Рішення № 109506647, 23.02.2023, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023

м.Харків

Справа № 639/2308/19

провадження 2/639/30/23

Жовтневий районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.

за участю секретаря-Семенюк А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» про поділ майна подружжя, визнання прав власності, припинення договору іпотеки нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду у квітні 2019 р. з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства « Комерційний банк «Надра» про поділ майна подружжя, визнання за позивачем права особистої приватної власності наа квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,8 кв.м., визнання за відповідачем право особистої приватної власності на майнові права за договором позики від 30.10.2003 р.з ОСОБА_3 на суму 160 000 грн., визнання таким, що припинив дію договір іпотеки № 1-3718 від 21.07.2005 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В., скасування запису стосовно об`єкту обтяження: квартири АДРЕСА_1 в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна № 2210571.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 1989 р. по 2016 р., під час якого набули спірну квартиру вартістю 156 600 грн. за кредитні кошти,отримані за кредитним договором № 6/4/2003/840-К/50 з ВАТ КБ «Надра».Також подружжям позичені гроші у розмірі 160 000 грн. ОСОБА_3 на строк до 01.12.2017 р., що так і не були повернуті.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором іпотеки № 1-3718 від 21.07.2005.Обтяження зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек. Починаючи з вересня 2006 р. відповідач припинив виконання зобов`язань за кредитною угодою, відмовляється від поділу майна у добровільному порядку. Спірна квартира є єдиним місцем проживання позивача, у вересні 2009 р. сплив трирічний строк позовної давності для звернення іпотекодержателя до суду щодо захисту та реалізації своїх прав, визначених договором позики, тому, на думку позивача, із закінченням позовної давності погашається право на захист.

В судове засідання представником позивача подана заява про можливість розгляду справи без його участі, позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити ( т. 2 а.с. 50).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляди справи повідомлявся завчасно, належним чином, про причини неявки суд не сповістив, правом на подання відзиву на позов не скористався.

Первісний співвідповідач- ПАТ «Комерційний банк «Надра» надав свої пояснення, в яких стверджує, що 21.07.2005 р. між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав 20000 доларів США та взяв на себе зобов`язання повернути кредит, нараховані відсотки за його користування. В забезпечення виконання зобов`язань, 21.07.2007 укладено договір іпотеки. До теперішнього часу ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав. Підставами припинення іпотеки згідно приписів ст.17 Закону України «Про іпотеку» є припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Оскільки строк дії договору іпотеки не настав, основне зобов`язання по кредитному договору не виконано, позовні вимоги про визнання припиненим договору іпотеки № 6/1/2005/980-1/240 від 21.07.2005 р. та скасування запису про обтяження, представник ПАТ «КБ «Надра» вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Наголошують, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існувати до набуття ним права власності на предмет іпотеки ( а.с. 58-60).

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 15.06.2020 р., за клопотанням представника позивача, замінено у справі неналежного співвідповідача-ПАТ «КБ «Надра» належним співвідповідачем-ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», у зв`язку з продажем Банком на електронному аукціоні, який відбувся 22.05.2020 р. , прав вимоги за кредитними договорами, зокрема за договором № 6/4/2003/840-К/50 з ОСОБА_2 ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»( а.с. 115-116).

Від представника ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» надійшов відзив на позовну заяву, в якому співвідповідач посилається на те, що ОСОБА_2 за кредитним договором № 6/4/2003/840-К/50 від 29.10.2003 р., кредитним договором № 6/1/2005/840-К/238 від 21.07.2005 р., що забезпечувалися договором застави від 29.10.2003 р. і договором іпотеки № 6/1/2005/980-1/240 від 21.07.2005 р., не виконав свої кредитні зобов`язання, кредитні кошти в обумовлений договором строк не повернув.Сума заборгованості за кредитним договором від 21.07.2005 р. становить 1 164 975,63 грн. У 2015 р. ПАТ «КБ`Надра» звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов щодо поділу майна є зловживанням стосовно прав та законних інтересів ТОВ «ФК`Дніпрофінансгруп». Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Сплив позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу, а також не є підставою для припинення іпотеки за нормами абз.2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку».

Представник звертає увагу на те, що позивач вказує про укладання договору іпотеки від 21.07.2005 р. на забезпечення кредитного договору від 29.10.2003 р., хоча його укладено на забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 21.07.2005 р. Вимога про скасування запису № 2210571 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна стосовно об`єкту обтяження-квартири АДРЕСА_1 , є похідною від вимоги про визнання припиненім договору іпотеки, а тому, як вказує представник співвідповідача, не підлягає задоволенню з огляду на відсутність правових підстав для задоволення основної вимоги- визнання договору іпотеки припиненім ( а.с. 149-152).

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 22.02.2021 р., за клопотанням представника позивача, замінено у справі неналежного співвідповідача- ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» належним співвідповідачем-ТОВ «Фінансова компанія «Маніту», у зв`язку з передачею за договором купівлі-продажу прав вимоги № 16.10.2020/3 від 16.10.2020 за кредитними договорами і договорами іпотеки ( а.с. 208-209).

Співвідповідач ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» надав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 і зазначає, що станом на 16.10.2020 р. непогашена заборгованість ОСОБА_2 за кредитними договорами складає 34 623,93 долари США та 41 936,07 доларів США. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Положення ст. 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у ст. 599 ЦК України, серед яких відсутні підстава для припинення зобов`язання - сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням.

ТОВ «ФК «Маніту» стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону, оскільки позовні вимоги про припинення договору іпотеки та скасування запису заборони відчуження квартири не направлені на захист права позивача, тому не можуть бути самостійним предметом розгляду, адже фактично заявлення таких вимог свідчить про те, що позивач в дійсності прагне досягти лише правової визначеності власного правового статуту. Належним же способом захисту у подібних категоріях спорів слід вважати вимогу про визнання припиненим зобов`язання за договором іпотеки. Отже, позовні вимоги позивача, як зазначає представник відповідача, не підлягають задоволенню. За змістом ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»( у редакції, чинній до 16.01.2020 р. і яка діяла на час прийняття оскаржених рішень), було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 статтю 26 Закону викладено у новій редакції, за якою способами судового захисту порушених прав та інтересів є судові рішення про скасування рішення державного реєстратора, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, про скасування державної реєстрації прав, з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішення речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства( за наявності таких прав).

Щодо вимог про поділ спільного майна подружжя, відповідач пояснює, що поділ майна не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. У подружжя ОСОБА_1 , крім права спільної сумісної власності на придбану за рахунок позичених грошових коштів квартиру, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Представник співвідповідача зазначає, що позивач просить суд визнати договір іпотеки від 21.07.2005 р. таким, що припинив свою дію, тобто ОСОБА_1 мала звернутися до суду по 21.07.2008 р., а звернулась у 2019 р., тобто з порушенням приписів ст.256 ЦК України ( а.с. 220-237).

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 17.05.2019 р., за заявою позивача, заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 ( а.с. 26).

Постановою Харківського апеляційного суду від 17.01.2022 р. ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова скасована та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до наступного.

29 жовтня 2003 р. між ВАТ Комерційний банк «Надра» і ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № 6/4/2003/840-К/50, за умовами якого Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 18700 доларів США на придбання нерухомості строком по 25 жовтня 2013 р., зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 15,5 % річних

На забезпечення виконання зобов`язання по цьому договору, які полягають у повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, можливої сплати неустойки, а також по відшкодуванню збитків у зв`язку з порушенням договору, позичальник забезпечує свої зобов`язання договором застави нерухомості-квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , договором поруки від 29.10.2003 р. (поручитель- ОСОБА_1 ) ( а.с.12-15, 245-250, т. 2 а.с.8-12,58-59).

За договором купівлі-продажу, посвідченого 29 жовтня 2003 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О.Є.,власником трикімнатної кв. АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 ( а.с. 16).

21 липня 2005 р. між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №6/1/2005/840-К/238 , за яким позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності було надано грошові кошти на споживчі цілі у сумі 20 000,00 доларів США строком до 20 липня 2010 р.

З метою забезпечення виконання зобов`язання позичальника, в день укладення Кредитного договору, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 (далі - Іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 6/1/2005/980-І/240 від 21.07.2005, згідно якого передано в іпотеку ВАТ КБ «Надра» нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 39,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне майно, предмет іпотеки).

На момент укладення договору, предмет іпотеки є забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором № 6/4/2003/840-К/50 від 29.10.2003 р. на підставі договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу 28.10.2003 р. за № 4090 від 29.10.2003 р., іпотекодержателем згідно з яким єВАТ КБ «Надра» ( п. 2.1.3) ( а.с. 61-67).

Крім того, за договором поруки № 6/1/2005/840-П/239 від 21.07.2005 р. , поручитель ОСОБА_1 безвідривно та безспірно зобов`язується відповідати перед кредитом за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань, що випливають з кредитного договору № 6/1/2005/840-К/238 від 21.07.2005 р. ( т. 2 а.с. 13-14).

В подальшому, у зв`язку з ліквідацією ПАТ «КБ «Надра» , ТОВ «ФК « Дніпрофінансгруп» викупило у банка право вимоги за зобов`язанням ОСОБА_2 . За договором купівлі-продажу між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «ФК «Маніту» №16.10.2020/3 від 16.10.2020 та договором про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Іващенко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 354, ТОВ «ФК «Маніту» набуло право вимоги за Кредитним договором № 6/4/2003/840-К/50 від 29.10.2003 р., Договором застави від 29.10.2003 р. , Договором поруки б/н від 29.10.2003, Кредитним договором № 6/1/2005/840-К/238 від 21.07.2005 р. , Договором іпотеки № 6/1/2005/980-І/240 від 21.07.2005 р. Договором поруки № 6/1/2005/840-П/239 від 21.07.2005 р., з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до вищевказаних договорів ( а.с. 109-112,153-168, 188, 195-197, т. 2 а.с. 17-24).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29.09.1989 р. по 07.06.2016 р. ( а.с. 10,11).

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

За змістом частини четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила визнати за собою право особистої приватної власності на спірну квартиру, а також визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на майнові права за договором позики, надавши копію розписки ОСОБА_3 про отримання від ОСОБА_2 30.10.2003 р. ( наступного дня після придбання спірної квартири за кредитні кошти) у позику 160 000 грн., що складає еквівалент 30 000 доларів США, строком до 01.12.2017 р. ( а.с. 19).

Суд вважає, що належними та допустимими доказами на підтвердження наявності у ОСОБА_2 грошових коштів у зазначеному розмірі, за умови відсутності таких для придбання власного житла напередодні і отримання кредиту в сумі 18700 доларів США, наявність у нього також кредитних зобов`язань у банківських установах, відмови від стягнення боргу в межах строку позовної давності , суду не надано , тому суд не бере до уваги таку розписку.

Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Оскільки припинення права власності відповідача на спірне майно створює перешкоди і негативні наслідки для нового іпотекодержателя та кредитора за договорами, порушує його права та інтереси а ОСОБА_2 при цьому уникає виконання грошових зобов`язань та відповідальності, передбаченої договорами, у позові про поділ майна в обраний ОСОБА_1 спосіб необхідно відмовити.

За положеннями статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно із статтями 33-37 цього Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Позивач ОСОБА_1 просить визнати таким, що припинив дію договір іпотеки № 1-3718 від 21.07.2005 р., укладений між ВАТ КБ «Надра» і її чоловіком ОСОБА_2 , оскільки у вересні 2009 р. сплив трирічний строк позовної давності для звернення іпотекодержателя до суду щодо захисту та реалізації своїх прав, визначених договором іпотеки.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Зазначені норми не передбачають такої підстави для припинення зобов`язання, як сплив позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити захист її цивільного права. З метою стабільності цивільних правовідносин сплив строку позовної давності позбавляє особу, право якої порушено примусового судового захисту, але не позбавляє можливості захищати свої права іншими позасудовими засобами, у тому числі засобами, встановленими договором.

Сплив позовної давності не є підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Згідно з нормами статті 575 ЦК України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид застави, вид забезпечення належного виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку».

Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16 (провадження № 61-35327св18), від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц (провадження № 61-33814св18).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку», а тому у задоволенні позовних вимог в частині припинення дії договору іпотеки також необхідно відмовити ОСОБА_1 .

Суд також зазначає, що чинне законодавство не передбачає визнання припиненим договору іпотеки, оскільки правова природа припинення іпотеки є відмінною від визнання договору припиненим.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позовні вимоги про визнання припиненими іпотечних договорів є вимогою про встановлення факту та не направлені на захист права (законного інтересу), а тому не можуть бути самостійним предметом розгляду, адже фактично заявлення таких вимог свідчить про те, що позивач в дійсності прагне досягти лише правової визначеності власного правого статусу.

Належним же способом захисту позивачів у подібних категоріях спорів слід вважати вимогу про визнання припиненим зобов`язання, у даному випадку, за договором іпотеки.

Правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.

Відповідачем ТОВ «ФК «Маніту» у відзиві на позовну заяву зазначається про порушення позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з вимогами щодо визнання договору іпотеки припиненим.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічний правовий висновок викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц та у постанові від 31 жовтня 2018 в справі № 367/6105/16-ц.

Оскільки позовні вимоги є необгрнутованими по суті спору, суд відмовляє у позові щодо визнання таким, що припинив дію договір іпотеки № 1-3718 від 21.07.2005 р., саме з цих підстав.

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).

В Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься заборона відчуження кв. АДРЕСА_1 ( станом на 10.04.2019) з реєстраційним №2210571 від 21.07.2005 р., зареєстрована приватним нотаріусом Бакумовою А.В. на підставі договору іпотеки від 21.07.2005 р. № 1-3718, заборона відчуження з реєстровим № 631282 ( архівний запис) , зареєстрована Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою згідно повідомлення № 1-08-446 від 29.10.2003 приватного нотаріуса Зінченко Р.П. ( т. 1 а.с. 18).

У Державному реєстрі іпотек станом на 16.10.2020 р. міститься обтяження - іпотека з реєстраційним № 37579605 ( спеціальний розділ), зареєстрована приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиновою Н.М. на підставі договору про відступлення прав вимоги, виданий 23.07.2020 р.; договору іпотеки від 21.07.2005 р., договору про відступлення прав за договором іпотеки № 6/1/2005/840-1/240, виданий 16.10.2020 р. Іпотекодержателем є ТОВ «Фінансова компанія «Маніту», іпотекодавець- ОСОБА_2 ( т. 2 а.с. 15-16).

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, обтяження речових прав на нерухоме майно: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека.

З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог щодо припинення дії договору іпотеки № 1-3718 від 21.07.2005 р. суд відмовляє, то не підлягають задоволенню вимоги про скасування запису стосовно об`єкту обтяження-спірної квартири про заборону на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 2210571.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 3 частини 3 статті 26 вищезазначеного Закону України відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Отже, такого способу захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження, який обрано позивачем, законом не передбачений.

За змістомпункту 1 ч.2 ст. 27 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 259, 264, 265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» про поділ майна подружжя, визнання прав власності, припинення договору іпотеки нерухомого майна- відмовити .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони: Позивач- ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідачі- ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 );

-Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» ( ЄДРПОУ 42585871, м.Харків, м-н Конституції, 1, Палац Праці, 6 під`їзд, 6 поверх).

Повне судове рішення складено 09.03.2023.

СУДДЯ -