Ухвала суду № 109457520, 09.02.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2026/23

Провадження №2/369/3026/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2023 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченко А.В. розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Е.В. про забезпечення позову у цивільній справі № 369/2026/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки у спільному сумісному майні та визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В :

08.02.2023 року до канцелярії суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Е.В. надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом:

накладення арешту на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

заборони приватному та/або державному нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки у спільному сумісному майні та визнання права власності на спадкове майно, справа № 369/2026/23.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 15.06.2013 року уклали між собою шлюб, який був зареєстрований виконавчим комітетом Вишневської міської ради Києво-Святошинського району Київської області та зроблено відповідний актовий запис № 115.

У період перебування у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , на ім`я ОСОБА_4 , придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23.06.2015 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, Тріфоновою Т.А., за реєстровим номером 2669.

Відповідно до абзацу 2 п. 18 Договору купівлі-продажу квартири - цей договір укладено за згодою чоловіка покупця, ОСОБА_5 , викладеною в заяві, справжність підпису на якій засвідчено Тріфоновою Т.А. , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, 23.06.2015 року за реєстровим № 2668.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

30.12.2021 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області, Гончар Т.М. зареєстровано спадкову справу № 44/2021 щодо майна померлого.

Позивач, ОСОБА_1 , є сином померлого ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим 11.05.2004 року.

Позивач після смерті свого батька у встановлений законом піврічний строк прийняв спадщину після його смерті.

Оскільки квартира була придбана в період шлюбу спадкодавця з ОСОБА_4 , така квартира є їх спільною сумісною власністю, тобто відповідно по 1/2 частині кожного.

У січні 2023 року Позивач, в рамках спадкової справи після смерті свого батька, звернувся до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області, Гончар Т.М., із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на частку квартири, яка належала його батьку на підставі спільної сумісної власності.

Однак Постановою приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області, Гончар Т.М., від 25.01.2023 року вих. № 18/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, Позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Підставою відмови слугувало те, що відповідно до наданого Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23.06.2015 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, Тріфоновою Т.А., за реєстровим номером 2669, власником зазначеної квартири є ОСОБА_4 , а документи які б підтверджували факт належності ОСОБА_5 1/2 частку зазначеної квартири нотаріусу не були подані. У зв`язку з чим нотаріус не зміг перевірити склад спадкового майна.

В свою чергу ОСОБА_4 (дружина спадкодавця) не є рідною матір`ю позивача.

Як стало відомо ОСОБА_4 також померла на початку 2022 року. В свою чергу ОСОБА_4 мала двох дочок, а саме: 1) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та 2) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином стало відомо, що за життя спадкодавця не було виділено 1/2 частку у спадковій квартирі, яка належала йому на праві спільної сумісної власності з його дружиною - ОСОБА_4 .

На сьогоднішній день, квартира АДРЕСА_1 , не обтяжена жодними заборонами та/або будь якими обтяженнями, зареєстрована за ОСОБА_4 (дружиною спадкодавця), яка також померла на початку 2022 року, після якої також відкрита спадщина та спадкоємцями є її діти: 1) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та 2) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , які займаються оформленням у власність даної квартири (всієї частки), по при те, що 1/4 частина належить по праву позивачу, у зв`язку з чим у будь який момент може здійснити дії, щодо видачі відповідачам 2 та 3 свідоцтва про спадщину на квартиру та подальшої реєстрації права власності на останню, що як наслідок призведе до неможливості виконання можливого рішення, а також призведе до подальших судових спорів та порушення прав третіх осіб, які придбають у власність спірну квартиру (у разі її продажу Відповідачами).

Станом на сьогоднішній день є загроза оформлення спадщини на частку квартири, яка належить позивачу відповідачами 2 та 3, оскільки відповідачами вчиняються дії щодо оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 (дружини спадкодавця - батька позивача).

Також слід зазначити, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та заборони видавати свідоцтво про спадщину на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням у даній справі, є необхідними заходами забезпечення позову, оскільки позовною вимогою є визнання права власності на 1/4 частину такої квартири, яку Відповідачі мають намір перереєструвати на себе, або навіть на інших осіб.

Крім того, у разі незастосування заходів забезпечення позову може бути нанесена шкода інтересам третіх осіб (покупців), оскільки після визнання права власності на частку квартири, на покупців буде покладений надмірний тягар для захисту своїх прав, а можливо навіть проведення реституції (повернення сторін у попередній стан).

Частиною 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, а тому вирішення питання забезпечення позову здійснюється без присутності осіб, які беруть участь у справі.

У зв`язку з відсутністю сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяву, всебічно та повно дослідивши доводи позивача, матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З огляду на ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь нього, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 році у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зазначена правова позиція була багаторазово підтверджена Верховним Судом у справах, де суди дійшли висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову (постанови від 15.07.2021 року, провадження № 61-8468ав21 та від 30.06.2021 року у справі № 523/11320/19).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Крім того, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 03.07.2019 року у справі № 331/1255/17 та від 30.06.2021 року у справі № 204/8994/19 вказав, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі № 724/561/20 та від 07.07.2021 року у справі № 308/7086/20.

В останній постанові Верховний Суд також наголосив на тому, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Враховуючи викладене, наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, предмет цього позову, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, суд дійшов до висновку про необхідність та доцільність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі у спосіб, про який просить позивач, так як застосування таких заходів забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, та вважає за можливе заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.

При цьому таке забезпечення позову буде співмірним із заявленими позовними вимогами.

При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення слід зазначити наступне.

Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема, вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.

Суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачу, а також в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Е.В. про забезпечення позову у цивільній справі № 369/2026/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки у спільному сумісному майні та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Накласти арешт на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

Заборонити приватному та/або державному нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Копію даної ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст. 261 ЦПК України.

Ця ухвала відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, проте її оскарження не зупиняє її виконання.

Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . адреса: АДРЕСА_2 , номер засобу зв`язку: НОМЕР_3 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Боржник 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Боржник 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя А.В. Янченко