Рішення № 109580968, 13.03.2023, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/3281/22

Провадження № 2/132/153/23

РІШЕННЯ

Іменем України

"13" березня 2023 р. Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Аліменко Ю.О.

секретаря Безулої К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Калинівка цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Калинівського районного суду Вінницької області з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.04.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № VIW3AK16910196, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 18387,02 доларів США з кінцевим терміном погашення 29.04.2013 року. Вимоги, що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з ПАТ Акцент - Банк договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, що обмежуються сумою 10 000,00 грн., у звязку з чим він є солідарним відповідачем в межах зазначеної суми.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № VIW3AK16910196 від 30.04.2008.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2013 позов ПАТ КБ «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства Акцент-Банк, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № VIW3AK16910196 від 30.04.2008 року в сумі 376 018, 58 грн. (триста сімдесят шість тисяч вісімнадцять гривень 58 коп.), та стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму 10 000,00 грн., а всього заборгованість у сумі 386 018, 58 грн. (триста вісімдесят шість тисяч вісімнадцять гривень 58 коп.), що еквівалентно 48 294, 58 дол. США та складається з: заборгованість за кредитом 12 391, 41 дол. США; заборгованість по процентам за корисутвання кредитом 4 862, 04 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 209, 60 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 27 502, 00 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31, 28 дол. США; штраф (процентна складова) - 2 298, 25 дол. США.

Як зазначає позивач, рішення суду відповідачем на даний час не виконано, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Оскільки, з відповідача було стягнено заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка вказана в рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2013 року, тобто за період з 30.04.2008 року по 27.09.2013 року, то заперіод набрання законної сили рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2013 року, з 03.12.2013 року по 17.10.2022 року розмір 3 % річних становить 12749,77 дол. США, які позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 20.12.2022 року по справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.01.2023 року на адресу суду за вх. № 340/23 від представника відповідача адвоката Хейніс О.Г. надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування вказаного відзиву зазначено, що відповідач не визнає даний позов у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2018 року (справа № 758/7649/16-ц, провадження № 61-11953св18, ЄДРСРУ № 77389638), від 19 грудня 2018 року (справа № 372/3542/16-ц, провадження № 61-28566св18); від 10 січня 2019 року (справа № 718/2081/17, провадження № 61-11113св18 (ЄДРСРУ № 79217206) дійшов правового висновку, що 3 % річних повинні нараховуватися на суму основного боргу.

Із правового висновку Великої Палати Верховного Суду, яка погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17. від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та№ 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 слідує, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Тіло кредиту становить 12391,41 дол. США. 3% річних від 12391,41 дол. США = 371,74 х 3 роки = 1025,22 дол. США 3% річних за три роки, від тіла кредиту, встановленого рішенням суду.

Крім того, позивач просить стягнути задавнену заборгованість, оскільки просить її стягнути за рішенням суду, за яким минув строк на його пред`явлення до виконання, а Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року по справі № 285/3536/20 дійшов висновку, що стягнення 3% річних на задавнену заборгованість є неможливим.

Стягнення 3% річних на підставі рішення суду, за яким кредитор пропустив строк до його виконання призведе до порушення правової визначеності, що в розумінні судової практики ЕСПЛ є недопустимо.

Позивач не довів реальність та дійсність суми, за якою він просить стягнути заборгованість, тому що відповідач отримав кредит, в сумі 13 668, 54 дол. США, в подальшому у нього було вилучено предмет застави, яким був транспортний засіб, а після його вилучення заборгованість за тілом кредиту стала 12 391,41 дол. США., а після вилучення предмету застави кредитор визначив, що пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 27 502, 00 дол. США, однак позивач не довів, чим саме обумовлений розмір даної пені, якщо предмет застави був вилучений та за його рахунок мало відбутись погашення заборгованості за кредитним договором.

В той же час вважає, що після вилучення предмета застави заборгованість за даним кредитом відсутня, оскільки у випадку задоволення вимог заставодержателя за рахунок предмета застави повністю або частково, подальше задоволення вимог стягувана про стягнення з боржника та поручителя в судовому порядку повної суми боргу, включаючи сплати відсотків, неустойки, відшкодування збитків є неможливим.

З урахуванням наведеного, просив застосувати строки позовної давності, відповідно до ст. 267 ЦПК України, відмовити у задоволенні позову та стягнути на користь відповідача 48000,00 грн. Судових витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається, з доданого до матеріалів відзиву, опису вкладення у лист експрес № 0504528499779 від 13.01.2023 року, на ім`я АТ КБ «Приватбанк» було надіслано відзив на позовну заяву разом з додатками до нього.

Як вбачається з трекінгу відправлень, роздрукованого з сайту Укрпошти станом на 19.01.2023 року, відзив разом з доданими документами позивач отримав 18.01.2023 року.

Так, сторони були вчасно та належним чином повідомлені про місце розгляду справи, про визначений строк для надання відзиву на позов, заперечення на відзив, однак заяв про участь у судовому засіданні не подавали, відповідач надіслав відзив на позовну заяву, позивач заперечення на відзив не надіслав, заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження не надходило.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд зазначеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачав підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що розгляд зазначеної справи здійснюється у порядку письмового провадження у спрощеному провадженні без повідомлення сторін, тобто за їх відсутності, то суд не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 30.04.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № VIW3AK16910196, відповідно до якого відповідачу надано кредит у розмірі 18387,02 доларів США з кінцевим терміном погашення 29.04.2013 року. Вимоги, що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з ПАТ Акцент - Банк договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, що обмежуються сумою 10 000,00 грн., у звязку з чим він є солідарним відповідачем в межах зазначеної суми.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № VIW3AK16910196 від 30.04.2008.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2013 позов ПАТ КБ «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства Акцент-Банк, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № VIW3AK16910196 від 30.04.2008 року в сумі 376 018, 58 грн. (триста сімдесят шість тисяч вісімнадцять гривень 58 коп.), та стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму 10 000,00 грн., а всього заборгованість у сумі 386 018, 58 грн. (триста вісімдесят шість тисяч вісімнадцять гривень 58 коп.), що еквівалентно 48 294, 58 дол. США та складається з: заборгованість за кредитом 12 391, 41 дол. США; заборгованість по процентам за корисутвання кредитом 4 862, 04 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 209, 60 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 27 502, 00 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31, 28 дол. США; штраф (процентна складова) - 2 298, 25 дол. США.

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання, а саме виплати грошових коштів, стягнутих рішенням суду.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частинами 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з правовою позицією Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 р. у справі № 924/532/19 право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, Верховний Суд у постанові по справі №910/11249/17 від 07.02.2017 зробив висновок, що норма ст. 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача кошти, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, а не проценти за користування кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

Враховуючи наведене, після ухвалення судом заочного рішення про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором зобов`язання відповідача щодо сплати заборгованості не припинилося та триває до його фактичного виконання. Доказів погашення заборгованості відповідачем та його представником не надано. На час розгляду справи заочне рішення у справі № 202/35482/13-ц є чинним та таким, що набрало законної сили. А тому доводи відповідача та його представника, наведені у відзиві про те, що при стягненні кредитної заборгованості на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2013 року не було враховано факт звернення стягнення на предмет застави у позасудовий спосіб.

Що позивач не довів реальність та дійсність суми, за якою він просив стягнути заборгованість, тому що відповідач отримав кредит, в сумі 13 668, 54 дол. США, в подальшому у нього було вилучено предмет застави, яким був транспортний засіб, а після його вилучення заборгованість за тілом кредиту стала 12 391,41 дол. США., а після вилучення предмету застави кредитор визначив, що пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 27 502, 00 дол. США, однак позивач не довів, чим саме обумовлений розмір даної пені, якщо предмет застави був вилучений та за його рахунок мало відбутись погашення заборгованості за кредитним договором.

В той же час відповідач та його представнпик вважають, що після вилучення предмета застави заборгованість за даним кредитом відсутня, оскільки у випадку задоволення вимог заставодержателя за рахунок предмета застави повністю або частково, подальше задоволення вимог стягувана про стягнення з боржника та поручителя в судовому порядку повної суми боргу, включаючи сплати відсотків, неустойки, відшкодування збитків є неможливим, суд вважає безпіставними.

Так, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

При цьому суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що банк має право на отримання трьох процентів річних, від простроченої суми, передбачених ст.625 ЦК України.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Твердження про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, сплив, є помилковим. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16, постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 року у справі №922/4099/17.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення 3% річних з 30.12.2013 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо посилання представника відповідача на те, що виконавчий лист, який був виданий на підставі рішення суду був повернутий стягувачу у 2016 році, а отже неможливо виконати дане рішення суду, внаслідок пропущення строку на його пред`явлення, тому заборгованість, за якою позивач просить стягнути 3% річних є задавненою заборгованістю, суд зазначає, що вказані доводи не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки звернення до органів примусового виконання судового рішення є правом позивача.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16, постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 року у справі №922/4099/17.

Щодо посилання відповідача та його представника на висновок Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року по справі № 285/3536/20, що приватне право не може допускати ситуацію, за якою кредитор пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, без стягнення задавненої вимоги, на яку вони нараховуються, слід зазначити наступне.

Так в постанові Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду від 23.11.2022 року по справі № 285/3536/20 зазначено «Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України).

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

У справі № 285/3536/20 позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості) пред`явлено не було.

Суди не звернули увагу, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.».

В даному випадку рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 27.03.2012 року задоволено позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VIWЗАК16910196 від 30.04.2008 року в сумі 30973,95 долларів США, що за курсом 7.97 відповідно до службового розпорядження НБУ № n0366500-11 від 30.09.2011 року складає 246946.04 грн. звернуто стягнення на предмет застави : автомобіль SAMAND, модель: LX, рік випуску: 2007, тип ТЗ: седан - В, № кузова/шасі : НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН : НОМЕР_3 ), шляхом продажу вказаного автомобіля ПАК КБ «Приват Банк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ «Приват Банк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та стягнуто на користь ПАТ КБ «Приват Банк» суму сплаченого судового збору.

Додатковим рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 03.08.2012 року доповнено рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 березня 2012 року в справі № 2-1435/11 р. за позовом ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення.

В резолютивній частині рішення зазначено - вилучити предмет застави та передати його у заклад (володіння) ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570), а саме : автомобіль IRAN-KHODRO, модель: SAMAND LX 1,8, рік випуску: 2007, тип ТЗ: Легковий седан - В, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_3 ).

Крім цього, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2013 позов ПАТ КБ «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства Акцент-Банк, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № VIW3AK16910196 від 30.04.2008 року в сумі 376 018, 58 грн. (триста сімдесят шість тисяч вісімнадцять гривень 58 коп.), та стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму 10 000,00 грн., а всього заборгованість у сумі 386 018, 58 грн. (триста вісімдесят шість тисяч вісімнадцять гривень 58 коп.), що еквівалентно 48 294, 58 дол. США та складається з: заборгованість за кредитом 12 391, 41 дол. США; заборгованість по процентам за корисутвання кредитом 4 862, 04 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 209, 60 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 27 502, 00 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31, 28 дол. США; штраф (процентна складова) - 2 298, 25 дол. США.

На час розгляду справи вищезазначені рішення є чинними та такими, що набрали законної сили. Тому, заборгованість за кредитним договором № VIW3AK16910196 від 30.04.2018 року не є задавненою заборгованістю, оскільки банком було пред`явлено вимогу про стягнення (основної) заборгованості.

При цьому, суд враховує, що наявність підстави для виникнення боргу, пред`явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).

У той же час, відповідачем та його представником не надано доказів здійснення будь-яких дій, спрямованих на повне чи часткове погашення заборгованості, доказів неприйняття позивачем від відповідача коштів на таке погашення або відмови від прийняття, як і прострочення, стороною відповідача суду не надано.

Судом встановлено, що позивач просить стягнути 3% річних, нарахованих на прострочену суму заборгованості 48294,58 дол. США за період з 30.12.2013 по 17.10.2022.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2018 року (справа № 758/7649/16-ц, провадження № 61-11953св18, ЄДРСРУ № 77389638), від 19 грудня 2018 року (справа № 372/3542/16-ц, провадження № 61-28566св18); від 10 січня 2019 року (справа № 718/2081/17, провадження № 61-11113св18 (ЄДРСРУ № 79217206) дійшов правового висновку, що 3 % річних повинні нараховуватися на суму основного боргу.

Із правового висновку Великої Палати Верховного Суду, яка погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17. від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та№ 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 слідує, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові № 373/2054/16-ц від 16.01.2019, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Так, тіло кредиту становить 12391,41 дол. США. 3% річних від 12391,41 дол. США = 371,74 х 3 роки = 1025,22 дол. США 3% річних за три роки, від тіла кредиту, встановленого рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.12.2013 року.

З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача, у межах строку позовної давності, тобто за період з 17.10.2019 по 17.10.2022, підлягають стягненню 3% річних у розмірі 1025,22 дол. США.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір: у розмірі 6991,97 грн. згідно платіжного доручення № IHN95B1O8G від 25.11.2022 року.

Так, позов був заявлений у сумі 12749,77 доларів США (що еквівалентно 466131,59 грн.), а задоволений на 1025, 22 доларів США (що еквівалентно 37482,04 грн.) і судові витрати склали 6991,97 грн., то ці витрати розподіляються у такий спосіб: 466131,59 грн./37482,04 грн.=12,44; 6991,97 грн./12,44 =562,05 грн. Оскільки рішення постановлене у цій частині проти відповідача, то він і сплачує дану суму, а частину витрат, що залишилася (6429,92 грн.), сплачує позивач, тому що вона буде пропорційна тій сумі, у якій позивачу відмовлено.

За таких обставин, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 562,05 грн.

На підставі ст. 526, 599, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-78, 141, 247, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за період з 17.10.2019 по 17.10.2022 у розмірі 1025 (одна тисяча двадцять п`ять) доларів США 22 центи, що еквівалентно 37482,04 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 562,05 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Суддя: