Рішення № 109440187, 06.02.2023, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2023 року Справа № 915/491/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Табачної О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 02910048)

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Літкової Людмили Вікторівни, АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 )

адреса для листування: а/с 68, м. Миколаїв-17, 54017

про повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

від прокуратури: Григорян Е.Р., службове посвідчення №056931 видане 28.08.2020 року, дійсне до 28.08.2025;

від позивача: Грумінська Д.О., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

від відповідача (представник відповідача): не з`явився

ВСТАНОВИВ:

12.03.2019 року Перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 05/2-2320-19 від 11.03.2019 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Фізичної особи-підприємця Літкової Людмили Вікторівни, в якій просить суд Фізичній особі-підприємцю Літковій Людмилі Вікторівні повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 1352 кв.м нормативною грошовою оцінкою 970 678, 66 грн. з кадастровим номером 4810136900:01:041:0005 по вул. Будівельників ріг пр. Богоявленського (Жовтневого) у місті Миколаєві у придатному для використання стані шляхом демонтажу споруд.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.06.2019 позов задоволено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.06.2019 у справі № 915/491/19 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2020 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.06.2019 у справі № 915/491/19 скасовано. Справу № 915/491/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2020 справу № 915/491/19 призначено головуючому судді Смородіновій О.Г.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2020 справу № 915/491/19 призначено головуючому судді Олейняш Е.М.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.04.2020 прийнято справу № 915/491/19 до провадження судді Олейняш Е. М. за правилами загального позовного провадження без зазначення дати підготовчого засідання. Встановлено, що про дату, час та місце проведення підготовчого засідання у цій справі учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 призначено підготовче засідання по справі на 01.10.2020.

В підготовчому засіданні судом оголошувалась перерва до 01.10.2020.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.10.2020 відкладено підготовче засідання по справі на 20.10.2020.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області 20.10.2020, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 10.11.2020.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.11.2020 зупинено провадження у даній справі № 915/491/19 до набрання судовим рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1574/19 законної сили.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2022 поновлено провадження у справі № 915/491/19. Розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Призначено підготовче засідання по справі на 23.01.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2023 закрито підготовче провадження у справі № 915/491/19. Розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 06.02.2023.

Відповідач (представник відповідача) у судове засідання 06.02.2023 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

31.01.2023 від прокуратури на адресу Господарського суду Миколаївської області надійшла заява (вх. № 1125/23 від 31.01.2023), в якій прокуратурою повідомлено розрахункові рахунки прокуратури.

Подану заяву долучено судом до матеріалів справи та прийнято до розгляду.

06.02.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 1321/23 від 06.02.2023), в якому відповідач просить суд відкласти судове засідання на більш пізнішу дату, у зв`язку з відсутністю можливості, з поважних причин, прибути вчасно в день призначеного судового засідання, що унеможливлює бути особисто присутньою під час розгляду справи по суті.

Прокурор в судовому засіданні 06.02.2023 заперечив проти відкладення розгляду справи.

Представник позивача підтримав прокурора та залишив вирішення клопотання на розсуд суду.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах № 802/562/18-а, № 826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору (постанова КАС ВС від 14.07.2022 у справі № 260/4504/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Верховний Суд на сайті Судової влади України оприлюднив інформацію щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, зокрема, зауважив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

В пункті 1 рішення № 9 від 24.02.2022 Рада суддів України звернула увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

За загальним правилом при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб`єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території (об`єкті нерухомості) та ін, має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції (постанова КАС ВС від 14.07.2022 у справі № 260/4504/20).

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова КГС ВС від 07.07.2022 у справі № 918/539/16).

Враховуючи вищевикладене, судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відповідач, обмежившись зазначенням в клопотанні про наявність поважних причин неможливості прибути в судове засідання, не зазначив самі причини та не подав докази на їх підтвердження, що унеможливлює для суду надати оцінку вказаним причинам та їх поважності. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Враховуючи вищевикладене, в задоволенні клопотання судом відмовлено.

В судовому засіданні 06.02.2023 представником позивача подано суду заяву (вх. № 1375/23 від 06.02.2023) про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 10 ст. 80 ГПК України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Враховуючи неподання позивачем доказів надіслання документів на адреси інших учасників процесу, суд, керуючись ч. 9 ст. 80 ГПК України, не бере до уваги відповідні докази.

Інші заяви та клопотання відсутні.

В судовому засіданні 06.02.2023 судом відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція прокуратури.

Предметом спору є вимога про повернення земельної ділянки.

Підставою позову прокуратурою зазначено обставини, які полягають в тому, що договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений, земельна ділянка на даний час використовується підприємцем (відповідачем) під розміщення автостоянки без належних правових підстав. Внаслідок цих неправомірних дій відповідача власник спірної земельної ділянки позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Земельна ділянка розташована на території міста Миколаєва та відноситься до земель комунальної власності, її власником (розпорядником) згідно ст. ст. 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є Миколаївська міська рада.

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 324, 626, ч. 2 ст. 792, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, ст. 13, 31, ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

2.2. Правова позиція позивача.

Миколаївська міська рада позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених прокуратурою.

2.3. Правова позиція відповідача.

Відповідачем під час розгляду даної справи подано заяву особистих міркувань та аргументів у справі № 915/491/19 в частині спростування вимог прокурора (вх. № 10223/19 від 20.06.2019), а також пояснення (вх. 12342/20 від 01.10.2020).

Відповідач в обґрунтування заперечень зазначив, що:

- прокуратурою не доведено наявність підстав для представництва;

- у орендаря відсутній борг зі сплати орендної плати, що підтверджує належне виконання умов договору;

- договір є поновленим, оскільки від орендодавця жодних заперечень протягом місяця після закінчення строку дії договору не надходило; крім того, орендар вживав дії щодо продовження строку дії оренди (направлено повідомлення про намір продовжити строк дії договору, продовження використання земельної ділянки після закінчення строку дії договору, належне виконання умов договору);

- орган місцевого самоврядування може бути самостійним позивачем у справі. Отже, участь прокурора у даній справі впливає на дотримання принципу рівності сторін у справі;

- прокуратурою факт належного користування орендарем земельною ділянкою не спростовано;

- враховуючи договірний характер правовідносин між сторонами у справі позивачем обрано неналежний спосіб захисту права відповідно до ст. 1212 ЦК України.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Пунктами 36, 36.4 рішення Миколаївської міської ради № 24/15 від 27.10.2004: затверджено технічну документацію із землеустрою щодо укладання договору оренди земельної ділянки загальною площею 1 352 кв.м. під проїздами, проходами за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, залишено її в землях змішаного використання (землі транспорту та комерційного використання), для розміщення та обслуговування автостоянки по вул. Будівельників ріг пр. Жовтневого; надано приватному підприємцю Літковій Людмилі Вікторівні в оренду на 10 років земельну ділянку площею 1 352 кв.м. для розміщення та обслуговування автостоянки по вул. Будівельників ріг пр. Жовтневого.

15.12.2004 року між Миколаївською міською радою та Приватним підприємцем Літковою Людмилою Вікторівною укладено договір оренди землі (надалі - договір), за умовами якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 27.10.2004 за № 24/15 надає, а ПП Літкова Людмила Вікторівна приймає в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування автостоянки по вул. Будівельників ріг пр. Жовтневого (п. 1.1).

Договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.01.2005 №040500100042.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 2.1, п. 2.2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1 352 кв.м без права передачі її в суборенду. Земельна ділянка вільна від споруд.

Відповідно до п. 2.3 договору земельна ділянка передається в оренду без будівель, споруд та інших об`єктів.

Відповідно до п. 3.1 договору договір діє на протязі 10 років з дати прийняття рішення. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 6.1 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього договору.

Відповідно до п. 6.2 договору право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він її одержав в оренду.

Відповідно до п.п. "в", "г" п. 9.3 договору орендар земельної ділянки має право:

- за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку будівлі і споруди;

- після закінчення строку, на який було укладено цей договір при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору за тим самим цільовим використанням земельної ділянки, за яким вона надавалась.

Відповідно до п.п. "л" п. 9.4 договору орендар зобов`язаний у разі не продовження строку оренди землі демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням.

Відповідно до п. 12.3 договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 14.6 договору невід`ємними частинами договору є: план земельної ділянки; акт перенесення меж земельної ділянки на місцевості; акт приймання-передачі об`єкта оренди; кадастровий план земельної ділянки.

Судом встановлено, що на виконання умов договору оренди Миколаївською міською радою передано, а ФОП Літковою Л. В. прийнято в оренду земельну ділянку, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом приймання-передачі земельної ділянки від 24.01.2005.

До договору укладався договір про зміни від 03.04.2009, яким сторони вносили зміни до умов договору в частині орендної плати.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право користування або право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:01:041:0005 не зареєстровано.

Маючи намір на поновлення договору ФОП Літкова Л.В. зверталась до Миколаївської міської ради з відповідним листом-повідомленням від 11.09.2014, за результатами розгляду якого листом від 31.10.2014 №10263/02.02.01-19/03/04 Миколаївською міською радою повідомлено ФОП Літкову Л.В., що питання продовження строку оренди договору вирішуватиметься після сплати у двадцятиденний термін заборгованості з орендної плати. Також підприємця проінформовано, що у разі несплати коштів остання повинна звільнити земельну ділянку від споруд, привести її у належний стан та повернути Миколаївській міській раді за актом приймання-передачі.

Фізична особа - підприємець Літкова Людмила Вікторівна звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, в якій просила суд визнати поновленим договір оренди землі, загальною площею 1 352 кв.м по вул.Будівельників, ріг просп.Богоявленського у місті Миколаєві (Інгульський район) (кадастровий номер 4810136900:01:041:0005) для розміщення та обслуговування автостоянки, який укладено 15.12.2004 між Миколаївською міською радою (м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРЮОФОП 26565573) та Фізичною особою - підприємцем Літковою Людмилою Вікторівною ( АДРЕСА_2 , код ЄДРЮОФОП НОМЕР_1 ) та зареєстровано в Державному реєстрі земель 17.10.2014 з додатковою угодою про поновлення договору оренди землі від 31.05.2018 та визнання його поновленим на тих самих умовах строком на 10 років.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2022 у справі № 915/1574/19 в позові відмовлено. Рішення не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 19.08.2022.

В судовому рішенні від 23.02.2022 по справі № 915/1574/19 судом встановлено, що оспорюваний договір діяв до 27.07.2014.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Прокуратурою до матеріалів даної справи подано Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства без дати та номера, складений Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради, в якому зазначено, що за результатами перевірки земельної ділянки вул. Будівельників ріг вул. Жовтневої встановлено, що за вищевказаною адресою розташована стоянка для автомобілів, огорожена парканом металевим (фото додається).

На адвокатський запит представника відповідача адвоката Щукіної Н. О. від 20.05.2019 № 09-05 щодо надання документів за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управлінням земельних ресурсів надано відповідь від 29.05.2019 № 02-06/1981, з якої вбачається, що на виконання запиту прокуратури Миколаївської області був здійснений виїзд за вищенаведеною адресою та складений акт перевірки (обстеження) земельної ділянки від 15.02.2019, який (акт) передбачає обстеження земельної ділянки щодо наявності / відсутності будівель та споруд, фотофіксації належного використання та стану земельної ділянки, перевірка (обстеження) земельної ділянки за цільовим призначенням у порядку самоврядного контролю за використанням та охороною земель. До листа Управлінням додано акт від 15.02.2019.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Статтями 12, 122 ЗК України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад. Міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин відповідно до ст. 83, 122 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 319, 386 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов`язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов`язки; набуття земельних прав та обов`язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов`язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 ЦК України (постанова КГС ВС від 29.01.2020 у даній справі № 915/491/19).

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України (тут і далі - в редакції від 07.12.2004) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції від 01.01.2004) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право, зокрема: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 11.08.2013) у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України (постанова КГС ВС від 29.01.2020 у даній справі № 915/491/19).

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (п. 6.56-6.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

15.12.2004 року між Миколаївською міською радою та ФОП Літковою Л. В. укладено договір оренди землі зі строком дії на 10 років, за умовами якого Миколаївська міська рада передала в оренду земельну ділянку загальною площею 1 352 кв.м. (без будівель, споруд та інших об`єктів) для розміщення та обслуговування автостоянки по вул. Будівельників ріг пр. Жовтневого (п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1 договору).

Земельна ділянка відповідно до п. 6.1 договору передана орендарю за актом приймання-передачі від 24.01.2005, який підписано та скріплено печатками сторін.

Договір оренди не продовжувався / не поновлювався та припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, тобто 27.07.2014, що встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.02.2022 по справі № 915/1574/19, яке набрало законної сили. Отже, встановлені рішенням суду обставини припинення дії договору 27.07.2014 в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він її одержав в оренду.

Відповідно до п.п. "л" п. 9.4 договору орендар зобов`язаний у разі не продовження строку оренди землі демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням.

Отже, в силу приписів ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" та умов п. 7.1, 9.4 договору орендар після закінчення строку дії договору зобов`язаний був передати (повернути) орендодавцю земельну ділянку за актом приймання-передачі у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він її одержав в оренду.

Відповідачем не спростовано жодними доказами у справі обставини щодо використання земельної ділянки після закінчення строку дії договору, а також обставини наявності на ній споруд. Суду не подано належних доказів повернення відповідачем позивачу спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі, що свідчить про те, що земельна ділянка використовується підприємцем під розміщення автостоянки з порушенням вимог земельного законодавства.

Спірна земельна ділянка розташована на території міста Миколаєва та відноситься до земель комунальної власності, її власником (розпорядником) згідно ст. 83, 122 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є Миколаївська міська рада.

Таким чином, у даному випадку права власника майна підлягають захисту шляхом повернення земельної ділянки територіальній громаді у особі Миколаївської міської ради.

Неповернення відповідачем земельної ділянки позбавляє власника землі права розпорядитись нею відповідно до передбачених законом повноважень, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову. Судом також враховано, що правова оцінка підставам представництва прокуратурою інтересів держави в суді надана судом під час вирішення спору при первісному розгляді справи й вказане питання не було підставою для направлення справи на новий розгляд судом касаційної інстанції.

Посилання прокуратури в позові одночасно на приписи ст. 1212 ЦК України та ст. 34 Закону України "Про оренду землі" є помилковим, оскільки вказані норми регулюють різні правовідносини (правовідносини, які мають позадоговірний характер, та правовідносини, які мають договірний характер). Наявність договірних відносин між сторонами виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України. Проте, неправильне посилання прокуратури на ст. 1212 ЦК України не спростовує позовних вимог, оскільки на підставі ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку. Відтак, суд, керуючись принципом «jura novit curia», застосовує під час вирішення даного спору положення ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі".

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Прокуратурою під час звернення до суду із даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 14 560, 18 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 303 від 01.03.2019.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.12.2020 року по справі № 905/105/20 дійшов наступного висновку:

"Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з наведеними доводами прокурора щодо немайнового характеру позовної вимоги про повернення земельної ділянки, оскільки у даному випадку мають місце правовідносини сторін, які врегульовані договором оренди, строк дії якого закінчився, а судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна може визначається з урахуванням вартості спірного майна, лише у позадоговірних зобов`язаннях.

Відтак, враховуючи викладене та з огляду на зміст спірних правовідносин, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку у даному випадку має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов`язку в натурі (повернення належної орендодавцеві земельної ділянки), об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна.

Дійшовши висновку про те, що вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку є вимогою немайнового характеру, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 915/742/17".

Позовна заява подана до суду 12.03.2019.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції від 01.01.2019) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції від 01.01.2019) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлено ставку судового збору в розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року встановлено в розмірі 1 921 грн.

Отже, судовий збір за розгляд даної справи повинен становити 1 921 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 1 921 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати прокуратурі з відповідача.

Судовий збір в розмірі в розмірі 12 639, 18 грн. може бути повернуто за клопотанням прокуратури з Державного бюджету України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Відповідачу Фізичній особі-підприємцю Літковій Людмилі Вікторівні, АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) повернути позивачу Миколаївській міській раді, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 1 352 кв.м. нормативною грошовою оцінкою 970 678, 66 грн. з кадастровим номером 4810136900:01:041:0005 по вул. Будівельників ріг пр. Богоявленського (Жовтневого) у місті Миколаєві у придатному для використання стані шляхом демонтажу споруд.

3. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Літкової Людмили Вікторівни, АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006 (код ЄДРПОУ 02910048) на р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172): 1 921, 00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07.03.2023

Суддя Е.М. Олейняш