Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 486/1214/22
Провадження № 2/486/157/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2023 року м. Южноукраїнськ
Южноукраїнський міський суд Миколаївської області
у складі: головуючого судді Далматової Г.А.,
при секретарі Деменко К.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнськ Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно
учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача ОСОБА_4 ,
В С Т А Н О В И В:
19 жовтня 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно - 1/2 частку квартири, в якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що з 27 серпня 2014 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. На даний час в Южноукраїнському міському суді перебуває цивільна справа про розірвання шлюбу. 14 квітня 2021 року під час шлюбу ними була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Квартира придбана за рахунок коштів, які були надані його батьками. Стороною договору є відповідач і право власності зареєстровано на неї. Відповідач визнає, що квартира була придбана за кошти його батьків, проте вважає її особистою власністю. Вказує, що спірна квартира була придбана ними під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності та він має право на її поділ і визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири.
Позивач та відповідач у судове засідання не з`явились.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, додала, що на теперішній час шлюб між сторонами розірвано, рішення суду набрало законної сили, однак позивач їй копію рішення не надав.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала, погодилась з тим, що шлюб між сторонами розірвано.
Вислухавши представників сторін, дослідивши докази в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 27 серпня 2014 року у Южноукраїнському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис № 229. Після укладення шлюбу чоловікові та дружині присвоєні прізвища « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_6 » відповідно /а.с. 9/.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 14 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Лобовою О.М. /а.с. 6-7/ ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності /а.с. 8/ ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Вирішуючи по суті даний спір суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.
Відповідно до положень ч.1 ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Стаття 163 СК України регламентує, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 вказаної вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Відповідно до п.30 зазначеної постанови, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
Згідно положень ст.ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В судовому засіданні встановлено, що квартира була набута подружжям в період шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно відповідно до ст. 60 СК України, необхідно встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
В судовому засіданні представником позивача позов було визнано.
Ураховуючи, що спільна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як така, що придбана ними у період шлюбу.
За таких обставин, враховуючи визнання позову представником відповідача, яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Виходячи із викладеного, квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя по 1/2 частці кожному, оскільки це майно було придбано під час перебування сторін у шлюбі, тому суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Згідно вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписами ч.1 ст.142 ЦПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За таких обставин, на користь позивача підлягає стягненню 50 відсотків судового збору в сумі 2000 грн. з відповідача, а 50 відсотків судового збору в сумі 2000 грн. - поверненню позивачу з державного бюджету /а.с. 14/.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2000 (дві тисячі) гривень.
Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (54055, ГУДКСУ у Миколаївській області, пр. Центральний, 141-В, м. Миколаїв) повернути ОСОБА_1 половину сплаченого судового збору в сумі 4000 грн. на користь держави (UA 408999980313151206000014476, код класифікації доходів бюджету: «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)», отримувач Миколаїв, ГУК/тгмЮжноукраїнськ/22030101, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код отримувача (ЄДРПОУ) 37992030) згідно квитанції № 14 від 19 жовтня 2022 року у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Повне ім`я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Южноукраїнськ, Миколаївської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Повне ім`я відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Южноукраїнськ, Миколаївської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя Южноукраїнського
міського суду Г. А. Далматова
Судове рішення № 109521713, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області) було прийнято 14.03.2023. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 486/1214/22. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: