Рішення № 109555590, 15.03.2023, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/1016/23

Провадження №2-а/755/63/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.,

при секретарі - Яхно П.А.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Богуш М.К.

представника відповідача - Мельника М.М., Хоржевського Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, громадянка російської федерації ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення №919 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або гр. Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте 02.12.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 04.09.2021 між громадянкою російської федерації ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_5 було укладено шлюб.

З 2021 року та до початку широкомасштабної військової агресії російської федерації позивач проживала на території України, а також періодично виїжджала до країни походження у зв`язку із необхідністю лікування, зокрема, проведення оперативних втручань. У зв`язку із тим, що стан здоров`я позивача вимагав постійних переміщень для отримання лікування, остання не мала змоги звернутися до органів ДМС України із заявами для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, та відповідно така посвідка не була нею отримана до 24.02.2022. 02.12.2022 посадовими особами відповідача - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни позивача. Зазначеним оскаржуваним рішенням вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни позивача та зобов`язати її покинути територію України у термін до 12.12.2022. З таким рішенням позивач не погоджується, оскільки останнє прийняте без врахуванням пояснень позивача та обставин, які свідчать про неможливість її примусового повернення до країни походження або третьої країни відповідно до законодавства України, а також відсутності законодавчих підстав для прийняття такого рішення, а тому останнє є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Позивач, як особа, яка прибула в Україну для возз`єднання сім`ї з громадянином України вважається такою, що на законних підставах перебуває на території України на весь період існування зазначеної підстави - укладення шлюбу.

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, який в подальшому було продовжено - до 19 лютого 2023 року. Такий особливий правовий режим було встановлено у зв`язку із широкомасштабним наступом та неспровокованою військовою агресією російської федерації, яка досі продовжується.

Позивач не підтримує дії країни свого походження, про що публічно висловлюється на сторінках своїх соціальних мереж, поширюючи відповідну інформацію у формі постів, а також у своїй творчості, тому в умовах, що склалися та з огляду на свою публічну політичну позицію позивач не може повернутися до країни походження, оскільки в такій країні вона може піддатися переслідуванню чи позбавленню волі. Також виїзд унеможливить її повернення до України, де проживає чоловік позивача, оскільки наразі в Україні діє візовий режим із російською федерацією, втім, посольства чи консульства України в рф не працюють, що є загальновідомою обставиною (через розірвання дипломатичних взаємовідносин), також не працюють і візові центри. При цьому чоловік позивача також не може покинути межі території України, оскільки є військовозобов`язаним. А отже, виїзд позивача за межі території України призведе до тривалого розірвання сімейного зв`язку із чоловіком, фактичного припинення шлюбних відносин.

З метою врегулювання питання отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні позивач неодноразово зверталася до відповідача у період з травня по дату видачі оскаржуваного рішення, втім щоразу отримувала відмову у прийнятті документів із наступних причин:

1.спершу працівники відповідача зазначали про те, що внутрішніми положеннями їм заборонено приймати до опрацювання документи громадян російської федерації (такі випадки не є поодинокими, про що свідчать, зокрема і відомості ЗМІ), та радили звернутися пізніше до офіційних роз`яснень. Будь-які документи, письмові заяви про продовження строку перебування в Україні чи документи на видачу посвідки у позивача приймати відмовлялися усно, письмово відповіді чи відмови не надавали. Таку позицію офіційно та публічно висловила також керівник ДМС України на брифінгу, де зазначила, що робота по прийому документів від громадян рф призупинено (на паузі) до прийняття розпорядчого документу про роботу з такими категоріями осіб в нових реаліях.

2.при пізніших зверненнях повідомляли про зупинення роботи Поліграфічного комбінату «Україна», яким виготовляються бланки посвідок, через що начебто була відсутня технічна спроможність здійснити обмін посвідки - у зв`язку з відсутністю бланків, тому документи знову ж таки не приймали.

3.далі повідомляли про те, що отримання посвідки поки не потрібно, посилаючись на роз`яснення, яке розміщене на офіційному сайті ДМС України.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України №165 від 28.02.2022 «Про зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру» (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), постановлено: 1. Зупинити строки надання, крім строків надання адміністративних послуг у сферах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації актів цивільного стану; суб`єктами (особами), що провадять діяльність під час воєнного стану, адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні. 2. Поновити зупинені строки у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на відповідній території України.

Таким чином з вказаних вище, незалежних від позивача причин, остання не могла оформити документи, які б надавали їй право на тимчасове проживання в Україні, хоча і зверталася із документами як в м. Києві, так і в Чернігівській області. З огляду на вказану ситуацію правової невизначеності, чоловік позивача неодноразово подавав письмові звернення із проханням надати письмово відповідь роз`яснення щодо порядку дій.

Лише 01.11.2022 КМУ було прийнято постанову №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», який підтверджує доводи про незаконну бездіяльність відповідача щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання позивача в Україні, оскільки свідчить про те, що вперше питання зупинення прийому документів від громадян російської федерації було врегульовано лише 01.11.2022. Зазначена постанова набрала законної сили лише 09.11.2022.

Також ДМС України у відповідь на один із запитів чоловіка позивача листом від 30.11.2022 повідомила ОСОБА_5 про те, що позивачу необхідно звернутися для отримання посвідки на тимчасове проживання до територіального органу ДМС із проханням продовжити строк перебування в Україні та для отримання документів на тимчасове проживання.

Тому, 02.12.2022, як і було роз`яснено у листі ДМС, згаданому вище, позивач у супроводі чоловіка звернулася до відповідача, пояснивши обставини перебування в Україні та із клопотанням щодо продовження строку перебування та видачі посвідки.

Однак, вислухавши позицію позивача, посадові особи відповідача, склали щодо позивачки протокол про адміністративне правопорушення та проставили відмітку в паспорті про прийняття оскаржуваного рішення, мотивуючи це тим, що постанова КМУ № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» на позивача не поширюється. Примірник самого оскаржуваного рішення позивачу надано не було. Позивач не допускала дій, що порушують законодавство України, чи суперечать інтересам правопорядку національної безпеки України, та не несе загрози здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України. Позивач повідомляла представникам відповідача про те, що не підтримує дії рф щодо військового вторгнення в Україну, тому така її політична позиція може загрожувати свободі або й життю на території країни походження. Переїзд в Україну в умовах воєнного стану був свідомим вибором позивачки. Любов до української культури, історії, традицій, усвідомлення сучасних політичних тенденцій, глибока повага до українського народу і його національної самосвідомості, лягли в основі рішення будувати своє подальше майбутнє саме в Україні. Крім цього, проживаючи на території України, перебуваючи у шлюбі з громадянином України, відчуває свій тісний правовий зв`язок із Україною, та має бажання проживати тут постійно, однак примусове повернення її на підставі оскаржуваного рішення позбавить позивача такого права та нестиме безпосередню загрозу її життю та здоров`ю, ризик фактичного припинення шлюбних відносин, роз`єднання сім`ї.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30.01.2023 відкрито провадження у даній справі, справа призначена до судового розгляду на 08.02.2023 та роз`яснено відповідачу право подати письмовий відзив на позовну заяву з докази, якими вони обґрунтовуються не пізніше дати розгляду справи, а також, за клопотання позивача витребувано у відповідача докази.

В судовому засіданні 08.02.2023 представником позивача подано до суду додаткові письмові докази, та судове засідання відкладено за клопотання представника відповідача на 15.02.2023.

В судовому засіданні 16.02.2023 представником відповідача подано до суду письмові докази.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові. Позивач додатково пояснила, що з чоловіком ОСОБА_5 познайомилася влітку 2019 році в м. Москва, рф, на біблійських курсах, після чого вони продовжили спілкування по телефону, в месенджерах. Через рік знову зустрілися в м. Москва, рф, на цих же курсах, після завершення яких також продовжили спілкування по телефону. В червні 2021 вона приїхала в м. Київ за запрошенням ОСОБА_5 , проживала у друзів оскільки за їх віруванням вони не могли проживати разом. Після одруження з ОСОБА_5 , 04.09.2021, переїхала проживати до нього на АДРЕСА_1 , яку винаймав чоловік. Власного житла ні вона, ні чоловік в Україні не мають. Проживала в Україні за власні кошти, чоловік був зареєстрований як ФОП та працював в ІТ-компанії. Оскільки їй необхідно було змінити документи та пройти лікування з приводу венозних вен, вона 01.10.2021 виїхала до рф, чоловік поїхав з нею, але через пару тижнів повернувся в Україну. В рф вона подала документи на заміну паспорту, а на 18.01.2022 їй призначили оперативне втручання з приводу венозних вен на нозі. Під час операції з`ясувалось, що реабілітація затягнеться та вона придбала квитки до України на 15.03.2022, однак 24.02.2022 розпочалася війна та вона не змогла виїхати до України. В червні 2022 вона дізналася, що в`їзд до України громадян рф буде за візами та на свій ризик вирішила їхати до України, оскільки хвилювалася, що потім не зможе приїхати до чоловіка. Авіасполученням вона потрапила до Вірменії, звідти до Молдови, а звідти автомобільним транспортом до України. На кордоні з Україною її не хотіли пропускати, у зв`язку з чим чоловік вимушений був приїхати та допомогти в перетині кордону. Проживаючи в Україні вона займалася малюванням картин у цифровому форматі, чоловік працював в ІТ-компанії. З метою оформлення документів на право поживання в Україні, вона разом із чоловіком, в усному порядку, зверталася до органів ДМС у м. Прилуки, за місцем реєстрації чоловіка, однак їм повідомили, що наразі документи від громадян рф не приймають та порекомендували звернутися до органів ДМС в м. Києві. ДМС в м. Києві також не приймали документи пояснюючи, що треба чекати вирішення даного питання на законодавчому рівні. Чоловік від її імені звертався в письмовому вигляді, електронне звернення, до ДМС з приводу роз`яснень щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, однак отримував відмову у прийнятті документів. Згідно відповіді ДМС від 30.11.2022, їй треба було сплатити штраф за порушення правил перебування в Україні і потім подати документи на оформлення посвідки. 02.12.2022 вона приїхала до ДМС, пояснила ситуацію, залишила свої документи та їй сказали приїхати 05.12.2022, однак і тоді документів готових не було і сказали приїхати 06.12.2022. 06.12.2022 їй без пояснень вручили паспорт у якому стояла відмітка про повернення до рф. Ніяких рішень їй не вручали. Також вказала, що приїжджаючи до України в червні 2022 року їй було достовірно відомо про те, що документи від громадян рф для легалізації становища в Україні не приймають та про те, що 01.07.2022 вводиться візовий режим з громадянами рф.

Представник відповідача Мельник М.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити. Пояснив, що оспорюване рішення прийняте відповідачем у відповідності до Закону. Позивач грубо порушуючи ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», після спливу 90 днів перебування на території України, країну не покинула, до органів ДМС із заявами про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не зверталась, посвідкою на право тимчасового проживання в Україні не документувалася. Рішення прийняте відповідачем без застосування заборони в`їзду, оскільки позивач має чоловіка громадянина України. Прийом документів від громадян рф було призупинено з 24.02.2022 у зв`язку із військовим вторгненням рф в Україну і частково поновлено з 09.11.2022. Таке рішення прийнято органом центральної виконавчої влади по відношенню до громадян країни агресора та базувалося на воєнному стані.

Представник відповідача Хоржевський Д.Е. у судовому засіданні пояснив, що постановою КМУ №1232 від 01.11.2022 врегульовано деякі питання діяльності по наданню адміністративних послуг, надання яких було припинено постановою КМУ №165 від 28.02.2022. Загальний прийом громадян в органах ДМС м. Києва було відновлено з 16.03.2022. Зазначена інформація розміщена на офіційному сайті ДМС. Вважав, що якщо позивач і зверталася до органів ДМС до прийняття оспорюваного рішення в усному порядку, то і отримувала відповідь усно та не висловлювала прохання отримати відповідь у письмовому вигляді. Позивач отримала оспорюване рішення, про що свідчить її підпис на розписці, та повідомлення про прийняте рішення було направлено прокурору в час його підписання електронним підписом.

Таким чином, суд вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що 02.12.2022 головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Циганок М., за погодженням з т.в.о. начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Гулящого В., прийняте рішення, що затверджене заступником начальника Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Петровим Д., про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту вказаного рішення убачається, що 02.12.2022 співробітниками ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області виявлено громадянку російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» а саме: проживання без документів на право проживання. У ході опитування громадянка російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснила, що в Україну прибула 27.06.2022 через ПП «Мамалига» автомобільним транспортом. Має чоловіка громадянина України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шлюб з яким зареєстровано 04.09.2021. З питань оформлення посвідки на тимчасове проживання не зверталась. З метою продовження строків перебування, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не зверталась. Після закінчення дозволеного терміну перебування з території України не виїхала. Усвідомлювала, що своїми діями умисно порушує законодавство України. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 203 КУпАП (ПР МКМ № 012299 від 02.12.2022). За порушення громадянами України, які запросили в Україну іноземців та не вжили заходів до забезпечення своєчасної реєстрації останніх, працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 205 КУпАП (ПР МКМ №0112298 від 02.12.2022). Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідчать про те, що нею порушені вимоги ст. 4, 9, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття оспорюваного рішення 02.12.2022), який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно пункту 3, 6, 7, 9, 14 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»:

- возз`єднання сім`ї - в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї в Україні, з метою спільного проживання сім`ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України;

- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

- іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;

- нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Згідно ч.3 ст. 3 вказаного Закону іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція).

Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Судом встановлено, що 02.12.2022 постановою заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області на ОСОБА_1 на накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 100 грн, за порушення ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживання без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Так, згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Станом на час розгляду даної справи сторона позивача доказів скасування вказаної постанови, суду не надала.

Згідно відомостей паспорту російської федерації виданого на ім`я ОСОБА_1 , зі строком дії до 25.04.2023, остання перетнула кордон та прибула в Україну 09.07.2021 через ПП «Сеньківка» автомобільним транспортом та виїхала 01.10.2021. В подальшому позивач, за паспортом російської федерації виданим на ім`я ОСОБА_1 , зі строком дії з 12.11.2021 до 12.11.2031, прибула в Україну 27.06.2022 автомобільним транспортом перетнувши кордон в пункті пропуску «Мамалига», прибула перетнувши кордон з Республікою Молдова, до якої потрапила з Республіки Вірменія авіаційним сполученням.

Судом також встановлено, що 04.09.2021 громадянка російської федерації ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_5 , та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 .

У письмових поясненнях наданих позивачем 02.12.2022 головному спеціалісту відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісїї Циганок М. , позивач зазначає, що в Україну прибула 27.06.2022 через ПП «Мамалига» автомобільним транспортом. Заїхала по паспорту серії НОМЕР_1 терміном дії від 12.11.2021 до 12.11.2031. На території України до державної міграційної служби за проведенням будь-якої процедури оформлення документів на право проживання - зверталась, але кожного разу отримувала відмову через те, що з початку повномасштабного вторгнення прийом документів країни-агресора був припинений. Через власні переконання, після закінчення законного терміну перебування не виїхала і цим самим порушила вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Усвідомлювала, що порушує чинне законодавство України. Проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на території України офіційно не працює, проживає за власні кошти. До компетентних органів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні не зверталась. Власного житла не має.

Частиною 15 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України: іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

За вимог ст. 17 вказаного Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та є діючим станом на день розгляду справи.

Відповідно до Указу Президента України № 64, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Так, в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.

Постановою КМУ №165 від 28.02.2022 зупинено строки надання, крім строків надання адміністративних послуг у сферах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації актів цивільного стану, суб`єктами (особами), що провадять діяльність під час воєнного стану, адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні (крім надання адміністративних послуг у сфері будівництва, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Поновити зупинені строки у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на відповідній території України.

Постановою КМУ №692 від 17.06.2022 припинено дію Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України і російської федерації, вчиненої 16.01.1997 у м. Москві. На період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинено дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян російської федерації в`їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян російської федерації для в`їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди. Міністерству закордонних справ повідомити в установленому порядку уряд російської федерації про припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, та про зміни в застосуванні угод, зазначених у пунктах 2 та 3 цієї постанови.

Постановою КМУ 1232 від 01.11.2022, яка набрала чинності 09.11.2022, в редакції чинній на день прийняття оспорюваного рішення, установлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам російської федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:

розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором;

у разі звернення громадянина російської федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на:

осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6 та 9 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»;

осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, п`ятнадцятою, шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб;

осіб, що звернулися із заявами про продовження строку перебування в інших випадках, крім передбачених абзацами другим та третім цього пункту, якщо рішення за такими заявами приймаються Головою Державної міграційної служби або його заступниками.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1 від 02.12.2022 до країни походження або третьої країни та зобов`язання покинути територію України, оскільки позивач, порушуючи чинне законодавство України, розуміючи наслідки такого порушення, з особистих міркувань, у належний спосіб, не звернулася до органів ДМС з оформленням документів на право проживання в України та після спливу 90 днів не покинула територію України.

Крім того, позивачу, станом на 27.06.2022 - день перетину кордону з Україною, достеменно було відомо про призупинення надання адміністративних послуг органами ДМС, в тому числі прийому документів громадян рф, з оформлення дозволів на імміграцію, оформлення посвідок на постійне чи тимчасове проживання, та введення з 01.07.2022 візового режиму з громадянами рф.

Посилання позивача на усні відмови у прийнятті органами ДМС заяв з приводу оформлення посвідки на тимчасове проживання не заслуговують на увагу, оскільки позивач не позбавлена була можливості звернення до органів ДМС у письмовому вигляді, шляхом направлення таких звернень засобами поштового або електронного зв`язку. Звернення до ДМС України чоловіка позивача, ОСОБА_5 , за роз`ясненнями з приводу оформлення посвідки на тимчасове перебування, не підтверджують легальне становище позивача на території України, після спливу дозволеного терміну перебування. Безпосередньо позивач до органів ДМС за відповідними роз`ясненнями звернулася вже після прийняття відносно неї оспорюваного рішення.

Крім того, позивач не навела суду ґрунтовні доводи необхідності покинути територію України менш ніж через місяць після реєстрації шлюбу з громадянином України. Посилання на необхідність зміни паспорту у зв`язку із зміною прізвища та необхідність медичного обстеження, є на думку суду сумнівними, оскільки позивач мала можливість через консульську службу рф в м. Києві подати відповідні документи та пройти медичне обстеження в Україні. Щодо проведення оперативного втручання та тривалої реабілітації на території рф, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки позивач перебувала на стаціонарному лікуванні з 18.01.2022 по 19.01.2022 у зв`язку із проведеною 18.01.2022 операцією та виписана без ускладнень.

Також, і посилання позивача на необхідність повернення в червні 2022 року до України з метою возз`єднання сім`ї не заслуговують на увагу.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. (ч.2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України).

В той же час, позивач жодними письмовими доказами не довела, що реєстрація шлюбу з громадянином України, призвела до створення сім`ї, зважаючи на те, що менш ніж через місяць позивач фактично припинила шлюбні відносини з чоловіком повернувшись до своєї країни. Відсутні докази наявності спільних інтересів подружжя, взаємних прав та обов`язків по відношенню один до одного, спільного побуту. Крім того, безумовною умовою з якою закон пов`язує правомірні підстави перебування іноземця на території України у зв`язку із необхідністю возз`єднання сім`ї, це наявність можливості фінансового забезпечення членів сім`ї та спільність проживання. В той же час, позивачем не надано доказів, що підтверджують факт спільного проживання позивача зі своїм чоловіком - громадянином України та наявність достатнього фінансового забезпечення.

Також слід звернути увагу на ту обставину, що не кожен іноземець який прибув в Україну з метою возз`єднання сім`ї з громадянином України, вважається таким, що на законних підставах перебуває на території України, оскільки Закон пов`язує це з наявністю 2 обставин: 1. укладення шлюбу з громадянином України та 2. отримання посвідки на тимчасове проживання (ч. 15 ст. 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Позивач не отримувала посвідку на тимчасове проживання в Україні, в тому числі і після реєстрації шлюбу з громадянином України, добровільно покинула територію України після реєстрації шлюбу та в`їжджаючи в Україну 27.06.2022 достеменно була обізнана про призупинення надання адміністративних послуг, в тому числі і оформлення посвідок на тимчасове проживання в Україні.

Крім того, суд не приймає до уваги долучені до матеріалів позовної заяви скрін-шоти переписки, оскільки з останніх не можливо встановити осіб, які її здійснювали. Щодо долучених фото сторінок з соціальних мереж, то останні не містять інформації, що стосується предмету спору.

Аналізуючи усі вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем під час прийняття оспорюваного рішення дотримано вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з`ясовано усі дійсні обставини, наведено належні обґрунтування під час прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, а позивачем свідомо допущено порушення чинного законодавства України, оскільки позивач не звернулася до органів ДМС з оформленням документів на право проживання в України, офіційно в України не працевлаштована, будь-яких доказів наявності соціальних зв`язків, крім юридичного оформлення реєстрації шлюбу, без доказів існування сімейних відносин, на території України, доказів її професійної, публічної, політичної, іншої діяльності на території України, а також доказів які б свідчили про наявність обставин, які перешкоджають поверненню позивача до країни походження або третьої країни, суду не надала.

На підставі наведеного, суд вважає, що позов громадянки рф ОСОБА_1 є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 4, 9, 15, 23, 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 139, 241-246, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598, м. Київ вул. Березняківська, 4-А), про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя: