Рішення № 109606762, 17.01.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5819/22

пр. № 2/759/628/23

17 січня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі Ткачук К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про виселення,

ВСТАНОВИВ:

31.05.2022 р. ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулась до Святошинського районного суду м. Києва із вищезазначеним позовом у якому просить виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири за адресою АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви посилається на те, що Акціонерне товариство «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №125КМ_В. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 09.07.2007 р. уклали договір іпотеки та 13.11.2012 р. договір про внесення змін до договору іпотеки від 09.07.2007 р. Свої зобов`язання за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі, визначеному кредитним договором. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, тож АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. 24.11.2015 р. суд ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру загальною площею 68,38, житловою площею 43,60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу з прилюдних торгів. А тому на підставі ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України просить виселити всіх мешканців квартири.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06.06.2022 р. відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

11.10.2022 р. на адресу суду надійшов відзив у якому представник відповідача позовні вимоги АК КБ «ПриватБанк» не визнає в повному обсязі та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 уклав кредитний договір не на придбання спірного житла, а на купівлю транспортного засобу. Крім того, відповідач був зареєстрований за спірною адресою ще задовго до укладення з позивачем як кредитного, так й іпотечного договорів.

17.11.2022 р. надійшла відповідь на відзив разом з уточненою позовною заявою в якій позовні вимоги банк просить задовольнити в повному обсязі, вказуючи на право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки внаслідок невиконання зобов`язань передбачених укладеним кредитним договором, що є підставою для виселення усіх мешканців.

Разом із відповідю на відзив представником позивача подано уточнену позовну заяву, оскільки відповідач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 08.12.2018 р., актовий запис №1018.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що пітверджується доданою копією свідоцтва про смерть, в частині вимог позивача до ОСОБА_3 про виселення, провадження у цій справі слід закрити на підставі п.7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

17.01.2023 р. представник відповідача надав письмові пояснення у яких зазначає про відсутність законних підстав для виселення, так як за договором іпотеки спірна квартира належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, за якою він прописаний, а потім зареєстрований з 13.12.1988 р.

У судове засідання представник позивача не з`явився, належним чином повідомлений про дату судового засідання, про причини неявки не повідомив.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 09.07.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №125КМ_В, згідно умов якого ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 125 000 дол.США з кінцевим терміном його повернення 23.06.2017 року та з оплатою 23,00 % річних за користування кредитом.

Додатковим договором №1 від 28.11.2012 року до кредитного договору №125КМ_В від 09.07.2007 року сторони змінили первинне кредитне зобов`язання, визначивши вид кредиту за договором як невідновлювальна кредитна лінія із лімітом кредитування у розмірі 984 778,42 грн. Із викладеного вбачається, що сторони змінили і валюту кредиту із доларів США на українську гривню.

ПАТ КБ "Приватбанк" виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1 , надавши йому у тимчасове оплатне користування грошові кошти в розмірі 984 778,42 гривень.

Згідно умов кредитного договору відповідач, який є позичальником за кредитним договором, взяв на себе зобов`язання погашати кредит, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №125КМ_В від 09.07.2007 року і договір про внесення змін до нього від 13.07.2012 року, предметом якого є надання в іпотеку Банку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_4 на праві власності. Договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке визначає можливість банку звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу його будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку"

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.08.2015 р. позов Публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено частково. З метою задоволення грошових вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", які виникли із заборгованості ОСОБА_1 за договором №125КМ_В від 09.07.2007 року, яка складається з 899 150,63 грн. заборгованості за кредитом, 216 530,99 грн. заборгованості по процентам, 56 181,05 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, 1 000,00 грн. фіксованої частини штрафу і 5 859,31 грн. процентної складової штрафу, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 09 липня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком 9 липня 2007 року за реєстровим №7167, а саме на квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24.11.2015 р. апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" - задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 серпня 2015 року в частині вимог Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково. З метою задоволення грошових вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", які виникли із заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №125КМ_В від 09.07.2007 в розмірі 1 171 862,67 грн. та складається із 899 150,63 грн. - заборгованості за кредитом, 216 530,99 грн. - заборгованості по процентам, 56 181,05 грн. - пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 09 липня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О.О., 09 липня 2007 року за реєстровим №7167, а саме на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, шляхом продажу з прилюдних торгів з початковою ціною продажу предмета іпотеки для подальшої реалізації квартири в сумі 852 187,50 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частиною другою статті 109 ЖК України передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України установлює, зокрема: 1) неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, якщо предмет іпотеки було придбано не за кредитні кошти; 2) виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на предмет іпотеки застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2022 року у справі № 705/4410/21.

Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Так, 09.07.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №125КМ_В. Згідно п. 1.4. кредитного договору кредит було надано на купівлю транспортних засобів. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки від 09.07.2007 р. і договір про внесення змін до нього від 13.07.2012 р. предметом якого є надання ОСОБА_1 в іпотеку банку квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що належить йому на праві власності, в забезпечення виконання ним зобов`язань. Факт належності ОСОБА_1 квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 27.01.2000 р. Дванадцятою Київською нотаріальною конторою. За спірною адресою він був прописаний, а потім зареєстрований з 13.12.1988 р., що підтверджується копією витягу з Реєстру територіальних громад. Отже, так як відповідачем було взято у АТ КБ «Приватбанк» в кредит кошти не для придбання спірного житла, з якого позивач просить виселити ОСОБА_1 , останній був зареєстрований за спірною адресою задовго до укладення як кредитного, так і іпотечного договорів, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».

На підставі викладеного, керуючись: ст. 109 ЖК України, ст. 40 Закону «Про іпотеку», ст. 12, 43, 81-84, 178, 255 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про виселення, залишити без задоволення.

В частині вимог позивача до ОСОБА_3 про виселення, провадження закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду м. Києва, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю. Єросова