

29.07.2022 на електронну пошту суду від Головного управління Національної поліції в Чернігівській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-3 просив у задоволенні позов відмовити. Відзив обгунтований тим, що позивач є громадянином Республіки Білорусь, який отримав в України статус біженця, тому не може отримати відшкодування шкоди в порядку ст. 1176 ЦК України. Відповідач-3 вважає, що позовна заява не містить жодних доказів на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_1 моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим позивач керувався при оцінюванні шкоди, завданими незаконним, на його думку, перебуванням під слідством та судом. Крім того, зазначає, що позивачем порушено строки позовної давності, оскільки перебіг такого розпочався 26.03.2019, коли набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018 у справі № 826/8764/18. Оскільки до вимог про відшкодування моральної шкоди застосовується загальний трирічний строк позовної давності, тому строк позовної давності сплинув 26.03.2022.

04.08.2022 судом відкладено підготовче судове засідання на 26.09.2022, для забезпечення права на подачу відповіді на відзив.

18.08.2022 року позивачем подано до суду відповідь на відзив Чернігівської обласної прокуратури. Позивач наголошує, що незаконність дій відповідача-2 полягають, у тому, що його посадові особи звертались до суду з застосуванням тимчасового арешту та запобіжних заходів, а також у зв`язку з тривалим проведенням екстрадиційної перевірки. Наголошує, що ст. 1176 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданій фізичній особі, незалежно від громадянства. Протиправність рішень ДМС України про позбавлення позивача статусу біженця, свідчить про незаконність дій відповідача-2 щодо тривалого проведення екстрадиційної перевірки та застосування до позивача примусових заходів, які вживались саме за клопотанням Чернігівської обласної прокурати. Перебування ОСОБА_1 під арештом та можливість бути екстрадований в Республіку Білорусь вочевидь нанесла йому моральних страждань, які позивач оцінив у справедливому, на його думку, розмірі 1 000 000, 00 грн. Щодо строку позовної давності, позивач не вважає, що такий пропущено, оскільки до завершення оскарження незаконних рішень ДМС України та завершення екстрадиційної перевірки звернення до суду з даним позовом було б передчасним.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.09.2022 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача-1 та представник відповідача-2 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечили та просили у позові відмовити.

Представник відповідача-3 та представник відповідача-4 судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених сторін, на підставі доказів, наявних у матеріалах справі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача-1 та відповідача-2, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.09.2017 рішенням Державної міграційної служби України № 366-17 визнано біженцем громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 .

Згідно висновку ГУ ДМС у м. Києві від 13.06.2017, особова справа № 2017 KYIV 0025 щодо визнання особи біженцем, ОСОБА_1 змушений був покинути країну походження через переслідування за ознаками національності, яке здійснювалось відносно останнього владою Республіки Білорусь, у зв`язку із належністю до ромської національності. Також ОСОБА_1 не може повернутись до країни походження, тому що на території України розпочав займатись волонтерською діяльністю, за яку буде підданий кримінальному переслідуванню в Республіці Білорусь. Волонтерська діяльність Позивача полягає в тому, що він допомагає учасника Антитерористичної операції на сході України, разом з іншими волонтерами доставляли необхідні речі, продукти харчування, медикаменти до Луганської та Донецької області, а саме: Мар`ївки, Авдіївки, Широке, Дебальцево, Волноваха. За таку діяльність, у Республіці Білорусь передбачена кримінальна відповідальність.

20.04.2018 рішенням ДМС України № 135-18 про позбавлення статусу біженця, ОСОБА_1 позбавлено статусу біженця. Рішення мотивоване тим, що згідно інформації наданої Службою безпеки України, ОСОБА_1 займався організацією міжнародного нарко-трафіку важких наркотиків, а тому дана діяльність може становити загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров`ю населення України (т. 1, а.с. 38-42).

В подальшому, працівниками ВКП ЧВП ГУ НП у Чернігівській області 14.07.2018 ОСОБА_1 було затримано згідно протоколу затримання особи від 14.07.2018, складеного старшим оперуповноваженим ВКП ЧВП в Чернігівській області капітаном поліції Самотяжко А.О. (т. 1, а.с. 55-57). Підстави затримання: міжнародний розшук іноземною державою (ініціатор розшуку - Республіка Білорусь) у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушення. Мотиви затримання: притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 285, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 328, ч. 4 ст. 328 КК Республіки Білорусь.

Слід зауважити, що затримання відбулося після прийняття ДМС України рішення № 135-18 від 20.04.2018, тобто, на час затримання ОСОБА_1 не мав статусу біженця, що нівелює протиправність дій ГУ НП у Чернігівській області.

В період з 14.07.2018 по 16.07.2018 ОСОБА_1 перебував у Чернігівському відділу поліції ГУ НП у Чернігівській області.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.07.2018 у справі № 750/7200/18 клопотання заступника прокурора Чернігівської області Івашка С.В. про застосування тимчасового арешту до ОСОБА_1 - задоволено. Застосовано до ОСОБА_1 тимчасовий арешт на строк до 40 діб, до надходження запиту про його видачу від компетентних органів Республіки Білорусь, з утриманням в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор».

У зв`язку з надходженням до Генеральної прокуратури України запиту компетентних органів Республіки Білорусь про видачу ОСОБА_1 для притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованих йому злочинів, заступником прокурора Чернігівської області Івашко С.В. до Новозаводського районного суду м. Чернігова подано клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційного арешту) до вирішення Генеральною прокуратурою України питання про його видачу та фактичну передачу до Республіки Білорусь.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.07.2018 у справі № 751/4956/18 у задоволені вищевказаного клопотання відмовлено.

В той же день, 24.07.2018 працівниками ВКП ЧВГІ ГУ НП у Чернігівській області ОСОБА_1 було затримано згідно протоколу затримання особи від 24.07.2018, складеного старшим оперуповноваженим ВКП ЧВП в Чернігівській області капітаном поліції Самотяжко А.О.

Однак, ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25.07.2018 у справі № 751/4956/18 апеляційну скаргу прокурора задоволено. Ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.07.2018 у справі № 751/4956/18 скасовано. Застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) до вирішення Генеральною прокуратурою України питання його видачі та фактичну передачу до Республіки Білорусь, але не більше дванадцяти місяців.

В подальшому ухвалами Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.09.2018 у справі № 751/6554/18, від 21.11.2018 у справі № 751/8114/18, від 16.01.2019 у справі № 751/213/19, від 14.03.2019 у справі № 751/1637/19, від 13.05.2019 у справі № 751/3128/19 ОСОБА_1 продовжувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.06.2019 у справі № 751/4330/19 ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, який був продовжений ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.08.2019 у справі № 751/5801/19.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2019 у справі № 751/7373/19 ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на домашній арешт в певний період доби, який був продовжений ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18.11.2019 у справі № 751/8434/19.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018 у справі № 826/8764/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.08.2019) рішення ДМС України від 20.04.2018 № 135-18 про позбавлення статусу біженця ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018 у справі № 826/8764/18 ґрунтується на тому, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 на момент прийняття оскаржуваного рішення займається діяльністю, що загрожує національній безпеці, громадського порядку, здоров`ю населення України, а надані документи лише повідомляють про знаходження ОСОБА_1 у міжнародному розшуку.

В подальшому ДМС України приймалось рішення від 28.03.2019 № 101-19 про позбавлення статусу біженця ОСОБА_1 , яке обґрунтоване тим, що в органів Національної поліції України наявна інформація про те, що ОСОБА_1 має причетність до організації на території Чернігівської області організованого злочинного угруповання, члени якого причетні до функціонування на території держави потужної підпільної нарко-лабораторії з виготовлення наркотичного засобу - «метадон».

Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2019 у справі № 640/5486/19, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020, визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 28.03.2019 № 101-19.

Крім того, 26.12.2019 рішенням ДМС України № 455-19 ОСОБА_1 повторно позбавлено статусу біженця. Дане рішення визнано протиправним та скасовано згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2021 у справі № 640/814/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021.

За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до правового висновку, відображеного в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18 лютого 2020 року в справі № 917/154/15, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06 лютого 2020 року в справі № 922/5787/15, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі 923/1382/16 та багатьох інших: «Преюдицію утворюють ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Згідно з постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16: «Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Преюдиціальне значення мають рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».

Позивач вважає, що у зв`язку з незаконними діями ДМС України щодо позбавлення ОСОБА_1 тричі статусу біженця, які адміністративними судами визнані протиправними та скасовані, йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях за своє життя, оскільки у разі повернення ОСОБА_1 до Республіки Білорусь останній би був підданий кримінальній відповідальності або вбитий у зв`язку із належністю до ромської національності та зайняття волонтерською діяльністю, пов`язаною з наданням допомоги учасникам Антитерористичної операції на сході України. Моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , також, полягає у душевних стражданнях за своїх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки останні, у разі екстрадиції Позивача до Республіки Білорусь та його засудження або вбивство, залишаться без належного утримання, догляду та фінансового забезпечення. Завдану моральну шкоду незаконними рішеннями ДМС України, ОСОБА_1 оцінує у розмірі 500 000,00 грн.

Також, у зв`язку з позбавленням ОСОБА_1 статусу біженця, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратурою та судом по відношенню до Позивача вчинялись (приймались незаконні дії та рішення. У зв`язку з незаконними діями та рішеннями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, прокуратурою та судом по відношенню до ОСОБА_1 , останній вважає, що йому було завдано моральну шкоду у загальному розмірі 500 000,00 грн.

За змістом ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав . Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спеціальні підстави відповідальності за матеріальну шкоду, завдану незаконними діями органів державної влади та місцевого самоврядування, визначаються ст.ст. 1173 - 1176 ЦК України. Підстави стягнення з означених органів моральної шкоди регламентуються ст. 1167 ЦК України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідачів, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

У постанові від 15.08.2019 у справі № 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній собі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стаття 176 ЦК України визначає, що Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Крім того, варто зазначити, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (справа про відшкодування шкоди державою) від 3 жовтня 2001 року справа N 1-36/2001, N 12-рп/2001 зазначено, що державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями (стаття 32 Цивільного кодексу Української РСР). Згідно з частиною першою статті 33 Цивільного кодексу держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна (стаття 32 Цивільного кодексу Української РСР).

Так, діюче законодавство України не покладає на Державну казначейську службу України відповідальність за юридичні особи створені державою.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Так, позивач як на факт вчинення протиправних дій посилається на рішення суду щодо скасування рішень ДМС України про позбавлення його статусу біженця. Разом з тим, позовна заява та матеріли справи не містить жодного рішення суду щодо визнання дій Чернігівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Чернігівській області, Державної казначейської служби України протиправними або неправомірними, внаслідок чого порушено право позивача

Позивачем не надано належних та допустимих доказів існування будь-яких негативних явищ, викладених в позовній заяві, які б мали місце внаслідок неправомірних дій (рішень) відповідачів. Так, сам по собі факт скасування рішення ДМС України не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивач не довів завдану йому моральну шкоду, в чому саме полягала така шкода та не навів обґрунтування щодо розміру такої шкоди.

З огляду на зазначене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди.

Доводи позивача у позовній заяві, не є підставами для задоволення позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.

Окрім того Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13.05.1980 року в справі «Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05. 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі матеріалів, в яких відсутні докази завдання позивачу моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позов про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 258, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Чернігівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у зв`язку з незаконними рішеннями органу державної влади та незаконними діями і рішеннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратури та суду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складено 01.03.2023.

Суддя Н.В. Аббасова