Рішення № 109489544, 13.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2023Справа № 910/14348/22Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Швець Юлії Володимирівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк»

про стягнення 129 124,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Швець Юлії Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк» про стягнення 129 124,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди № 237 від 01.11.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14348/22, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

17.01.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.02.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній із посиланням на обставини, спричинені воєнним станом, просить суд визнати поважними причини пропуску процесуального строку, встановленого судом в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.12.2022, на подання відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

За приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на характер наведених позивачем обставин в обґрунтування пропуску процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву, а також незначний пропуск такого строку, суд вважає за необхідне поновити позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив.

01.03.2023 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шейк» (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Швець Юлією Володимирівною (суборендар) було укладено договір суборенди № 237 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування частину нежилого приміщення (надалі - приміщення), яке знаходиться в Торговельно-розважальному центрі «МАГЕЛАН» (надалі - ТРЦ «МАГЕЛАН»), розташованому за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б.

Загальна площа приміщення, яке передається в суборенду, складає 96,00 кв.м. (п. 1.2. Договору).

За положеннями п. 2.1. Договору строк суборенди у відповідності до умов цього Договору починається з дати передачі приміщення та підписання сторонами Акту приймання-передачі приміщення в суборенду суборендарю і закінчується в момент підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення) приміщення орендарю.

Відповідно до п. 2.2. Договору приміщення передається в суборенду за Актом приймання-передачі приміщення (Додаток № 4), який підписується сторонами не пізніше 01.11.2017.

При припиненні дії цього Договору суборендар зобов`язаний повернути приміщення орендареві за Актом приймання-передачі (повернення) приміщення не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дня припинення дії Договору. При цьому суборендар зобов`язаний припинити здійснювати свою комерційну діяльність в приміщенні в день припинення дії цього Договору (п. 2.3. Договору).

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що за користування приміщенням суборендар сплачує орендареві суборендну плату, а також компенсує комунальні та експлуатаційні витрати у розмірі та на умовах, визначених цим Договором. Суборендна ставка (суборендна плата за 1 кв.м. приміщення) на момент укладання цього Договору становить 670,83 грн, крім цього ПДВ (20%) - 134,17 грн, а всього з ПДВ - 805,00 грн.

Суборендар сплачує орендареві суборендну плату за кожен місяць користування приміщенням за цим Договором у сумі, що обчислюється: суборендна плата = суборендована площа помножена на суборендну ставку на день виставлення рахунку-фактури (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору суборендна плата та інші платежі, передбачені Договором, підлягають сплаті з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі приміщення до моменту фактичного повернення приміщення орендареві за Актом приймання-передачі (повернення) приміщення.

Пунктом 3.7. Договору сторони узгодили, що не пізніше 10 (десяти) банківських днів з дня укладення цього Договору суборендар зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок орендаря, в якості забезпечення виконання суборендарем його зобов`язань за цим Договором, грошові кошти у розмірі 129 124,80 грн, в тому числі ПДВ (20%) - 21 520,80 грн (надалі - забезпечувальний платіж), які при належному виконанні суборендарем зобов`язань будуть зараховані в рахунок оплати суборендної плати за останній місяць суборенди приміщення. Будь-які проценти на забезпечувальний платіж не нараховуються.

У разі дострокового припинення дії цього Договору з вини суборендаря, перерахований у відповідності до Договору забезпечувальний платіж суборендарю не зараховується та не повертається, а вважається штрафною санкцією за порушення умов цього Договору і залишається у розпорядженні орендаря (п. 3.8. Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту укладення його сторонами та діє до 30.10.2020 включно, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 8.1. Договору).

Відповідно до п. 8.8.1. Договору (у редакції Додаткової угоди № 1 від 01.12.2017 до Договору) зміна власника приміщення (ТРЦ) не є підставою для припинення цього Договору чи зміни його умов. У разі зміни власника приміщення (ТРЦ) Договір продовжує діяти на умовах, визначених цим Договором, з урахуванням всіх додатків, додаткових угод до цього Договору.

Згідно з п. 10.4. Договору (у редакції Додаткової угоди № 1 від 01.12.2017 до Договору) суборендар повідомлений, що приміщення передано в іпотеку Публічному акціонерному товариству «СБЕРБАНК» (ідентифікаційний код 25959784).

Додатком №1 від 01.11.2017 до Договору сторони погодили план-схему розташування приміщення в ТРЦ.

Додатком №2 від 01.11.2017 до Договору сторони погодили технічний стан приміщення.

Додатком №3 від 01.11.2017 до Договору сторони погодили перелік комунальних та експлуатаційних витрат.

Додатком № 4 від 01.11.2017 до Договору сторонами підписано Акт приймання-передачі приміщення.

Додатком №5 від 01.11.2017 до Договору сторонами узгоджено правила та положення ТРЦ «МАГЕЛАН» про здійснення діяльності орендарями, а саме: графік роботи, порядок здійснення комерційної діяльності, використання приміщення, поточний ремонт, присутність персоналу в ТРЦ, приймання та відвантаження товару, інформаційна вивіска, освітлення та прибирання приміщень та видалення відходів, реклама та маркетингова діяльність, гучномовці, гігієна харчування, заборона куріння, вживання алкоголю, техніка безпеки та перша допомога, штрафні санкції.

Додатком №6 від 01.11.2017 до Договору сторонами підписано дозволене використання.

Судом встановлено, що 01.11.2017 сторонами підписано Акт приймання-передачі приміщення, який є Додатком № 4 до Договору, згідно з яким орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду приміщення загальною площею 96,00 кв.м.

На виконання п. 3.7. Договору суборендар (позивач) сплатив орендарю (відповідачу) забезпечувальний платіж у розмірі 129 124,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 13 від 10.11.2017, наявного у матеріалах справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неможливість використання орендованого приміщення та здійснення підприємницької діяльності у червні 2018 року, у зв`язку з тим, що вхід до ТРЦ, зокрема, з 01.06.2018 на 02.06.2018 був заблокований. Водночас, позивач зазначає, що оскільки АТ «СБЕРБАНК» 19.12.2017 звернув стягнення на предмет іпотеки та передав ТРЦ в управління Товариству з обмеженою відповідальністю «БРОНКС СТАЙЛ», останній витребував від позивача укладення нового договору оренди на інших умовах, ніж ті, що були передбачені Договором, однак позивач відмовився від укладення нового договору.

При цьому, позивач зазначає, що не був повідомлений в установленому законодавством порядку про вступ АТ «СБЕРБАНК» у зобов`язання за Договором, жодних договорів про заміну сторони у Договорі не було укладено. Враховуючи, що новий власник ТРЦ «МАГЕЛАН» - АТ «СБЕРБАНК» не набув прав боржника у встановленому законодавством порядку, що було обумовлено Договором, позивач вважає, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення забезпечувального платежу у розмірі 129 124,00 грн.

Разом з тим, позивач зазначає, що 18.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОНКС СТАЙЛ» та іншим орендарем було укладено договір оренди № 14/06-17, за умовами якого в користування нового орендаря передано приміщення, яким раніше користувався позивач за Договором суборенди.

Таким чином, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та зміною управителя спірного приміщення, посилаючись на відсутність визначених пунктами 3.7., 3.8, 8.2. Договору підстав для не повернення орендарем забезпечувального платежу, позивач зазначає, що сплачений ним згідно з платіжним дорученням № 13 від 10.11.2017 платіж у розмірі 129 124,00 грн безпідставно перебуває у розпорядженні відповідача, з огляду на що на адресу останнього 28.10.2021 було направлено претензію від 25.10.2021 із вимогою повернути забезпечувальний платіж у вказаній сумі протягом семи календарних днів від дня отримання цієї претензії відповідачем.

У зв`язку з тим, що зазначена претензія щодо повернення забезпечувального платежу залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відповідач, у свою чергу, проти задоволення заявлених позовних вимог заперечує, зазначаючи, що викладені у позовній заяві обставини не відповідають дійсності, оскільки позивачем неналежно виконувались умови Договору в частині здійснення оплати за користування приміщенням, а саме: останню плату здійснено лише за квітень 2018 року, в той час як за травень та червень 2018 року позивачем кошти за користування приміщенням відповідачу не перераховувались. Крім того, позивачем не доведено заподіяння йому перешкод у користуванні приміщенням у червні 2018 року, більше того, про існування яких-небудь перешкод позивач відповідача не повідомляв, як і не звертався до відповідача з повідомленням про звільнення приміщення за Актом приймання-передачі (повернення) приміщення, як це визначено умовами п. 2.3. Договору.

Також відповідач зазначає, що з 01.06.2018 на 02.06.2018 було захоплено лише офісні приміщення ТРЦ «МАГЕЛАН», в той час як всі торгові приміщення, у тому числі орендоване позивачем, не були заблокованими.

Як вказує відповідач, оскільки умовами Договору не передбачено його припинення у разі звернення стягнення на предмет іпотеки - ТРЦ «МАГЕЛАН», як і не передбачено повернення забезпечувального платежу суборендарю за обставин, які склались між сторонами, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Суд встановив, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами підписано Акт приймання-передачі приміщення, який є Додатком №4 від 01.11.2017 до Договору, на підставі якого, орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду приміщення загальною площею 96,00 кв.м. Приміщення розташоване в нежитлових приміщеннях першого поверху ТРЦ «МАГЕЛАН», розташованого за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б.

На виконання п. 3.7. Договору суборендар (позивач) сплатив орендарю (відповідачу) забезпечувальний платіж у розмірі 129 124,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 13 від 10.11.2017.

У порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, 19.12.2017 Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" набуло право власності на предмет іпотеки, зокрема, на спірне орендоване приміщення, що підтверджується інформаційною довідкою з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно № 274242353 від 10.09.2021. Дані обставини також встановлені судами у справі № 910/12929/18, а тому в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, що умовами п. 1.7. Додаткової угоди № 1 від 01.12.2017 до Договору виключено пункт 10.6. Договору, яким передбачалось, що відповідно до ст. 770 Цивільного кодексу України Договір припиняється у разі звернення стягнення на приміщення іпотекодержателем.

Водночас, вказаною додатковою угодою Договір доповнено пунктом 8.8.1., відповідно до якого зміна власника приміщення (ТРЦ) не є підставою для припинення цього Договору чи зміни його умов. У разі зміни власника приміщення (ТРЦ) Договір продовжує діяти на умовах, визначених цим Договором, з урахуванням всіх додатків, додаткових угод до цього Договору.

Позивач вказує, що до нього звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «БРОНКС СТАЙЛ» із повідомленням укласти новий договір оренди, оскільки останнє 05.06.2018 отримало від АТ «СБЕРБАНК» в управління ТРЦ «МАГЕЛАН», на підтвердження чого позивачем долучено копію договору оренди № 14/06-17 від 18.06.2018, укладеного між вказаним товариством та ФОП Пустовіт Г.І.

При цьому, суд зазначає, що доказів звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОНКС СТАЙЛ» до позивача стосовно укладення нового договору оренди приміщення матеріали справи не містять.

Також суд вважає, що наданий договір оренди № 14/06-17 від 18.06.2018 у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не є належним доказом та не може бути взятий до уваги, оскільки не стосується правовідносин, що виникли між сторонами даного спору.

Оскільки укладеним між сторонами даного спору Договором не передбачено умови щодо його припинення у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, враховуючи умови п. 8.8.1. Договору, а також відсутність відомостей про визнання у судовому порядку даного Договору недійсним, у суду наявні підстави вважати, що на час існування спірних правовідносин - у червні 2018 року, спірний Договір суборенди не був припинений в установленому законом порядку.

Разом з тим, судом враховуються висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.09.2019 у справі № 910/12929/18, у якій суд зазначив, що не зважаючи на зміну власника ТРЦ «Магелан», у відповідача (ТОВ «Шейк») наявні правові підставі як в орендаря для користування спірним майном (у тому числі, шляхом передачі орендованого майно в суборенду) на підставі Договору найму, укладеного 01.02.2017 між ДП «Край Проперті» як наймодавцем та ТОВ «Шейк» як наймачем, за умовами якого наймач отримав у строкове платне користування частину нежилого приміщення, яке знаходиться в ТРЦ «Магелан», що розташований за адресою: м. Київ, пр-т. Академіка Глушкова, 13Б.

Також позивач зазначає, що у зв`язку зі здійсненням перешкод у користуванні ним орендованим приміщенням, він був вимушений звільнити таке приміщення, однак доказів на підтвердження таких обставин, зокрема, відповідних актів, доказів звернення до орендаря, а також до правоохоронних органів з метою усунення перешкод у використанні об`єкта суборенди, позивачем не надано, що унеможливлює встановленням судом фактичних обставин, зазначених в позовній заяві.

Зі змісту ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України моментом припинення договору найму будівлі або іншої нерухомої споруди є момент підписання відповідного акта, яким оформлюється повернення наймачем предмету такого договору.

Аналогічне положення закріплено сторонами в пункті 2.3 Договору.

Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що спірне майно було повернуто позивачем відповідачу згідно приписів чинного законодавства та умов Договору, шляхом двостороннього підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі.

Щодо доводів позивача про відсутність визначених Договором підстав для утримання відповідачем забезпечувального платежу у розмірі 129 124,00 грн, суд зазначає таке.

Так, позивач вказує, що ним належно виконувались умови Договору щодо здійснення всіх платежів за Договором з листопада 2017 року по травень 2018 року, що не заперечується відповідачем, за винятком сплати позивачем коштів за травень 2018 року.

Відповідач вказує, що останню оплату за Договором позивач здійснив лише за квітень 2018 року, в той час як в подальшому будь-які платежі ним не здійснювались, що свідчить про порушення позивачем умов Договору та відсутність підстав для повернення відповідачем суми забезпечувального платежу.

На спростування зазначених доводів відповідача, позивачем до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 121 від 13.04.2018 на суму 77 280,00 грн за оренду приміщення у травні 2018 року, у призначенні платежу якого вказано: «аренда трав 18 согл сч № от 01.04.18г догов №81 от 01.03.17 в т. (ЗВ4406)».

Однак, судом не може бути прийняте дане платіжне доручення в якості належного доказу у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати орендної плати за Договором за травень 2018 року, оскільки у призначенні платежу вказано інший договір.

Водночас, судом критично оцінюється наданий позивачем лист вих. № 2 від 14.02.2023 «Про уточнення призначення платежу», оскільки такий лист направлено на адресу відповідача вже під час судового розгляду даної справи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 3.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22, (надалі - Інструкція,) платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Згідно з додатками 3, 9 Інструкції одним із реквізитів платіжного доручення є "Призначення платежу", який заповнюється з урахуванням установлених главою 3 Інструкції вимог.

Відповідно до п. 3.7 Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок визначення повної та достовірної інформації щодо сплачених ним коштів та підставу їх перерахування за платіжним дорученням № 121 від 13.04.2018.

У випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку.

Враховуючи викладене, оскільки матеріали справи не містять згоди позивача на зміну призначення платежу у платіжному дорученні № 121 від 13.04.2018, суд доходить до висновку, що вказане платіжне доручення не може бути визнане судом належним та допустимим доказом на підтвердження сплати позивачем орендної плати за травень 2018 року.

Суд зауважує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18).

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).

За положеннями ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву ст. 79 названого Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Верховним Судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Враховуючи викладене вище, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням подані сторонами в матеріали справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не повернув у встановленому законодавством та договором порядку відповідачу орендоване приміщення, не довів факту невиконання зобов`язань відповідачем та належного виконання власних зобов`язань за Договором, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача забезпечувального платежу у сумі 129 124,00 грн відсутні.

Інші доводи, на які посилався позивач під час розгляду даної справи, також не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Швець Юлії Володимирівни про стягнення 129 124,00 грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 13.03.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко