Рішення № 109464387, 10.03.2023, Новоодеський районний суд Миколаївської області

10.03.2023

Справа № 482/832/22

Номер провадження 2/482/24/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого - судді Сергієнка С.А., за участю секретаря Мазанової Ю.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «ПЛК ГРУП» про розірвання договору та стягнення коштів у порядку захисту прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

28 грудня 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ТзОВ «ПЛК ГРУП» про розірвання договору та стягнення коштів у порядку захисту прав споживачів.

У позовній заяві посилався на те, що 19 листопада 2021 року між ним та ТзОВ «ПЛК Груп» було укладено договір про надання послуг з підбору та доставки автомобіля № 523Д191121 за яким відповідач зобов`язався підібрати та доставити позивач автомобіль марки «КІА», а він я мав сплати кошти за договором надання послуг, що підтверджується договором копія якого додається.

У грудні 2021 року позивачем було сплачено за договором 8 221 долар США, що станом на 12.09.2022року за офіційним курсом НБУ становить 300 630,46 гривень .

Відповідач свої договірні зобов`язання не виконав, а 03.03.2021року надіслав позивач листа за № ФМ-1/22 про те, що з 24.02.2022року введено воєнний стан і Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022року засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). У зв`язку із цим відповідач вказує про неможливість виконувати раніше взяті на себе договірні та інші взяті на себе зобов`язання (копія листа відповідача додається).

Проведення переговорів за електронною поштою та в телефонному режимі результатів не дало.

Також позивач вказує що лист Торгово-промислової палата України не може бути належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин, а крім того форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру.

Посилаючись на вищевикладене позивач просив розірвати договір про надання послуг з підбору та доставки автомобілю № 523Д191121 укладений 19 листопада 2021року між ним та ТзОВ «ПЛК Груп» та стягнути на його користь з відповідача ТзОВ «ПЛК Груп» кошти в розмірі 8 221 долар США, що станом на 12.09.2022 року за офіційним курсом НБУ становить 300 630,46 гривень.

23.11.2022 року до суду від генерального директора ТОВ «ПЛК ГРУП» Макарова В.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив викладені в позові обставини.

Зауважив, що сторони, укладаючи договір, дійсно бажали тих реальних правових наслідків, що мали стати результатом виконання договору.

Сторони, укладаючи договір, здійснили всі необхідні дії для настання таких наслідків, а саме: позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти, а відповідач вчасно приступив до виконання Договору та надав позивачу на розгляд декілька варіантів автомобілів для придбання.

Також зазначив, що на хід виконання договору вплинули події, пов`язані з початком повномасштабних бойових дій з боку РФ та введення воєнного стану в Україні, внаслідок чого були закриті морські порти Одеської області, зокрема ДП «Морський торгівельний порт «Чорноморськ», та морське судно, бортом якого перевозився придбаний позивачем автомобіль, було розвернуте у морі та направлено судноволодільцем до Республіки Корея.

Повідомлення про це було 15 березня 2022 року надіслано позивачу засобами електронного зв`язку, а саме у чат створений у месенджері Viber, також Позивачеві було повідомлено про вимогу морського перевізника сплатити близько 1000 доларів за повернення автомобіля в Республіку Корею, та необхідність сплатити цю суму. Також йому було запропоновано обрати варіант подальшого розвитку подій - у форс-мажорній ситуації що виникла, а саме:

1)сплатити рахунок за доставку автомобілю в Республіку Корею, сплатити виставлений рахунок за доставку автомобілю на територію України, що буде виставлений додатково;

2)надати згоду на реалізацію автомобілю у Республіці Корея - та отримати залишок грошових коштів, після (його реалізації, та оплати витрат на його транспортування та процедуру реалізації;

3)нічого не робити - автомобіль буде висталений на продаж з метою покриття витрат на його зберігання та транспортування, грошові кошти повернуті не будуть.

Після цього Позивачем не було обрано жодного варіанту розвитку подій, але висунуті вимоги про заміну автомобілю на інший, що вже знаходиться на території України, з його доплатою.

Також позивачем було підтверджено купівлю ним автомобілю що транспортувався на морському судні.

На день подачі позову до суду та надання цього Відзиву Позивачем так і не надані відповіді па питання, поставлені з боку Відповідача, що унеможливлює обрання подальшого варіанту розвитку подій.

Представник відповідача акцентував увагу на тому що відповідач не відмовляється від виконання договору і жодним чином не спонукає до цього позивача, а натомість декілька разів пропонував позивачу шляхи розв`язання ситуації що виникла.

Позивач та його представник у судовому засідання позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.

Відповідач у справі в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином – шляхом направлення судової повістки на електронну адресу ТОВ «ПЛК ГРУП».

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу положень ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, встановив таке.

Відповідно до копії Договору про надання послуг з підбору та доставки автомобіля №523Д191121 (далі - Договір), укладеного 19.11.2021 між ТОВ «ПЛК ГРУП» як Виконавцем, з однієї сторони та ОСОБА_1 як Замовником, з другої сторони, виконавець зобов`язується відповідно до листа-замовлення забезпечити надання комплексу послуг по підбору, оформленню (в тому числі митному) та доставці автомобіля в пункт призначення, зазначений в листі-замовленні, і видати його, а також супутні документи замовнику за актом приймання-передачі автомобіля, а замовник зобов`язується на умовах даного договору прийняти та оплатити вартість автомобіля, а також вартість комплексу послуг, наданих виконавцем та супутніх послуг.

Згідно з п. 2.1. договору, виконавець зобов`язується відповідно до листа-замовлення Замовника забезпечити надання комплексу послуг по підбору, оформленню (в тому числі митному) та доставці автомобіля в пункт призначення, зазначений в Листі-замовлення, і видати його, а також супутні документи Замовнику за Актом Приймання-передачі автомобіля (Додаток 2 до цього Договору), а Замовник зобов`язується на умовах даного Договору прийняти та оплатити вартість автомобіля, а також вартість комплексу послуг, наданих Виконавцем та супутніх послуг.

Відповідно до п.п. 5.1; 5.2. Договору, під час заповнення Листа замовлення, Замовник видає Виконавцю завдаток в розрахунок платежів за комплекс послуг на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Розмір завдатку становить 400 доларів США у еквіваленті до гривні за офіційним курсом на день розрахунку. В разі якщо ставка на аукціоні становитиме більше, ніж 4000 чотири) тисячі доларів США у еквіваленті до гривні за офіційним курсом НБУ на день розрахунку, то завдаток складає 10% від вартості максимальної ставки на аукціоні.

Відповідно до Листа замовлення Додаток № 1 до Договору про надання послуг підбору, оформлення та доставки автомобіля №523Д191121 позивач як Замовник, замовив автомобіль марки «KIA»; роки випуску: 2012, тип кузова: НОМЕР_1 ; модель: Optima; вид палива: пропан-бутан, об`єм двигуна: 2.0; коробка передач: автомат; вартість автомобіля за цим договором встановлено в доларах по курсу НБУ і орієнтовно складає (включає стандартні послуги, які містяться в п.3): до 10000 доларів США, що відповідає сумі 264427 грн. за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату підписання договору.

Комплекс послуг включає оформлення в країні продажу, митне оформлення на кордоні, митне оформлення на митниці призначення, державну реєстрацію.

Сторони узгодили, що до комплексу послуг включено доставку автомобіля до України по окремим тарифам, вартість якої буде входити в кінцеву вартість автомобіля за цим договором.

Вартість комплексу послуг за цим Договором встановлено в доларах і складає 500 доларів США, що відповідає 13221 грн. за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату підписання договору. Сума завдатку за цим Договором встановлено в доларах і складає: 400 доларів США, що відповідає 10577 грн. за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату підписання договору.

З метою виконання покладених на себе зобов`язань після підписання Договору, ОСОБА_1 як Замовник за сплатив ТзОВ «ПЛК Груп» 8221 долар США (7409+408+404) за умовами 5.1 та 5.2 Договору.

Позивач просить розірвати вищевказаний договір та стягнути з відповідача кошти сплачені позивачем за цим договором посилаючись на порушення відповідачем умов договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч.2 ст. 631 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст.903 ЦК України встановлює обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Статтею 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі послуг мають право на державний захист своїх прав; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:

-безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);

-безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;

-відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;

-реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина друга цієї статті визначає одну підставу для розірвання та зміну договору, а саме "істотне порушення договору другою стороною". Водночас цією нормою визначено, що названа підстава не є єдиною. Апелюючи до інших підстав розірвання та зміни договору, законодавець не виключає їх існування у передбачених положеннях договору або закону. "Істотність порушення договору" є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки "істотності" у порушенні договору. У разі існування загальної підстави у вигляді "істотності порушення договору" суб`єктом оцінки, відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті, має бути лише суд. Відповідно визначається, що договір, у разі істотності його порушення може бути розірвано лише за рішенням суду.

Визначення "істотності порушення договору" у ч. 2 зазначеної статті надано через іншу оціночну категорію "значна міра" позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Значна міра позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору має визначатися посилаючись на об`єктивні обставини. Так, зміст договору може допомогти визначити очікування особи на які вона розраховувала при укладенні договору і які вона визначила об`єктивно погоджуючи його умови. Ч. 2 вказаної статті передбачає лише загальну підставу - "істотність порушення договору" без можливості вказівки на об`єктивні ознаки такого порушення. Можливість зазначення об`єктивних ознак істотності порушення договору може існувати лише у поіменованих договорах, коли у абстрактній формі можна визначити його зміст та правову мету.

З огляду на те, що істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Частина 2 зазначеної статті також, у питанні розірвання або зміни договору, визначає можливість розірвання договору за рішенням суду, на вимогу однієї із його сторін, у разі коли підстави такого розірвання передбачені у договорі та законі. Законодавець не вказує у ч. 2 зазначеної статті, що інші підстави розірвання та зміни договору, мають обов`язково ґрунтуватися на істотності порушення договору. Навпаки, за змістом ч. 2 ст. 651 ЦК України, можна зробити висновок, що у визначенні інших договірних підстав розірвання або зміни договору, сторони можуть відійти від "істотності порушення договору", як загальної підстави його розірвання у судовому порядку, і передбачати ознаки "неістотного порушення договору", що за волею сторін, будуть підставою для розірвання або зміни договору. Якщо ж спеціальним законом або договором сторін не визначено інше, порушення договору, що не є істотним, не може бути підставою для розірвання договору у судовому порядку. Спеціальні норми про розірвання того чи іншого, врегульованого положеннями ЦК України договору, можуть передбачати випадки, коли договір може бути розірваний без факту "істотності його порушення", вказуючи на інші обставини розірвання та зміни договорів.

Оціночна категорія "істотність", що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, має функцію отримання таких оціночних результатів як "істотність порушення" або навпаки "неістотність порушення". У свою чергу оціночні результати "істотність порушення" або "неістотність порушення" має функцію встановлення наявності або відсутності підстави для зміни або розірвання договору. Через поміщення у ч. 2 ст. 651 оціночної категорії "істотність порушення договору", суб`єкту правозастосування надається можливість у спосіб оцінки визначитися з наявністю або відсутністю оціночного факту - факту порушення договору, наявність якого і є підставою для розірвання договору. Виходячи із об`єкту оцінки суб`єкт оцінки має визначити "міру позбавлення того, на що розраховувала сторона договору при укладенні договору". У даному випадку результат оцінки, зокрема "істотність порушення" не є об`єктивно існуючим даним, як наприклад юридичний факт, а залежить від оцінки міри позбавлення можливості отримання очікуваних результатів виконання договору. Оціночний факт на відміну від інших підстав розірвання договору необхідно отримувати шляхом оцінки та не встановлюється шляхом доказування. Шляхом доказування встановлюються факти (обставини), що на момент їх встановлення є існуючими. Оціночний факт доказуванню не підлягає так як його виникнення залежить лише від оцінки та об`єктивації його існування, зокрема у спосіб встановлення його рішенням суду. При об`єктивації оціночного факту, зокрема істотності порушення договору звичайно необхідно визначати, у спосіб оцінки, ті об`єктивні ознаки, що слугують свідченням його існування. Першою об`єктивною ознакою, що має бути встановлена у спосіб оцінки і яка свідчить про "істотність порушення договору" є "значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору".

Отже, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Суд зазначає, що посилання позивача на грубе порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні вимог цивільного процесуального законодавства.

Пунктом 6.1 Договору передбачено право замовника відмовитись від виконання даного договору. Заява про відмову замовника від надання послуг в письмовій формі приймається виконавцем до виконання з дня отримання такої заяви.

Відповідно до п. 9.2 укладеного між сторонами договору, такий може бути розірваний достроково, з ініціативи однієї із сторін, але не раніше дати проведення усіх взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 8.1 договору сторони звільняються від майнової відповідальності за невиконання зобов`язань, передбачених Договором, при виникненні форс-мажорних обставин, а саме: повінь, землетрус, цунамі, епідемії й інші стихійні явища природи, що віднесені в даній місцевості до розряду стихійних; лісові пожежі, вибухи, страйк, саботаж; локаут, оголошена чи неоголошена війна, революція, масові безладдя, терористичні акти, аварії, інші непередбачені ситуації, що безпосередньо вплинули на виконання умов даного Договору; несприятливі погодні умови, що не є стихійними явищами, але які призводять до неможливості надання послуг в повному обсязі та належної якості, прийняття державними органами нормативних актів, що призвели до неможливості належного виконання сторонами зобов`язань, які вони взяли на себе відповідно до умов даного Договору.

Згідно з п.1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, спілкування позивача з представником відповідача надалі, після укладення Договору, відбувалося через електронні засоби, а саме через месенджер VIBER, що передбачено п. 4.4. Договору.

За повідомленням ДП «АМПУ» (Адміністрація морських портів України), і таку обставину суд визнає загальновідомою, станом на 08:00 26.02.22: вхід/вихід до портів Скадовськ, Херсон, Миколаїв, Ольвія, Одеса, Чорноморськ, Південний, Б-Дністровськ, Ізмаїл, Рені, Усть-Дунайськ було закрито.

15 березня 2022 року ОСОБА_1 отримав від менеджера ТОВ «ПЛК Груп» повідомлення в офіційній групі у мессенджері Viber, в якому повідомлялося про повернення судна, на якому перевозився призначений позивачу автомобіль, до Кореї через військові дії в Україні, і від позивача вимагалося сплатити ще вартість доставки (повернення) автомобіля в Корею .

Після цього відповідач запропонував позивачу врегулювати відносини за договором №523Д191121 шляхом реалізації одного з таких варіантів: 1) ОСОБА_1 доплачує ТОВ «ПЛК Груп», окрім вже сплачених раніше коштів додаткові витрати на доставку автомобіля, придбаного для нього, 2) надати згоду на реалізацію автомобіля у Республіці Корея і сума виручених коштів з відрахуванням фактичних витрат повертається ОСОБА_1 ; 3) якщо не вчиняти ніяких дій – авто буде виставлене на продаж з метою покриття витрат на його транспортування і зберігання, а грошові кошти повернуті не будуть.

Відповідно до п.3.2.3. Договору виконавець має право на будь-які зміни тривалості та інших параметрів послуг, що входять до складу комплексу послуг за погодженням з замовником, в разі, якщо це пов`язано з необхідністю гарантування якості виконання послуг замовника. Виконавець має право в односторонньому порядку змінювати тривалість, маршрут доставки.

Пунктом 5.10. у разі зміни вартості автомобіля та супутніх послуг Виконавець погоджує цю зміну із Замовником. Замовник повинен здійснити доплату вартості за замолений автомобіль та супутні послуги в касу Виконавця протягом 1-го банківського дня після узгодження нової ціни за замовлений автомобіль та супутні послуги.

В ході виконання Договору, зміни, відповідно до п.4.5. Договору, узгоджуються, серед іншого, засобами електронного зв`язку обома сторонами.

Отже, як встановлено судом, відповідач вчасно, відповідно до умов укладеного Договору приступив до його виконання, про що свідчить переписка у месенджері VIBER, вчиняв усі необхідні дії на виконання зобов`язань, покладених на нього умовами Договору, не ухилявся від виконання умов Договору, та сприяв в отриманні очікуваних результатів виконання Договору Замовником.

Суд враховує також і ту обставину, що тривалість виконання послуги з доставки автомобіля, а також зміна маршруту доставки Виконавцем спричинені об`єктивними обставинами, зокрема, введенням воєнного стану на території України і такі обставини в жодній мірі не залежали волі Виконавця.

Крім того, про зміну вартості супутніх послуг у зв`язку із виниклими обставинами, у встановленому Договором порядку, а саме засобами електронного зв`язку неодноразово повідомлявся Замовник.

З огляду на викладене, позивачем не доведено обставин істотного порушення умов Договору відповідачем, які б вказували на значну міру позбавлення того, на що він розраховував при укладенні договору.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Водночас, при вирішенні спору суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Враховуючи викладене, суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем в межах спірних правовідносин, тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛК Груп» про захист прав споживача шляхом розірвання договору надання послуг та стягнення грошових коштів необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «ПЛК ГРУП» про розірвання договору та стягнення коштів у порядку захисту прав споживачів - відмовити.

Повні найменування сторін та інших учасників справи:

ОСОБА_1 – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛК ГРУП» - 49005, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 3 офіс 33, код 42544772.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 10.03.2023 року.

Головуючий суддя: С.А.Сергієнко