Рішення № 109546894, 14.03.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/1621/22

Справа № 754/10299/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ) до Департаменту патрульної поліції /далі - Департамент/ (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3), Державної казначейської служби України /далі - Казначейська служба/ (код ЄДРПОУ: 37567646; адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6), Інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції у м. Києві сержанта поліції Дундик Дмитра Олександровича /далі - інспектор поліції Дундик Д.О./ (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 9), про визнання дій неправомірними та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

07.11.2022 до Деснянського районного суду міста Києва, через систему «Електронний суд», надійшла вказана позовна заява, за підписом представника позивача - адвоката Жураковського С.А. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить суд:

- витребувати у ПП УПП ДПП у м. Києві постанову від 27.10.2022, винесену відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- визнати дії службової особи інспектора поліції Дундик Д.О. з притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - протиправними;

- скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 27.10.2022 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн;

- стягнути з Казначейської служби на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 36 000,00 грн;

- стягнути з Казначейської служби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 09.11.2022 вказаний адміністративний позов передано на розгляд до Солом`янського районного суду міста Києва.

15.12.2022 вказана справа надійшла до Солом`янського районного суду міста Києва з супровідним листом Деснянського районного суду м. Києва від 09.12.2022.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 23.12.2022.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30.12.2022 вказаний адміністративний позов прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10.03.2023 у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням сторін - відмовлено.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України /далі - КАС України/).

Доводи позову

В позові вказується, що 27.10.2022 працівниками патрульної поліції було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (далі - постанова), відповідно до якого водій ОСОБА_1 , начебто, порушив правила дорожнього руху. Даною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу в розмірі 510 гр. 00 коп за порушення правил дорожнього руху, а саме те, що начебто здійснив виїзд на бік дороги, який призначений для зустрічного на дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП - перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонений сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху.

Зазначається, що працівникам патрульної поліції Гарбуз М.В. зазначив, що правил дорожнього руху не порушував, правопорушення не вчиняв, однак, працівники патрульної поліції упереджено, незаконно визнали ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення та застосували до нього адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу.

Позивач наголошує, що інкриміноване правопорушення не вчиняв, докази здійснення адміністративного правопорушення відсутні, його пояснення, аргументи та докази невинуватості при складенні постанови не брались до уваги, більше того, проігноровані законні вимоги ОСОБА_1 щодо надання та дослідження доказів під час розгляду даної справи.

Позивач категорично не погоджується з тим, що ним було порушено правила дорожнього руху, та вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 27.10.2022 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Так, вказує, що 27.10.2022, приблизно о 21 год, керуючи транспортним засобом SsangYong, д.н.з. НОМЕР_3 , у м. Києві рухався зі сторони ВДНГ (вул. Академіка Глушкова, буд. 1) по проспекту Голосіївському у сторону мосту Патона, Правил порожнього руху не порушував. Під час руху по проспекту Голосіївському позивач помітив, що за ним «пристроївся» та доволі тривалий час їхав автомобіль поліції з виключеними проблисковими маячками, потім, згодом, коли він проїхав доволі великий відрізок шляху і вже рухався по бульвару Дружби Народів, то побачив як працівники поліції, що їхали за ним включили проблискові маячки червоного та синього кольору, і позивач одразу ж зрозумів, що вони бажали його зупинити, оскільки довго їхали за його автомобілем.

Зазначає, що після цього, приблизно о 21год. 10 хвилин чи 15-ть, коли до позивача підійшли три працівники поліції, які до цього перебували у службовому авто, то один просив у позивача документи - посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також страховий поліс, при цьому жоден з них не представився та пояснили, що начебто позивач якось невпевнено рухався та вони підозрюють, що він перебуває у стані сп`яніння. Позивач поводився чемно, надав усі документи та пояснив, що тверезий. Також позивач сказав, що скоро комендантська година та він хотів би поїхати додому, бо на нього чекає дружина та двоє малолітніх дітей, так як він нічого не порушував та тверезий.

Також, позивач вказує, що працівники поліції щось з`ясовували з керівництвом та згодом повідомили позивачу, що в них немає з собою приладу «Драгер», тому вони чекають інший екіпаж. Однак, після прибуття ще двох автомобілів патрульної поліції, одним із працівників патрульної поліції було зазначено, що поліцейськими колективно було встановлено, що у водія ОСОБА_1 відсутні ознаки сп`яніння. Згодом, через тривалий час, працівники поліції визначилися, що відносно ОСОБА_1 буде складено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності зовсім іншою особою - працівником, який прибув пізніше на іншому автомобілі, а отже він не міг ні практично, ні теоретично бачити або фіксувати на якісь прилади імовірне правопорушення, якого взагалі не було.

Позивач зауважує, що відсутність будь-яких згаданих доказів ставить під сумнів об`єктивність розгляду справи про адміністративне правопорушення, впливає на всебічність та об`єктивність правової оцінки факту та обставин скоєння адміністративного правопорушення, на правильність, обґрунтованість та справедливість застосування до правопорушника заходів адміністративного стягнення.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що на момент початку розгляду справи працівник поліції не представився, відповідна дана особа не перебувала в автомобілі патрульної поліції, що рухався за т.з. ОСОБА_1 , а отже жодним чином не міг бачити як дане правопорушення, начебто, вчинялося.

Також, позивач вказує, що у даному випадку ОСОБА_1 не було роз`яснено його права та обов`язки, зауваження позивача не було заслухано та враховано, а докази не були долучені та досліджені. Після початку розгляду справи позивачем було заявлено клопотання на підставі ст. 268 КУпАП про відкладення розгляду справи з метою залучення до такого розгляду захисника - ОСОБА_2 . Внаслідок цього працівником поліції, що розглядав справу, було оголошено перерву. Адвокат Жураковський С.А. прибув на місце події о 22 год. 20 хв. Після прибуття захисника позивача, працівником патрульної поліції приблизно о 22 год. 30 хв. було повідомлено, що справу вже було розглянуто і постанову складено о 22 год. 06 хв.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що дії працівників патрульної поліції є неправомірними, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якого водій ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності, незаконною та такою, що складена із грубим порушенням вимог законодавства. Дана постанова складена за відсутності у діях позивача події та складу адміністративного правопорушення, за відсутності взагалі будь-яких доказів вчинення правопорушення.

Позивач вказує, що його незаконно притягнуто до відповідальності за неіснуюче правопорушення, якого він не вчиняв

Оскільки постанова у справі про адміністративне правопорушення винесена, посадовою особою поліції є незаконною, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, відомчих актів МВС України, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, необґрунтовано, умисно та упереджено, за неіснуюче правопорушення, якого ОСОБА_1 не вчиняв, з порушенням законних прав позивача, що призвело до незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та як результат незаконного накладення адміністративного стягнення, позивач вважає, що має право на відшкодування з боку держави Україна понесених ним збитків, а також тих, що планується понести внаслідок незаконних дій працівників поліції - Департаменту патрульної України.

У зв`язку з наведеним позивач вважає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягнення до адміністративної відповідальності, у спосіб безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, в розмірі 40 000,00 грн.

Щодо правової позиції Департаменту та Управління поліції

07.03.2023 від Департаменту надійшов відзив, в якому відповідач просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

При цьому зазначається, що твердження позивача, викладенні у позові, є хибними, а позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом, виходячи з наступного.

Так, вказується, що відповідно до винесеної інспектором постанови, 27.10.2022 о 21 год 15 хв. позивач керуючи транспортним засобом «SsangYong Rexton», номерний знак НОМЕР_4 , за адресою: м. Київ, проспект Голосіївський,17 на дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги, чим порушив п. 11.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою. Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України ) за що адміністративна відповідальність передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Звертається увага на те, що ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі, якщо водій порушив ПДР.

Відповідно до п. 11.4 ПДР України на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема правопорушення передбачені ч. 2 ст. 122 КУцАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Також, відповідач вказує, що інспектор діяв відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026 та до ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", таким чином зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення (оптичний диск з відеозаписом додано до матеріалів справи).

У відзиві зазначається, що враховуючи викладене позивач скоїв адміністративне правопорушення, якого було притягнуто до адміністративної відповідальності передбаченого ч .2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення до якого застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн 00 коп.

Крім того, відповідачем наголошується на тому, що позивачем не надано жодних доказів наявності вини відповідача у спричиненні моральної шкоди.

Зазначається, що позивач не надав суду жодних доказів, якими би підтверджувався факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань Департаментом патрульної поліції, не обґрунтовано належним чином, з чого він виходив при визначенні розміру суми компенсації за начебто спричинену моральну шкоду, не вказано та не доведено, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) Департаменту патрульної поліції вони заподіяні, а тому вказана позовна вимога є штучною та безпідставною.

Щодо правової позиції Казначейства

06.03.2023 до суду надійшов відзив Казначейства в якому вказується, що його залучено до справи як відповідач, проте воно згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зауважується, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало.

Наголошується, що відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Державу у даній справі мають представляти лише Департамент патрульної поліції та інспектор ПП УПП ДПП у м. Києві Дундик Д.О.

Крім того, Казначейством зазначається, що позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідачів 1, 3, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.

Вказується, що звертаючись до суду, позивачем не надано будь-яких доказів заподіяння йому моральних страждань поведінкою посадових осіб, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок бездіяльності відповідачів. Зокрема, відсутні будь-які докази, які б підтверджували пережитий позивачем психологічний стрес, порушення нормального ходу його життя, дискомфорту, посилення душевних страждань, погіршення психологічного стану здоров`я.

Підсумовується, що обставини, на які посилається позивач, характеризуючи свій стан внаслідок понесених моральних страждань, є загальними абстрактними твердженнями, а не конкретними фактами, що мають відношення до спору сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 27.10.2022 капітаном поліції бат. УПП рота ТОР Управління патрульної поліції в місті Києві Єсипенко Дмитром Олександровичем складено постанову серії ЕАР № 6084953 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за змістом якої 27.10.2022 о 21:15 в м. Київ, проспект Голосіївський, 17 водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом «SsangYong Rexton», номерний знак НОМЕР_4 , за на дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги, чим скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Враховуючи наведене, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

З наданого відповідачем витягу із системи інформаційного порталу Національної поліції України «АРМОР» щодо постанови серії ЕАР № 6084953 від 27.10.2022 не вбачається, що пункт 8 такої постанови «До постанови додається» був заповнений.

Судом досліджено долучений Департаментом до матеріалів справи диск з відеозаписом з бодікамери ID реєстратор 470201, дата відеозапису 27.10.2022, початок зйомки 21:14, кінець зйомки 22:29.

На відповідному відео зафіксовано процес спілкування ОСОБА_1 з представниками поліції. Сам факт вчинення правопорушення на такому відео не зафіксовано.

Як вбачається з відео, ОСОБА_1 було запропоновано просвітити зіниці, оскільки їдучи за транспортним засобом, в якому пересувався водій ОСОБА_1 , представники поліції спостерігали як його «вело ліворуч» з перетином подвійної суцільної смуги, водій «петляв», у зв`язку з чим у поліції виникли підозри щодо стану, в якому пересувається водій.

Водій ОСОБА_1 відмовився просвічувати зіниці, проте погодився пройти освідування в лікарні (о 21 год 26 хв).

Примітно, що з обговорення між поліцейськими на запису вбачається, що при складанні оскарженої постанови поліцейський не був впевнений у наявності відеозапису фіксації правопорушення, роблячи припущення, що воно зафіксовано на відео з службового авто 3782.

Крім того, о 21:48 поліцейський в розмові з колегами вказує, що водія «тягнуло вліво, одним колесом заїжджав на подвійну суцільну», а о 21:57 говорить про те, що водій тричі виїхав двома колесами на подвійну суцільну смугу.

З запису вбачається, що в певний момент поліцейські обговорюючи ситуацію, що склалась, засумнівались у правомірності своїх дій та обговорювали можливість винесення «попередження».

На вимогу водія та його захисника надати докази правопорушення поліцейський повідомив про відсутність такої технічної можливості (22:14).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 11. 4 ПДР України на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги.

Відповідно до п. 1.9. ПДР України особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що інспектором поліції оцінювалися докази, оскільки в графі «до постанови додаються» - відсутні позначення чи посилання на докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Отже, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що інспектором поліції до постанови додавались докази.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять будь-яких доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Не додано ні Управлінням, на Департаментом будь-яких доказів вчинення позивачем порушення, вказаного в оскаржуваній постанові, також і в порядку надання відзиву на позов, оскільки надане відео відображає лише процес спілкування водія з поліцейськими, а не вчинення правопорушення.

Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

При цьому, ст. 62 Конституції України регламентує, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

В постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, також звертається увага на те, що обов`язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

З іншого боку, рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Враховуючи викладене, відсутність доказів правомірності своїх дій з боку поліцейських, встановлені судом обставини, не спростовані відповідачем, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо скасування оскаржуваної постанови.

Водночас, належним відповідачем в даній категорії справ є саме Департамент патрульної поліції.

Так, як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 742/2298/17 від 17.09.2020 належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу.

На підставі наведеного позовні вимоги в частині скасування оскарженої постанови підлягають задоволенню в частині належного відповідача.

Разом з тим, зважаючи на те, що положеннями ч.3 ст.286 КАС України передбачений вичерпний перелік рішень місцевого загального суду як адміністративного суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, який не підлягає розширеному тлумаченню, позов в частині визнання протиправними дій інспектора патрульної поліції при винесенні оскаржуваної постанови, - задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вбачається, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Частиною 5 ст. 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода, завдана фізичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом..

Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Подібний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 532/1243/16-ц (провадження № 61-34251св18), від 26.02.2020 у справі № 142/143/17 (провадження № 61-5739св19).

У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Разом з тим, суд враховує, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18) у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд зазначає, що підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення рішенням суду, порушення порядку притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Отже, оскільки судовим рішенням встановлено факт неправомірності дій посадової особи патрульної поліції під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності, це, поза розумним сумнівом, свідчить про те, що позивач від таких дій переніс негативні емоції, був вимушений доводити свою правоту у суд.

В даному конкретному випадку суд вважає, що позивачем доведено, що пережиті ним негативні емоції досягли певного рівня «страждань». Зокрема, доведено, що незаконне притягнення до адміністративної відповідальності потягло затримку позивача на понад годину, при цьому це передувало настанню комендантської години. При цьому, суд звертає увагу на дії поліції, які первинно визначили причину зупинку як підозру на стан алкогольного/наркотичного сп`яніння, в чому й звинуватили водія, а в подальшому, отримавши від водія згоди на проходження медичного освідування, не вчинивши відповідної перевірки, винесли постанову щодо відповідного водія за перетин подвійної суцільної лінії без достатніх правових підставі - за відсутності доказів вчинення відповідного правопорушення.

З огляду на встановлене, у даній справі слід визнати обґрунтованими доводи позивача про завдання йому моральної шкоди незаконним рішенням уповноваженої особи державного органу.

Вирішуючи спір в частині визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Керуючись приписами ст.ст. 23, 1174 ЦК України суд, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, враховує обставини, при яких моральна шкода була заподіяна, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого попереднього стану.

В ситуації, що склалась, крім вже зазначеного, суд враховує тривалість переживань позивача, а саме що від дня притягнення позивача до адміністративної відповідальності до дня ухвалення судового рішення про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення та набрання ним законної сили.

На підставі викладеного та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що на користь позивача у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню грошова сума в розмірі 2 000,00 грн. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди суд вважає співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу.

Визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 40 000,00 грн суд вважає завищеним та таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. В порушення вимог процесуального закону щодо порядку доказування, позивачем не надано суду доказів та розрахунків, які б підтверджували/пояснювали понесення ним моральних втрат у визначеному ним розмірі.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19):

«Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові».

З огляду на наведену правову позицію суд відхиляє доводи про те, що Казначейська служба України не порушувала прав та обов`язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється Казначейською службою не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

Подібна правова позиція висловлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2021 у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Таким чином, спричинена позивачу моральна шкода підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання Казначейською службою з єдиного казначейського розрахунку.

Щодо інших доводів сторін

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому суд враховує, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

При поданні позову позивачем було надано копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 з відміткою про наявність у ОСОБА_1 інвалідності 2-ї групи (а.с. 8).

Отже, з урахуванням задоволення позову на користь держави підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 496,20 грн.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 257, 269, 286 КАС України, ст.ст. 7, 9, 18, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції у м. Києві сержанта поліції Дундик Дмитра Олександровича про визнання дій неправомірними та скасування постанови, - задовольнити частково в частині належного відповідача - Департаменту патрульної поліції.

Скасувати постанову серії ЕАР № 6084953 від 27.10.2022 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного порушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 2 000,00 грн (дві тисячі гривень) на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь держави 496,20 грн (чотириста дев`яносто шість гривень двадцять копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л. Л. Зуєвич