Рішення № 109531027, 09.03.2023, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3093/22

Провадження № 2/210/202/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 березня 2023 року

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Скотар Р.Є.,

за участі секретаря судового засідання: Хмельницької Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, відповідно до ч.2 ст.247ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) цивільну справу за позовом адвоката Бондаренко Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса,-

ВСТАНОВИВ:

До Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява адвоката Бондаренко Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса (а.с. 1-5).

Позов пред`явлено за правилами альтернативної підсудності - за місцем виконання виконавчого напису (частина 12 статті 28 ЦПК України).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ від 27 вересня 2022 року визначено головуючого - суддю Скотар Р.Є.

Ухвалою судді 28 вересня 2022 року позов прийнято в провадження, визначено проводити розгляд справи без повідомлення сторін (а.с. 26).

На виконаннявимог статей178,191,278ЦПК УкраїниВідповідач Товариствоз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Аланд»відзив напозов ненадав. В матеріалах справи міститься докази отримання Відповідачем ухвали про призначення судового засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, які повернулися до суду 25 жовтня 2022 року, 09 грудня 2022 року та 24 лютого 2023 року.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стислий виклад позовних вимог та заперечень відповідача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 18.12.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк» укладено кредитний договір № 154/8295ECLKBPT зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу. Розмір суми кредиту, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору становить 17700,00 грн., з кінцевим терміном повернення 05.04.2017 року. На підставі договору відступлення права вимоги від 02 жовтня 2019 року № 02/10/2019 ФА право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Аланд».

09.03.2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. вчинено виконавчий напис за № 4968 про стягнення з позивача за Кредитним договором за період з 12.10.2019 року по 05.02.2021 року заборгованості на загальну суму 21105,09 грн., в тому числі: 16206,68 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту, 4398,41 грн. прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 500,00 за вчинення виконавчого напису. 12.04.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельником Ю.А. на підставі виконавчого напису відкрите виконавче провадження № 65095174 про примусове стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості в сумі 21105,09 грн. На підставі постанови приватного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 23.04.2021 року у виконавчому провадженні № 65095174 із заробітної плати боржника за період з 01.05.2021 року по 31.08.2021 року утримано 13725,20 грн.

09 вересня 2021 року рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 210/4907/21 задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова Компанія «Аланд» в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вказане рішення набрало законної сили 29.01.2022 року. Враховуючи викладене просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в результаті примусового виконання виконавчого напису № 4968, вчиненого 09.03.2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В.; стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. а також витрати на професійну правничу правову допомогу у розмірі 4700,00 грн.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судом.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А. було відкрите виконавче провадження № 65095174 від 12.04.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості за виконавчим написом № 4968 від 09.03.2021 року у розмірі 21105,09 грн. (а.с.13-14).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А. звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 (а.с.15).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», треті особи Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельник Юрій Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №4968, вчинений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною, 09.03.2021 року щодо звернення стягнення на грошові кошти у сумі 21105,09 грн. з ОСОБА_1 , на користь ТОВ Фінансова компанія «Аланд» за кредитним договором зі страхування життя позичальника та можливістю перенесення платежу №154/8295ECLKВРТ від 18.12.2013 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», ЄДРПОУ 42642578, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , сплачений судовий збір за звернення до суду з вимогою немайнового характеру у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот всім гривень 00 коп.) Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», ЄДРПОУ 42642578, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , сплачений судовий збір за звернення до суду з заявою про забезпечення позову у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.). В іншій частині, в задоволенні позову відмовлено (а.с. 8-12).

Згідно листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» від 08.09.2022 року № 917-624 згідно виконавчого провадження № 65095174 сума боргу ОСОБА_1 складає 23884,60 грн., за період з 01.05.2021 року по 31.08.2021 року із заробітної плати утримано 13725,20 грн. Заборгованість станом на 01.09.2021 року складає 10159,40 грн. (а.с.17).

Згідно листа приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А. від 17 січня 2023 року № 527/01-29, на користь стягувача за виконавчим документом перераховано 7473,00 грн. основної винагороди приватного виконавця 747,30 грн., витрат виконавчого провадження 669,00 грн., перебувають на депозитному рахунку, які не розподілено 4835,90 грн. (а.с. 38).

Відповідно до довідки з рахунку, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельником Ю.А. на рахунок ОСОБА_1 було перераховано (з урахуванням комісії) 4835,90 грн. (а.с.41).

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістомстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Відповідно до частини першої, другоїстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 623/363/20 та у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, за правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів).

Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змістустатті 1212 ЦК України, можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Положенняглави 83 ЦК Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізустатті 1212 ЦК Українидає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставістатті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно достатті 1212 ЦК Україниу такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 623/363/20, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнені з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отже отримані відповідачем кошти в сумі 7473,00 грн. підлягають поверненню позивачу відповідно достатті 1212 ЦК України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи,09.03.2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4968, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості за Кредитним договором №154/8295ECLKВРТ від 18.12.2013 року у розмірі 21105,09 грн.

На виконання вказаного виконавчого напису від 09.03.2021 року, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельником Ю.А. 12 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження ВП № 65095174.

Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А., у рамках виконавчого провадження № 65095174 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» стягнуто грошові кошти в сумі 7473,00 грн., на користь приватного виконавця стягнуто грошові кошти в сумі 669,00 грн. в рахунок сплати мінімальних витрат виконавчого провадження та 747,30 грн. в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2021 року виконавчий напис № 4968, вчинений 09 березня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості у розмірі 21105,09 грн. за кредитним договором №154/8295ECLKВРТ від 18.12.2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» грошових коштів у сумі 7473,00 грн., що стягнуті з ОСОБА_1 у примусовому порядку у виконавчому провадженні № 65095174 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані відповідачем кошти в сумі 7473,00 грн. підлягають поверненню позивачу відповідно достатті 1212 ЦК України.

На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса, який визнано таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 7473,00 грн. оскільки правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» грошових коштів в сумі 669,00 грн. в рахунок сплати мінімальних витрат виконавчого провадження та 747,30 грн. в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця, суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частина ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А. перебувало виконавче провадження № 65095174 з примусового виконання виконавчого напису № 4968 від 09 березня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості у розмірі 21105,09 грн.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65095174.

23 квітня 2021 року приватним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на зарплату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в якій, відповідно до ст. 3, ч.3 ст. 40, ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем було постановлено про стягнення основної винагороди приватного виконавця.

Вказаною постановою визначено стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Згідно проведеного приватним виконавцем розрахунку, розмір основної винагороди у цьому виконавчому провадженні становить 747,30 грн., що становить 10% від суми 7473,00 грн., яка була стягнута за виконавчим документом.

Тобто, дії приватного виконавця в частині винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди та в частині визначення її розміру, вчинені на підставі вимог чинного законодавства, керуючись зазначеною у виконавчому документі інформацією.

Відповідно до вказаної постанови приватним виконавцем встановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків, відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, що вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідності до ст.ст. 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження» на користь стягувача, у першу чергу: витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 669,00 грн. перерахувати на користь ОСОБА_2 , суму боргу в розмірі 21105,09 грн. та основну винагороду приватного виконавця у розмірі 2110,51 грн. також перерахувати на користь ОСОБА_2 , стягнення основної винагороди приватного виконавця здійснювати пропорційно у розмірі 10 відсотків до суми стягнення за виконавчим документом (а.с.15 зворот).

Встановлено, що в межах виконавчого провадження № 65095174 було стягнуто з боржника на користь приватного виконавця грошові кошти у розмірі 669 грн. в рахунок сплати мінімальних витрат виконавчого провадження та в розмірі 7447,30 грн. в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця.

Частиною першою статті 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На виконання статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Таким чином, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватний виконавець діяв у відповідності до вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

При цьому, вирішення питання про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів та витрати виконавчого провадження, що передбачено абзацом другим частини третьої статті 42 вказаного Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець для здійснення примусового виконання рішень відкриває в банках рахунки, у тому числі за потреби в іноземній валюті, для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам; зарахування коштів виконавчого провадження; зарахування винагороди.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України «Про виконавче провадження», кошти, зазначені у пунктах 1 і 2 частини другої цієї статті, не є доходом приватного виконавця.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

На переконання суду грошові кошти, що були стягнуті з боржника на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А., не є безпідставно набутими, оскільки підставою набуття коштів є чинна постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

З огляду на вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному випадку відсутні правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача стягненням грошових коштів, оскільки вони не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження та основною винагородою приватного виконавця та питання про повернення боржнику стягнутої приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А. винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження має вирішуватися не в порядку стягнення безпідставно набутих коштів.

При виконанні професійних обов`язків, визначених законодавством України, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельник Ю.А. не мав передумов для звільнення ОСОБА_1 від сплати витрат виконавчого провадження, такі витрати стягнуті з ОСОБА_1 відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». Підставою для стягнення витрат виконавчого провадження з боржника є факт понесення таких витрат приватним виконавцем для організації та проведення виконавчих дій, а тому відшкодування приватному виконавцю понесених ним витрат не ставиться у взаємозалежність із визнанням виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Висновки за результатами розгляду матеріалів справи

На суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, цією статтею; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як встановлено статтею 76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов`язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тому є підстави для повернення відповідачем грошових коштів позивачу на підставіст.1212 ЦК України, сплачених за спірним виконавчим написом.

Як вбачається з матеріалів справи, в рахунок погашення боргу по виконавчому напису № 4968 від 09.03.2021 року із доходу позивача, який він отримував у ТОВ «Ливарно-механічний завод» утримано 13725,20 грн. за виконавчим написом нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає до виконання.

Факт утримання підтверджується довідкою головного бухгалтера у ТОВ «Ливарно-механічний завод», яка є належним і допустимим доказом (а.с.18).

Згідно листа приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А. від 17 січня 2023 року № 527/01-29, на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» перераховано грошові кошти у розмірі 7473,00 грн., грошові кошти у розмірі 4835,90 грн. перебувають на депозитному рахунку (а.с.38) та згідно копії електронного переказу від 23.01.2023 року перераховані на рахунок ОСОБА_1 (а.с.41).

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 669,00 грн., які були стягнуті на користь приватного виконавця в рахунок сплати мінімальних витрат виконавчого провадження та коштів в розмірі 7447,30 грн., які були стягнуті на користь приватного виконавця в рахунок сплати основної винагороди приватного виконавця не підлягають задоволенню, оскільки вказані грошові кошти не були набуті ТОВ «Фінансова компанія «Аланд». Вказані кошти були набуті приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельником Ю.А., на відповідній правовій підставі як витрати виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця.

Доводи позивача про те, що на користь відповідача утримана більша сума, а саме 13725,20 грн. жодними доказами не підтверджено, тому вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми у розмірі 13725,20 грн. підлягає частковому задоволенню, а саме: (13725,20 грн. 669,00 747,30 4835,90 грн. = 7473,00 грн.) підлягає задоволенню.

Оцінивши усі докази, що є у справі, в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, в розумінні вказаних норм, а тому підлягають частковому задоволенню в частині стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса з ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» у розмірі 7473,00 грн.

Що стосується розподілу судових витрат.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Як вбачається із матеріалів справи спільно із позовною заявою до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги від 20 серпня 2021 року, укладений між адвокатом Бондаренко Олексієм Володимировичем та Носик Вікторією Іванівною (а.с. 19-20).

Факт надання правничої допомоги та перелік видів правничої допомоги, яка була надана адвокатом позивачу ОСОБА_1 підтверджено актом (описом) виконаних робіт до договору про надання правової допомоги № 6 від 20.08.2021 року. В якості доказів оплати надано квитанцію до прибуткового касового ордеру (а.с. 23).

Відповідачем заперечень щодо витрат на правову допомогу не надано.

Проте, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача та враховуючи положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки заявлені позовні вимоги судом першої інстанції задоволено частково на 54,45%, тому на користь позивача підлягають стягненню витрати, понесені нею на оплату наданої їй професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2559,15 грн.

Відповідно до п.1 ч.2, ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки з відповідача, на користь позивача підлягає стягненню загальна сума 7473,00 грн., що становить 54,45 % від суми заявлених вимог, розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню становить 540,36 грн., таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 540,36 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 79-82, 141, 265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Бондаренко Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса задовольнити частково.

Стягнутиз Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (ЄДРПОУ 42642578) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , безпідставно отримані кошти за виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., зареєстрований в реєстрі за № 4968 від 09 березня 2021 року, в сумі7473,00 грн.(сім тисяч чотириста сімдесят три) гривні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (ЄДРПОУ 42642578) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 540,36 (п`ятсот сорок гривень тридцять шість копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (ЄДРПОУ 42642578) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2559,15 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень п`ятнадцять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідачу, який не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 09 березня 2023 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 );

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (ЄДРПОУ 42642578, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 14, оф. 301).

Суддя: Р. Є. Скотар