Рішення № 109519780, 13.03.2023, Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 682/2464/22

Провадження № 2/682/110/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року

Славутський міськрайонний суд

Хмельницької області у складі:

головуючої судді Мотонок Т. Я.,

за участю секретаря судових засідань Мелашенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Славута цивільну справу № 682/2464/22 за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України,

в с т а н о в и в:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України.

В обґрунтування поданого позову позивач вказує, що 20 лютого 2014 року розпочалась військова збройна агресія російської федерації проти України, що призвело до окупації РФ частини території України АРК Крим та м. Севастополь та включення цих територій до складу російської федерації, та в подальшому до вторгнення військ російської федерації на територію Донецької та Луганської областей. 24 лютого 2022 року розпочалась та триває до теперішнього часу ще одна фаза збройної агресії проти України, яка розпочалась повномасштабним вторгненням країни-агресора на суверенну територію України, завдавши масштабного обстрілу крилатими ракетами великої дальності майже всім містам України, за виключенням тих міст, які знаходились на тимчасово окупованих російською федерацією територіях Луганської та Донецької області і Криму. До теперішнього часу Україна залишається об`єктом збройної військової агресії з боку російської федерації, яку остання здійснює. Позивач вказує, що російська федерація своїми протиправними діями заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну не тільки Україні, як державі, а також її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, здоров`я, честь і гідність, право мирно володіти і розпоряджатися своїм майном й майновими правами.

Таким чином, усі громадяни України стали жертвами збройної агресії російської федерації проти України, що встановлює для них право на подання цивільного позову до країни-агресора. Позивач вважає, що незаконна експропріація російською федерацією природних родовищ України, зазначених у позовній заяві, під час незаконної анексії території АР Крим і окупації Луганської та Донецької областей, російська федерація порушила низку правових прав і основоположних свобод Українського народу, визначених у Конституції та Конвенції про захист прав і основоположних свобод і Протоколів до неї, призвело до нанесення позивачу та іншим громадянам України, кожному окремо, 1990149,79 доларів США матеріальної шкоди за порушення майнового права, встановленого в ст. 13 Конституції та ст. 324 ЦК України.

За таких обставин позивач звернувся до суду та просить стягнути з російської федерації 1990149,79 доларів США майнової шкоди, а також 5200000,00 грн. немайнової шкоди, завданої порушенням майнових і конституційних прав унаслідок повномасштабних незаконних військових дій російської федерації проти Українського народу.

Ухвалою суду від 29 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано 10-денний термін для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання зазначеної вище ухвали 16.01.2023 до суду надійшла уточнена позовна заява від ОСОБА_1 , в якій останній просив: визнати повномасштабну збройну агресію російської федерації проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - Україна та експропріацію російською федерацією природних родовищ, корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих російською федерацією територіях Луганської і Донецької областях і Ар Крим - геноцидом Українського народу; вимоги ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України, незаконного захоплення частини її територій і експропріацію російської федерації природних родовищ України під час незаконної збройної агресії, викладені в позовній заяві, - задовольнити повністю; стягнути з російської федерації на користь позивача майнову шкоду в розмірі 1990149,79 доларів США, а також 5200000,00 грн. завданої моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення майнових і конституційних прав унаслідок повномасштабних незаконних військових дій російської федерації проти Українського народу.

Ухвалою суду від 17 січня 2023 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 14.02.2023 р., про що повідомлено учасників справи.

14.02.2023 року підготовче судове засідання у справі закрито та призначено розгляд у відкритому судовому засіданні на 13.03.2023 року.

В призначені дату та час позивач до суду не з"явився, в свою чергу заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Що стосується участі представника відповідача в судовому засіданні суд зазначає наступне:

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Тому, розгляд справи проводиться за відсутності представника відповідача.

У зв`язку із неявкою учасників справи до суду, фіксування судового розгляду не здійснюється.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, доводи позивача, на які він посилався як на підставу своїх вимог, що викладені в уточненій позовній заяві, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також майнової шкоди та завданих збитків.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це, в тому чилі, це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20.02.2014.

Наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України.

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне:

«Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

Водночас, відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.

Додані до матеріалів інформаційні статті із загальнодоступних джерел та засобів масової інформації не можуть свідчити про точну вказану суму майнової шкоди, завданої російською федерацією Україні, саме позивачу. Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.

Окрім того, на підтвердження завданої матеріальної та моральної шкоди позивачем не надано жодного доказу, в матеріалах справи вони відсутні, а викладені у позовній заяві твердження позивача ґрунтуються лише на припущеннях, тобто позивачем не доведено наявності завдання моральних страждань.

Позивачем не зазначено причинного зв`язку між шкодою, завданою, на його думку, майновому праву та моральною шкодою.

Так, враховуючи положення вказаних вище норм закону, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту причинного зв`язку між діями відповідача та завданням моральної та матеріальної шкоди не було надано доказів, на які він посилався як на підставу своїх вимог в позові, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної та майнової шкоди за їх недоведеністю.

Щодо вимоги позивача про визнання збройної агресії російської федерації геноцидом Українського народу, суд враховує наступне:

Способи ведення війни Росією проти України: цілеспрямований терор України та її народу в усіх українських регіонах, масові викрадення, зґвалтування, вбивства та катування, знищення міст та окупація південних регіонів країни все потужніше ставлять питання про вчинення геноциду щодо українського народу.

Політичне визнання цього злочину вже є. Заяви щодо вчинюваного геноциду в Україні вже зробили Верховна рада та парламенти низки держав і в Європі, і у Північній Америці.

Так, 14.04.2022 року Верховною радою України прийнято Постанову № 2188-IX про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні».

Зі місту Заяви слідує, що від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України розцінюючи означені у Заяві дії Російської Федерації проти населення України як такі, що спрямовані на знищення Українського народу, цією Заявою: визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу; звертається до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав щодо визнання вчинення Російською Федерацією геноциду Українського народу, а також злочинів проти людяності та воєнних злочинів на території України.

В свою чергу, юридичне визнання подій в Україні геноцидом можливе лише компетентним судом після проведення відповідного розслідування.

Відповідальність держави за вчинення геноциду можлива лише згідно з рішенням Міжнародного Суду ООН. Росія та Україна свого часу ратифікували Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, яка уповноважує Міжнародний суд ООН серед іншого розглядати ці питання.

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, Славутський міськрайонний суд не є компетентним судом для визнання незаконної збройної агресії російської федерації геноцидом всього Українського народу.

Таким чином, у задоволенні вказаної позовної вимоги позивачу також слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 4, 11, 15, 1, 22, 23, 1166 ЦК України, ст.ст. 2-13, 76 - 83, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мотонок Т. Я.