Рішення № 109463163, 10.02.2023, Дарницький районний суд міста Києва

справа № 753/9778/22

провадження № 2/753/662/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2023 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Котвицького В.Л.,

за участю секретаря судового засідання Яценка Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Воронова Є.Є. ,

свідків ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у вересні 2022 року звернувся до суду із позовом до відповідача про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 19.04.2021 працював в Управлінні адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, а з 10.01.2022 працював на посаді провідного інженера з організації експлуатації та ремонту будівель відділу капітального та поточного ремонту Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до наказу від 04.05.2022 № 74 по Управлінню адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, ОСОБА_1 звільнено із займаної ним посади з 06.05.2022, у зв`язку зі скороченням штату працівників Управління, на підставі пункту першого статті 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважає вказаний наказ від 04.05.2022 № 74 та подальше його звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників Управління на підставі пункту першого статті 40 Кодексу законів про працю України незаконними та такими, що порушили гарантоване право на працю.

У зв`язку з чим позивач просить суд поновити його на посаді провідного інженера з організації експлуатації та ремонту будівель відділу капітального та поточного ремонту Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради Українита стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 14.10.2022 у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Від відповідача на адресу суду 05.12.2022 надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування зазначає, що 07.02.2022 позивач був персонально попереджений про наступне можливе звільнення з роботи, 07.02.2022 позивач був ознайомлений з пропозицією щодо можливості переведення його на інші вакантні посади згідно з переліком. Після ознайомлення з цією пропозицією переведення на іншу посаду, позивач, у присутності інших працівників відповідача, 07.02.2022 відмовився від засвідчення факту свого ознайомлення з переліком вакантних посад. Таким чином, на думку відповідача, позивачу були запропоновані вакантні посади для його переводу, але він від них відмовився.

Від позивача на адресу суду 21.12.2022 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголошував на обґрунтованості позовних вимог та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Від відповідача на адресу суду 28.12.2022 надійшли письмові заперечення на відповідь позивача на відзив, а також клопотання про застосування строку позовної давності.

Від позивача на адресу суду 24.01.2023 надійшли письмові пояснення на письмові заперечення відповідача, в яких позивач зазначає про те, що відповідач в порушення вимог ст. 42 Кодексу законів про працю України не надав доказів проведення порівняльного аналізу продуктивності праці тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, яких було звільнено.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову як необґрунтованому

Свідок ОСОБА_6 (працює у відповідача на посаді начальника відділу кадрів) показала суду, що багато людей попали під звільнення. Наголосила, що в момент звільнення позивач пропрацював на займаній посаді лише 25 днів. Виходячи з наявного досвіду інших працівників та порівнюючи їх з досвідом ОСОБА_1 , керівництво відповідача вирішило звільнити саме останнього. Також, свідок зазначила, що наскільки людина робить свою роботу, продуктивність роботи, це також впливало на вибір людини, яку будуть звільняти. Свідок показала, що процедура щодо звільнення позивача була проведена належним чином: на одну посаду було багато претендентів, обговорювалась кожна людина, яка претендує на дану посаду, враховувався стаж роботи, освіта, недоліки в роботі, чи навчається ця людина, соціальний статус і т.п. Всі показники складались в одну таблицю і вже потім приймалось рішення: кому пропонувати ту чи іншу посаду. Посади, що були запропоновані позивачу були рівнозначними, від яких він відмовився. Розмір посадових окладів на запропонованих відповідачу посадах не різнився.

Свідок ОСОБА_5 (працює у відповідача) показав суду, що позивач був ознайомлений з вільними вакансіями, але відмовився підписати даний акт, також зауважив, що процедура ознайомлення була проведена належним чином.

Свідок ОСОБА_4 (працює у відповідача) показала суду, що позивач був ознайомлений з посадами, але підпис він свій не поставив, крім позивача було багато людей, всім були запропоновані інші посади. Також, свідок показала, що не пам`тає безпосередньо того моменту, коли ОСОБА_1 відмовився підписувати лист з пропонованими посадами, оскільки вже пройшло багато часу, а також під час процедури звільнення було дуже багато людей, яких в той день попереджали про звільнення, що завадило їй запам`ятати усі подробиці звільнення ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представників сторін та позивача, допитавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, ОСОБА_1 з 19.04.2021 працював в Управлінні адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, а з 10.01.2022 працював на посаді провідного інженера з організації експлуатації та ремонту будівель відділу капітального та поточного ремонту Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.

ОСОБА_1 07.02.2022 був попереджений про майбутнє можливе звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України в зв`язку зі скороченням штату працівників.

07.02.2022 за участю ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був складений акт про відмову ОСОБА_1 від підписання повідомлення про пропозицію вакантної посади.

Відповідно до наказу від 04.05.2022 № 74 по Управлінню адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, ОСОБА_1 звільнено із займаної ним посади з 06.05.2022, у зв`язку зі скороченням штату працівників Управління, на підставі пункту першого статті 40 Кодексу законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Пунктом 1 ч.1, ч.2 ст.40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частинами першою, третьою ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Абзацом 1 пункту 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 зі змінами визначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, провадження № 15-52гс20).

Викладені в письмових поясненнях позивача доводи щодо не проведення відповідачем оцінки продуктивності роботи позивача судом не приймаються, оскільки це є фактично зміною підстав позову. Водночас позивач відповідну заяву про зміну підстав позову в порядку ч. 3 ст. 49 ЦПК України до суду не подав.

Разом з тим, з довідки за результатами порівняння кваліфікаційних характеристик працівників відповідача від 03.02.2022 вбачається, що відповідачем досліджувалась також і продуктивність праці позивача

Також суд зауважує, що враховуючи стаж роботи позивача на посаді (25 днів) провести об`єктивну оцінку продуктивності його роботи у порівнянні з іншими працівниками підприємства, які претендували разом з ним на вакантну посаду і працювали у відповідача багато років, фактично було не можливо у зв`язку з недостатністю відповідної інформації щодо роботи позивача.

Зазначені обставини також були підтвердженні показами свідків допитаних у судовому засіданні.

На думку суду, відповідачем було дотримано процедуру звільнення позивача, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог про поновлення на посаді провідного інженера з організації експлуатації та ремонту будівель відділу капітального та поточного ремонту Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в поновленні позивача на роботі, то приписи ч.2 ст. 235 КЗпП України не застосовуються, оскільки підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно з пунктом 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Кодекс доповнено главою XIX згідно із Законом № 540-ІХ від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020. З того часу вказані прикінцеві положення не змінювалися.

Позивач звернувся до суду 05.09.2022 відповідно до штампу суду вхідної кореспонденції.

Станом на час звернення позивача до суду на території України продовжував діяти карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"

На підставі викладеного, судом встановлено, що, позивач дотримався строку звернення до суду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81,141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами апарату Верховної Ради України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Компенсувати судовий збір в розмірі 1 107,61 грн. за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 20.02.2023.

Суддя В.Л.Котвицький