Рішення № 109437754, 03.03.2023, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3972/20

2/703/23/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2023 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Биченка І.Я.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Смілі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» та приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого,

установив:

ОСОБА_1 звернулась до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в Смілянському районі Черкаської області відбулось дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ-2107, реєстраційний № НОМЕР_1 , та водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Деу Ланос», реєстраційний № НОМЕР_2 , здійснили наїзд на пішохода ОСОБА_4 , яка доводилась їй матір`ю. Внаслідок ДТП ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці.

24 жовтня 2018 року за фактом настання ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201825080000431 з попередньою кваліфікаціє за ст.286 КК України.

31 січня 2019 року вказане кримінальне провадження було закрито в порядку, визначеному п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Станом на день ДТП відповідальність водія ОСОБА_2 за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», водія ОСОБА_3 - у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група».

Позивач стверджує, що нею були здійснені витрати на поховання матері у розмірі 16748,40 грн. Крім того, вона терпіла моральні страждання. Оскільки станом на момент ДТП до складу сім`ї загиблої, що мали право на отримання відшкодування моральної шкоди, окрім неї, входив ще чоловік загиблої - ОСОБА_5 , позивач вважає, що має право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 1/2 частини від законодавчо визначеного розміру, що становить 22338,00 грн.

15 травня 2020 року представником позивача було надіслано на адресу відповідачів повідомлення про ДТП та заяви на виплату 22338 грн. страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди та 16748,40 грн. страхового відшкодування понесених витрат на поховання.

Посилаючись на те, що відповідачі не вчинили жодних дій, спрямованих на виплату належних їй сум, ОСОБА_6 просила стягнути їх із відповідачів у рівних частках в судовому порядку.

В подальшому позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, якою фактично збільшила позовні вимоги, та зазначила, що у позовних вимогах було розраховано в межах страхового ліміту на одного загиблого заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі з розрахунку 1/2 частки страхового відшкодування, оскільки до складу сім`ї загиблої ОСОБА_7 входили дві особи - дочка і чоловік. Однак, в квітні 2021 року чоловік загиблої помер. Оскільки позивач залишилась єдиним близьким родичем загиблої, просила стягнути з відповідачів страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі по 22338,00 грн. з кожного.

04.03.2021 до суду надійшов відзив ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», у якому цей відповідач позов не визнав та пояснив, що однією із підстав для виплати страхового відшкодування потерпілим або особам, які відповідно до чинного законодавства України мають право на таке відшкодування, є наявність в діях застрахованої особи вини. Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі перебуг строку виплати страхового відшкодування припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Однак, станом на дату подання відзиву вина жодного з водіїв не встановлена. Крім того, позивачем не доведено коло осіб, які можуть претендувати на виплату моральної шкоди, а тому є вірогідність, що сума, яка могла б бути виплачена ОСОБА_1 , була б значно меншою. Заперечуючи проти виплати витрат на поховання відповідач зазначив, що вони нічим не підтвердженні, адже ні накладна, ні договір-замовлення не є платіжними документами та не підтверджують сплату зазначених в них сум. У запереченнях щодо збільшених позовних вимог товариство зазначило, що право на отримання моральної шкоди нерозривно пов`язане з особо, а тому у позивача відсутнє право отримувати страхове відшкодування за ОСОБА_8

05.05.2021 до суду надійшов відзив ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», в якому цей відповідач позов не визнав та пояснив, що позивачем не доведено факту настання дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого товариством транспортного засобу. З огляду на те, що страховик не має права ознайомлюватись із матеріалами кримінального провадження, ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» просило представника позивача надати, зокрема, постанову про закриття кримінального провадження чи рішення суду по заявленій події. Однак, ні позивач, ні її представник обов`язку щодо сприяння страховику в розслідуванні причини та обставин ДТП не виконали, відповідні документи вони не надали. Вказані обставини унеможливили встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання.

В судове засідання сторони та їх представники не з`явились.

Представник позивача адвокат Ієговська А.О. направила до суду клопотання, в якому просила розгляд справи провести за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про причини неявки свого представника не повідомив, хоча про місце, день і час розгляду справи товариство було повідомлене шляхом направлення судової повістки.

ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» про причини неявки свого представника не повідомив, хоча про місце, день і час розгляду справи товариство було повідомлене шляхом направлення судової повістки

Оскільки в судове засідання не з`явилися всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд прийняв рішення про розгляд справи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 по вул. Соборній, 240, в м. Сміла Черкаської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ-2107, реєстраційний № НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , автомобіля «Деу Ланос», реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 та пішохода ОСОБА_4 . В результаті ДТП пішохід ОСОБА_4 загинула. Вказані обставини підтверджуються довідкою №3018297613715430, виданою управлінням патрульної поліції у Львівській області, та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , а також повідомлення Смілянського міського відділу ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15 грудня 2020 року загибла доводилась позивачу матір`ю.

Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , пов`язана з експлуатацією автомобіля ВАЗ-2107, реєстраційний № НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», а водія ОСОБА_3 , пов`язана з експлуатацією автомобіля «Деу Ланос», реєстраційний № НОМЕР_2 - у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група». Вказані обставини підтверджуються витягами з бази даних МТБСУ і визнається відповідачами.

13 травня 2020 року ОСОБА_9 звернулась до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду. Одночасно нею були направлені заяви про виплату страхового відшкодування моральної шкоди та понесених нею витрат на поховання.

Як встановлено в ході розгляду справи відповідачі на момент розгляду цивільної справи виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 не здійснили.

Спірні правовідносини урегульовані нормами Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Положення ст. 1187 ЦК України є спеціальними відносно ст. 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У пункті 1.3 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що потерпілі - це юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Згідно із ст. 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.1 ст. 27 цього Закону передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.3 ст. 27 цього Закону визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Пунктом 27.4 ст. 27 цього Закону встановлено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2019 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3723,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц вказала, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Водночас відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Отже, та обставина, що відносно водія закрито кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, не звільняє від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки містяться у Постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 345/3335/17, Постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 445/370/19, Постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 195/646/19, Постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 501/2015/16-ц.

Разом з тим, у відповідності до п. 36.3 ст. 36 цього Закону у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

В ході розгляду справи судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої загинув пішохід ОСОБА_4 , сталася за участю двох автомобілів.

Як вже зазначено вище, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

В п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Пунктами 36.1 і 36.2 ст. 36 Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Згідно з абз. 5 п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

З аналізу вказаних норм законодавства суд приходить до висновку, що обов`язок по прийняттю рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та здійснення виплати такого відшкодування, або ж прийняття рішення про відмову в проведенні такої виплати у відповідачів виник з дня подання позивачем відповідної заяви про здійснення страхового відшкодування і цей обов`язок повинен бути виконаний не пізніше ніж на 90 день з дня подання позивачем відповідної заяви.

В порушення наведених норм матеріального закону відповідачі, отримавши інформацію про дорожньо-транспортну пригоду, не вчинили дій, передбачених ст. 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і, не встановивши підстав для відмови у прийняття такого рішення згідно ст. 37 цього Закону, не оспорюючи обставини страхового випадку і заявлені членом сім`ї загиблого вимоги про відшкодування моральної шкоди, рішення про здійснення страхового відшкодування не прийняли, як і не прийняли рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

В свою чергу відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група»

питання щодо виплати страхового відшкодування вирішив у не визначений Законом спосіб - шляхом призупинення розгляду заяви через відсутність на час розгляду заяви документального підтвердження вини особи, у зв`язку із не набранням законної сили судового рішення за результатом розгляду кримінальної справи.

Як встановлено судом, право на отримання страхового відшкодування, відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", мали дві особи: дочка загиблої ОСОБА_1 та чоловік загиблої ОСОБА_8 . Факт перебування загиблої ОСОБА_4 у шлюбі із ОСОБА_8 підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 .

Таким чином, з урахуванням встановлених вище обставин, а також того, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_4 , трапилась за участю водія ОСОБА_2 цивільно-правова відповідальність якого, пов`язана з експлуатацією автомобіля ВАЗ-2107, реєстраційний № НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», та за участю водія ОСОБА_3 цивільно-правова відповідальність якого, пов`язана з експлуатацією автомобіля «Деу Ланос», реєстраційний № НОМЕР_2 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», суд приходить до висновку, що відповідачі мали виплатити на користь позивача страхове відшкодування моральної шкоди у загальному розмірі 22338 грн., що становить 1/2 частину від загального розміру згідно п. 27.3 ст. 27 вищевказаного Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (12х3723/2=22338).

Разом з тим, відповідності до вимог п. 36.3 ст. 36 цього Закону цей розмір підлягає стягненню з відповідачів у рівних частках, тобто по 11169 грн. з кожного.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» як на підставу для відмови в позові на те, що позивачем не доведено коло осіб, які можуть претендувати на виплату моральної шкоди, а тому є вірогідність, що сума, яка могла б бути виплачена ОСОБА_1 , була б значно меншою.

Так, відповідно до ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження своїх вимог позивачем було надано суду докази, що підтверджують факт того, що загибла була її матір`ю, нею було зазначено іншу особу, що мала право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди, а також надано довідку виконавчого комітету Смілянської міської ради про склад сім`ї загиблої ОСОБА_4 від 21.05.2020, відповідно до якої вона проживала з чоловіком і дочкою.

Всупереч вимогам ст.81 ЦПК України відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» не надало доказів на підтвердження своїх заперечень з цього приводу, а також не скористалося своїм правом на заявлення клопотань про витребування цих доказів у разі відсутності можливості отримати їх самостійно.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позову про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди у обсязі, вказаному у заяві про уточнення позовних вимог.

Дійсно, як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , чоловік загиблої ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На думку позивача, у зв`язку зі смертю ОСОБА_8 особою, яка має право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди є лише вона. Таким чином, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заповідної смертю фізичної особи, який становить 44676,00 грн., має бути сплачений їй відповідачами рівними частинами.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (частина третя статті 1230 ЦК України).

У своїй постанові від 13 липня 2022 року по справі №753/15095/17 Верховний Суд зазначив, що право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується, а тому у випадку смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди матеріального та процесуального правонаступництва за такою вимогою не відбувається.

Таким чином, оскільки питання про коло осіб, які мають право на отримання страхового відшкодування, відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вирішується станом на день настання страхового випадку, а ОСОБА_8 помер вже після настання страхового випадку, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання страхового відшкодування моральної шкоди не підлягає перерозподілу.

Суд також враховує, що згідно з даними із судової системи Смілянського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_8 звертався до суду з аналогічним позовом (справа №703/4219/20), однак провадження у справі було закрито у зв`язку із його смертю та у зв`язку з тим, що спірні питання не допускають правонаступництва.

Відповідно, позов ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення витрат на поховання, то суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Відповідно до п.27.4 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть.

Статтею 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб`єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об`єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Згідно зі статтею 2 цього Закону похованням померлого є комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

На підтвердження понесених нею витрат на поховання матері ОСОБА_1 приєднала до матеріалів справи накладну №054, видану 27 жовтня 2018 року ПП ОСОБА_10 , про сплату 13700 грн. Згідно з цією накладною позивачем було оплачено гроб, доставку в морг, хрест, катафалк, автобус, послуги мор. (виніс і опускання), вінки.

Позивачем також надано договір-замовлення №000925 від 28.10.2018, укладений між ОСОБА_9 та СКП «Комунальник», за умовами якого СКП взяло на себе обов`язки по викопування могили та закопуванні в могилі труни з тілом. Сторонами було обумовлено ціну наданих послуг у розмірі 931,30 грн. На договорі також мається відмітка СКП «Комунальник» про отримання цих коштів у визначеному сторонами розмірі.

Посилання відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на ту обставину, що надані позивачем документи не є розрахунковими документами, судом відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

У пункті 15 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зазначено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані, зокрема, надавати в паперовій та/або електронній формі покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший розрахунковий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів".

За змістом пункту 7 частини першої ЗУ «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами.

Аналогічного висновку щодо визнання товарного чеку розрахунковим документом, який підтверджує факт продажу товару, дійшов Верховний Суд України у постанові від 26 лютого 2019 року по справі №820/12016/15.

Отже, на підставі викладеного вище суд приходить до висновку про те, що надані позивачем накладна і договір-замовлення є належними доказами понесених позивачем витрат на поховання матері.

Крім зазначених судом доказів позивачем приєднано до матеріалів справи ще квитанцію №45 від 26 жовтня 2018 року про оплату 2117,09 витрат за проведення судово-медичної експертизи.

Судом досліджено вказаний документ та встановлено, що в графі «Платник» зазначено « ОСОБА_4 ». Оскільки ОСОБА_4 на день проведення експертизи загинула, відповідно, вона не могла здійснити її оплату. Однак, у вказаній квитанції відсутні будь-які інші дані (код РНОКПП та ін.), з яких можливо б було ідентифікувати особу, що здійснила оплату експертизи.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущення.

Від так, суд вважає, що позивачем не доведено факт понесення нею витрат на проведення судово-медичної експертизи.

З урахування наведеного з відповідачів на користь позивача належить стягнути по 7315,65 грн. понесених позивачем витрат на поховання матері.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно п.6 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Зважаючи на викладене, з відповідачів на користь держави належить стягнути по 253 грн. 03 коп. судового збору з кожного пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.5, 7,12, 81, 89, 141, 247, 263, 265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» та приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, задоволити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 11169 грн. 00 коп. страхового відшкодування моральної шкоди та 7315 грн. 65 коп. страхового відшкодування витрат на поховання, а всього 18484 (вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 65 (шістдесят п`ять) коп.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 11169 грн. 00 коп. страхового відшкодування моральної шкоди та 7315 грн. 65 коп. страхового відшкодування витрат на поховання, а всього 18484 (вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 65 (шістдесят п`ять) коп. \

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» та з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь держави по 253 грн. 03 коп. судового збору з кожного.

Рішення може бути оскаржене сторонами безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.03.2023

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ;

відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», місце знаходження: м. Київ, вул. Федорова Івана, 32А, код ЄДРПОУ 30859524;

відповідач - приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», місце знаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 40, код ЄДРПОУ 20602681.

Суддя І.Я. Биченко