Рішення № 109482050, 28.02.2023, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/902/22

Номер провадження 2/573/15/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

28 лютого 2023 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Черкашиної М.С.,

за участю секретаря: Терещенко О.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в м. Білопіллі в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Миколаївська селищна рада Сумського району Сумської області, приватний нотаріус Сумського районного нотаріального округу Висєканцева Тетяна Сергіївна про усунення перешкод вступу у спадщину за заповітом та визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

16 серпня 2022 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Миколаївська селищна рада Сумського району Сумської області, нотаріус Сумського районного нотаріального округу Висєканцева Т.С. про усунення перешкод вступу у спадщину за заповітом та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , який на день смерті був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 . За життя померлим було складено заповітне розпорядження, посвідчене 22.06.2007, яким заповідач заповів все своє майно дружині ОСОБА_1 - позивачу по справі. Після смерті чоловіка відкрилась спадщина, яка в тому числі складається із частини квартири АДРЕСА_2 , яка належить спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.1992 року. Маючи намір оформити спадкове майно, позивач звернулась до нотаріальної контори з метою прийняття спадщини, проте приватним нотаріусом Сумського районного нотаріального округу Висєканцевою Т.С. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що вже існує спадкова справа, заведена на підставі заяви колишньої дружини спадкодавця ОСОБА_2 , яка також має намір прийняти спадкове майно за законом. Зазначає, що ОСОБА_2 від часу розлучення з ОСОБА_3 ніколи не підтримувала з ним відносин, не доглядала, ніяким чином не брала участі у його житті, та не здійснила поховання. Відповідач порушує її права, що позбавляє оформити право власності на майно, яке належало спадкодавцю. Крім того, вказує, що з наведених підстав нею був пропущений строк для вступу у спадщину. Позивач зазначає, що заява про прийняття спадщини не була подана нею у встановлений законом термін, оскільки це було обумовлено непереборними і незалежними від неї обставинами, що стало об`єктивною перешкодою до реалізації своїх спадкових прав та пропуску шестимісячного строку. Оскільки вона не може реалізувати своє право на спадщину за заповітом та пропустила строк для прийняття спадщини, просить усунути ОСОБА_2 від права на вступ у спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити їй достатній додатковий строк для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті спадкодавця.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 24 серпня 2022 відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено її до підготовчого засідання за правилами загального провадження. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву у 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження (а. с. 28-29).

08 лютого 2023 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті (а. с. 131 ).

Заяви (клопотання) учасників справи.

20.09.2022 від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Зазначає, що весною 1992 року керівництвом Білопільського райпобуткомбінату було запропоновано своїм працівникам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 викупити кожному по 1/2 частки двоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в якому вони винаймали відповідні квартири для постійного проживання разом зі своїми сім"ями. Так, 03 березня 1992 року між Білопільським райпобуткомбінатом та ОСОБА_3 , її колишнім чоловіком, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , посвідчений 03.03.1992 головою виконавчого комітету Жовтневої (тепер Миколаївської) селищної ради народних депутатів за № 127. Відповідно до п. 3 Договору ОСОБА_3 в період перебування з нею у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти придбав частку жилого будинку АДРЕСА_4 у розмірі 1/2 за 9 490 крб., які були сплачені спадкодавцем продавцю повністю при підписанні договору. Тоюто, спадкодавець під час перебування з нею у зареєстрованому шлюбі купив за спільні кошти частку будинку АДРЕСА_4 у розмірі 1/2, яка технічно відповідає цілій частині квартири АДРЕСА_5 з господарськими будівлями на прибудинковій території, а тому вона є співвласником квартир господарських будівель на прибудинковій території будинку АДРЕСА_4 . Таким чином, частка жилого будинку АДРЕСА_4 у розмірі 1/2 належить їй та спадкоємцю померлого ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності і вони мають рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Крім того, 3 березня 1992 року між Білопільським райпобуткомбінатом та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , посвідчений 03.03.1992 року головою виконавчого комітету Жовтневої селищної ради народних депутатів за №124. Таким чином, ОСОБА_4 та вона зі своїм чоловіком - ОСОБА_3 спільно придбали будинок АДРЕСА_4 без виділення часток на будинок АДРЕСА_4 .Отже, спірний будинок АДРЕСА_4 , належить їй як спадкоємцю померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності. При цьому, частка в будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_4 становить 1/2 тобто 50%, а інша частка будинку АДРЕСА_4 в розмірі 1/2 належить їй та спадкоємцям померлого ОСОБА_3 на праві спільної власності. 23 грудня 2021 року вона звернулася до співвласників спірного будинку АДРЕСА_4 , в тому числі і до позивачки із заявою щодо добровільного поділу в натурі спірного будинку АДРЕСА_4 шляхом укладення відповідного договору, проте станом на час подачі відзиву не отримала відповіді на вказану заяву. На момент смерті у спадкодавця не було жодних прав на належну їй частку будинку АДРЕСА_4 , а тому у позивачки ОСОБА_1 немає жодних підстав для набуття права власності на її частку у спірному будинку АДРЕСА_4 в порядку спадкування після смерті її колишнього чоловіка. Вважає, що жодних прав позивачки вона не порушувала та жодних перешкод позивачці не чинила, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню. Крім того, вважає, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини без поважних причин, а тому немає підстав для надання їй додаткового строку для подання позивачкою заяви про прийняття спадщини. На підставі вищевикладеного, просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову повністю (а. с. 35-39).

З відповіді на відзив, яка надійшла 27.09.2022 від позивача ОСОБА_1 вбачається, що вона не погоджується з вимогами, зазначеними відповідачем у відзиві, з наступних підстав. Так, ОСОБА_2 вважає, що спірна квартира була куплена під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю. Проте, з моменту розірвання шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 минуло 29 років, протягом яких відповідач не проявила ініціативи стосовно розподілу сумісно нажитого майна та виділення своєї частки. Отже, ОСОБА_2 наразі не має ніякого відношення до 1/2 будинку АДРЕСА_4 , що перебувала у власності ОСОБА_3 , оскільки лише він є власником за договором купівлі-продажу квартири, а відповідач вчасно не закріпила юридично своє право на 50 % сумісно нажитого майна. Крім того, ОСОБА_2 не проживала за вказаною адресою, не сплачувала комунальні послуги, не займалася господарством, облаштуванням будинку тощо. Відповідач стверджує, що робила ремонт у будинку за власні кошти, провела газ та зробила газове опалення, переобладнала холодний коридор в кухню, а на місці кухні зробила жилу кімнату, проте жодних доказів не додає. Крім того, відповідач безпідставно заперечує проти надання їй додаткового строку для вступу у спадщину, мотивуючи відсутністю поважних для пропуску строку причин, проте у позовній заяві детально викладено усі обставини справи. Просить позовні вимоги задовольнити повністю (а. с. 64-66).

В запереченні, яке надійшло до суду 11.10.2022 від ОСОБА_2 , відповідач підтвердила обставини, викладені у відзиві на позов (а. с. 75-76).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити. Додатково зазначила, що вона 25.02.2003 року одружилася із ОСОБА_3 , який був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 . Останній зазначав, що вказана квартира була придбана у попередньому шлюбі, проте за його особисті кошти, а тому лише він є єдиним власником квартири. За час спільного проживання у будинку вона доглядала за господарством, проводила ремонт, замінила котел тощо. Відповідач за вказаною адресою не проживала, комунальні послуги не сплачувала та не несла витрати по утриманню житла. У 2007 році її чоловік склав заповіт, яким все своє майно після смерті заповів їй як єдиному спадкоємцю. Чоловік помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . З метою вступу у спадщину вона звернулася до нотаріуса Висєканцевої Т.С. та з"ясувалось, що вже заведена спадкова справа за заявою його колишньої дружини - відповідача ОСОБА_2 , яка не має права на спадкове майно. Нотаріус відмовилась оформляти її спадкове майно та зазначила, що їй не дозволяє оформляти відповідач. Також позивач зазначила, що у її чоловіка було прізвище ОСОБА_5 , проте у судовому порядку було встановлено, що вірне прізвище - ОСОБА_6 , а тому вона після укладення шлюбу йменується вказаним прізвищем. Тоді як у відповідача у шлюбі було прізвище ОСОБА_5 . Важає, що відповідач не має права на половину спірної квартири, оскільки спадкоємець склав заповіт саме на неї, а тому відповідачка втратила своє право на половину квартири, оскільки тривалий час не ставила питання про поділ майна.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні, яке відбулось в режимі відеоконференції, просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. Додатково зазначила, що із померлим ОСОБА_3 вона одружилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . У шлюбі народилося двоє дітей. У 1992 році у період шлюбу за спільні кошти була придбана 1/2 частина будинку в АДРЕСА_1 , що технічно відповідає цілій квартирі АДРЕСА_5 . У кінці 1992 року вона із чоловіком офіційно розлучилися, але продовжували разом проживати у вказаному будинку. Вона із дітьми робила ремонти, провела газ, переобладнала коридор у кухню, а на місці кухні зробили кімнату. У 1997 році вона поїхала із вказаного будинку. Таким чином зазначає, що не чинила перешкод позивачці у оформленні її спадкових прав, проте вважає, що ОСОБА_1 має право лише на половину 1/2 квартири АДРЕСА_2 , тобто на половину квартири АДРЕСА_5 . Інша половина 1/2 квартири АДРЕСА_2 належить їй, як співвласнику вказаної квартири. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник третьої особи - Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області у судове засідання не з`явився. Селищний голова надіслав клопотання про розгляд справу без участі їх представника (а. с. 32).

Третя особа - приватний нотаріус Сумського районного нотаріального округу Висєканцева Т.С. у судове засідання також не з`явилась, направила витребувану судом спадкову справу та письмові пояснення з приводу позовних вимог, просила розгляд справи проводити без її участі.

Зокрема із пояснень встановлено, що позивачем ОСОБА_1 своєчасно подана заява про фактичне прийняття спадщини за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_3 . Спадкове майно складається із житлового будинку та земельної частки (пай). Строк для прийняття спадщини спадкоємицею ОСОБА_1 не пропущений, постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нею не виносилась. Першою дружиною ОСОБА_2 , відповідачем по справі, була подана заява на видачу свідоцтва про право власності згідно зі ст. 61 СК України на житловий будинок, набутий нею в шлюбі разом зі спадкодавцем. Для видачі свідоцтва про право власності після смерті спадкодавця колишньою дружиною ОСОБА_2 не були надані документи, що підтверджують право власності на будинок, які знаходяться на зберіганні в позивача, та в спадковій справі відсутні. Крім того, у спадковій справі наявна заява сина спадкодавця ОСОБА_7 про прийняття спадщини, однак він не має права на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України. Для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну частку дружині ОСОБА_1 необхідно надати нотаріусу квитанції про сплату адміністративного збору та інших платежів. В ході звернення спадкоємиці по справі ОСОБА_8 нотаріусом роз`яснено, що у безспірному порядку може бути видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на половину всієї частки спадкового майна - будинку, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на всю земельну частку (пай). Таким чином, для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказане вище нерухоме майно їй необхідно звернутися до нотаріальної контори в робочий час з 9:00 до 15:00 год. Перешкоди для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначене спадкове майно відсутні (а. с. 49).

Згідно із ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Інших клопотань та заяв, пов`язаних з розглядом справи від учасників судового процесу до суду не надходило.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Миколаївка Сумської області помер ОСОБА_3 , який був чоловіком ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи у їх сукупності (а. с. 12, 18).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все належне йому майно та майнові права.

Згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим виконавчим комітетом Жовтневої селищної ради 03 березня 1992, ОСОБА_3 купив частину житлового будинку належного продавцю, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 16-17).

Відповідно до заповіту, посвідченого секретарем Жовтневої селищної ради 22 червня 2007, зареєстрованого в реєстрі за № 951, ОСОБА_3 заповів все своє майно дружині - ОСОБА_1 (а. с. 19-20).

За даними виконкому Миколаївської селищної ради, ОСОБА_3 постійно і до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_1 , несином ОСОБА_9 . Заповіт від імені ОСОБА_3 , який посвідчений виконкомом селищної ради, не змінювався і не відмінявся (а. с. 10).

Згідно з довідкою філіалу «Білопільська госпрозрахункова виробнича дільниця» житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано в БТІ по частині за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 21).

Зі спадкової справи № 95/2021 та письмових пояснень нотаріуса встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_2 19 серпня 2021 року приватним нотаріусом Сумського районного нотаріального округу Сумської області Висєканцевою Т.С. заведено спадкову справу після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Строк для прийняття спадщини спадкоємицею ОСОБА_1 не пропущений. Крім того, першою дружиною ОСОБА_2 була подана заява на видачу свідоцтва про право власності згідно із ст. 61 СК України на житловий будинок, набутий нею в шлюбі разом із спадкодавцем. Останньою не було надано документів, що підтверджують право власності на будинок. Також, наявна заява сина спадкодавця ОСОБА_7 про прийняття спадщини, однак він не має права на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України. В ході звернення ОСОБА_1 було роз`яснено, що у безспірному порядку може бути оформлена спадщина за заповітом на половину частки спадкового майна та видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай), у порядку встановленого законом (а. с. 49-61).

Також в ході судового розгляду встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 розірвано 15 грудня 1992, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а. с. 11).

Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За загальними правилами про спадкування, передбаченими ст. 1216, 1217, 1218, 1220 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини- з умовою чи із застереженням. ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у 6-ть місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення права на спадкування у особи залежить від неприйняття або відмови від прийняття спадщини іншим спадкоємцем, строк для прийняття спадщини цією особою встановлюється у три місяці з моменту неприйняття чи відмови від прийняття спадщини іншим спадкоємцем. За позовом спадкоємця, що пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, суд може призначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст.1272 ЦК України) або він може подати таку заяву безпосередньо до нотаріальної контори, якщо є згода інших спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання такої заяви (ч.2. ст. 1272 ЦК України).

Статтею 1269 ЦК України встановлюється два способи прийняття спадщини: 1) подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Така заява подається спадкоємцем особисто. Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, складених від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей; 2) постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини ( ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадщину залежить від неприйняття спадщини або відмови в його прийнятті іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється в три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, що пропустив строк для прийняття спадщини із поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

В частинах 1-2 ст. 1272 ЦК України визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-85цс12, право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

Проте, у ході розгляду справи судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 не пропустила строк для прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та вчасно 27.08.2021 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Окрім того, остання у порядку ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину після смерті чоловіка, оскільки була зареєстрована із ним за однією адресою, а тому не позбавлена можливості отримати у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину, що вбачається із письмових пояснень нотаріуса.

Крім того, в обгрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує на те, що 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 належала особисто ОСОБА_3 , і не є спільною сумісною власністю подружжя, тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ).

Проте, судом встановлено, що ОСОБА_3 придбав будинок 03 березня 1992 року, тобто під час перебування у шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 ( а.с. 16, 41).

Згідно із ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Така ж правова позиція викладена і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №522/19610/15-ц.

За змістом частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи слідує, що відповідач та померлий ОСОБА_3 у період з 28 лютого 1970 року до 15 грудня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Як зазначала відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні, 1/2 частину спірного будинку придбано нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_3 за спільні кошти у період шлюбу.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (надалі СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01.01.2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша ст. 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01.01.2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинні визначатися за КпШС України, який був чинним на час набуття придбання спірного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

У відповідності до ст. 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Відповідно до ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.

У пункті 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 12.06.1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) зазначається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22,25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Конструкція норми ст.22 КпШС України та ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке нажите (набуте) ними в період шлюбу.

Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Застосовуючи норму статті 22 КпШС України або статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Висновки суду.

Виходячи з системного аналізу вищенаведених положень законодавства, наданих суду доказів, які не викликають сумнівів у їх допустимості та достовірності, суд дійшов наступних висновків.

У ході судового розгляду встановлено, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем як за заповітом, так і за законом першої черги на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_3 .

Дослідивши надані сторонами докази, виходячи із встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не пропустила строк для прийняття спадщини після смерті спадкодавця, а тому не позбавлена можливості отримати у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину, що вбачається із письмових пояснень нотаріуса, тому позовна вимога про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задоволенню не підлягає.

Що стосується позовної вимоги про усунення перешкод вступу у спадщину за заповітом, то суд також приходить до висновку про відмову у її задоволенні, враховуючи слідуюче.

Гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Так, способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України, до яких належить: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини другої статті 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Відповідно до ч.1 ст.67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Згідно із статтею 49 вищевказаного Закону на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Позивачем ОСОБА_1 заявлено вимоги до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод вступу у спадщину за заповітом, оскільки вона вважає, себе єдиним спадкоємцем після смерті чоловіка та зазначає, що приватний нотаріус Висєканцева Т.С. відмовляється вчиняти нотаріальні дії стосовно спадкового майна, оскільки їй забороняє це робити відповідачка ОСОБА_2 , яка є колишньою дружиною її чоловіка і також подала заяву до нотаріуса про вступ у спадщинну.

Проте, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано до суду доказів того, що вона зверталася до нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом чи за заповітом в порядку ст.1296 ЦК України та ч.1 ст.67 Закону України «Про нотаріат», а нотаріус Висєканцева Т.С. в свою чергу відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Вищевказані обставини свідчать про те, що позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення її прав, а саме відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, а отже й не доведено необхідності захисту її прав в судовому порядку відносно спадкового майна.

Виходячи із змісту позову та пояснень позивачки у судовому засіданні, остання обрала саме такий спосіб захисту своїх прав, оскільки намагається довести, що лише вона має право прийняти спадщину за заповітом після смерті чоловіка та бажає оформити спадщину на все належне покійному ОСОБА_3 майно, зокрема, на половину спірного будинку, а не на частину.

На думку суду, позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Тобто право чи інтерес особи мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постанові від 21 жовтня 2020 року (справа №569/15147/17, провадження №61-39308св18).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не позбавлена можливості заявити позовні вимоги про визнання за нею права власності на спадкове майно у випадку відмови нотаріуса Висєканцевої Т.С. в оформленні права на спадщину, такий спосіб захисту невизнаного цивільного права буде ефективним та правильним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 81, 200, 206, 247, 259, 265, 273, 354-355 ЦПК України суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_8 ), треті особи: Миколаївська селищна рада Сумського району Сумської області (місце знаходження: смт. Миколаївка, Бульвар Свободи, 1 Сумського району Сумської області, ЄРДПОУ: 04390083), приватний нотаріус Сумського районного нотаріального округу Висєканцева Тетяна Сергіївна (місце знаходження: м. Суми, вул. Садова, 33) про усунення перешкод вступу у спадщину за заповітом та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня отримання повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10.03.2023 року.

Суддя