Рішення № 109473732, 28.02.2023, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Маслак О.Ю.,

представника відповідача - Пелих Н.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про стягнення інфляційних витрат,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області в якій просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 10140 грн, інфляційні витрати у розмірі 67277, 42 грн з а період з 15.01.2021 по 01.12.2022, а всього 77417,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року, яке набрало 20.05.2021 позов ОСОБА_1 задоволено та, поряд з іншим, зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження. На виконання рішення суду відповідач провів розрахунок доплати суддівської винагороди, який склав 223740 грн, утримання становить 43629,38 грн, до сплати 180111,02 грн. Таким чином відповідач має зобов`язання перед позивачем у розмірі 180111,02 грн, які не виконав станом на день подання цього позову. Отже, відповідач прострочив виконання рішення суду на 685 днів, а тому має сплатити позивачу 3% річних від суми, що становить 10140 грн та інфляційні витрати, що становлять 67277,42 грн. Всього до стягнення з відповідача за період з 15.01.2021 по 01.12.2022 підлягають виплати у розмірі 77417,42 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

11 січня 2023 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що позивачем розрахунок зроблений із застосуванням невірних даних, а саме в основу розрахунку покладено період невиконання судового рішення (прострочення) 685 днів - з 15.01.2021 по 01.12.2022. Проте рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 набрало законної сили 20.05.2021 (постанова Другого апеляційного адміністративного суду, якою рішення першої інстанції було залишено без змін). Обов`язок виконання судового рішення виникає з моменту набрання ним чинності ( ч.2 ст. 14 КАС України). Разом з цим зазначає, що передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільних правовідносинах, а отже дія статті 625 ЦК України, якою передбачено цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання на трудові правовідносини не поширюється / а.с.30-31/.

06 лютого 2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказує, що посилання відповідача на те, що норми статті 625 ЦК України до трудових відносин не застосовуються є хибними. Зазначає, що у статті 626 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань. Разом з цим позивач у відповіді на відзив зазначає, що погоджується з відзивом в частині періоду стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат, а саме з тим, що такі витрати необхідно стягувати з дня набрання рішенням законної сили, а саме з 20 травня 2021 року. З цих підстав позивачем змінено позовні вимоги, а саме просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 9208,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 54591,73 грн, всього 63799,73 грн / а.с.54- 56/.

09 лютого 2023 року у підготовчому судовому засіданні протокольною ухвалою закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 28 лютого 2023 року /а.с.60/.

У судове засідання 28 лютого 2023 року позивач не з`явилася, просила справу розглядати за її відсутності.

У судовому засіданні 28 лютого 2023 року представник відповідача заперечувала проти позову, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі №440/6407/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі №440/6470/20 залишене без змін.

14 липня 2021 року Полтавський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №440/6407/2020.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області проведено розрахунок доплати суддівської винагороди судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року згідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 №440/6407/20 / а.с.13/, відповідно до якого нараховано - 223740,40 грн, утримано - 43629,38 грн, сума до виплати - 180111,02 грн.

Оскільки до цього часу позивач не отримав 180111,02 грн, тому вважає, що має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні витрати за період з 20.05.2021 по 31.01.2023 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 травня 2018 року за наслідками розгляду справи № 686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та Верховним Судом у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 335/6976/19 та від 16 вересня 2020 року у справі № 335/6979/19.

Відповідно до частини другої статті 142 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VI) функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частини третьої цієї статті видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Відповідно до статті 143 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Чинний на сьогодні Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) також передбачає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду) здійснює Державна судова адміністрація України. Водночас передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Отже, функції розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на забезпечення діяльності місцевих судів, виконують територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 19 вересня 2018 року у справі №822/620/15 (адміністративне провадження №К/9901/12627/18).

Крім того, аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №560/1725/19.

Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 15.01.2021 №440/6407/20 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Полтавській області нараховано суму до виплати ОСОБА_1 у розмірі 180111,02 грн, однак вказана сума позивачу відповідачем не виплачена.

Докази виплати позивачу зазначених коштів у матеріалах справи відсутні. Протилежного відповідачем не спростовано.

Таким чином відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що виникло на підставі рішення суду а тому суд вважає, що до правовідносин, що виникли, слід застосовувати загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, визначені частиною 2 статті 625 ЦК України у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлені обставин справи, суд вважає, що позивач має право на виплату трьох процентів річних та інфляційних нарахувань за порушення строків виплати грошового зобов"язання визначеного рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 року, яке набрало законної сили 20.05.2021 року.

Отже, відповідачем прострочено грошове зобов`язання в сумі 180111,02 грн на 20 місяців, а тому відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України з нього підлягає стягненню трьох процентів річних у розмірі 9208,00 грн та інфляційні виплати у розмірі 54591,73 грн за період з 20.05.2021 по 31.01.2023, всього 63799,73 грн.

Оскільки відповідач систематично порушує права позивача та тривалий час не виконує рішення судів зобов`язального характеру, прийняті на користь позивача, суд приходить до висновку, що задоволення позовної вимоги у спосіб стягнення відповідних сум інфляційних нарахувань та 3% річних є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки вказане є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Таким чином позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, 17, Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄРДПОУ 26304855), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (вул. Шевченка, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36011, код ЄРДПОУ 37959255) про стягнення інфляційних витрат задовольнити.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 3% річних за несвоєчасну виплату суддівської винагороди у розмірі 9208,00 грн та інфляційні виплати у розмірі 54591,73 грн за період з 20.05.2021 по 31.01.2023, всього 63799,73 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10 березня 2023 року.