Рішення № 109488032, 13.03.2023, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3865/23

Провадження № 2-а/522/153/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Науменко А.В.

за участю секретаря судового засідання Звонецької І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове видворення за межі території України, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси звернулось Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області з позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове видворення за межі території України.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначено,що 23.02.2023 співробітниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України було доставлено до підрозділу ГУ ДМС в Одеській області за адресою: вул.. Преображенська, 64, м. Одеса, особу, який назвався громадянином Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В результаті проведеної перевірки відібраних пояснень у відповідача встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив правила перебування іноземців в Україні - проживав без документів на право проживання в Україні.

Під час проведення процедури ідентифікації з числа документів відповідач пред`явив посвідчення водія серії НОМЕР_1 (термін дії документу: 29.07.2015 29.07.2045) видане Центр ДАІ 5113, країна походження Грузія).

Під час виявлення у відповідача були відсутні паспортні документи країни громадянської належності (Грузія), у тому числі для виїзду за кордон, або інші документи, що посвідчують особу чи встановлюють правовий статус на території України відсутні.

Відповідно до перевірки по електронним базам даних ДМС (ЄІАС УМП та міжвідомча інформаційно-телекомунікаційна система «Аркан-ДМС») будь-які відомості стосовно відповідача не виявлені.

ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України знаходиться не законно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має. На момент виявлення паспортний документ у відповідача був відсутній.

23.02.2023 за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 009569 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 23.02.2023 ПН МОД № 009664 був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн.

23.02.2023 співробітниками Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області було затримано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до протоколу про адміністративне затримання МОД 000206.

На підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».

Під час здійснення ідентифікації відповідача Головним управлінням ДМС в Одеській області було встановлено, що відповідно до висновку від 15.12.2008 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україні. Відповідно до зазначеного висновку вказано, що ОСОБА_1 є особою без громадянства.

Відповідно до службової записки головного спеціаліста відділу міграційного контролю управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області від 24.02.2023 № 5100.5.7/3601-23 ОСОБА_3 , 24.02.2023 ним було наручно передано лист Консулу консульства Грузії в Україні у м. Одеса (лист від 23.02.2023 № 5100.5.7-1967/51.3-23) стосовно громадянина Грузії на установчі дані ОСОБА_1 (лат. BERYLAVA VARLAM) відповідно до якого просили підтвердити чи спростувати факт належності до громадянства Республіки Грузії. Під час бесіди Консул Грузії в усній формі повідомив, що вищезазначений громадянин не є громадянином Республіки Грузії. Письмова відповідь буде надана протягом 2- тижнів у зв`язку з необхідністю направлення відповідних запитів до компетентних органів Республіки Грузія.

Враховуючи викладене, ГУ ДМС в Одеській області не має можливості встановити країну громадянської належності позивача та зазначає в адміністративному позові його як особу без громадянства.

Відомості про перебування на території України на законних підставах у Відповідача відсутні, що вказує на грубе порушення з боку відповідача норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відомостей про перетин кордону України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні. З моменту потрапляння на територію України відповідач не вчинив жодних спроб для легалізації власного становища.

Відповідач був затриманий працівниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та доставлений до ГУ ДМС в Одеській області за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме проживав без документів на право проживання в Україні.

У Відповідача відсутній паспорт або будь який інший документ, що підтверджує його особу.

З відповідною заявою, а також з заявою про визнання біженцем, чи особою яка потребує додаткового захисту відповідач не звертався.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.02.2023 року вирішено затримати ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення ідентифікації та примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 23.08.2023 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Враховуючи викладене, позивач наполягає на тому, що Відповідач підлягає примусовому видворенню за межі території України на підставі постанови адміністративного суду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси 25 лютого 2023 року провадження по справі відкрито.

03 березня 2023 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку зі зверненням до суду з позовом з порушенням строків.

У Відзиві на позов представник відповідача надав відповідні докази, заявив про міцні соціальні зв`язки відповідача на території України, а саме проживання в Одесі його матері, сестри та дітей які є громадянами України. Наполягав на тому, що Міграційна служба не вручила та не повідомила належним чином про скасування посвідки про постійне проживання з 2008 року. Вказав на порушення звернення до суду з позовом без попереднього оформлення Міграційною службою Рішення про повернення та примусове повернення.

У судове засідання призначене на 13 березня 2023 року сторони з`явились.

Під час судового засідання позивач наполягав на задоволенні позову. Пояснив, що Міграційна служба створена у 2011 році, не є правонаступником органу який приймав рішення про скасування посвідки на постійне проживання відповідача у 2008 році. Також пояснив, що згідно усталеної практики Верховного Суду наявність дітей громадян України у іноземця не звільняє його від відповідальності за невиконання вимог міграційного законодавства України. Також вказав на практику, що прийняття рішення про примусове видворення не є обов`язковим, тому як в даному випадку на відповідача покладений обов`язок добровільно виїхати в місячний строк згідно ч. 3 ст. 13 ЗУ «Про міграцію». Наполягав на тому, що відповідач за хронологією обставин, які підтверджуються документами та власними поясненнями відповідача достеменно знав як найменш з 2017 року про скасування посвідки на постійне проживання за наслідком чого він не зміг внести відомості до актового запису про народження дітей як батька. Вказав, що фактично ОСОБА_1 незаконно знаходиться на території України. Поставив під сумнів доводи відповідача та адвоката, що останній з поважних причин до 2023 року не оформив будь-які документи щодо законного перебування на території України. Заперечував доводам представника відповідача та послався на відсутність доказів щодо звернення відповідача до органів міграційної служби після 2017 року за оформленням виду на проживання. Наполягав на тому, що слід звернути увагу на особу відповідача та його затримання з метою ідентифікації та забезпечення подальшого видворення на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.02.2023 року.

Відповідач під час судового засідання заперечував проти задоволення позову з підстав зазначених у Відзиві, підтримав свого представника. Зазначив, що дізнався він про скасування посвідки на постійне проживання лише у 2017 році та за наслідком чого не зміг оформити себе як батька двох дітей які народились в Україні. Вказав що не одружений офіційно. В Україні у м. Одесі проживають його рідні мати та сестра які вже отримали громадянство України.

Дослідивши матеріли справи суд приходить до наступних висновків.

Щодо клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.

Представник відповідача Байло Є.С. в відзиві на адміністративний позов від 03.03.2023 зазначає, що «даним документом підтверджується, що ОМУ ГУ МВС України в Одеській області станом на 14.05.2007 достовірно володіло інформацією про те, що ОСОБА_1 з 2000 року по 2006 рік відбував покарання за тяжке кримінальне правопорушення, про що зазначено у рішенні цього органу».

Слід зазначити, що вказані доводи не мають жодного відношення до справи № 522/3865/23, оскільки предметом спору в зазначеній адміністративній справі є саме примусове видворення відповідача, а не оскарження рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15.12.2008.

Окрім цього, ГУ ДМС в Одеській області не є структурним чи територіальним підрозділом ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.

Згідно з Положенням про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 за № 844, Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб був урядовим органом, що функціонував у системі МВС України. Департамент, управління (відділи) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб головних управлінь, управлінь МВС в АР Крим, областях, у м. Києві та м. Севастополі, відділи (сектори) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міських, районних управлінь, відділів МВС, пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становили службу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, керівником якої був Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Вищевказана Постанова Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 за№ 844 втратила чинність з 18 квітня 2011 року одночасно з набранням чинності Указом Президента України «Питання Державної міграційної служби України» від 06.04.2011 за № 405/2011.

На виконання Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Кабінетом Міністрів України видано Постанову від 28.03.2011 за № 346 «Про ліквідацію урядових органів», якою було ліквідовано Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Указом Президента України «Питання Державної міграційної служби України» від 06.04.2011 за № 405/2011 усі функції, які раніше виконували Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство культури України, Державний комітет України у справах національностей та релігій з набранням чинності цим Указом та завершення формування системи органів були передані до повноважень Державної міграційної служби України по завершенні формування системи її органів.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 20.08.2014 № 360 Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Враховуючи викладене, фактично відбулася ліквідація Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб як урядового органу державного управління та його структурних підрозділів на місцях з переданням функцій іншому знов створеному урядовому органу - Державній міграційній службі України.

Беручи до уваги вищенаведене, Державна міграційна служба України не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а створена як орган владних повноважень з тими ж функціями.

Згідно з Постановою Кабінету міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби» від 15.06.2011 № 658, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області є територіальним органом Державної міграційної служби України.

Відповідно до пункту 7 Положення про Головне управління затвердженого наказом Державної міграційної служби України від 07.05.2021 № 70, Головне управління здійснює свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні підрозділи, а також шляхом взаємодії з пунктами тимчасового розміщення біженців, пунктами тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, та центрами надання адміністративних послуг.

Тому, в даному випадку, ГУ ДМС в Одеській області є територіальним органом ДМС, який розпочав свою діяльність з 01.08.2012 та не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДМС в Одеській області не приймало рішення про скасування відповідачу дозволу на імміграцію та не вчиняло дій щодо вилучення посвідки на постійне проживання та взагалі його основні завдання, функції та повноваження ДМС були визначені лише 06.04.2011.

Враховуючи викладене, твердження представника відповідача про те, що ГУ ДМС в Одеській області було відомо про факт порушення закону відповідачем й не чинили дій щодо запобігання такого порушення, а тому наявні підстави вважати, що строк звернення до суду сплив, є необґрунтованими. Всі доводи представника відповідача про пропуск строку звернення до суду з даним адміністративним позовом ґрунтується виключно на посиланнях про володіння ОМУ ГУ МВС України в Одеській області інформацією про порушення, однак обґрунтування про володіння інформацією ГУ ДМС в Одеській області в відзиві на адміністративний позов не зазначено.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Головним управлінням ДМС в Одеській області було виявлено ОСОБА_1 лише 23.02.2023, що дає підстави стверджувати, що строк для подання адміністративного позову розпочинається з 23.02.2023 та закінчується 23.05.2023. Звернення до Приморського районного суду відбулось 27.02.2023, тобто в рамках визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України.

Суд вважає, що строк на звернення до суду з адміністративним позовом пропущено не було, враховуючи те, що відповідач ухиляється від виїзду з території України, в добровільному порядку не залишив територію України після скасування дозволу на імміграцію.

Твердження представника відповідача про не повідомлення ОСОБА_1 про скасування дозволу на імміграцію спростовується наявними матеріалами справи. Відповідно до листа відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ОМУ ГУ МВС України в Одеській області від 16.12.2008 № 30/2911вх, ОСОБА_1 повідомлено про те, що 12.12.2008 було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію. Зазначений лист було направлено за адресою: АДРЕСА_1 , де як зазначає представник відповідача постійно проживає ОСОБА_1 .

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову в клопотанні про залишення позову без розгляду.

Матеріалами справи встановлено, що 23.02.2023 співробітниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України було доставлено до підрозділу ГУ ДМС в Одеській області за адресою: за адресою: вул.. Преображенська, 64, м. Одеса, особу, який назвався громадянином Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В результаті проведеної перевірки відібраних пояснень у відповідача встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив правила перебування іноземців в Україні - проживав без документів на право проживання в Україні.

Під час проведення процедури ідентифікації з числа документів відповідач пред`явив посвідчення водія серії НОМЕР_1 (термін дії документу: 29.07.2015 29.07.2045) видане Центр ДАІ 5113, країна походження Грузія).

Під час виявлення у відповідача були відсутні паспортні документи країни громадянської належності (Грузія), у тому числі для виїзду за кордон, або інші документи, що посвідчують особу чи встановлюють правовий статус на території України відсутні.

Відповідно до перевірки по електронним базам даних ДМС (ЄІАС УМП та міжвідомча інформаційно-телекомунікаційна система «Аркан-ДМС») будь-які відомості стосовно відповідача не виявлені.

ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України знаходиться не законно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має. На момент виявлення паспортний документ у відповідача був відсутній.

23.02.2023 за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 009569 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 23.02.2023 ПН МОД № 009664 був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн.

23.02.2023 співробітниками Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області було затримано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до протоколу про адміністративне затримання МОД 000206.

На підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».

Під час здійснення ідентифікації відповідача Головним управлінням ДМС в Одеській області було встановлено, що відповідно до висновку від 15.12.2008 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україні. Відповідно до зазначеного висновку вказано, що ОСОБА_1 є особою без громадянства.

Відповідно до службової записки головного спеціаліста відділу міграційного контролю управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області від 24.02.2023 № 5100.5.7/3601-23 ОСОБА_3 , 24.02.2023 ним було наручно передано лист Консулу консульства Грузії в Україні у м. Одеса (лист від 23.02.2023 № 5100.5.7-1967/51.3-23) стосовно громадянина Грузії на установчі дані ОСОБА_1 (лат. BERYLAVA VARLAM) відповідно до якого просили підтвердити чи спростувати факт належності до громадянства Республіки Грузії. Під час бесіди Консул Грузії в усній формі повідомив, що вищезазначений громадянин не є громадянином Республіки Грузії. Письмова відповідь буде надана протягом 2- тижнів у зв`язку з необхідністю направлення відповідних запитів до компетентних органів Республіки Грузія.

Враховуючи викладене, ГУ ДМС в Одеській області не має можливості встановити країну громадянської належності позивача та зазначає в адміністративному позові його як особу без громадянства.

Відомості про перебування на території України на законних підставах у Відповідача відсутні, що вказує на грубе порушення з боку відповідача норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відомостей про перетин кордону України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні. З моменту потрапляння на територію України відповідач не вчинив жодних спроб для легалізації власного становища.

Відповідач був затриманий працівниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та доставлений до ГУ ДМС в Одеській області за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме проживав без документів на право проживання в Україні.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2023 року (справа № 522/3864/23) вирішено позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 про затриманняз метоюідентифікації тазабезпечення примусовоговидворення замежі територіїУкраїни особибез громадянствазадовольнити тазатримати Берулави ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення ідентифікації та примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 23.08.2023 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Судом по вказаній справі було встановлено, що відповідач не ідентифікований та відсутні документи, що посвідчують його особу. У Відповідача відсутній паспорт або будь який інший документ, що підтверджує його особу.

З відповідною заявою, а також з заявою про визнання біженцем, чи особою яка потребує додаткового захисту відповідач не звертався. Також відсутні докази звернення позивача за отриманням довідки про вид на проживання в період з 2008 року до 2023 року. Суд не вбачає поважних причин які-б перешкоджали відповідачу звернутися до міграційної служби за оформленням відповідного документу щодо законного знаходження на території України.

Таким чином, на момент розгляду справи у відповідача відсутні документи, які б давали йому право законно перебувати на території України. Відповідач не звертався до компетентних органів України із заявою про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, відсутні дані, що у країні походження відповідач піддавався переслідуванням за расовими або етнічними ознаками, за політичні або релігійні переконання.

Суд вказує, що відповідач після скасування виду на проживання від 2008 року не виконав вимоги міграційної служби та добровільно не покинув територію України в місячний строк згідно положень ч.2 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» .

Суд враховує,що заматеріалами справивстановлено,що відповідачдостеменно знавпро закінченнядовідки провиду напроживання,але в порушення діючого міграційного законодавства України добровільно не виїхав.

Судом досліджено докази надані представником відповідача, а саме: копія паспорта ОСОБА_5 , Свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (батьком зазначений ОСОБА_1 ) Свідоцтва про народження , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (Батьком зазначено ОСОБА_10 )

Як встановлено вказаним рішенням, позивач зазначив про наступне: «за своє життя отримував як мешканець республіки Грузія у складі СРСР паспорт громадянина СРСР. По даному паспорту громадянина СРСР він в`їхав до України у 1994 році і знаходився в Україні. Був документований довідкою видом на проживання, але був засуджений та відбував покарання в періоди з 1998 по 2006 роки, з 2008 по 2009 роки, та 2010 по 2015 роки. Крім того, вказав, що в проміжках між відбуванням покарання також був обмежений у волі та знаходився у СІЗО. Посилається на це, як на поважну причину чому тільки у2017році дізнався уміграційній службі,що щев 2008році відповіднимрішенням булоскасовано йогоправо навид напроживання.Дізнався вінпро цеу 2017році таза наслідкомчого незміг оформитисебе якбатька двохдітей якінародились вУкраїні.Вказав щоне одруженийофіційно.В Україніу м.Одесі проживаютьйого ріднімати тасестра яківже отрималигромадянство України,але судвраховує,що доказівз цьогоприводу досправи ненадано. Такожвказує,що з2017року звернувсядо міграційноїслужби ззаявою тапотім неодноразовоподавав документищодо повторногооформлення видуна проживання,однак судтакож враховує,що доказівдо справиз цьогоприводу ненадано.»

Щодо посилання представника відповідача на міцні родинні та соціальні зв`язки відповідача суд зазначає наступне.

Суд встановлює, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, факт батьківства або шлюбні відносини на які посилається представник відповідача не спростовує зазначених порушень законодавства.

Верховний Судв постановівід 07.02.2023по справі№ 522/7918/22зазначив,що «Стосовно доводів позивача про перебування у фактичних шлюбних відносинах з громадянкою України ОСОБА_11 , яка чекає від нього дитину, Суд також погоджується з міркуваннями судів попередніх інстанцій, що жодних доказів на підтвердження цих фактів суду надано не було. Більше, указана обставина не може слугувати підставою або виключенням для продовження строку перебування позивача на території України понад 180 днів.

Суд зауважує, що у разі дійсності таких фактів, про які зазначає ОСОБА_12 , він міг скористатись правом на звернення до міграційного органу задля оформлення дозвільних документів, а саме: посвідки на тимчасове або постійне проживання в Україні. Проте, позивач такою можливістю не скористався, що додатково свідчить про суперечливість його слів та дійсних намірів щодо осілості в Україні.

Між тим, Верховний Суд поділяє міркування позивача стосовно ускладнень у виїзді за межі України, які пов`язані із повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України і введенням воєнного стану у зв`язку із цим. Проте, Суд погоджується щодо таких труднощів напочатку вторгнення в Україну, що пов`язано з масштабним відтоком громадян закордон.

Одночасно, Суд поділяє доводи судів попередніх інстанцій, що указаний аргумент нівелюється загальновідомим фактом чисельного виїзду українців та осіб інших національностей, які проживали на території України, закордон з огляду на активні бойові дії. Тому, Суд не вбачає указаний довід таким, що слугує належним обґрунтуванням перебування ОСОБА_13 на території України у строк понад 180 днів з моменту в`їзду в Україну».

Доводи представника відповідача про те, що втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене статтею 8 Конвенції, в контексті ухвалення рішення про заборону в`їзду в Україну, не відповідає нормам законодавства, а отже, не може вважатися законним. Вказана позиція суперечить практиці Верховного Судуякий всвоїй постановівід 18.03.2021 посправі №522/14416/18 зазначив що «Крім того, Суд зауважує, що мотиви відмови в задоволенні позову судом апеляційної інстанції були висновувані лише на тому, що відповідач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому позивач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.

Стосовно вказаного висновку, Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Суд зазначає, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.

Крім того, Суд підкреслює, що, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу відповідача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства.

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17».

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного суду від 10.10.2019 по справі № 2340/2910/18, яка в силу ч. 5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин «Разом з тим, доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.

Стосовно вказаного твердження доцільно наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо недопустимості грубого систематичного порушення положень законодавства України. Факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях».

В постановіП`ятого апеляційногоадміністративного судвід 23.10.2020по справі№ 522/16042/20 зазначено, що, «висновки суду першої інстанції про право відповідача на повагу до свого приватного і сімейного життя та необхідність врахування обставин його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки чинним законодавствомне передбаченовиключень іззагальних длявсіх іноземцівправил перебуванняна територіїУкраїни,в томучислі таких,які б(виключення)були пов`язаніз сімейнимстаном танаявністю дітей.

Факт укладенняшлюбу та/абонародження дитинина територіїУкраїни неє тотожнімлегалізації іноземцячи особибез громадянствана територіїУкраїни.Вказані фактиможуть бутипідставою дляоформлення праватакої особина проживання(перебування)в Україні,але неможуть саміпо собізаміняти передбаченізаконом діїтакої особидля реалізаціїцього права.Бажання іноземцячи особибез громадянствазберегти своїсімейні правата дотримуватисяправ тазаконних інтересівдитини покладаєсаме нацю особупередбачені діючимзаконодавством обов`язкищодо оформленняправа напроживання (перебування)в Україні,а завідсутності волевиявленнята здійсненнябудь-якихдій такоїособи зметою легалізаціїна територіїУкраїни (щонайменшезвернення доміграційних органівз цьогоприводу),вказані праване можутьбути реалізованішляхом незастосуваннядержавними органамидо цієїособи наслідківнезаконного перебуванняв Українівсупереч діючогозаконодавства».

Наведені висновкамитакож узгоджуютьсяз правовоюпозицією,висловленою ВерховнимСудом впостанові від10.10.2019року справа№ 2340/2910/18.

В постановіВерховного судувід 18.03.2021№ 522/14416/18зазначено,що «мотиви відмови в задоволенні позову судом апеляційної інстанції були висновувані лише на тому, що відповідач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому позивач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.

Стосовно вказаного висновку, Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Суд зазначає, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.

Крім того, Суд підкреслює, що, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу відповідача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства».

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 усправі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17.

Стосовно посилань представника відповідача про необхідність прийняття рішення про примусове повернення, слід зазначити наступне.

Згідно з ч.1ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

За змістом абз.1 ч.4ст.30 цього Законуіноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно з ч.1ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Отже, враховуючи наведене вище можна дійти висновку про те, що вказаною нормою статті передбачено, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин, або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

ЯК вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, 23.02.2023 за порушення ч. 1ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі -КУпАП), що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 009569 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 23.02.2023 ПН МОД № 009664 був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн.

Крім того, 23.02.2023 співробітниками Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області було затримано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до протоколу про адміністративне затримання МОД 000206.

На підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».

За вимогами ч.3ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-УІ, рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення. Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

Однак, відповідач з відповідною заявою, а також з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні до ГУ ДМС в Одеській області не звертався, відповідного бажання під час опитування не виявив, жертвою торгівлі людьми себе не вважає.

Слід зазначити, що відповідно до частини 3статті 3 розділу І Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Між тим, як встановлено з матеріалів справи, відповідач на території України перебуває незаконно, постійного місця проживання, законного джерела існування, документів, що посвідчують особу, тощо не має. До осіб, яким надано статус біженця або потребує додаткового захисту не відноситься, проживав без документів на право проживання в Україні, чим порушив норми чинного законодавства України.

В силу вимог ч. 1ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Як вже зазначалось ГУ ДМС в Одеській області вище, частиною 1статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-УІвизначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну.

З вказаної норми випливає, що вона не є імперативною (тобто обов`язковою) в частині прийняття рішення про примусове повернення у всіх випадках виявлення суб`єктом владних повноважень іноземців або осіб без громадянства, а є диспозитивною і прийняття такого рішення відноситься до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень, виходячи з конкретних обставин затримання такої особи.

Відтак, у випадку не прийняття рішення про примусове повернення щодо особи (яке має виконуватись добровільно) існує інший законодавчо визначений механізм реалізації повноважень суб`єкта владних повноважень - органів ДМС України, спрямований на припинення порушення діючого законодавства шляхом примусового видворення, якщо дії таких осіб порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

При цьому, слід зазначити, що згідно приписів ч. 5статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-УІіноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Проаналізувавши вказану норму, суд зазначає про те, що для виконання такого рішення особа, стосовно якої воно прийняте повинна мати об`єктивну можливість (зокрема вільно пресуватися), а також бажання його виконати.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку, ОСОБА_1 був затриманий 23.02.2023, відповідно до ч. 2ст. 263 КУпАПна підставі протоколу про адміністративне затримання МОД 000206 на 72 години та на підставі рішення ГУ ДМС в Одеській області для з`ясування особи відповідача та обставин правопорушення останній поміщений до ПТПІ.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.02.2023 по справі № 522/3864/23, затримано ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення ідентифікації та примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 23.08.2023 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

З матеріалів справи вбачається, що під час затримання відповідача на підставі протоколу про адміністративне затримання, розгляду судової справи про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, розгляду судової справи про його примусове видворення, відповідач ОСОБА_1 наголошував на своєму небажані залишати територію України за жодних обставин.

Про небажання відповідача залишати територію України свідчить відсутність співпраці з органами ДМС України про факти якої зазначено вище.

Слід також звернути увагу на те, що пунктом 7 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства затвердженоїнаказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150(у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України22.01.2018 № 38/77) передбачено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є: невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави.

Розділення підстав для подання позову про примусове видворення за межі території України на дві самостійні підкатегорії, а саме: 1) невиконання вже прийнятого рішення про примусове повернення та 2) наявність підстав вважати, що особа ухилятиметься від виконання такого рішення (у разі його прийняття) свідчить, що законодавство містить два варіанти звернення органів ДМС до суду з позовом про примусове видворення - як при наявності рішення про примусове повернення так і без такого рішення, якщо прийняття рішення недоцільно через його завідоме невиконання особою стосовно якої воно прийняте з об`єктивних (наприклад затримання особи) чи суб`єктивних причин (наприклад коли особа при усвідомлені того, що відносно неї може бути прийняте рішення про примусове повернення вказує, що не буде виконувати це рішення за жодних обставин).

Аналогічного висновку прийшов П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 22.03.2022 по справі № 522/25912/21.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію,повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Враховуючи викладене, відповідач повинен був залишити територію України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Суд вбачає,що відповідачперебуває натериторії Україниіз 2008року беззаконних натеперішній часпідстав,найменше з2017року достеменознав проскасування дозволуна міграцію, своєчасновимоги діючогоміграційного законодавствапісля анулюваннявиду напроживання невиконав,будь-якихдій щодооформлення законногознаходження натериторії Українине здійснивта ухиляєтьсяпокинути територіюУкраїни добровільно.Документів щодоідентифікації особи(паспорту)не має, не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту; підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод відсутні, та зважаючи на те, що відповідач порушив правовий режим знаходження його на території України, є підстави для примусового видворення Берулави ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23-25, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст.2, 5, 7-9, 72-79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 289 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове видворення за межі території України- задовольнити.

Примусово видворити з Берулави ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 статті 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення. Оскарження рішення не зупиняє його негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суддя: А.В. Науменко

13.03.23