Рішення № 109582019, 16.03.2023, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/7225/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

16.03.2023 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого-судді Трагнюк В.Р., секретар судового засідання Конар В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Виноградівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до Виноградівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач ОСОБА_1 з 25.06.1990 року до грудня 1993 року - військовослужбовець Збройних сил СРСР, а з 09.12.1993 року - Збройних Сил України, де служить по теперішній час. В 1993 році здав квартиру по місцю служби в м.Красноярську, направлений для проходження служби в м. Виноградів.

З 09 грудня 1993 року зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_1 , а з 10.09.1996 року по АДРЕСА_2 .

Відповідач у справі ОСОБА_4 був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 і разом з дружиною та двома дітьми проживали у квартирі АДРЕСА_3 . 14.12.1994 року сім"я ОСОБА_8 знялись з реєстрації в квартирі, яку здали військовій частині.

На підставі рішення №13 засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 23.12.1994 року вирішено виділити ОСОБА_1 та його сім`ї звільнену двокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 .

3 травня 1996 року командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 звернувся з листом до голови Виноградівської міської ради про надання ордера на вселення в звільнену квартиру по АДРЕСА_2 - позивачам.

4 червня 1996 року позивачам видано ордер за № 466 на вселення в двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Позивачі вирішили квартиру приватизувати, тоді їм стало відомо, що відповідачі 17 грудня 1993 року приватизували квартиру, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим міським фондом комунального майна.

З 04 червня 1996 року і по сьогоднішній день позивачі проживають та зареєстровані у спірній квартирі.

З ОСОБА_1 укладено всі договори по оплаті комунальних послуг та обслуговуванню будинку та квартири. За 26 років відповідачі жодного разу не цікавились квартирою, не телефонували, нікому невідоме їхнє місце перебування. В той же час позивачі несуть всі витрати по експлуатації, користуванню та виконують всі ремонтні роботи біля будинку та в квартирі.

Разом з тим позивачі зазначають, що їм не було відомо на час отримання квартири, що вона приватизована відповідачами. Не знали і у військовій частині де служив ОСОБА_1 про що свідчать засідання житлової комісії про необхідність надання звільненої квартири позивачу і членам його сім"ї та звернення командира частини до міської ради про видачу ордера для ОСОБА_1 . Виноградівська міська рада також не знала, оскільки видала ордер на квартиру, що знаходиться у комунальній власності, а не у власності ОСОБА_8 . Відповідач ОСОБА_4 здав квартиру, так як переїжджав в Росію, де отримав іншу квартиру як військовослужбовець, що підтверджується довідкою № 296 від 14.12.1994 року, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 . Його сім"я знялась з реєстрації у цій квартирі, що підтвержєуться довідкою і ніколи за 26 років не цікавилась квартирою та хто проживає в ній, хто її обслуговує.

За таких обставин позивачі набули право власності на цю квартиру за набувальною давністю у зв"язку з чим звернулися в суд про визнання права власності за набувальною давністю.

Позивачі та їх представник в судове засідання не зявилися, представник позивачів подала до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідачі в судове засідання не з"явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розгляд справи проведено в порядку визначеному ст.ст. 280, 281 ЦПК України з ухваленням заочного рішення.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши докази по справі, судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, рівності та диспозитивності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 25.06.1990 року до грудня 1993 року - військовослужбовець Збройних сил СРСР, а з 09.12.1993 року - Збройних Сил України, де служить по теперішній час. В 1993 році здав квартиру по місцю служби в м. Красноярську, направлений для проходження служби в м. Виноградів (а.с.18-19).

З 09 грудня 1993 року зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_1 , а з 10.09.1996 року по АДРЕСА_2 .

Відповідач у справі ОСОБА_4 був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 і разом з дружиною та двома дітьми проживали у квартирі АДРЕСА_3 . В 1993 році ОСОБА_4 переведений на службу в Росію. 14.12.1994 року сім"я ОСОБА_8 знялись з реєстрації в квартирі, яку здали військовій частині, що підтверджується довідкою за № 296 від 14.12.1994 року, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 (а.с.24).

На підставі рішення №13 засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 23.12.1994 року вирішено виділити ОСОБА_1 та його сім`ї звільнену двокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 (а.с.20-21).

3 травня 1996 року командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 звернувся з листом до голови Виноградівської міської ради про надання ордера на вселення в звільнену квартиру по АДРЕСА_2 позивачам (а.с.22).

4 червня 1996 року Виноградівською міською радою позивачу ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому міської ради народних депутатів міста Виноградова 28.05.1996 року № 172 видано ордер за №466 на вселення в двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (а.с.21).

Позивачі вирішили квартиру приватизувати, тоді їм стало відомо, що відповідачі 17 грудня 1993 року приватизували квартиру, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим міським фондом комунального майна (а.с.28).

З 04 червня 1996 року і по сьогоднішній день позивачі проживають та зареєстровані у спірній квартирі. З ОСОБА_1 укладено всі договора по оплаті комунальних послуг та обслуговуванню будинку та квартири. В той же час позивачі несуть всі витрати по експлуатації, користуванню та виконують всі ремонтні роботи біля будинку і в квартирі (а.с.25-27).

З матеріалів справи вбачається, що позивачам не було відомо на час отримання квартири про приватизацію відповідачами такої. Відповідач ОСОБА_4 здав квартиру, так як переїжджав в Росію, що підтверджується довідкою № 296 від 14.12.1994 року, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 (а.с.18-24).

За таких обставин позивачі набули право власності на цю квартиру за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику відомо.

Пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю можливе за наявності доказів того, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 01.08.2018р. у справі №201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.І ст.344 Цивільного кодексу України, а саме:

- наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;

- законність об`єкта володіння;

- добросовісність заволодіння чужим майном;

- відкритість володіння;

- безперервність володіння;

- сплив установлених строків володіння;

- відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Таку правову позицію відображено у п. 43 постанови Великої Палати ВС від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17.

Таким чином, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивачі відкрито, добросовісно та безперервно на протязі більше десяти років, безтитульно, володіють спірною квартирою, як майном яке не виключено з цивільного обороту, суд приймає рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265, 267, 268, 273, 280, 281, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_4 , мешканцями буд. АДРЕСА_2 право власності за набувальною давністю за кожним на 1/3 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_4 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з моменту його оголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 16.03.2023 року.

ГоловуючийВ. Р. Трагнюк