Рішення № 109495724, 10.03.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2023 року справа №320/12850/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Згурівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Згурівської селищної ради Броварського району Київської області (далі відповідач) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Згурівської селищної ради Броварського району Київської області від 09.04.2021 №363-03-VIII «Про розгляд заяви ОСОБА_1 » про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості);

- зобов`язати Згурівську селищну раду Броварського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 » про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) від 10.02.2021 та надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №320/12850/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у виділенні позивачу земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), оскільки право ОСОБА_1 на земельну частку (пай) в с. Стара Оржиця Згурівського району Київської області площею 3,67 умовних кадастрових гектарів підтверджено рішенням Згурівського районного суду Київської області.

16.12.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, представник відповідача стверджує про відсутність у позивача підтвердженого права на земельну частку (пай) внаслідок скасування у 2001 році виготовленого сертифікату на право на земельну частку (пай) КСП «Оржиця» Згурівського району Київської області серія КВ №0176475, виданого на ім`я ОСОБА_2 . Окрім цього представник відповідача наполягає на тому, що позивач, подаючи відповідну заяву не врахував тих обставин, що запитувана ним земельна ділянка перебуває в державній власності, що виключає наявність правових підстав для задоволення вимог останнього.

У свою чергу 29.12.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, де він вказує про відсутність підстав для оцінки доводів відповідача, які не покладені в основу оскаржуваного рішення та стверджує про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

10.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Згурівської селищної ради Броварського району Київської області із заявою, у якій просив прийняти до розгляду заяву про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) із земель запасу комунальної власності Згурівської територіальної громади та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та щодо встановлення її меж в натурі (на місцевості). При цьому у вказаній заяві ОСОБА_1 зазначав, що бажає виділити земельну частку (пай) із масиву вільної земельної ділянки кадастровий номер: 3221985800:03:002:0005.

Згідно з витягом з Протоколу №3 засідання постійної комісії Згурівської селищної ради VIII скликання з питань аграрної політики, земельних відносин та охорони навколишнього середовище від 06.04.2021 вирішено рекомендувати селищній раді розглянути заяву ОСОБА_1 про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та відповідно до Додатку до протоколу від 06.04.2021 №3 «Висновки та рекомендації постійної комісії з питань аграрної політики, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища», рекомендовано селищній раді розглянути та підтримати проект рішення (відмова) «Про розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Рішенням Згурівської селищної ради Броварського району Київського області «Про розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» від 09.04.2021 №363-06-VIII вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у задоволенні заяви про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), розташованої поза межами с. Стара Оржиця, у зв`язку із тим, що вказана земельна ділянка не відповідає місцю розташування, вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (далі оскаржуване та/або спірне рішення).

Мотивами прийняття спірного рішення відповідачем визначено положення статей 12, 83, 118, 122 Земельного кодексу України, пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», главу 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України та зазначено про те, що на час ухвалення рішення Згурівського районного суду Київської області від 05.03.2020 по справі №365/428/20 з`ясувалось, що суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно не могли надати суду дані про неї, з урахуванням чого, керуючись статтями 12, 83, 118, 122 Земельного кодексу України, пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», главою 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України і було прийнято оскаржуване рішення.

ОСОБА_1 не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України, серед іншого регламентовано, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується.

Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За правилами статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЗК України).

Відповідно до частини 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно із частиною 2 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Між тим, організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV (далі Закон № 899-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 899-IV право на земельну частку (пай) мають, серед іншого, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

При цьому, право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Разом з цим, абзац 4 частини 2 статті 2 Закону № 899-IV визначає, що документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до частини 1-3 статті 4 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

Статтею 5 Закону № 899-IV регламентовано, що повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом;оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

У той же час, відповідно до частин 1-4 статті 13 Закону № 899-IV нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Системний аналіз наведених положень Закону № 899-IV дає суду підстави дійти наступних висновків.

Право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай) на підставі рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), а підставою для виділення таких земельних ділянок у натурі (на місцевості) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

При цьому, власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець має право оформити право власності на земельну часту (пай), яка не була витребувана до 01.01.2025.

Водночас, наявність обставин перебування невитребуваної частки (паю) в оренді для використання за цільовим призначенням не є перешкодою для реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пай) власником такої земельної частки (паю), а договір про право оренди такої земельної ділянки припиняється одночасно з державною реєстрацією права власності на останню.

Як свідчать матеріали справи рішенням Згурівського районного суду Київської області від 05.03.2020 у справі №365/428/19 (номер провадження №2/365/20/20), зокрема ухвалено визнати за ОСОБА_1 , як спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Оржиця» з місцезнаходженням на території Старооржицької сільської ради Згурівського району Київської області, розміром 3,67 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) згідно Сертифікату серії КВ № 0176475, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 22 грудня 1997 року за № 269 (т. 1, а.с. 13-18).

Вказане рішення набрало законної сили 05.04.2020.

Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 08.09.2020 у справі №365/428/19 (номер провадження №2-во/365/14/20 ухвалено виправити описку в резолютивній частині рішення суду від 05.03.2020 року у справі № 365/428/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Старооржицької сільської ради Згурівского району Київської області, про встановлення юридичного факту та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, а саме адресу проживання позивача ОСОБА_1 :

- « АДРЕСА_1 » - вважати опискою та виправити на « АДРЕСА_2 ».

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що в межах спірних правовідносин документом, що посвідчує право позивача на земельну частку (пай) є судове рішення в цивільній справі №365/428/19, яке набрало законної сили та згідно із відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приймаючи до уваги наведене всі доводи відповідача в частині обставин відсутності у ОСОБА_1 права на земельну частку (пай), внаслідок скасування у 2001 році виготовленого сертифікату на право на земельну частку (пай) КСП «Оржиця» Згурівського району Київської області серія КВ №0176475, виданого на ім`я ОСОБА_2 суд відхиляє, як такі, що не можуть бути покладені в основу рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наявність підтвердженого права позивача на земельну частку (пай) рішенням суду.

Більше того, суд акцентує увагу на тому, що такі підстави не покладені відповідачем в основу спірного рішення.

Окрім цього, в цій частині суд вважає за доцільне вказати, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на начебто прийняття судом судового рішення без врахуванням певних обставин, які були не відомі сторонам та могли вплинути на розгляд та вирішення відповідного спору слід залишити без уваги, оскільки останні фактично є суб`єктивною оцінкою відповідача судового рішення, яке набрало законної сили.

Отже, в межах спірних правовідносин суд наголошує, що позивач, подаючи заяву про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), реалізовує своє право на витребування земельної частки (паю), з урахуванням положень статті 13 Закону № 899-IV, за наявності документа, який в розумінні положень абзацу 4 частини 2 статті 2 Закону № 899-IVє документом, що посвідчує його право на земельну частку (пай).

Разом з тим, як вже було вказано судом вище, позивач звернувся до відповідача із заявою про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) від 10.02.2021, у якій просив прийняти до розгляду заяву про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) із земель запасу комунальної власності Згурівської територіальної громади та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та щодо встановлення її меж в натурі (на місцевості). При цьому, у вказаній заяві ОСОБА_1 зазначав, що бажає отримати земельну ділянку із масиву вільної земельної ділянки кадастровий номер: 3221985800:03:002:0005.

Суд зазначає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення керувався положеннями статей 83, 118, 122 ЗК України.

З приводу наведеного суд вважає за доцільне вказати, що положення статті 83 «Право власності на землю територіальних громад», статті 118 «Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами», статті 122 «Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування» Земельного кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають із наступних мотивів.

Так, зокрема частина 7 статті 118 ЗК України, яка була застосована відповідачем як підстава для відмови у задоволенні заяви про виділення земельної частки (паю) позивачу стосується порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянам.

Тобто наведена норма права застосовується до правовідносин, які виникли у разі подання громадянами клопотання про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації.

В даному ж випадку, ОСОБА_1 реалізовував своє право в порядку статті 13 Закону №899-IV щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), а не щодо безоплатної передачі у власність земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації.

Суд повторно наголошує, що у позивача наявний документ, який посвідчує право на земельну частку (пай), проте останню не виділено в натурі (на місцевості). У свою чергу порядок безоплатної передачі земельної ділянки у власність громадянину в межах норми безоплатної приватизації не є тотожним порядку виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про те, що Закон №899-IV не зобов`язує громадянина визначати місце розташування земельної частки (паю) при поданні заяви про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), а тому невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, в межах спірних правовідносин не є та не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

При цьому, суд відмічає, що безпосередньо до повноважень сільських, селищних, міських рад в частині виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) відноситься уточнення місця розташування, межі площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв).

Враховуючи наведене, на переконання суду, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідач діяв не в порядку та не в спосіб, встановлений законом.

Суд наголошує, що Закон №899-IV пов`язує право особи на виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) виключно із наявністю у такої особи права на земельну частку (пай), яке підтверджено документами, визначеними у статті 2 Закону №899-IV.

Разом з тим, при вирішенні спору по суті суд залишає поза увагою всі доводи відповідача в частині того, що земельна ділянка кадастровий номер 3221985800:03:002:0005 є державною власністю, перебуває в розпорядженні державних органів виконавчої влади та згідно із розпорядженням голови Згурівської районної державної адміністрації №450 від 21.12.2016 передана в оренду на підставі договору оренди землі №24 від 21.12.2016 орендарю для ведення товарного сільського виробництва, оскільки такі доводи та мотиви не покладені ним в основу оскаржуваного рішення.

Водночас додатково в цій частині суд вважає за необхідне наголосити, що договір оренди землі №24 від 21.12.2016 укладений на невизначений строк, терміном до моменту отримання власниками свідоцтв про право власності на нерухоме майно (пункт 8), що, у свою чергу відповідає положенням частини 3 статті 13 Закону №899-IV і не перешкоджає іншій особі (власнику) витребувати земельну частку (пай) шляхом виділення її в натурі (на місцевості), за наявності документа, що підтверджує право на таку земельну частку (пай).

Також суд відмічає, що у пункті 2 договору оренди №24 від 21.12.2016 зазначено, що об`єктом оренди є земельна ділянка колективної власності загальною площею 10,00 га сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що, у свою чергу суперечить позиції представника відповідача в частині форми власності відповідної земельної ділянки.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 72 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що спірне рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а відтак підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню.

Як наслідок, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії також підлягають до задоволення, з огляду на їх похідний характер.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн. згідно квитанцій №63882 від 29.09.2021 на суму 908,00 грн. та №16216 від 02.09.2021 на суму 908,00 грн.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI) за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою сума судового збору, яка підлягає сплаті становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць працездатних осіб становить: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.

Абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону України Про судовий збір визначено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

При цьому, суд звертає увагу на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Така правова позиція викладена, зокрема в Довідці про аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI Про судовий збір у редакції Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору, затвердженій Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 №2.

При цьому, суд вбачає за доцільне зауважити про те, що такі вимоги мають бути пов`язані одна з одною.

Суд зазначає, що позивачем заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру, оскільки вимога зобов`язального характеру є наслідком протиправності оскаржуваного акта. Звідси слідує, що сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем за подання даного адміністративного позову становить 908,00 грн. Натомість, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., тобто сума судового збору у розмірі 908,00 грн. є переплатою.

Суд роз`яснює позивачу, що за правилами пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи наведене, при розподілі судових витрат в межах даної адміністративної справи в порядку статті 143 КАС України сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 908,00 грн.

Натомість позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право на повернення переплати судового збору у розмірі 908,00 грн. шляхом подання відповідного клопотання до суду.

Питання щодо розподілу судових витрат, понесених на правову допомогу ОСОБА_1 у позовній заяві не порушувалось.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Згурівської селищної ради Броварського району Київської області від 09.04.2021 №363-03-VIII «Про розгляд заяви ОСОБА_1 » про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

3. Зобов`язати Згурівську селищну раду Броварського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) від 10.02.2021 та надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Згурівської селищної ради Броварського району Київської області (07600, Київська область, Згурівський район, селище міського типу Згурівка, вул. Українська, б. 10, код ЄДРПОУ 04360296) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот всім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду складено 10.03.2023.

Суддя Кушнова А.О.