Ухвала суду № 109441881, 09.03.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2174/23

Провадження №2/369/3064/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2023 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі № 369/2174/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, пені, інфляційних витрат і 3 % річних за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, -

В С Т А Н О В И В:

13.02.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, пені, інфляційних витрат і 3 % річних за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки.

15.02.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, пені, інфляційних витрат і 3 % річних за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, залишено без руху.

07.03.2023 року позивач ОСОБА_1 через канцелярію суду зареєструвала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 349565,09 гривень, які належать відповідачу Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на праві власності і знаходяться на рахунку Акціонерного товариства «УКРСИББАНК», код банку 20782312 НОМЕР_1 .

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 подала до Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 моральної та матеріальної шкоди, пені, інфляційних витрат та 3 % річних за невчасне відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки, витрат на експертизу (у розмірі 189989,89 гривень).

Заявниця вказує, що оскільки у позові йдеться про значну суму шкоди в розмірі 349565,09 гривень та з метою забезпечення її прав, як позивача, вважає за необхідне вжиття судом заходів щодо забезпечення її позовних вимог до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна».

Крім того, заявниця вказувала, що в країні існує дуже нестабільна економічна ситуація, що вже призвело до того, що багато страхових компаній зникли і продовжують зникати, не виконуючи взятих на себе обов`язків, що суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, який має соціальний характер і спрямований на захист майнових прав потерпілих і страхувальників.

Крім того, вказувала, що ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» не виконало рішення Києво-Святошинського районного суду від 05.10.2021 року, додаткове рішення від 10.12.2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 02.02.2023 року, які набрали законної сили.

Відповідно до частини першої ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву позивача слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі за для попередження потенційних труднощів уподальшому виконанні такого рішення. При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Слід відзначити, що саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість чи утруднення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі статтею 81 ЦПК, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, відповідно до ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

Приписами частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Накладення арешту на рахунок боржника, призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату зарплати, що призводить до порушення конституційних прав громадян.

Щодо заяви позивача ОСОБА_1 накласти арешт на грошові кошти відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», суд зазначає, що такий захід забезпечення позову може бути застосований судом лише при наявності достовірної інформації про рахунки відповідача та розмір коштів, що зберігаються на них. Без наявності таких відомостей суд, накладаючи арешт на грошові кошти, може втрутитись в господарську діяльність юридичної особи та порушити права інших третіх осіб.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін; суд вважає, що заява про забезпечення позову в ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 149-153, 258-261-210 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі № 369/2174/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, пені, інфляційних витрат і 3 % річних за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки відмовити.

Копію ухвали невідкладно направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

Суддя А.В. Янченко