Рішення № 109486018, 10.03.2023, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/3825/22

Провадження №2/755/266/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" березня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди, заподіяної транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути на свою користь з Моторного (транспортного) страхового бюро України 49 497,88 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що є власником транспортного засобу «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_1 . 01.12.2021 о 17:35 год. громадянин ОСОБА_2 на а/д М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська 132 км 580 м, який керував автомобілем Dodge Sprinter, д.н.з. НОМЕР_2 , на надав дорогу транспортному засобу «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням позивача, який рухався на а/д М-09, в напрямку Львова та здійснив зіткнення, завдавши транспортним засобам механічні пошкодження, чим порушив вимоги п.п.2.3, 10.2 ПДР України. 24.02.2022 постановою Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На день настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована не була. 14.12.2021 позивач звернувся до МТСБУ з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 02.12.2021, на що останньому було надано відповідь про відмову у відшкодуванні шкоди, посилаючись на те, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачає, що транспортний засіб визнається забезпеченим, у зв`язку із керуванням ним особою, що віднесена до пільгової категорії громадян та, що особи на яких поширюються положення ст. 13 Закону, не вважаються такими, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а транспортний засіб яким вони керують, незалежно від права володіння, не вважається забезпеченим, якщо він не зазначений в жодному чинному на дату пригоди договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відтак підстави для відшкодування шкоди відсутні, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.05.2022 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомленням сторін, яким роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Копію вказаної ухали суду разом з копією позовної заяви з додатками відповідачем було отримано 09.02.2021.

Третьою особою, ОСОБА_2 , копії вказаних документів отримано не було, конверт повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

27.06.2022 до суду від представника відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України - Чехоєвої Н.М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Вказує, що МТСБУ здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», законодавства України та Статуту. Згідно п.п. а) п. 41.1 Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходиться в такому транспортному засобі. Пункт 1.7 статті 1 Закону надає визначення забезпеченого транспортного засобу. Забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Тобто, як вказує представник відповідача, необхідною умовою для проведення регламентної виплати за шкоду, заподіяну внаслідок пошкодження транспортного засобі потерпілого є факт наявності договору згаданого виду страхування, укладеного відносно до пошкодженого транспортного засобу. Відсутність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, по відношенню до транспортного засобу, що приймав участь у дорожньо-транспортній пригоді, свідчить про незабезпеченість такого транспортного засобу. Зазначає, що законом чітко визначена категорія громадян (учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності), які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. При цьому, як вказує представник відповідача, закон не передбачає, що транспортний засіб визнається забезпеченим, у зв`язку із керування ним особою, яка віднесена до пільгової категорії громадян України. Підсумовуючи, представник відповідача заначила, що особи, на яких поширюються ст. 13 Закону, не вважаються такими, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а транспортний засіб, якими вони керують, незалежно від права володіння не вважається забезпеченим, якщо він не зазначений в жодному чинному на дату пригоди договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Будь-яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надійшло.

Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Личакіського районного суду м. Львова від 24.02.2022 по справі № 463/14065/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн (а.с. 11).

Вказаною постановою судом встановлено, що громадянин ОСОБА_2 01.12.2021 о 17:35 год, на а/д М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська 132 км 580 м водій автомобіля Dodge Sprinter д.н.з. НОМЕР_2 не дав дорогу т.з. Audi д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням гр. ОСОБА_1 , який рухався на а/д М-09, в напрямку м. Львова та скоїв із ним зіткнення, завдавши транспортним засобам механічні пошкодження, чим порушив вимоги п.2.3,10.2 ПДР України, безпосереднім винуватцем якої є ОСОБА_2 , з огляду на що, у його діях судом було встановлено про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Станом на день розгляду справи вказана постанова Личаківського районного суду м. Львова по справі № 463/14065/21 набрала законної сили.

За нормою ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 6 цієї ж статті, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Власником автомобіля марки «AUDI A6» д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 (а.с. 9).

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки Dodge Sprinter, д.н.з. НОМЕР_2 не була застраховано, що встановлено з відповіді МТСБУ (а.с. 13).

14.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до МТСБУ з письмовим повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 14).

Листом від 20.12.2021 МТСБУ було відмовлено у відшкодуванні шкоди, посилаючись на п.п. а) п.41.1 ст.41, п.1.7 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Положеннями ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з вимогами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

При цьому, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).

Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм матеріальних та моральних збитків, у тому числі за рахунок Моторно-транспортного бюро, у випадках, передбачених Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У відповідності до ст. 2 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Статтею 6 Закону № 1961-IV передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко визначає умови, за яких МТСБУ здійснює відшкодування страхових коштів.

Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Так, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 1961-IV забезпеченим транспортним засобом визнається транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Положеннями п. 13.1 ст. 13 Закону № 1961-IV визначено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

З урахуванням викладених норм, суд дійшов висновку, що у розрізі конкретних правовідносин, що склалися між сторонами, у МТСБУ не виникло зобов`язання, за яким МТСБУ мало відшкодувати шкоду за шкоду, завдану третьою особою, ураховуючи, що позивач звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, відтак у розумінні пункту 1.7 статті 1 Закону № 1961-IV транспортний засіб позивача не є забезпеченим. Втім, шкоду заподіяну транспортним засобом, водій якого, звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, відшкодовує МТСБУ, з огляду на положення ст. 13 Закону № 1961-IV.

При цьому, за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Вказані положення кореспондуються із правовідносинами, що виникли між сторонами у даному конкретному випадку, відтак шкоду завдану позивачу, має безпосередньо відшкодовувати завдавач шкоди, тобто винуватець ДТП, яким є третя особа у даній цивільній справі - ОСОБА_2 , з вимогами до якого позивачу слід звертатися.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для розподілу між сторонами судових витрат у порядку ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 12, 13, 526, 979, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 137, 141, 209, 210, 247, 263, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Моторного (транспортного) страхового бюро України (код в ЄДРПОУ: 21647131, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування майнової шкоди, заподіяної транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: