Рішення № 109439895, 09.03.2023, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Музирчук Богдану Володимировичу з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення заборгованості за договором - заявкою від 30.11.2021 № 2362 в розмірі 106 755 грн 00 коп., в тому числі: 83 743 грн 00 коп. основного боргу, 20 809 грн 50 коп. інфляційних втрат та 2 202 грн 56 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договором - заявкою від 30.11.2021 № 2362 не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 83 743 грн 00 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 20 809 грн 50 коп. інфляційних втрат та 2 202 грн 56 коп. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/13707/22, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

10.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

25.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

13.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13.11.2021 між Фізичною особою - підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (виконавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (замовник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір - заявку на перевезення вантажу № 2362, за яким узгоджено перевезення за маршрутом: Україна-Нідерланди; дата навантаження 04.12.2021; адреса завантаження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 136; перевезення вантажу з терміном доставки з 09.12.2021 по 09.12.2021, фрахтова сума 2750 євро (по курсу НБУ на дату розвантаження), митний перехід - Ягодин.

Умови оплати - безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв`язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору - заявки на перевезення вантажу № 2362 від 13.11.2021 було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом Україна-Нідерланди, а відповідач прийняв надані послуги, що підтверджується підписаним між сторонами актом здачі - приймання робіт (надання послуг) № 487 від 13.12.2021 на суму 83 744 грн 00 коп., копіями CMR від 13.12.2021 та рахунку № 2362 від 30.11.2021, виставленого на оплату отриманих послуг.

Оригінали вказаних документів були направлені на адресу відповідача 25.11.2022 разом з листом-вимогою, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 25.11.2022, фіскального чеку, накладної, роздруківки за відстеженням поштового відправлення про вручення 01.12.2022.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору не здійснив оплату за надані послуги у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань у останнього утворилась заборгованість перед Фізичною особою - підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем в розмірі 83 743 грн 00 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 20 809 грн 50 коп. інфляційних втрат та 2 202 грн 56 коп. 3 % річних.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що заборгованість була погашена 18.04.2022, що підтверджується платіжними інструкціями.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Статтею 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що оплату у повному обсязі за договором - заявкою на перевезення вантажу № 2362 від 13.11.2021 було проведено 18.04.2022, на підтвердження чого надано копії платіжних інструкцій № 1211 від 11.04.2022 на суму 11 492 грн. 00 коп., № 1231 від 13.04.2022 на суму 2 681 грн 00 коп., № 1232 від 14.04.2022 на суму 12 108 грн 00 коп. із зазначенням призначення платежу: "оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно рахунку № 444 від 29.11.2021" та платіжного доручення № 1142 від 18.04.2022 на суму 42 383 грн 00 коп. із зазначенням призначення платежу: " оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно рахунку № 444 від 29.11.2021".

Бухгалтерською довідкою №05/01-23 від 10.01.2023 року, складеною головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000", визначено, що помилка, пов`язана з опискою, допущеною в платіжних інструкціях під час здійснення платежів на користь Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича. В платіжних інструкціях № 1211 від 11.04.2022, № 1231 від 13.04.2022, № 1232 від 14.04.2022, № 1142 від 18.04.2022 призначення платежу замість посилання на відповідний договір-заявку на перевезення вантажу містить посилання на рахунок № 444 від 29.11.2021.

Вірними є наступні призначення платежів:

1) в платіжній інструкції № 1211 від 11.04.2022 на суму 11 492,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 5 170,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021; сума 6 322,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2375 від 02.12.2021";

2) в платіжній інструкції № 1231 від 13.04.2022 на суму 26 816,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 26 816,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021";

3) в платіжній інструкції № 1232 від 14.04.2022 на суму 12 108,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 12 108,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021";

4) в платіжній інструкції № 1142 від 18.04.2022 на суму 42 383,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 39 650,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021; сума 2 733,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно рахунку № 444 від 29.11.2021".

Суд зазначає, що платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: "Призначення платежу".

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17.

У випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку.

В матеріалах справи наявний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" № 5/01-23 від 05.01.2023 на адресу Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича з проханням вважати вірними наступні призначення платежів: 1) в платіжній інструкції № 1211 від 11.04.2022 на суму 11 492,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 5 170,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021; сума 6 322,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2375 від 02.12.2021"; 2) в платіжній інструкції № 1231 від 13.04.2022 на суму 26 816,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 26 816,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021"; 3) в платіжній інструкції № 1232 від 14.04.2022 на суму 12 108,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 12 108,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021"; 4) в платіжній інструкції № 1142 від 18.04.2022 на суму 42 383,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: "сума 39 650,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу № 2362 від 30.11.2021; сума 2 733,00 грн. без ПДВ - плата за міжнародні перевезення вантажу згідно рахунку № 444 від 29.11.2021".

Проте, суд не приймає до уваги вказаний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" на підтвердження зміни призначення платежу у платіжних інструкціях, оскільки матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження направлення листа № 05/01-23 від 05.01.2023 на адресу Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича й доказів його отримання Позивачем.

Більше того, листом від 13.01.2023 позивач вимагав у відповідача привести дані бухгалтерського обліку у відповідність, з якого вбачається, що за Договором - заявкою на перевезення вантажу № 2362 від 13.11.2021 заборгованість не погашена, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 14.01.2023 накладної, фіскального чеку.

З огляду на викладене та враховуючи те, що позивач не надав згоди на зміну призначення платежів, а зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за Договором - заявкою на перевезення вантажу № 2362 від 13.11.2021 в односторонньому порядку не ґрунтується на нормах закону, суд приходить до висновку, що платіжні інструкції № 1211 від 11.04.2022 на суму 11 492 грн. 00 коп., № 1231 від 13.04.2022 на суму 2 681 грн 00 коп., № 1232 від 14.04.2022 на суму 12 108 грн 00 коп. та платіжне доручення № 1142 від 18.04.2022 на суму 42 383 грн 00 коп. не можуть бути належними доказами виконання зобов`язання відповідача з оплати наданих й прийнятих послуг за спірним договором.

Таким чином, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Фізичній особі - підприємцю Мазурику Богдану Володимировичу в розмірі 83 743 грн 00 коп.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати отриманих послуг з перевезення вантажу за договором - заявкою на перевезення вантажу № 2362 від 13.11.2021 та факту наявності заборгованості у розмірі 83 743 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 83 743 грн 00 коп.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 20 809 грн 50 коп. інфляційних втрат та 2 202 грн 56 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 13.01.2022 по 28.11.2022.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 809 грн 50 коп. інфляційних втрат та 2 202 грн 56 коп. 3 % річних, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" витрат на професійну правничу допомогу згідно договору про надання правової допомоги б/н від 06.05.2022 № 1 в загальному розмірі 10 000 грн 00 коп.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2022 року між адвокатом Махиніч Н.В. (адвокат) та Фізичною особою - підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги б/н, за яким Адвокат надає правову допомогу Клієнту з метою захисту інтересів Клієнта в якості його захисника та/або представника відповідно до діючого законодавства, у тому числі, але не виключно відповідно до Господарського процесуального кодексу України, та Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, тощо зі всіма правами, що має Клієнт.

Додатковою угодою № 4 від 12.12.2022 до договору про надання правової допомоги б/н від 06.05.2022 сторони погоджуються, що надання професійної правничої допомоги включатиме: Аналіз та вивчення матеріалів, доказової бази з метою пред`явлення позову до ТОВ "Темп-2000" за договором-заявкою № 2363 від 30.11.2021; аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах; надання правової допомоги Клієнту у підготовці позовної заяви та визначення переліку додатків до позову.

Сторони погоджуються, що вартість послуг адвоката за надання професійної правової (правничої) допомоги клієнту у визначеному в пункті 1 обсязі буде становити 10 000 грн.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано акт виконаних робіт від 06.12.2022 на суму 10 000 грн 00 коп., рахунок від 06.12.2022.

Судом встановлено, що Махиніч Н.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю №1899 від 17.10.2017.

У відзиві на позовну заяву відповідачем подані заперечення на заяву щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та просив суд зменшити витрати до 2 000 грн. 00 коп.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, з урахуванням заперечень Відповідача щодо заявленої суми витрат, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, та з огляду на наявність великої кількості подібних справ за позовом позивача до відповідача, вимоги за якими є майже аналогічними (стягнення заборгованості за надані послуги перевезення вантажу та нарахованих процентів річних і інфляційних втрат), вимоги позивача є обґрунтованими на суму 5000 грн 00 коп., у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп. відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "ТЕМП-2000" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 29, ідентифікаційний код 31111758) на користь Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 83 743 (вісімдесят три тисячі сімсот сорок три) грн 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 20 809 (двадцять тисяч вісімсот дев`ять) грн 50 коп., 3 % річних в розмірі 2 202 (дві тисячі двісті дві) грн 56 коп.,судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. та на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька