Рішення № 109473742, 10.03.2023, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської районної у м. Полтаві ради, третя особа - Полтавська міська рада про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської районної у м. Полтаві ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Київської районної у м. Полтаві ради щодо розгляду клопотання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0,1 га на території м. Полтави;

- зобов`язати Київську районну у м. Полтаві ради розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0,1 га на території м. Полтави;

- стягнути з Київської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.

Підставою для звернення до суду позивач визначив порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин у зв`язку з бездіяльністю відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 клопотання представника Київської районної у м. Полтаві ради про залучення до участі у справі третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, які не заявляє самостійних щодо предмета спору, на стороні відповідача - Полтавську міську раду.

07.02.2023 судом отримано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до пункту 5 частини 27 Перехідних положень Земельного кодексу України безоплатна передача земель комунальної власності у приватну власність під час воєнного стану забороняється, тому призначення дати проведення сесії Київської районної у м. Полтаві ради буде можливим після закінчення воєнного стану.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Київської районної у м. Полтаві ради із клопотанням від 16.11.2021 про надання дозволу на виготовлення документації щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га (Кадастрові координати: КОАТУУ: 5310136400, Зона: 14, Квартал: 002, що знаходиться на території м. Полтави) /а.с. 27/.

До клопотання додано: копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, копію посвідчення учасника бойових дій, графічні відомості із зазначенням місця знаходження ділянки, копію наказу голови Ленінського районного суду м. Полтави.

Листом відповідача від 06.12.2021 № Ж/04.1-14/4/2105 позивачу повідомлено про те, що на поданому викопіюванні із публічної кадастрової карти не вказано точне бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 37/.

ОСОБА_1 повторно звернувся до Київської районної у м. Полтаві ради із клопотанням від 17.12.2021, до якого долучив графічні матеріали /а.с. 38/.

Листом відповідача від 11.01.2022 № Ж/04.1-14/4/2380 позивачу повідомлено, що вказана у клопотанні земельна ділянка має адресу АДРЕСА_1 та рішенням сесії Полтавської міської ради від 21.10.2010 передана у власність іншій особі /а.с 40/.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України).

За змістом ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно із пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "г" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в містах - не більше 0,10 гектара.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтею 122 ЗК України.

Частиною 1 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до положень частини 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, рішення з питань надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймається виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Київської районної у м. Полтаві ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проектно-технічної документації та виділення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Суд зазначає, що відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Тобто, вищезазначеною нормою встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або мотивовану відмову в наданні дозволу.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту.

Згідно з пунктом тридцять четвертим статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням ради.

Відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Листи відповідача, надіслані позивачу за наслідками розгляду його клопотань, за змістом та формою не можуть вважатися відмовою у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Приймаючи до уваги вищенаведене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Київської районної у м. Полтаві ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га (Кадастрові координати: КОАТУУ: 5310136400, Зона: 14, Квартал: 002, що знаходиться на території м. Полтави).

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га (Кадастрові координати: КОАТУУ: 5310136400, Зона: 14, Квартал: 002, що знаходиться на території м. Полтави) з прийняттям рішення по суті звернення.

Стосовно позовної вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди, яку він оцінює у 50 000 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа № 560/798/16-а) та від 27 листопада 2019 року (справа № 750/6330/17) зазначено що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (стаття 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Стверджуючи про завдання йому моральної шкоди позивач не надав доказів погіршення стану його здоров`я, вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зниження престижу, ділової репутації, спричинені бездіяльністю відповідача.

За обставин цієї, на думку суду, негативні емоції позивача, що виникли внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, не досягли рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Відтак, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Київської районної у м. Полтаві ради (вул. Маршала Бірюзова, 1/2, м. Полтава, Полтавська область, ідентифікаційний код 05384703), третя особа - Полтавська міська рада (вул. Соборності, 36, м. Полтава, ідентифікаційний код 24388285) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Київської районної у м. Полтаві ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га (Кадастрові координати: КОАТУУ: 5310136400, Зона: 14, Квартал: 002, що знаходиться на території м. Полтави).

Зобов`язати Київську районну у м. Полтаві раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га (Кадастрові координати: КОАТУУ: 5310136400, Зона: 14, Квартал: 002, що знаходиться на території м. Полтави) з прийняттям рішення по суті звернення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.