Рішення № 109489614, 28.02.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2023Справа № 910/10858/20За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України, м. Київ

в інтересах держави в особі

1. Кабінету Міністрів України, м. Київ

2. Міністерства оборони України, м. Київ

до 1. Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій", м. Київ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Київське квартирно-експлуатаційне управління, м. Київ

про визнання недійсним додаткового договору, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Збарих С.М. (посвідчення №064426 від 25.05.2021 року);

від позивача-1: Горова С.Ф. (в порядку самопредставництва);

від позивача-2: Матвіюк М.А. (в порядку самопредставництва);

від відповідача 1: не з`явились;

від відповідача 2: Аракелян Р.Ф. (адвокат за довіреністю від 17.09.2022 року);

від третьої особи: Сажієнко І.О. (в порядку самопредставництва).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.07.2020 року Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (позивач - 1) та Міністерства оборони України (позивач - 2) з позовною заявою про визнання недійсним Додаткового договору №11/06/2 від 11.07.2006 року до Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 року про пайову (дольову) участь у будівництві, укладеного між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НоваТех" (відповідач-2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Додатковий договір №11/06/2 від 11.07.2006 року до Генерального договору №11/06 від 11.07.2006 року не відповідає вимогам Наказу №772 від 08.12.2005 року Міністерства оборони України "Про деякі питання організації будівництва житла" за яким договори пайової участі в будівництві житла для військовослужбовців повинні укладатись виключно від імені Міністерства оборони України, а також спірний договір суперечить ЗУ "Про Збройні Сили України", ЗУ "Про використання земель оборони" та ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/10858/20 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 29.07.2020 року позовну заяву Заступника військового прокурора Центрального регіону України було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

17.08.2020 року прокурором подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

02.09.2020 року від позивача-1 до суду надійшли пояснення, в яких зазначено, що позовна заява ґрунтується на нормах чинного законодавства та підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.10.2020 року.

02.10.2020 року від відповідача-2 до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності та відзив, в якому зазначено, що аргументи прокурора відносно факту відчуження майна не підтверджуються доказами по справі, а відносно спірного договору є лист-погодження від 26.06.2006 року, підписаний заступником Міністра оборони України, що є відповіддю на запит ДП «Управління капітального будівництва та інвестицій» №6/457 від 16.06.2006 року щодо надання погодження на укладення із відповідачем-2 генерального договору. Окрім того, речові права МОУ, КМУ, відповідача-1 та відповідача-2 на земельну ділянку військового містечка не зареєстровані, а МОУ та КМУ не є належними позивачами.

06.10.2020 до суду від позивача-2 надійшло клопотання про залучення Київського квартирно-експлуатаційного управління до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2.

Підготовче засідання 27.10.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному.

16.11.2020 року від прокуратури до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що власником земельної ділянки, що належить до земель оборони, є держава в особі КМУ, який розпоряджається ними. Прокурором також зазначено, що наказ МОУ від 28.12.2005 №772 має міжвідомчий характер та відповідає приписам п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади, що звільняють наказ від державної реєстрації. Щодо спливу строку позовної давності прокурором зазначено, що до даних правовідносин строк позовної давності не застосовуються, оскільки позов має негаторний характер, а допоки зберігається правовий титул, зберігаються повноваження правової охорони та захисту права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України представників сторін було викликано в підготовче засідання на 15.12.2020 о 10:45 год.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 виправлено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/10858/20 допущену технічну описку та постановлено вважати вірним час підготовчого судового засідання 15.12.2020 о 10:15 год.

В підготовчому засіданні 15.12.2020 судом було оголошено перерву до 02.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 залучено до участі у справі Київське квартирно-експлуатаційне управління в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 та відкладено підготовче засідання до 20.04.2021.

17.03.2021 року від відповідача-1 до суду надійшов відзив, в якому зазначено аналогічну позицію, викладену відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи 02.10.2020 року.

22.03.2021 року прокурором подано до суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, в яких викладена аналогічна позиція, зазначена у поясненнях, долучених до матеріалів справи 16.11.2020 року.

30.03.2021 року від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження укладення між МОУ та відповідачем-1 Договору про спільну забудову земельних ділянок чи надання МОУ такої згоди на забудову після підписання Генерального договору 11.07.2006 року. Земельна ділянка, яка підлягає забудові згідно додаткового договору до Генерального договору не перебуває та не перебувала у власності чи в користуванні відповідача-1, що виключало його право розпоряджатися нею на власний розсуд укладаючи щодо неї правочини.

В підготовчому засіданні 20.04.2021 судом було оголошено перерву до 27.04.2021.

Ухвалою від 27.04.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.07.2021 року.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці ухвалою від 29.06.2021 року судове засідання в справі із 06.07.2021 року перенесено на 27.07.2021 року.

В судовому засіданні 27.07.2021 року в справі оголошено перерву до 12.10.2021 року.

В судовому засіданні 12.10.2021 року в справі оголошено перерву до 23.11.2021 року.

В судовому засіданні 23.11.2021 року в справі оголошено перерву до 08.02.2022 року.

В судовому засіданні 08.02.2022 року в справі оголошено перерву до 05.04.2022 року.

Судове засідання 05.04.2022 року не відбулось у зв`язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168) та продовженням строку дії воєнного стану згідно Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 №7300, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року, а також продовженням 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2022 судове засідання у справі призначено на 02.08.2022.

В судовому засіданні 02.08.2022 судом було оголошено перерву до 04.10.2022.

В судовому засіданні 04.10.2022 судом було оголошено перерву до 20.12.2022.

В судовому засіданні 20.12.2022 судом було оголошено перерву до 18.02.2023.

Ухвалою від 09.02.2023 року виправлено в тексті ухвали від 20.12.2022 року технічну описку та зазначено вірну дату засідання - 28.02.2023 року.

В судовому засіданні 28.02.2023 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з позовною заявою в даній справі, прокурор посилався на положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Аналіз змісту ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч. 1, 2 ст. 77 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 року №1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади", до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.

Зі змісту вищенаведених приписів вбачається, що Міністерство є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Разом із тим судом встановлено, що Міністерство оборони України було обізнано про укладення спірного договору, що підтверджується, зокрема, змістом підписаного між Міністерством оборони України та Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року №13383/з, а також Додаткової угоди до нього від 06.08.2009 року №1 з відповідним додатком, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах даної справи.

Проте Міністерство оборони України більш ніж 10 років не вживало ефективних заходів, направлених на захист інтересів держави шляхом усунення порушень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" при укладенні між відповідачами оскаржуваного правочину.

Крім того, у матеріалах справи наявна копія адресованого, зокрема, Міністерству оборони України листа військової прокуратури Центрального регіону України від 30 вересня 2019 року №05/2-450вих19, яким позивача в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено про підготовку позовної заяви у даній справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з даним позовом у порядку частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2006 між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" укладено Генеральний договір про пайову (дольову) участь у будівництві № 11/06 (далі - Договір), предметом якого є дольова (пайова) участь відповідачів у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок міста Києва з введенням їх в експлуатацію згідно додаткових договорів.

Відповідно до п. 2.2. Договору сторони домовились, що Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" виступає в якості замовника-забудовника будівництва об`єктів.

Згідно з п. 2.3.1, 2.3.2 Договору з метою реалізації будівництва об`єктів, відповідачі приймають дольову (пайову) участь у будівництві об`єктів шляхом внесення Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" паю у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, а також шляхом внесення Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" паю у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.

Відповідно до п. 3.2 Договору частки сторін та порядок розподілу загальної площі об`єктів узгоджується сторонами у такому розмірі: Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" - 25% загальної житлової площі та 25% загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об`єкту; Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" - 75% загальної житлової площі, 75% загальної площі автостоянок та 100% всіх інших площ завершеного будівництвом об`єкту.

11.07.2006 між відповідачами було укладено Додатковий договір №11/06/2 (далі - Додатковий договір) до Генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006 року № 11/06, предметом якого є дольова (пайова) участь Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" у будівництві житлового комплексу на 315 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельній ділянці військового містечка №29 у м. Києві по проспекту Повітрофлотському, 30, з введенням його в експлуатацію згідно умов цього договору.

Згідно з п. 2.3 Додаткового договору з метою реалізації будівництва об`єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь в будівництві об`єкту шляхом внесення наступних паїв: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об`єкту в порядку, передбаченому договором; Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" вносить пай у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.

Пунктом 3.2 Додаткового договору сторони погодили наступний порядок розподілу загальної площі об`єкту: Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" - 25% загальної житлової площі та 25% загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об`єкту; Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" - 75% загальної житлової площі, 75% загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об`єкту.

У додатку № 4 до Додаткового договору відповідачами було погоджено схему земельної ділянки, на якій здійснюватиметься будівництво, орієнтовною площею 2,10 га за адресою: проспект Повітрофлотський, 30 у Солом`янському районі міста Києва.

У матеріалах справи наявний лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 24.05.2019 року № 303/6/27/926, відповідно до якого цільове призначення земельної ділянки військового містечка №29 по проспекту Повітрофлотському, 30 у м. Києві - землі оборони, для розміщення і постійної діяльності Збройних Сил України.

Цільове призначення земельної ділянки під військовим містечком №29 - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, Київським КЕУ, Будинкоуправлінням №1 Київського КЕУ, ДП МОУ «Готель «Козацький».

На підставі рішення КМР від 10.09.2015 №958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок, зокрема, за адресою: просп. Повітрофлотський, 30 у Солом`янському районі міста Києва Міністерству оборони України для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд військового містечка №29, за результатом проведення робіт по яким земельні ділянки сформовані те зареєстровані в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Аналогічні за змістом положення містила ст. 176 Господарського кодексу України у редакції, що була чинною на час укладення спірного договору, за якими суб`єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб`єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.

Як було зазначено вище, за умовами п. 2.3 Додаткового договору з метою реалізації будівництва об`єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь в будівництві об`єкту шляхом внесення наступних паїв: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об`єкту в порядку, передбаченому договором. Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" вносить пай у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.

Під ділянкою згідно з п. 1.1 Додаткового договору розуміється земельна ділянка орієнтовною площею 2,1 га, яка розташована по проспекту Повітрофлотському, 30 у м. Києві, схема якої наведена у Додатку № 4 до цього Договору, і яка підлягає відведенню для будівництва Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" рішенням Київської міської ради.

Суд звертає увагу, що правом користування є юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості, яка є однією з трьох класичних правомочностей власника.

Зважаючи на викладене, використання земельної ділянки не може вважатися немайновим правом, як це зазначено в оскаржуваному договорі, оскільки користування такою ділянкою є речовим правом та повинно здійснюватися на певній правовій підставі.

Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех", крім іншого, вказувало на те, що Міністерство оборони України за укладеним з Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" Договором від 24.11.2008 року №13383/з надало останньому спірну земельну ділянку для здійснення її забудови із залученням коштів третіх осіб.

Проте такі посилання визнаються судом необґрунтованими з огляду на таке.

З п. 3.1 Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року №13383/з, з урахуванням додаткової угоди до нього від 06.08.2009 року № 1 з відповідним додатком, вбачається, що Міністерство оборони України у визначеному законом порядку зобов`язалося відмовитись від права користування земельними ділянками, визначеними у додатку № 1 до даного договору (у тому числі від права користування спірною земельною ділянкою), та сприяти в оформленні Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" документації, необхідної для зміни цільового призначення кожної земельної ділянки, прийнятті Київською міською радою рішень щодо надання Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" земельних ділянок під будівництво житла та укладенні Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" з Київською міською радою договорів оренди земельних ділянок.

Зі змісту наведених положень Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року №13383/з вбачається, що Міністерство оборони України не відчужувало на користь Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" спірну земельну ділянку (яка належить до земель оборони) чи будь-які права на неї, а лише зобов`язалося сприяти наведеному відповідачу в оформленні документації, необхідної для зміни цільового призначення земельної ділянки, та прийнятті Київською міською радою рішення щодо надання її Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" під будівництво житла.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку та прийняття Київською міською радою відповідного рішення щодо надання її Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій".

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" на наявність у Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень на укладення спірного договору та передачу в спільну діяльність земельної ділянки, що підтверджується погодженням Міністерства оборони України на укладення спірного договору, наданим резолюцією від 25.06.2006 року, не беруться судом до уваги, оскільки зазначене погодження (копія якого наявна у матеріалах справи) не містить будь-яких вказівок про надання Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" на певному речовому праві спірної земельної ділянки, а також містить застереження про можливість укладення спірного договору лише згідно з вимогами чинного на той час законодавства.

Інші докази, які свідчать про наявність у Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на момент підписання Додаткового договору від 11.07.2006 року №11/06/02, у матеріалах справи відсутні.

Згідно з ст. 77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному ст. 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

На момент укладення між відповідачами спірного Додаткового договору чинною була редакція ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", якою було визначено вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях. Передача земель оборони в якості пайового внеску в житловій забудові законодавством, чинним на момент укладення оскаржуваного правочину, передбачено не було.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України при розгляді аналогічних спорів, що виникали у спірний період, та викладена у постановах від 23 грудня 2008 року в справі № 3-5534к08, від 23 грудня 2008 року в справі № 3-5546к08. Крім того, вказана правова позиція висвітлена у пункті 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про прийняття уповноваженим органом відповідного рішення по відведенню вищенаведеної земельної ділянки для будівництва як до укладення спірного договору, так і після його підписання, що свідчить про відсутність у Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень на передачу прав на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для передачі в спільну діяльність прав на спірну земельну ділянку, і така передача суперечить нормативним законодавчим приписам, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо визнання недійсним Додаткового договору від 11.07.2006 року № 11/06/02 до укладеного між відповідачами Генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006 року № 11/06.

При цьому, відповідачем-2 заявлено про застосування судом спливу строку позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, зазначивши, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, наведеного у ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перевіривши матеріали справи, судом не встановлено, а відповідачами не доведено того, що Міністерство оборони України було обізнано зі змістом укладеного відповідачами спірного Додаткового договору, а також Додаткової угоди до нього.

Навпаки, обставини використання земельної ділянки військового містечка за призначенням спростовують доводи відповідачів про обізнаність Міністерства оборони України, яке не є стороною спірних договорів, про порушення прав землекористування.

Відтак, матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили, що трирічний строк позовної давності сплинув на момент звернення з позовом за захистом права землекористування, а тому в суду відсутні підстави застосовувати правові наслідки спливу позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності та враховуючи зазначені вище судом обставини про обґрунтованість заявлених позовних вимог, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не впливають на вищенаведені висновки суду.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову в повному обсязі.

Судовий збір у розмірі 2 102,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Додатковий договір від 11 липня 2006 року №11/06/2 до Генерального договору №11/06 від 11 липня 2006 року про пайову (дольову) участь у будівництві, укладений між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" (ідентифікаційний код 32000085, адреса: 04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 59) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" (ідентифікаційний код 31237563, адреса: 03162, місто Київ, бульвар Ромена Ролана, будинок 4-Б).

3. Стягнути з Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" (ідентифікаційний код 32000085, адреса: 04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 59) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (ідентифікаційний код 38347014, адреса: 01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8) суму судового збору в розмірі 1 051,00 грн (одна тисяча п`ятдесят одна гривна 00 копійок).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" (ідентифікаційний код 31237563, адреса: 03162, місто Київ, бульвар Ромена Ролана, будинок 4-Б) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (ідентифікаційний код 38347014, адреса: 01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8) суму судового збору в розмірі 1 051,00 грн (одна тисяча п`ятдесят одна гривна 00 копійок).

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 10.03.2023 року.

Суддя С. МОРОЗОВ