Рішення № 109560791, 04.11.2022, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/8897/21

(2/199/635/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

04.11.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи - управління-служба у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування в особі адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що сторони від шлюбу, який розірвано рішенням суду від 04 листопада 2013 року, мають спільну дитину - дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З травня 2012 року сторони мешкають окремо, позивач переїхала мешкати до своїх батьків, а 15 червня 2012 року відповідач побив матір позивача та міг завдати шкоди позивачу, яка була в той час вагітна дитиною сторін. Відповідач не відвозив позивача і не забирав з пологового будинку, дитину позивач народжувала без підтримки відповідача, який також не приймав участі у реєстрації народження дитини сторін, не виконував свої батьківські обов`язки щодо виховання дитини, не піклувався про її здоров`я і розвиток із самого її народження. Дитина з самого народження проживає з позивачем і знаходиться на повному утриманні позивача та її батьків, ніколи не була потрібна відповідачу, між ним та дитиною відсутній психологічний та емоційний зв`язок, вони по суті є сторонніми людьми один до одного. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2012 року з відповідача стягуються на користь позивача аліменти на утримання спільної дитини сторін в розмірі частки від усіх видів заробітку платника аліментів, щомісяця. Також рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2012 року стягувались аліменти на утримання позивача до досягнення спільною дитиною трьох років. Згідно довідки Амур-Нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро) станом на 01 квітня 2021 року у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 171732,97 гривень. За таких обставин позивач робить висновок про небажання відповідача приймати участь у житті дитини сторін, відсутність інтересу до дитини. 17 березня 2017 року позивач зареєструвала з ОСОБА_5 шлюб, від якого має дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З лютого 2016 року позивач мешкаю своєю новою родиною, включаючи дитину сторін, однією сім`єю, а з 2018 року - у належному позивачу власному будинку. Нова родина позивача дружня, відносини побудовані на почутті любові, поваги та підтримки, діти виховуються в дусі поваги до батьків, один до одного, розвитку їх здібностей. Новий чоловік позивача є головою родини та батьком обом дітям, характеризується виключно з позитивного боку. Спільна дитина сторін наразі навчається у 4 класі КЗО «СЗШ №94», де характеризується позитивно, позивач, на відміну від відповідача, приділяє належну увагу вихованню дитини, систематично відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами і досягненнями дитини. Також дитина сторін відвідує школу мистецтв №4 ім. Бориса Гмирі за класом скрипки, ініціатором навчання був саме новий чоловік позивача. Згідно висновку психологічного дослідження спільної дитини сторін остання виявляє ніжність та любов до позивача та її нового чоловіка, якого вважає батьком, психологічний зв`язок з біологічним батьком втрачено, і дитина не бажає його відновлювати, оскільки новий чоловік позивача піклується про ОСОБА_4 , виховує та забезпечує її матеріально. На підставі викладено позивач стверджує, що відповідач не має батьківських почуттів до малолітньої дитини сторін, не бажає із нею спілкуватись, не цікавиться її життям, допомогу дитини не надає, не дбає про нормальне самоусвідомлення дитини, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та духовних цінностей, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом. Також позивач стверджує, що наразі родинний зв`язок між відповідачем та спільною дитиною сторін втрачено, відновити його неможливо, оскільки це буде суперечити інтересам дитини і негативно вплине на психічний та емоційний стан дитини. Отже, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо спільної дитини сторін, матеріальної допомоги не надає, участі у вихованні доньки не бере, позивач просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно спільної дитини сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні заяви сторони позивача про призначення у справі судової психологічної експертизи.

В судовому засіданні позивач, її представник позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, подав до суду відзив, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову, заперечуючи дійсність тверджень позивача про те, що відповідач не забирав спільну дитину сторін з пологового будинку та не реєстрував її. Послався відповідач і на те, що він майже чотири роки після розлучення із позивачем кожного тижня відвідував доньку, гуляв із нею біля будинку, приносив гостинці. З 2017 року відповідав став менше приділяти уваги дитині, оскільки позивач створила нову родину. З 2020 року після введення в державі карантину через хворобу Covid-19 відповідач перестав відвідувати дитину аби не наражати її на небезпеку зараження вказаною хворобою. Весною 2021 року відповідач намагався поновити побачення з донькою, але позивач проти цього категорично заперечувала, а літом стороною позивача було запропоновано відповідачу відмовитись від батьківських прав на дитину в обмін на припинення стягнення аліментів з відповідача, від такої пропозиції відповідач відмовився. Восени 2021 року відповідач звернувся до органу опіки та піклування з метою визначення графіку його участі у спілкуванні з донькою.

Представник третіх осіб в останнє судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, в ході розгляду справи позовні вимоги не підтримала.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд цивільної справи по суті за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши учасників справи, допитавши свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони з 09 жовтня 2010 року по 15 листопада 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2013 року по справі №199/7112/13-ц (провадження №2/199/2681/13), що підтверджується копією означеного рішення суду, а також копією свідоцтва про шлюб.

Від вказаного шлюбу у сторін є спільна дитина - дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка наразі проживає разом із позивачем, що підтверджується копією свідоцтва про народження, копією довідки №5878 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, копіями довідок про реєстрацію місця проживання особи.

22 листопада 2012 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №401/9395/12 (провадження №2/401/4150/12) ухвалено рішення, яким вирішено стягувати з відповідача на користь позивача на утримання вищевказаної спільної дитини сторін аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 11 вересня 2012 року. Рішення суду набрало законної сили 04 грудня 2012 року, а його копія наявна в матеріалах справи.

13 грудня 2012 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №401/9400/12 (провадження №2/401/4154/12) ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та вирішено стягувати з відповідача на користь позивача на утримання останньої, як матері дитини, аліменти в розмірі 400 гривень щомісяця, починаючи стягнення з 11 вересня 2012 року і до досягнення спільною дитиною сторін трьох років. Рішення набрало законної сили 25 грудня 2012 року, а його копія наявна в матеріалах справи.

Як слідує з копії довідки Амур-Нижньодніпровського ВДВС у м. Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро) станом на 01 квітня 2021 року у відповідача була наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання спільної дитини сторін в розмірі 171732,97 гривень в рамках виконавчого провадження №44121209. Вказаний борг станом на листопад 2021 року зменшився до 108160,32 гривень, а станом на вересень 2022 року збільшився до 132907,91 гривень, оскільки за період з грудня 2021 року по вересень 2022 року відповідачем здійснено лише два аліментні платежі. Викладені обставини підтверджуються копіями розрахунків заборгованості зі сплати аліментів в рамках виконавчого провадження №44121209.

Згідно копії характеристики на ім`я спільної дитини сторін остання навчається в КЗО «СЗШ №94» ДМР у 4-Б класі, де характеризується позитивно, забезпечена всіма необхідними речами для освітнього процесу. Мати дитини (позивач) приділяє належну увагу вихованню доньки, систематично відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами та досягнення дитини. Натомість батько дитини (відповідач) з сім`єю не проживає, навчанням і вихованням дитини не займається та не цікавиться.

Відповідно до висновку за результатами психологічного дослідження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного психологом-психоінформаціологом ОСОБА_7 , спільна дитина сторін доступна для контакту, легко і вільно відповідає на питання, емоційно врівноважена та позитивно налаштована, рівень її мислення відповідає віку. Дитина з ніжністю відноситься до своєї матері, позитивно ставиться до нового чоловіка позивача - ОСОБА_5 . З бесіди з дитиною з`ясовано втрату зв`язку між нею та її батьком (відповідачем). Матір та її нова родина є для дитини значимими, рідними, дитина ставиться до них з почуттям любові.

Наведені вище твердження і обставини, зазначені у висновку психолога, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи при з`ясуванні судом думки дитини сторін в порядку ст.171 СК України.

17 березня 2017 року позивачем створено нову родину - зареєстровано шлюб із ОСОБА_5 , прізвище якого позивача обрала собі. А ІНФОРМАЦІЯ_2 у вказаного подружжя народилась спільна дитина - дочка ОСОБА_6 . Також судом встановлено, що позивач та її новий чоловік за місцем роботи характеризуються позитивно, у власності позивача наявне нерухоме житлове майно - домоволодіння АДРЕСА_1 , де позивач з її новою родиною та спільною дитиною сторін фактично мешкає. Викладені обставини підтверджуються копіями свідоцтв про шлюб та народження, копією довідки №5878 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, копією договору купівлі-продажу домоволодіння, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копіями характеристик, копією довідки з місця роботи.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 (батько позивача), ОСОБА_9 (сусідка позивача), ОСОБА_5 (теперішній чоловік позивача), ОСОБА_10 (подруга, колишня співробітниця позивача), ОСОБА_11 (хрещений батько дитини) надали негативну характеристику відповідачу, вказали, що останній не приймає належної участі у вихованні та матеріальному утриманні дитини сторін, лише декілька разів надав кошти на дитину, яка після народження одразу стала мешкати з позивачем окремо від батька. Відповідач лише останній час почав приходити до дитини, яка спілкуватись з ним не бажає.

Разом з тим, згідно копій характеристик та рапорту на ім`я відповідача, останній за місцем своїх двох останніх робіт та місцем проживання негативної характеристики не має. За наслідками проходження наркологічного та психіатричних оглядів протипоказань до виконання відповідачем батьківських обов`язків (опіки, піклування) не виявлено. Копії відповідного сертифіката та медичної довідки наявні в матеріалах справи.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_12 (брат відповідача) та ОСОБА_13 (тітка відповідача) пояснили, що у відповідача був конфлікт із матір`ю позивача, спільну дитину сторін відповідач забирав з пологового будинку разом з братом та батьком, кошти на утримання дитини відповідач надавав, коли була можливість, а також наразі намагається спілкуватись з дитиною, для чого звертався до органу опіки та піклування із заявою про встановлення порядку спілкування з дитиною сторін.

21 лютого 2022 року головою адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради своїм розпорядженням №51-р «Про визначення порядку участі ОСОБА_3 у вихованні дитини ОСОБА_4 » визначено порядок участі відповідача у вихованні спільної дитини сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді встановлення графіку зустрічей батька з дитиною в присутності матері, зобов`язано останню не чинити перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною. Копія розпорядження наявна в матеріалах справи.

При з`ясуванні судом в порядку ст.171 СК України думки спільної дитини сторін в судовому засіданні встановлено, що відповідач дотримується вищевказаного графіку спілкування зі спільною дочкою сторін, кожного разу з`являється на зустрічі із нею, намагається відновити родинні стосунки з дитиною, поспілкуватись з дочкою, знайти спільну мову. При цьому в ході спілкування з малолітньою ОСОБА_4 судом з`ясовано відсутність між дитиною та відповідачем неприязних стосунків, дитина батька не боїться, фактів жорстокої, протиправної поведінки відповідача відносно спільної дитини сторін не заявлено і не встановлено, наявна лише байдужість дитини до відповідача і спроби останнього виправити таку ситуацію.

Також 21 лютого 2022 року органом опіки та піклування в особі адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради складено відповідний висновок, в якому орган опіки та піклування висловився про недоцільність позбавлення відповідача його батьківських прав відносно спільної дитини сторін. Копія висновку наявна в матеріалах справи.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Аналогічна за змістом норма міститься в ст.27 Конвенції про права дитини.

Згідно ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.141 СК України кожна дитина має право на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

За змістом ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.155 СК України батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Нормою ст.164 ч.1 п.2, ч.ч.2-4 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, в тому числі, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. З цієї підстави мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про прав дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо своєї дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При цьому, батьки, питання про позбавлення батьківських прав яких вирішується судом із вказаної підстави, мають бути повнолітніми. За змістом, характером та значенням як для батька (матері), так і для дитини правових наслідків позбавлення батьківських прав, передбачених ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому за положенням ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який підлягає застосуванню лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно також враховувати, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний наведеному вище правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року по справі №552/2947/19, від 11 вересня 2020 року по справі №357/12295/18, від 11 вересня 2020 року по справі №371/693/18, від 29 квітня 2020 року по справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року по справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року по справі №638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року по справі №461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року по справі №409/1865/17-ц, від 29 січня 2020 року по справі №756/1967/16-ц, від 17 червня 2021 року по справі №643/7876/18, від 28 липня 2021 року по справі №554/9586/19, від 27 квітня 2022 року по справі №753/73/20, від 16 лютого 2022 року по справі №219/5297/20, від 02 серпня 2022 року по справі №743/269/21. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Крім того, схожий підхід до вирішення питання про позбавлення батьківських прав роз`яснено в п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав, подання апеляційної скарги свідчить про інтерес батька до дитини. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року по справі №641/2867/17.

Таким чином, аналізуючи встановлені судом фактичні обставини, рівень участі відповідача у вихованні та утримання спільної дитини сторін, поведінку та дії відповідача, вчинені як до подання позову, так і в ході його розгляду в рамках даної цивільної справи, з урахуванням на наведені вище правові висновки та усталену судову практику, суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно спільної дитини сторін, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Натомість, встановлена судом в ході розгляду даної цивільної справи відсутність свідомого та невиправного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також звернення останнього до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, встановлення такого порядку відповідним розпорядженням, його неухильне дотримування відповідачем та вчинення останнім активних дій із налагодження взаємовідносин зі спільною донькою сторін, яка не має негативних почуттів до батька, не боїться його та ним не скривджувалась, беззаперечно свідчать насамперед про інтерес батька до дитини, намагання брати участь у вихованні доньки та виправити виникну між ним та донькою ситуацію. За таких обставин, враховуючи, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує і хоче брати участь у її вихованні, суд приходить до висновку про відсутність достатніх законних підстав для задоволення позовних вимог, що не буде суперечити якнайкращим інтересам самої спільної дитини сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати понесені позивачем в ході розгляду справи відшкодуванню їй не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 27 Конвенцією про права дитини, ст.ст.7, 19, 141, 150, 155, 157, 164, 165, 166, 180 СК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ), треті особи - управління-служба у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 44152814; адреса місцезнаходження: 49064, м. Дніпро, пр. Сергія Нігояна, 77), орган опіки та піклування в особі адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 44152814; адреса місцезнаходження: 49064, м. Дніпро, пр. Сергія Нігояна, 77), про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 14 листопада 2022 року.

Суддя А.М. Авраменко