Ухвала суду № 109538210, 13.03.2023, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

13 березня 2023 року Чернігів Справа № 620/2284/23

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Заяць О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області, Головного управління ДПС у Київській області про визнання неправомірною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 06.03.2023 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, Головного управління ДПС у Київській області в якому просить:

1.визнати неправомірною та скасувати вимоги ГУ (ДФС) ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123 887-5 від 19.02.2019 на суму 17041,08 грн., від 13.06.2019 на суму 19795,26 грн., від 23.08.2019 на суму 22549, 44 грн., від 14.11.2019 на суму 25303,62 грн. від 24.02.2020 на суму 28057,80 грн. та ГУ (ДФС) ДПС у Чернігівській області №Ф-123887- 5 від 18.11.2020 на суму 34353,10 грн;

2.зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області привести у відповідність облік сплаченого єдиного внеску ОСОБА_1 та скасувати всі нарахування, які відбулись внаслідок винесення оскаржуваної вимоги та які були нараховані в автоматичному режимі в сумі 36553,10 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Згідно частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Позовна заява подана з порушенням вимог пункту 4 частини п`ятої статті 160 та частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства, оскільки:

- в позовній заяві позивач просить, зокрема, визнати неправомірною та скасувати вимоги ГУ (ДФС) ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123 887-5 від 19.02.2019 на суму 17041,08 грн., від 13.06.2019 на суму 19795,26 грн., від 23.08.2019 на суму 22549, 44 грн., від 14.11.2019 на суму 25303,62 грн. від 24.02.2020 на суму 28057,80 грн. та ГУ (ДФС) ДПС у Чернігівській області №Ф-123887- 5 від 18.11.2020 на суму 34353,10 грн, однак до позову як докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивач додає вимогу ГУ (ДФС) ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123887-52 від 19.02.2019 на суму 17041,08 грн, від 13.06.2019 на суму 19795,26 грн, від 23.08.2019 на суму 22549, 44 грн, від 14.11.2019 на суму 25303,62 грн від 24.02.2020 на суму 28057,80 грн та ГУ (ДФС) ДПС у Чернігівській області №Ф-123887-52 від 18.11.2020 на суму 34353,10 грн.

Проте таке формулювання позовних вимог позбавляє можливості суд встановити чіткий предмет позову, тому позивачу необхідно визначитись з належними позовними вимогами та вказати належні номери вимог про сплату боргу (недоїмки).

У відповідності до частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до матеріалів позовної заяви позивачем не додано до позову копію ордеру, копію свідоцтва, копію паспорта громадянина України позивача, копію картки платника податків відповідно до кількості учасників справи.

Також позовна заява подана з порушенням вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:

- до позовної заяви не додано оригіналу документа про сплату судового збору у порядку та розмірі, визначених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір».

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем встановлюється ставка судового збору в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1073,60 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (13420,00 грн) (пункт 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

За практикою Європейського суду з прав людини, вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яка впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою (Рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).

Як вбачається з позовної заяви, позивачем оскаржуються вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління (ДФС) ДПС у Київській області №Ф-123887-52 від 19.02.2019 на суму 17041,08 грн, від 13.06.2019 на суму 19795,26 грн, від 23.08.2019 на суму 22549, 44 грн, від 14.11.2019 на суму 25303,62 грн, від 24.02.2020 на суму 28057,80 грн та ГУ (ДФС) ДПС у Чернігівській області №Ф-123887-52 від 18.11.2020 на суму 34353,10 грн, що в свою чергу породжує підстави для зміни майнового стану позивача, у зв`язку з чим має майновий характер, тому, в цьому випадку, належною сплатою судового збору при поданні до суду адміністративного позову майнового характеру вважається сплата судового збору у розмірі 6441,60 грн (1073,60 грн + 1073,60 грн + 1073,60 грн + 1073,60 грн + 1073,60 грн + 1073,60 грн).

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою-підприємцем встановлюється ставка судового збору у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

У відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2684,00 грн.

Таким чином, за подання фізичною особою-підприємцем до суду адміністративного позову, який містить вимогу немайнового характеру, ставка судового збору становить 2684,00 грн.

Згідно абзацу першого частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Як вбачається з позовної заяви позивачем заявлені вимоги майнового та немайнового характеру, а саме: 1.визнати неправомірною та скасувати вимоги ГУ (ДФС) ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123 887-52 від 19.02.2019 на суму 17041,08 грн., від 13.06.2019 на суму 19795,26 грн., від 23.08.2019 на суму 22549, 44 грн., від 14.11.2019 на суму 25303,62 грн. від 24.02.2020 на суму 28057,80 грн. та ГУ (ДФС) ДПС у Чернігівській області №Ф-123887- 52 від 18.11.2020 на суму 34353,10 грн; 2.зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області привести у відповідність облік сплаченого єдиного внеску ОСОБА_1 та скасувати всі нарахування, які відбулись внаслідок винесення оскаржуваної вимоги та які були нараховані в автоматичному режимі в сумі 36553,10 грн.

Тому, в цьому випадку, належною сплатою судового збору при поданні до суду адміністративного позову майнового характеру вважається сплата судового збору у розмірі 6441,60 грн та не майнового у розмірі 2684,00 грн.

Оскільки позивачем сплачено судовий у розмірі 1073,60 грн, то позивачу необхідно доплатити різницю у розмірі 8052,00 грн та надати до суду оригінал документу, який підтверджує таку сплату.

Крім того суд вказує, що приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно абзаців 4, 5 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абзац 10 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлений строк для оскарження вимоги десять календарних днів.

Відповідно до матеріалів справи, позивач звернувся до суду з цим позовом 06.03.2023 та оскаржує, зокрема, вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ (ДФС) ДПС у Чернігівській області №Ф-123887- 52 від 18.11.2020 на суму 34353,10 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ (ДФС) ДПС у Київській області №Ф-123887- 52 від 13.06.2019 на суму 19795,26 грн, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до суду.

Позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що про існування оскаржуваних вимог та податковий борг дізнався тільки в середині січня 2023 року. Зазначає, що позивач не могла узгодити оскаржувані вимоги у відповідності до вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки не отримувала оскаржуваних вимог про сплату боргу, що вважає поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Також пропуск строку зумовлений тим, що позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3,5 років, а також тим, що позивач не здійснювала господарської діяльності як фізична особа-підприємець. Позивач додатково вказав, що пропуск строку зумовлений певним проміжком часу, необхідним для збору документів, які підтверджують позовні вимоги.

Проте суд не знаходить підстав для визнання вказаних позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, зважаючи на таке.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Суд не вважає поважними причини пропуску строку звернення, вказані у заяві позивача, зважаючи на таке.

Згідно вимог частини першої статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449, зокрема, вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

У разі повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.01.2023 та копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.02.2020 місцем проживання та місцем знаходження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .

Саме на вказану адресу була направлена оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123887- 52 від 18.11.2020.

Також відповідно до листа ГУ ДПС у Київській області від 03.02.2023 №3089/6/10-36-66-01 згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебувала на обліку в ГУ ДПС у Київській області (Києво-Святошинська ДПІ) з 02.01.2019 по 14.03.2020. З 14.03.2020 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Чернігівській області (м. Чернігів) по теперішній час.

Відповідно до вимог частини першої статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

У відповідності до частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою-підприємцем) фізичної особи-підприємця.

В силу вимог пункту 70.7 статті 70 Податкового Кодексу України фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну своїх даних, зокрема, у разі зміни місця податкової адреси (реєстрації). Ці зміни вносяться до облікової картки протягом місяця з дня їх виникнення шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Суду не надано доказів, що позивач, як платник податків, внаслідок зміни місця свого проживання (реєстрації), повідомив територіальний орган ДПС про зміну своєї податкової адреси.

Вказане свідчить, що оскаржувані вимоги, а саме № Ф-123887- 52 від 18.11.2020 та від 13.06.2019 №Ф-123887-52 надсилалася позивачу за податковими адресами, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернулися на адресу відповідача 29.12.2020 та 11.09.2019 відповідно, а позовна заява подана до суду лише 06.03.2023, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до суду.

За приписами частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки позивач може усунути у 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, подавши до суду:

- належним чином оформлену позовну заяву у кількості відповідно до учасників справи та з додержанням вимог пункту 4 частини п`ятої статті 160 та частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства, а саме із належними позовними вимогами;

- копії ордеру, свідоцтва, паспорта громадянина України позивача, картки платника податків відповідно до кількості учасників справи;

- оригінал документу про сплату судового збору у розмірі 8052,00 грн;

- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням інших підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску.

Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області, Головного управління ДПС у Київській області про визнання неправомірною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Надати позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позову.

Роз`яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків у вказаний судом строк позовна заява буде йому повернута.

Копію ухвали суду надіслати позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно ст. 294 КАС України оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Заяць