Рішення № 109588553, 15.03.2023, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, факс 24 09 91, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 рокум. Кропивницький Справа № 912/1802/22

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Газ Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградхліб 2014»

про стягнення 380306,71 грн,

за участю:

- секретаря судового засідання Лещенка О.А.,

- представників: позивача Мамалиги Б.А.; відповідача Паренкової В.В., Тищенко Н.М.,

у с т а н о в и в:

ДІЇ ТА АРГУМЕНТИ ПОЗИВАЧА

06.12.2022 ТОВ «Євро Газ Груп» звернулося із позовом до ТОВ «Кіровоградхліб 2014» про стягнення заборгованості у сумі 380306,71 грн, з яких: 247800 грн основного боргу, 52796,58 грн інфляційних, 5641,69 грн річних та 74068,44 грн пені. Поряд з цим, Позивач просить компенсувати йому за рахунок Відповідача 5704,61 грн сплаченого судового збору.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:

- 25.04.2020 уклав з Відповідачем договір щодо поставки нафтопродуктів (скрапленого газу) № 58-25-04, на виконання якого за видатковою накладною № 1274 від 21.02.2022 і товарно-транспортною накладною № 1251 від 21.02.2022 поставив Відповідачеві товар на загальну суму 247800 грн;

- 21.02.2022 надав Відповідачеві рахунок № 651 на суму поставленого товару, у зв`язку з чим за умовами договору останнім днем закінчення терміну оплати є 24.02.2022;

- станом на час звернення з позовною заявою Відповідач заборгованість за поставлений товар не сплатив, у зв`язку з чим заборгував 247800 грн;

- через невиконання зобов`язань за договором він нарахував Відповідачу 52796,58 грн інфляційних, 5641,69 грн річних та 74068,44 грн пені.

ДІЇ ТА АРГУМЕНТИ ВІДПОВІДАЧА

ТОВ «Кіровоградхліб 2014» позовні вимоги не визнало та просить у задоволенні позову відмовити. Зокрема, Відповідач вказав, що за умовами договору підставою для оплати являвся виставлений рахунок, проте Позивач його не надав, а тому термін оплати не настав. Під час судового розгляду справи він сплатив заборгованість платіжними дорученнями № 227 від 12.01.2023 на суму 80304,90 грн, № 228 від 12.01.2023 на суму 69083,10 грн та № 374 від 19.01.2023 на суму 98412,85 грн.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ТА РІШЕННЯ

Ухвалою від 06.12.2022 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження та установив строки для подачі процесуальних заяв.

Безпосередньо підготовче провадження суд здійснив у підготовчому засіданні, яке відбулося 18.01.2023, 01.02.2022 та 22.02.2023, а розгляд справи по суті 15.03.2023.

УСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ

25.04.2020 ТОВ «Євро Газ Груп», як Постачальник, та ТОВ «Кіровоградхліб 2014», як Покупець, уклали договір № 58-25-04 (а.с. 8-14), за умовами якого:

- Постачальник зобов`язався передати (поставити) у власність Покупця, а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити скраплений газ (пункт 1.1);

- Покупець зобов`язався своєчасно і в повному обсязі проводити оплату за поставлений Постачальником товар (пункт 2.2);

- товар вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем за кількістю та якістю, право власності на товар таким, що перейшло від Постачальника до Покупця, з дати відповідної видаткової накладної. Датою поставки вважається дата, зазначена в видатковій накладній (пункт 3.3);

- Покупець здійснює 100 % передплату за товар (пункт 6.1);

- Покупець зобов`язаний здійснити повний і остаточний розрахунок за поставлений товар на протязі трьох банківських днів з моменту прийому передачі товару, у разі поставки товару без отримання Постачальником передплати (пункт 6.3);

- оплата здійснюється на підставі виставленого Постачальником рахунку (пункт 6.4);

- у разі невиконання Покупцем умов оплати вартості товару Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості (пункт 8.3).

На виконання умов договору Позивач здійснив поставку Відповідачеві товару за накладною № 1274 від 21.02.2022, а саме газ скраплений у кількості 14000 літрів на суму 247800 грн (а.с. 15).

Як слідує з товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № 1251 від 21.02.2022 (а.с. 16) Відповідач передав, а Позивач отримав газ скраплений у кількості 14000 літрів.

За обрахунками Позивача на час звернення до суду заборгованість Відповідача за поставлений товар складала 247800 грн.

Водночас, відповідно до платіжних доручень № 227 від 12.01.2023 на суму 80304,90 грн (а.с. 57), № 228 від 12.01.2023 на суму 69083,10 грн (а.с. 58) та № 374 від 19.01.2023 на суму 98412,85 грн (а.с. 59) Відповідач перерахував Позивачу 247800,85 грн.

ОЦІНКА УСТАНОВЛЕНИХ ОБСТАВИН ТА ПОЛОЖЕНЬ ЗАКОНОДАВСТВА

Щодо правової природи договору та договірних відносин

Установлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

При визначені правової природи договору врахуванню підлягають його умови, права та обов`язки сторін, а також предмет.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі вказаного договору (правочину), з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір поставки.

Зокрема, згідно з приписами частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поряд з цим, за частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до частини 1 статті 692 того ж Кодексу покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором не встановлений інший строк оплати.

Отже, за укладеним між сторонами договором поставки Позивач зобов`язався поставити товар, а Відповідач сплатити його вартість на умовах 100% передплати (пункт 6.1) або на протязі 3 банківських днів з моменту прийому-передачі товару, у разі поставки товару без отримання Постачальником передплати (пункт 6.3). У спорі попередня оплата не відбулася, а тому строк оплати нерозривно пов`язаний з прийманням-передачі товару.

При цьому суд вважає помилковими твердження Відповідача про ненастання терміну оплати через відсутність рахунку на оплату з боку Позивача відповідно до пункту 6.4 договору, оскільки у пунктах 29 та 30 постанови від 07.04.2021 у справі №904/160/19(904/1939/20) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду надав правові висновки стосовно застосування правових положень та вказав, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

На виконання умов договору Позивач поставив Відповідачу обумовлену кількість товару на загальну суму 247800 грн, чим виконав взяте на себе зобов`язання, та зажадав сплати його вартості. Оскільки за укладеним договором Відповідач не здійснив передплату, то з 25.02.2022, після спливу 3 банківських днів з дати поставки товару, він зобов`язався сплатити Позивачу вартість отриманого товару.

Суд установив, що Відповідач сплатив вартість товару у сумі 247800 грн, але допустив прострочення оплати.

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов`язань, за якими суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1); кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2); не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.

Отже, зобов`язання, які виникли між сторонами, мали ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна з них повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.

Відтак, оплата вартості товару з простроченням є порушенням Відповідачем взятих на себе зобов`язань перед Позивачем.

Водночас, станом на час розгляду справи у суді заборгованість у сумі 247800 відсутня.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У пунктах 4.8. 4.15. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

На підставі наведеного, оскільки предметом позову є стягнення 247800 грн, які Відповідач фактично сплатив після пред`явлення позову, суд висновує, що предмет спору у цій частині відсутній, а тому провадження у частині стягнення основної заборгованості підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, - у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо пені

У пункті 8.3 договору поставки сторони обумовили відповідальність Відповідача у випадку порушення умов договору, а саме сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування положень статей 216 та 217 ГК України та вказав, що: господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника; такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення штрафних санкцій, а саме пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3).

У пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що: пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання; до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

Таким чином, пеня у договорі має безпосередню мету стимулювати іншу сторону до виконання зобов`язання; за її допомогою забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов`язання; вона стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

Відповідач не виконав умови договору щодо оплати поставленого товару, а тому Позивач правомірно нарахував пеню у сумі 74068,44 грн за період з 25.02.2022 по 28.11.2022 (277 днів), виходячи із розрахунку за формулою: (вартість непоставленого товару) х 2 х (ставку НБУ за період прострочки) х (кількість прострочених днів) : 365 (кількість днів у році) = пеня; а саме:

- 247800 грн х 2 х 10 % х 98 (днів прострочки) : 365 = 13306,52 грн;

- 247800 грн х 2 х 25 % х 179 (днів прострочки) : 365 = 60761,92 грн.

Щодо зменшення пені

Статтею 233 ГК Українивизначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (частина 1); якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (частина 2).

Попередньо суд відобразив приписи статей 216, 217, 230 ГК України, за якимиштрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду надала правові висновки щодо застосування вказаних правових положень та вказала, що:

- главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором; тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності (пункт 8.28);

- за частиною другоюстатті 216 ГК Українизастосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (пункт 8.29.);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника; такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32.);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення; він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним; у таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків; тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33.).

Відтак, зменшення розміру заявлених до стягнення суми пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку виняткових обставин, він може, з урахуванням обставин справи, на власний розсуд вирішувати питання про наявність або відсутність обставин, за яких можливе зменшення цих сум.

У справі суд установив, що станом на час прийняття рішення Відповідач сплатив основну суму заборгованості, а нарахована сума пені є значною у порівнянні із самою заборгованістю та неспівмірною з нею. При зверненні до суду з позовом Позивач не вказав на наявність у нього збитків, які виникли у зв`язку з невиконанням Відповідачем зобов`язання.

Значний розмір штрафних санкцій при одночасності наведених обставини є надмірним та несправедливим по відношенню до Відповідача. При їх застосуванні, за наявності економічного спаду у період збройної агресії, вони можуть негативно вплинути на діяльність Відповідача та лягти непомірним фінансовим тягарем. Це не відповідає справедливості та пропорційності у господарських відносинах між сторонами. Застосування значного розміру пені не може бути підставою для матеріального збагачення іншої сторони за її рахунок.

При цьому у правовідносинах між сторонами існує пропорційність, яка досягається стягненням річних та інфляційних.

Отож, з метою недопущення порушення принципів господарювання суд вважає за необхідне зменшити розмір нарахованої суми пені до 5000 грн.

Щодо процентів річних та інфляційних

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення річних у сумі 5641,69 грн та інфляційних у сумі 52796,58 грн, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевірив розрахунок річних, який здійснив Позивач та зазначає, що він вірно нарахував річні у сумі 5641,69 грн за період з 25.02.2022 по 28.11.2022 (277 днів), виходячи із розрахунку за формулою: (заборгованість) х 3% х (кількість прострочених днів): 365 (кількість днів у році) = річні, а саме: 247800 грн х 3 % х 277 : 365 = 56414,69.

Суд перевірив розрахунок інфляційних за формулою: сума заборгованості х індекс інфляції за період сума заборгованості = інфляційне збільшення. За результатами розрахунку інфляційні складають 52796,58 грн, виходячи із розрахунків:

- індекс інфляції за період з березня до жовтня 2022 року становить 121,306128% з розрахунку: 104,5 % (у березні 2022) х 103,1 % (у квітні 2022) х 102,7 % (у травні 2022) х 103,1% (у червні 2022) х 100,7% (у липні 2022) х 101,1% (у серпні 2022) х 101,9% (у вересні 2022) х 102,5% (у жовтні 2022);

- інфляційне збільшення на суму заборгованості 247800 грн за період з березня 2022 до жовтня 2022 становить: 247800 грн х 121,306128% -247800 грн = 52796,58 грн.

З огляду на викладене суд висновує, що Відповідач, порушивши грошове зобов`язання, повинен за вказаних правових приписів сплатити Позивачу 5641,69 грн річних та 52796,58 грн інфляційних.

ВИСНОВКИ

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати 5000 грн пені, 5641,69 грн річних та 52796,58 грн інфляційних у добровільному порядку, доведеністю Позивачем власних вимог, не спростування їх Відповідачем, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у цих сумах. Натомість, позовні вимоги в частині стягнення 69068,44 грн пені, хоча і є обґрунтованими, але з урахуванням її зменшення задоволенню не підлягають. Водночас, провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 247800 грн підлягає закриттю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовими витратами у справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 3046 від 28.11.2022 у сумі 5704,61 грн.

При вирішенні питання розподілу судових витрат в частині позовних вимог за якими провадження у справі закрито суд зазначає, що на даний час наслідки закриття провадження у справі в питанні судових витрат регулюються положеннями статті 7 Закону України «Про судовий збір» та статті 130 ГПК України.

Зокрема, за пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Натомість відповідно до другого речення частини 3 статті 130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Отже, за Законом сплачений позивачем судовий збір у випадку закриття провадження у справі повинен повертатися йому з бюджету, а за Кодексом він стягується на його користь (за його заявою) з відповідача у справі, як особи, яка сплатила борг лише після пред`явлення позову до суду. Відтак, положення Закону різняться з положеннями Кодексу в питанні джерела компенсації понесених позивачем витрат на сплату судового збору.

Неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).

В юридичній науці (теорії права) існує і декілька способів, за якими можливо визначити нормативно-правовий акт, яким слід керуватися:

- у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності (така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання);

- у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу;

- у разі існування неузгодженості між актами, виданими одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили;

- при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Отже, серед наведених способів є можливість вирішення колізії шляхом «застосування акту, який виданий пізніше» та «застосування спеціального акту».

У даному випадку частина 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» має остаточну редакцію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» № 484-VІІІ від 22.05.2015, а стаття 130 Господарського процесуального кодексу України має редакцію за Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017. З наведеного слідує, що стаття 130 ГПК України має зміст за актом, який прийнятий пізніше.

У пунктах 5.5. та 5.9 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.02.2022 у справі № 917/3/21 Суд надав правові висновки стосовно застосування Господарського процесуального кодексу України в питаннях розподілу судових витрат та вказав, що:

- у статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат;

- норми статті 130 ГПК України є спеціальними у випадку закриття провадження у справі.

За наслідками таких висновків суд висновує, що у даному випадку наявна колізія вказаних правових норм, яка може бути вирішена обома наведеними способами як «застосуванням акту, який прийнятий пізніше», так і «шляхом застосування спеціальної правової норми».

Відтак, для врегулювання питання з розподілу судових витрат підлягають обов`язковому застосуванню положення статті 130 ГПК України, як норми, яка прийнята пізніше, так і спеціальної норми по відношенню до загальної, у зв`язку з чим сплачений Позивачем судовий збір за його заявою підлягає стягненню з Відповідача.

Згідно з приписами частини 1 та 4 статті 129 ГПК України сплачений судовий збір покладається у разі задоволення позову на відповідача.

Водночас, суд враховує, що хоча пеня і зменшена до 5000 грн, але безпосередньо вимоги про її стягнення, є правомірними. Саме зменшення судом пені не може та не повинне з точки зору справедливості лягати тягарем на Позивача у частині сплаченого ним судового збору, оскільки він зажадав її стягнення добросовісно у тій сумі, яка підлягала нарахуванню за умовами договору.

У зв`язку з цим суд вважає, що судовий збір у загальній сумі 5704,61 грн підлягає стягненню з Відповідача у незалежності від часткового задоволення позовних вимог.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

1. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 247800 грн закрити.

2. В іншій частині позову позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградхліб 2014» (вул. Олега Паршутіна, буд. 20, м. Кропивницький, 25014; ідентифікаційний код: 39251585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Газ Груп» (вул. Велика Васильківська, буд. 143/2, пов. 5, оф. 15, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код: 43379142) 5000 грн пені, 5641,69 грн річних, 52796,58 грн інфляційних та 5704,61 грн компенсації по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суд склав 16.03.2023

Суддя М.К. Закурін

Копії рішення надіслати:

- ТОВ «Євро Газ Груп»: вул. Велика Васильківська, буд. 143/2, пов. 5, оф. 15, м. Київ, 03150;

- ТОВ «Кіровоградхліб 2014»: вул. Олега Паршутіна, буд. 20, м. Кропивницький, 25014.