Ухвала суду № 109491993, 09.03.2023, Мар'їнський районний суд Донецької області

202/6357/22

1-кп/237/693/23

УХВАЛА

про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

09.03.2023 року м.Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022050010000440 від 22.07.22 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 404 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

03.11.2022 року до Мар?їнського районного суду Донецької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62022050010000440 від 22.07.22 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 404 КК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ головуючим суддею визначено ОСОБА_1 .

Ухвалою від 04.11.2022 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

По даному кримінальному провадженню відносно обвинуваченого ОСОБА_4 прокурором подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначає, що станом на момент розгляду справи продовжують існувати ризики передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих та ризик вчинити інший злочин. Призначення більш м`яких запобіжних заходів є неможливим, оскільки вони недостатні для запобігання заявленим ризикам.

Прокурор у судовому засіданні подане клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, що наведені в клопотанні.

Обвинувачені проти продовження тримання їх під вартою заперечували.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_5 у судовому засіданні просив не продовжувати обраний відносно його підзахисного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та клопотав про його зміну на більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі. Зауважив, що стороною обвинувачення не наведено жодного доказу про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, ризик впливу на свідків та потерпілого не існує, оскільки потерпілий вже не має претензій до обвинувачених. Також просив врахувати, що його підзахисний готов продовжувати службу в ЗСУ по захисту Батьківщини.

Заслухавши сторони кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, які маються в розпорядженні суду, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши думки сторін кримінального провадження, приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 199 КПК України визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Клопотання прокурора відповідає вимогам ст. 184, 199 КПК України та містить необхідні відомості, які є обов`язковими в розумінні Закону.

Згідно ч. 4 ст.199КПКУкраїни суд розглядає питання продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.199КПКУкраїни клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити, зокрема виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно п.п. 4, 5, 6 ч. 1 ст.184КПКУкраїни клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, і повинно містити, зокрема посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Приписами п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України визначено, що тримання під вартою є одним із видів запобіжного заходу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 177 КПК України виключною та єдиною метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно вимог ст.177 КПК України єдиною та виключною метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обсяг обставин, визначених необхідними для доведення в порядку розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою передбачений ч. 5 ст. 199 КПК України згідно якої слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачених, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора, викладені у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не відпали та існують і на теперішній час з огляду на наступне.

Так, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України у вигляді можливості переховування ОСОБА_4 від суду встановлений судом з врахуванням того, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватись від суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов`язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, коли тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства, які виправдовують попереднє ув`язнення.

Відповідно доп.36рішення «Москаленкопроти України» №37466/04 від 20.05.2010 року Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України у вигляді можливості незаконного впливу ОСОБА_4 на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні знаходить своє об`єктивування в тому, що всі свідки та потерпілі на даній стадії кримінального провадження наразі не допитані у зв`язку з чим обвинувачені з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне можуть чинити тиск на вказаних осіб шляхом їх вмовлянь, підкупу або залякування з метою давати покази на свою користь, оскільки показання вказаних осіб мають значення для встановлення істини у даному кримінальному провадженні, що дає обґрунтовані підстави вважати наявними ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Крім того, ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може вжити заходів самостійно або через інших осіб до знищення документів, що мають значення для кримінального провадження.

Також суд, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 , вчиняючи злочин, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати завдання, що потягне за собою перекладення його обов`язків на інших військовослужбовців, збільшення навантаження на них та посилення загрози їхньому життю. Такі дії ОСОБА_4 , вже є опосередкованим посяганням на життя та здоров`я інших військовослужбовців та фактичним висловленням байдужості до їх безпеки на користь власного страху. З огляду на це, а також те, що обвинуваченому загрожує покарання до 12 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість вчинення останніми злочину, передбаченого ст. 408 КК України («Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез`явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу»).

Одночасно, згідно із практикою Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Суд вважає, що обраний відносно ОСОБА_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиціям ЄСПЛ, зокрема у справі «Самойлович проти України» (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Під час вирішення питання про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою, крім наявності ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує і інші обставини, в тому числі: наявні докази про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання їх винними у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, тобто за ч. 4 ст.404 КК України, яка в розумінні статті 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, вік обвинуваченого, стан їх здоров`я, репутацію, майновий стан, міцність соціальних зв`язків.

Вищевикладені обставини в сукупності свідчать про високі ризики того, що обвинувачений може ухилятися від суду, впливати на достовірність показань свідків та потерпілих по даному кримінальному провадженню, вчинити новий злочин, які в розумінні суду, з урахуванням обставин даної справи, є значними суспільними ризиками, що, в даному випадку, переважають над правом особистої свободи обвинувачених і є достатніми для продовження строку тримання під вартою, який є співмірним із наявними ризиками.

Судом не встановлено стримуючих факторів чи обставин, які б слугували гарантіями уникнення встановлених ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченрнр та усунення зазначених ризиків.

Так само суд вважає, що викладені у своїй сукупності обставини свідчать про відсутність зменшення ризиків та виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, що з урахуванням сутності обвинувачення, створює значні суспільні ризики, які переважать над правом особистої свободи ОСОБА_4 , альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.

За таких обставин, враховуючи, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою наявні, враховуючи особу обвинуваченого, а також зважаючи на доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194, ч. 3 ст. 199 КПК України, враховуючи також і те, що на даний час ризики, які існували при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися та не відпали, а саме з метою запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні та вчинити новий злочин, враховуючи також і те, що більш м`які запобіжні заходи, не в змозі гарантувати належну поведінку обвинувачених та неможливість завершення судового розгляду з об`єктивних підстав, зокрема наразі суд перебуває на стадії підготовчого судового засідання, суд приходить до висновку, що дію запобіжного заходу слід продовжити на шістдесят діб.

Слід також зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 4-р/2019(справа № 3-208/2018(2402/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

У даному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що положення ч. 2 ст. 392 цього Кодексу в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29, частини першої статті 55 Основного Закону України.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз`яснюються його обов`язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків.

У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз`яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув`язнення.

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні у зв`язку з чим слідчий суддя, вважає за можливе визначити кожному окремо розмір застави, який становитиме 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 177, 199, 202, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) строком на 60 діб, тобто до 07.05.2023 року включно.

Розмір застави згідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, визначати у 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 208 000 грн.

Реквізити рахунку для зарахування коштів, внесених у вигляді застави: отримувач коштів ТУ ДСА України в Донецькій області; код отримувача (код за ЄДРПОУ 26288796); банк отримувача ДКСУ, м. Київ; рахунок отримувавча UA828201720355259003000011792.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні обов`язки:

1) прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду;

2) не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

4) утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у цьому кримінальному провадженні, крім проведення слідчих та процесуальних дій;

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Вказані обов`язки, в разі внесення застави, покладаються на обвинуваченого на строк два місяці.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений, вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала суду в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Мар`їнський районний суд Донецької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу, не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1