Рішення № 109605968, 14.03.2023, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/128/23

Провадження № 2/727/418/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді:Одовічен Я.В.,

за участю секретаря: Гермак К.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради про надання дозволу на реєстрацію дитини за місцем проживання без згоди батька, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради про надання дозволу на реєстрацію дитини за місцем проживання без згоди батька.

Посилалася на те, що з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11.10.2021 року було розірвано.

Від шлюбу у них є одна неповнолітня дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Їй на праві приватної власності належить однокімнатна квартира загальною площею 42,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Після розірвання шлюбу неповнолітній ОСОБА_3 залишився проживати разом із нею.

26.12.2022 року вона та неповнолітній ОСОБА_3 звернулися до Відділу реєстрації з питань реєстрації місця проживання сина за її місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , однак їм було відмовлено у вчиненні вказаної дії через відсутність письмової згоди батька дитини на реєстрацію.

Відповідач відмовляється надати згоду на реєстрацію сина, а тому позивач змушена була звернутись до суду з даним позовом.

З урахуванням зазначеного, просила надати їй, ОСОБА_1 , дозвіл на реєстрацію неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 без згоди батька дитини ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 16.01.2023 року провадження у справі було відкрито за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем відзиву на позов подано не було.

Ухвалою суду від 15.02.2023 року підготовче провадження у справі було закрито.

Позивач у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримала. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином за останнім відомим місцем проживання в порядку, передбаченому положеннями ст.ст. 130,131 ЦПК України, про що у справі є належні докази, про причини відсутності не повідомив.

Відповідно дост. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе на підставіст. 280 ЦПК Українирозглянути вказану справу у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Чернівецької міської ради у судове засідання не з`явився. Подав до суду заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутності, при прийнятті рішення просить врахувати інтереси дитини відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно положень ч.2ст.247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставіст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, приходить до наступних висновків.

Зокрема, судом встановлено такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин:

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батьками згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 30.05.2006 року є: мати ОСОБА_4 , батько ОСОБА_2 (а.с.4).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.01.2017 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 (а.с.10).

Згідно з ч.2ст.2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 27 Конвенції про права дитини закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. При цьому, у відповідності до ч.1 ст.18 даної Конвенції, повинен бути забезпечений принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Закон України «Про охорону дитинства»визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння.

Статтею 242 ЦК Українивстановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ч.3 ст.160 Сімейного кодексу України,якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

В свою чергу, відповідно до приписів ч.2 ст.29 Цивільного кодексу України,фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У відповідності до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Механізмздійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (далі Порядок).

Дитина віком від 14 років самостійно декларує місце свого проживання за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання батьків або інших законних представників чи одного з них без їх згоди (п.14 Порядку).

У разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування)особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьківабо інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти (п.32 Порядку).

У разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається (п.34 Порядку).

Отже, як вбачається з п.32 Порядку, дитина віком з 14 до 18 років обмежена правом на місце реєстрації та, відповідно, й на вільне обрання місця проживання згодою того з батьків, який проживає окремо.

Статтею 9 Конституції Українивстановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (справа Вайт і Кеннеді проти Німеччини (пункт 67), Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини (пункт 45).

Відповідно до ст. 3 Конвенції Про права дитини, ратифікованоїПостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Хабровські проти України від 17.01.2016 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов`язки, властиві ефективному "дотриманню" права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Оскільки невизначеність реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за фактичним місцем проживання зі своєю матір`ю суперечить його інтересам та суттєво обмежує реалізацію його прав, гарантованихКонституцієюта законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист, суд вважає, що позовні вимоги про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 121, 122, 133, 136, 160 СК України, ст.ст. 3, 4,12,13,76-83,130,131,259,263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовільнити.

Надати дозвіл ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на реєстрацію місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя ОдовіченЯ.В.